Співробітництво людини зі СТРЕСОМ

Вони думають, що бояться літати... Насправді вони бояться падати.

/Монолог старого льотчика про пасажирів/

Організм людини реагує на отриманий у результаті стресу біохімічним гормональним «коктейлем», ним же самим (тілом) і створений.

Існує своєрідний «класифікатор» професій, що призводять до стресу, в якому зазначено ймовірність стресу для того або іншого роду занять за шкалою від 0 до 10. Такої екзотичної професії, як бізнесмен, у цьому класифікаторі немає, але можна дуже умовно прирівняти її до менеджера в комерції, що за даним рейтингом набирає 6 балів.

Якщо врахувати не дуже сприятливі умови для ведення біз­несу в Україні, то, очевидно, можна говорити про вищі бали. Отже, професія бізнесмена небезпечна для здоров’я. Така не­безпека пов’язана зі звиканням до стресів і потраплянням у по­рочне коло: стрес — адреналін — «підбадьорення» — спад (а він невідворотний) — стрес як засіб від спаду. Безумовно, люд­ські ресурси величезні, але й вони потребують відновлення, по­повнення. І якщо стрес виникає не занадто часто — це своєрідне тренування, а якщо це Ваш перманентний стан, то організм не встигає відпрацьовувати реакції, опиняється «за межею» і почи­нає «гальмувати». Це призводить до різних захворювань (найча­стіше — серцево-судинних), людина стає дратівливою, нерво­вою або, навпаки, до всього байдужою, апатичною. Ефектив­ність роботи такого працівника знижується.

Розглянемо, чому ця сама здатність так важлива для організму людини

Крок перший: людина зі стресом або бореться, або співробі­тничає.

У першому випадку ви намагаєтеся перемкнутися на інший вид діяльності, відволіктися в роботі або в чомусь іншому (у чому саме — неважливо, тому що механізм один), роблячи вигляд, що ігноруєте стресор. І тоді успіх якщо й буде, то короткочасний, що називається, від стресу до стресу

У другому випадку — Ви намагаєтеся витягти максимум користі з нестанда­ртної для себе ситуації. Якщо ваш вибір припав на співробітництво — ми працюємо далі

Крок другий: у кожної людини є своє коло інтересів. Незалежно від ситуації на щось ви можете впливати, а на щось — ні.

Якщо ви впевнені, що можете впливати на все, що вас цікавить, ви приречені на хвороби, пов’язані зі зверхконтролем (серцево-судинні, шлункові)

Якщо не впевнені, що можете щось змінити навіть у зоні свого впливу, Вам загрожує депресія, відчуття безпорадності й, знов-таки, досить серйозні за­хворювання

Якщо ж усвідомлюєте, де пролягають межі сфери власного впливу й вірите у свої здібності, то ви на шляху до перемоги

Отже, як визначити зону свого впливу на події, що відбува­ються з вами, і що значить «співробітничати зі стресом»? Основ­на зона вашого впливу— це ви самі, ваш організм, ваше тіло, ваш розум. Тільки ви можете ухвалити рішення щодо того, що стрес — це всього лише ситуація, з якою можна успішно працю­вати й з якої навіть можна витягти якусь вигоду для себе. Спів­робітничати — це разом трудитися над чимсь, маючи загальні цілі. Ціль стресу — донести до вас інформацію про те, що ви щось робите не зовсім правильно, не в те русло направляєте ене­ргію. Тіло реагує на цю інформацію автоматично, посилаючи вам відчуття. При співробітництві зі стресом важливо, щоб ваша сві­домість мала ту саму мету, що й стрес: одержати інформацію про те, що ви робите неправильно, і направити вашу енергію в потрібне русло.

Загальні підходи і стратегія роботи зі стресом

Починати переборювати стрес найкраще із вправи на розсла­блення. Наприклад, «політати», тобто уявити собі, що ви пові­льно злітаєте й бачите приміщення, у якому перебуваєте, зверху. Подумки піднімаючись вище, ви можете подивитися на будівлю, район, місто, країну зверху, уявити собі міста, поля, лісу, доро­ги... Потім повільно й плавно потрібно повернутися до того міс­ця, звідки ви почали свій політ. Це дуже корисна й до того ж приємна вправа, яку варто застосувати при будь-якому підході до роботи зі стресом. Приділіть собі 10 хвилин, які, повірте, ба­гато чого варті.

