§1. Мета визначення

Коли ми вимовляємо яке-небудь слово, що відповідає відомому поняттю, і хочемо зробити його зрозумілим для всіх, то ми повинні розкрити зміст поняття, яке відпові­дає вказаному слову, а оскільки змістом поняття назива­ється сукупність його ознак, то розкриття змісту поняття можна позначити як перелік ознак, властивих даному по­няттю.

Відмітимо, що не всі поняття можуть бути визначені. Поняття за своїм змістом бувають вельми різні, оскільки зміст одних понять більший, інших - менший. Ті понят­тя, які мають складний зміст, тобто мають багато ознак, можуть бути визначені. Але є поняття, які мають настіль­ки простий зміст, що не можуть бути визначені, тому що, як було сказано вище, для визначення поняття необхідно розкрити його зміст. Якщо ж зміст поняття не може бути розкритий, то поняття не може бути й визначеним. Такі поняття називаються простими. Наприклад, поняття «яскраво-червоний колір» не підлягає визначенню: колір цей потрібно бачити, щоб знати, який він.

Все ж таки визначення, які ми спробували б дати в даному випадку, були б помилковими в логічному від­ношенні. Наприклад, марною була би спроба визначати, що таке тон певної висоти. Марною, бо це засвоюється, усвідомлюється, завдячуючи безпосередньому сприйнят­тю цього тону. Сюди ж відносяться такі поняття, як «рів­ність», «тотожність», «тяжкість», «протяжність», «сво­бода», «свідомість» і таке інше. Так само не можуть бути визначені індивідуальні поняття, тому що при визначенні їх довелося б перерахувати нескінченну безліч ознак. На­приклад: «мій діамант».

Отже, визначити те чи інше поняття, означає перера­хувати його ознаки. Але це уявляється іноді важким за­вданням, тому що кількість ознак того чи іншого поняття може бути дуже великою і перерахувати навіть більшість цих ознак не виявляється можливим.

Намагаючись дати визначення прямокутника, для цієї мети скористаємося поняттям «паралелограм». Коли ми використовуємо поняття «паралелограм», то під ним ро­зуміємо або прямокутник, або ромб, або квадрат. Знаючи це, ми не говоритимемо: «прямокутник є геометрична фі­гура, яка є пласкою, обмеженою прямими лініями, чоти­рикутною» тощо. Ми просто скажемо, що «прямокутник є паралелограмом, у якому всі кути прямі». Зрозуміло, що будь-хто під словом «паралелограм» розуміє геометричну фігуру, обмежену чотирма прямими, попарно паралель­ними лініями. Додаючи, що всі кути геометричної фігури прямі, ми остаточно завершуємо визначення фігури саме тим, що відрізняємо прямокутник від ромба і від квадра­та, які теж суть паралелограми. Таким чином, визначаю­чи поняття «прямокутник», ми вказали рід даного понят­тя (паралелограм) і приєднали до нього видову відмінність його (чотири прямих кути), що відрізняє його від інших видів, які входять до того же роду, - від ромба і квадрата. Керуючись тим же правилом, скажемо, що «ромб є пара­лелограмом, у якому всі сторони рівні», а «квадрат є пара­лелограмом, у якому всі сторони і кути рівні».

Таким чином, визначення полягає в тому, щоб ука­зати рід даного поняття і приєднати до родових ознак його видові відмінності. У традиційній логіці це прийня­то позначати формулюванням: «Definitio fit per genus et differentiam specificam», тобто визначення здійснюється за допомогою роду і видової відмінності^[3].

Якщо нам потрібно визначити яке-небудь поняття, то ми виражаємо наше визначення за допомогою судження, що містить підмет і присудок.

