Загальна характеристика східної «протонауки»

Головними передумовами становлення науки з донаукової свідомості стала руйнація міфологічної логіки абсурду, коли певна подія розглядалися не як само тотожна, а символізуючи іншу подію (А є В, де «е» - знак еквівалентності), тобто стверджувалася обов'язковість багатозначності та перехід до традиційної логіки (закон тотожності, не протиріччя і виключеного третього) були мінімальними умовами виникнення науки.

Стародавнього Сходу (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай). Цей, найбільш розвинений (до VI

ст. до н. е.) у аграрному, ремісничому, військовому та торговому

відношенні регіон дав

зародки певних форм знання.

Розливи річок, необхідність

кількісних оцінок затоплених площ землі стимулювали розвиток геометрії; активна торгівля, реміснича, будівельна діяльність обумовили розробку прийомів числення, рахунку; морська справа, і культова діяльність сприяли вивченню зоряного неба. Таким чином, східна цивілізація володіла знаннями, які накопичувалися, зберігалися, передавалися від поколінь до поколінь, що дозволяло їм оптимально організовувати практичну діяльність. Разом з тим, сам факт наявності певних знань сам по собі не констатує науку. Останню, визначає цілеспрямована діяльність спрямована на виробництво нового знання. Чи мала місце така діяльність на Стародавньому Сході?

Знання в найточнішому сенсі вироблялися тут шляхом популярних індуктивних узагальнень безпосереднього практичного досвіду і циркулювали в соціумі за принципом спадкового професіоналізму:

а) передача знань (як умінь і навичок) відбувалася усередині сім'ї від батьків до дітей;

б) знання, що йдуть від бога - покровителя даної професії, передавалися в середовищі професійного об'єднання людей (цех, каста), в ході їх саморозширення.

Суттєво, що процес зміни та розвитку знання на Стародавньому Сході відбувається стихійно, тут повністю відсутня, з одного боку, критико-рефлексивна діяльність спрямована на оцінку генезису знань - ухвалення знань здійснювалося на бездоказовій пасивній основі шляхом безпосереднього включення людини в соціальну діяльність за професійною ознакою; а з іншого - інтенція на фальсифікацію, критичне оновлення наявного знання. Відтак, знання функціонувало як набір готових рецептів діяльності, що витікало з його вузько-утилітарного, практико-технологічного характеру.

Особливістю давньосхідної науки є відсутність фундаментальності, яка пов'язана виключно з вирішенням прикладних завдань. Навіть астрономія, яка здавалося б, не має практичного значення, у Вавілоні функціонувала як прикладне мистецтво, спрямоване на культову (жертвопринесення прив'язані до періодичності небесних явищ - фази Місяця тощо), або астрологічну (встановлення сприятливих і несприятливих умов для певної політики тощо) діяльність. В той час як у Стародавній Греції (VI ст.) астрономію розглядали вже не як техніку обчислення, а - теоретичну науку про устрій Всесвіту в цілому.

Давньосхідна наука в повному розумінні слова не була раціональною. Причини цього багато в чому визначалися характером соціально-політичного устрою давньосхідних країн. У Китаї, наприклад, жорстка стратифікація суспільства, відсутність демократії, рівність всіх перед єдиним цивільним законом, і тому, подібне приводило до «природної ієрархії» людей, 33

де виділялися намісники неба (правителі), досконалі мужі («благородні» - родова аристократія, державна бюрократія), родові общинники (простолюдини). У країнах же Близького Сходу формами державності були деспотії або ієрократії, що означали відсутність демократичних інститутів.

Антидемократизм в суспільному житті не міг не відбитися на інтелектуальному житті, де перевага віддавалася не раціональній аргументації та інтерсуб’єктивному доведенню (втім, як такі вони і не могли сформуватися на такому соціальному фоні), а суспільному авторитету.

Вирішення завдань «стосовно випадку», здійснення обчислень, що носять приватний нетеоретичний характер, позбавляло давньосхідну науку систематичності. Успіхи давньосхідної думки, були значними. Стародавні математики Єгипту, Вавилону уміли вирішувати завдання на рівняння першого і другого ступеня, рівність і подібність трикутників, на арифметичну і геометричну прогресію, на визначення площ трикутників і чотирикутників, об'єму паралелепіпетів, їм також були відомі формули об’єму циліндра, конуса, піраміди тощо. У вавилонян мали місце таблиці множення, зворотних величин, квадратів, кубів, вирішень рівнянь типу х3 + х = N тощо.

Проте ніяких доказів, що обгрунтовують застосування того або іншого прийому, необхідність обчислювати необхідні величини саме так, а не інакше, в давньовавілонських текстах немає.

Увага давньосхідних учених концентрувалася на приватному практичному завданні, від якого не перекидався міст до теоретичного дослідження предмету в загальному вигляді. Оскільки пошук, що орієнтований на знаходження практичних рецептів, як чинити в певній ситуації, не припускав виділення універсальних доказів, підстави для відповідних рішень були професійною таємницею, наближаючи науку до магічного дійства.

Крім того, відсутність доказового аналізу предмету в загальному вигляді позбавляла можливості вивести необхідну про нього інформацію, наприклад, про властивості тих же геометричних фігур. Ймовірно тому, східні учені, писарі вимушені користуватися громіздкими таблицями (коефіцієнтів і т. п.), що дозволяли полегшити вирішення певного конкретного завдання на непроаналізований типовий випадок.

Загалом, якщо виходити з того, що кожна з ознак гносеологічного еталону науки необхідна, а їх сукупність достатня для специфікації науки як елементу надбудови, особливого типу раціональності, можна стверджувати, що наука в цьому розумінні не склалася на Стародавньому Сході. Оскільки тут не виробили таких способів пізнання, що спираються на дискурсивне мислення, а не рецепти, догми чи пророцтва, передбачають демократизм в обговорені питань, здійснюють дискусії з позиції сили раціональної аргументації, а не сили соціальних і релігійних забобон, гарантом істини вважають обґрунтування, а не одкровення.

Відтак, приходимо до висновку, що той історичний тип пізнавальної діяльності (і знання), що склався на Стародавньому Сході, відповідає донауковій стадії розвитку інтелекту і науковим ще не є.