ПОДАЛЬШІ КРОКИ

• Якщо ви згодні з тим, що ваше тіло в зоні вашого контролю, — довіртеся йому, дозвольте собі відчути всю гаму відчуттів, викликаних стресовою си­туацією. Повірте тому, що ваше тіло саме прагне надати вам повну й надзви­чайно корисну інформацію. Постарайтеся поставитися до цих відчуттів з до­вірою й любов’ю, навіть якщо це важко й здається, що так бути не по­винне

• Подумайте про епізод, який викликав стрес (хто або що послужило стресо- ром). Зосередьтеся на ньому. Запитаєте себе: «Яке значення має це пережи­вання для мене?». Почекайте, дайте собі можливість одержати відповідь. На­віть якщо відповіддю буде ваша ненависть до цього переживання, дозвольте собі так думати. Тільки поточніть: «А може бути щось ще, крім ненависті?»

• Коли відповідь отримана, подумайте про головне: «Що мені необхідно зро­зуміти? Який зміст несе ця подія?». Важливо визначити, що саме у вашому поводженні й вчинках варто змінити

• Тепер, коли ви одержали відповіді на настільки важливі питання, необхідно перейти до планування подальших дій. Запитайте себе: «Що я можу зробити з цим? Що саме перебуває в зоні мого впливу?». Визначивши те, на що ви можете вплинути, проаналізуйте, які ресурси для цього потрібні

• І, нарешті, найважливіше — чітко визначите для себе, що потрібно робити, щоб у майбутньому уникнути подібних ситуацій

Сама стресова ситуація може відбуватися з вами багато разів — доти, поки ви не засвоїте урок і не по­чнете реагувати на неї по-новому.

Стресовитривалість людини — це уміння переборювати труднощі, придушувати свої емоції, проявляючи витримку й такт. Стресовитривалість визначається сукупністю особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуаль­ні, вольові й емоційні навантаження, зумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, оточуюючих і свого здоров’я.

Ефекти стресу залежать від індивідуальних особливостей лю­дини. Деякі люди можуть протистояти руйнівній дії стресу наба­гато краще, ніж інші. Чому?

ФАКТОРИ, ЩО ПОМ’ЯКШУЮТЬ ВПЛИВ СТРЕСУ НА ПСИХІЧНЕ Й ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ’Я

Соціальна підтримка — включає всі види допомоги, надаваної людині лю­дьми, з якими вона зв’язана якими-небудь соціальними зв’язками.

Оцінюючи ступінь соціальної підтримки, встановлено, що в тих людей, яким ви­являлася відносно більша соціальна підтримка з боку друзів і родичів, виявилися:

1) менш виражена емоційна реакція на фрустрацію;

2) менше симптомів тілесного нездоров’я.

Соціальна підтримка ділиться на чотири види:

• Емоційна підтримка — прояви участі й зацікавленості, які показують нам, що ми небайдужі людям. Прикладом такого поводження може служити ува­жне, співчутливе вислуховування розповіді про проблеми. Можливо, це під­вищує нашу самоповагу.

• Оціночна підтримка — допомога людині в оцінюванні й осмисленні її проблем. Цей вид підтримки полягає в спробах прояснення суті проблеми та її значимостей.

• Інформаційна підтримка — порада про те, як упоратися із проблемою. Во­на може полягати в обговоренні можливих рішень проблеми або в розгляді переваг різних стратегій її подолання.

• Інструментальна підтримка — матеріальна допомога або допомога конкре­тними діями. Сюди входить широкий спектр можливих дій, таких, як надан­ня тимчасового житла, позичання грошей, перепровадження в центр соціа­льної допомоги, пошук роботи й багато чого іншого

Стійкість — це сукупність певних особистісних рис, а саме: відповідально­сті, прагнення до подолання труднощів і внутрішнього контролю, які сприя­ють високому опору до стресу.