1. Визначення має бути співрозмірним, тобто таким, у якому обсяги визначуваного і того, що визначає тотожні, тобто однаково великі. Якщо це правило порушено, то ви­значення неадекватне, або невідповідне. У такому разі ви­значення стає або дуже широким, або дуже вузьким, якщо обсяг того, що визначає, стає надто широким або надто вузьким порівняно з обсягом визначуваного. Візьмемо, наприклад, визначення поняття «коза». Якщо сказати, що «коза - це домашня тварина», то це визначення буде дуже широким. У цьому визначенні обсяг того, що ви­значає, буде ширшим, ніж обсяг визначуваного поняття (у обсяг поняття домашньої тварини, окрім кіз, входять ще й корови, коні, вівці, коти, собаки тощо). Щодо наве­деного визначення можна також сказати, що в нього не входить вказівка на істотні ознаки даного поняття. Якщо у визначенні опущені істотні ознаки поняття, тоді воно виявиться дуже широким, як і в щойно наведеному при­кладі.

Візьмемо визначення, яке недосконале в протилежно­му сенсі. Якщо ми скажемо, що «трикутник - це пласка прямолінійна фігура, що має три рівні сторони», то це ви­значення буде дуже вузьким. У ньому обсяг визначально­го поняття менший обсягу поняття, яке визначає. Адже до обсягу поняття, яке визначає, входять тільки рівно- сторонні трикутники, а до обсягу визначуваного поняття входять як рівносторонні, так і нерівносторонні трикут­ники.

2. У визначенні поняття не має бути кола. Дотриман­ня цього правила вимагає, щоб визначуване поняття не визначалося за допомогою поняття, яке саме стає зрозу­мілим тільки за допомогою визначуваного. Візьмемо для прикладу визначення «обертання є рухом навколо осі». Таке визначення поняття «обертання» за допомогою по­няття «вісь» робить коло, бо саме поняття «вісь» визнача­ється тільки через поняття «обертання» (як відомо, вісь - це пряма, навколо якої відбувається обертання).

У визначенні те, що визначає, і те, що визначають, повинні бути двома різними і притому самостійними по­няттями. Якщо цього правила не дотримуються, то це призводить до помилки, яку називають «idem per idem», або тавтологія. Зазначимо, що у визначенні відбувається тільки повторення одного слова, тобто уживаються слова, що мають те ж саме значення. Наприклад: «світло є те, чому властиве світло»; «величина - це те, що здатне змен­шуватися і збільшуватися». Останнє визначення є тавто­логією, тому що зменшення є применшення величини, збільшення ж є збільшенням величини, а тому, якщо ми визначаємо величину за допомогою того, що здатне збіль­шуватися або зменшуватися, то очевидно, що в понятті, яке визначає, міститься визначуване поняття.

3. Визначення не може бути тільки негативним. Ця вимога стосується того, що визначення повинно вказу­вати на ознаки, властиві даному поняттю, а не ті, які йому не притаманні, бо ці останні для нас неважливі і, крім того, їх можна назвати дуже багато. Наприклад, роз­глянемо визначення «театр є будівля, що не служить для житла». Якщо А - це будівля, що служить для житла, то не-А, або будівель, які не служать в якості житла, буде не­зліченно багато. Таким чином, це визначення для вико­ристання явно непридатне. До визначень, які внаслідок свого негативного характеру непридатні, також можна віднести такі: «рідина є те, що і не тверде, і не газоподіб­не», «крапка - це те, що не має частин і не має ніякої ве­личини». Як ми вже помітили, негативні визначення не розкривають змісту понять, оскільки вони залишають зміст поняття невизначеним. Тому негативні визначен­ня не відповідають головній меті визначення - розкрити зміст визначуваного поняття.

У той же час негативні визначення можуть уживати­ся тільки тоді, коли визначуване поняття має негативний характер. Наприклад, «чужоземець - це людина, що не належить до жителів нашої країни».

4. Визначення має бути зрозумілим. Це правило по­лягає в тому, що у визначенні не можна користуватися виразами двозначними, метафоричними і взагалі мало зрозумілими. Порушення цього правила призводить до спроби зробити зрозумілим невідоме через застосування ще менш відомого (ignotum per ignotius). Наприклад, ви­слови на кшталт «архітектура є застиглою музикою» і «потреба - матір винаходу» є образними висловами, які не пояснюють значення термінів. Якщо ж сказати, що «ексцентричність є своєрідною ідіосинкразією»^[4], то тут ми одне незрозуміле намагаємося пояснити за допомогою іншого незрозумілого ж, тим більше, ще й заводячи в ома­ну того, хто знає зміст цих понять.