Оптимізм — як загальна тенденція до очікування вдалих наслідків. Учені ви­явили кореляцію між оптимізмом і гарним фізичним здоров’ям. У ході насту­пних досліджень вони знайшли, що оптимісти й песимісти по-різному справ­ляються зі стресом. У стресовій ситуації оптимісти більше орієнтовані на дії й аналіз проблеми. Вони з більшим бажанням, ніж песимісти, шукають соціаль­ної підтримки й у своїх оцінках стресової ситуації більше схильні підкреслю­вати позитивні аспекти. Песимістам же більше властиво концентруватися на негативних аспектах стресу. Відповідно до цього, оптимізм сприяє більш ада­птивним способам боротьби зі стресом, а песимізм веде до пасивних стратегій подолання стресу й безтурботності стосовно свого здоров’я

Реактивність вегетативної нервової системи (BHC)

Зважаючи на те, що у відповідь на стрес завжди відбувається фізіологічна реакція, розумно припустити, що фізіологічні особливості будуть впливати на стійкість до стресу. Міркуючи таким чином, можна висновок, що на лю­дей з відносно менш збудливою BHC стрес впливає слабкіше, ніж на тих, чия BHC має високу реактивність

ВИДИ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ

♦ Емоційний стрес виникає при реальній або передбачуваній небезпеці (почут­тя провини за невиконану роботу, відносини з колегами й ін.). Нерідко руйну­ються глибинні установки й цінності працівника, пов’язані з його професією

♦ Інформаційний стрес виникає в умовах жорсткого ліміту часу й збільшу­ється в умовах високої відповідальності завдання. Часто інформаційний стрес супроводжується невизначеністю ситуації (або недостовірною інфор­мацією про ситуації) і швидкою зміною інформаційних параметрів

♦ Комунікативний стрес пов’язаний з реальними проблемами ділового спілкування. Він проявляється в підвищеній конфліктності, нездатності кон­тролювати себе, невмінні тактовно відмовити в чому-небудь, незнанні засо­бів захисту від маніпулятивного впливу тощо

♦ Професійний стрес досягнення.

♦ Страх помилки пов’язаний з двома моментами: 1) занадто сильна внут­рішня установка тільки на успіх; 2) заборони або каральні санкції у випадку помилки. Страх помилки часто «блокує» творчі здібності людини. Людина поступово починає відмовлятися від усього нового й ризикованого. Врешті- решт людина поступово починає взагалі «боятися жити»

♦ Професійний стрес конкуренції. Часто в навколишньому (у колегах) лю­дина бачить своїх «конкурентів». «Людина, що віддає себе конкурентній го­нці», починає жити «не своїм життям»: вона вибирає роботу не по схильнос­ті, а відповідно до престижу, її оточують тільки «потрібні» люди, а на друзів не вистачає ні часу, ні сил, поруч із нею часто перебуває топ-модель, зовні­шність якої відповідає європейським стандартам, а не улюблена жінка...». Проблема таких людей у тому, що вони мають тільки одну мету — кар’єру, успіх у конкуренції. «Пастка конкуренції» виражається в тому, що багато хто не віддає собі звіту, заради чого взагалі ця конкуренція, що їх чекає там, на «вершині» (часто це розчарування, заздрість і самітність)

♦ Професійний стрес успіху. Як не дивно, інтенсивний стрес працівник мо­же отримати й тоді, коли досягає великого успіху. Нерідко після великого досягнення настає втрата сенсу того, що здійснилося

♦ Проблема заробляння грошей. Помічено, що дуже часто великий виграш або несподівана спадщина приносять не радість, а ще більші проблеми. Фор­мула «Все зло від великих грошей» дійсно спрацьовує, якщо вони приходять зненацька й, головне, незаслужено. Люди, що звикли до великих грошей, по­ступово звикають і до того, що «все продається й купується», але це основа особистісної деградації. Проблеми для багатьох починаються тоді, коли вияв­ляється, що не все можна купити за гроші (наприклад, не можна купити лю­бов, якщо це дійсно любов). І тоді багата людина, побоюючись невдач із таки­ми «покупками», сама прагне відгородити себе від дійсних почуттів і справжніх людських відносин, що збільшує її особистісну деградацію

Купер і Маршалл досліджували джерела стресу «бі­лих комірців» і виявили джерела професійного стресу.

ФАКТОРИ, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

4.3. Відсутність гарантованої роботи (постійне очікування якихось змін, не­стабільність)

4.4. Невідповідність рівня домагань певному професійному статусу

5. Фактори, пов’язані з організаційною структурою й психологічним кліматом:

5.1. Неефективне консультування (неможливість одержати своєчасну квалі­фіковану допомогу з ряду важливих питань)

5.2. Обмеження свободи поводження, інтриги тощо

6. Позаорганізаційні джерела стресів:

6.1. Основні проблеми працівника, що виникають у сімейному житті: розпо­діл часу (працівник розривається між родиною й роботою; таким чином, сам він «потребує соціальної підтримки для боротьби з «підводними каменями» сімейного життя»); перенесення криз із однієї ситуації в іншу

6.2. Мобільність працівника веде до загострення конфліктів у родині, коли необхідно міняти місце проживання тощо (основний тягар переїздів звичай­но приймає на себе дружина). За даними спеціальних досліджень, успіх чо- ловіка-менеджера часто пов’язаний з тим, як успішно дружина включається в нове (особливо іноземне) середовище спілкування, тобто як швидко дру­жина знаходить сенс у нових відносинах і як наслідок, менше докоряє свого чоловіка

6.3. Розходження за психометричними даними: екстернали більш адаптивні до різних ситуацій, ніж інтернати; «ригідні» більше реагують на несподіван­ки, що йдуть «зверху», від начальства; «рухливі» частіше виявляються пере­вантаженими роботою, орієнтовані на досягнення показують більшу незале­жність і включеність у роботу, ніж орієнтовані на безпеку й спокій

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПО УПРАВЛІННЮ ВИРОБНИЧИМ СТРЕСОМ (за Купером і Маршалом)

> Зміна соціального, психологічного й організаційного оточення на робочо­му місці

> Забезпечення більшої автономії працівника

> Побудова «мостів» між роботою та домом (родиною), створення можли­востей для дружин керівників краще зрозуміти роботу свого чоловіка й на­віть можливостей для включення в процес прийняття рішень, що стосуються життя родини (наприклад, пов’язаних з переїздом тощо)

> Підвищення кваліфікації (у плані усвідомлення своїх рольових позицій і поліпшення міжособистісних відносин)

> Створення в організації сприятливого соціально-психологічного клімату

УМОВИ ПРАЦІ, ЩО СПРИЯЮТЬ зниженню рівня Ctpecopib (за Каслом)

> Робота повинна відповідати «інтелектуальному запиту» працівника, це підвищує його особисту зацікавленість > Робота повинна бути не занадто стомлюючою

> Винагорода за працю повинна бути справедливою, інформативною і від­повідати устремлінням (установкам) працівника

> «Умови праці повинні бути сумісні з фізичними потребами й сприяти до­сягненню трудових цілей > Робота повинна сприяти зростанню самооцінюванню працівника

> Фактори, що діють на робочому місці, повинні допомагати підвищенню значимості праці

Проблема контролю й запобігання стресу (дистресу) в робо­ті пов’язана не стільки з тим, щоб неодмінно «боротися» зі стресом, скільки в грамотному й відповідальному управлінні стресами й зниженні ймовірності переростання стресу в дис- трес. У цьому змісті проблема стресу в роботі близька до про­блеми конфліктів у трудовій діяльності, адже відомо, що так само, як і стрес, конфлікт може бути корисний і навіть необ­хідний для розвитку організації й конкретних співробітників цієї організації. А щодо конфлікту в організації, то проблема також полягає в тому, щоб спрямувати енергію цього конфлік­ту в позитивне русло розвитку самої організації й особистості працівників.

Існує безліч способів подолання стресу і його наслідків, однак одноразова «перемога над ситуацією» не гарантована. Тому на­вички антистресового поводження бажано розвивати, виробляю­чи перманентну стійкість до впливу стресорів.

Ауторегуляція — свідома регуляція людиною свого стану.

НАЙПОШИРЕНІШІ Й ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИКИ АУТОРЕГУЛЬОВАНОГО АНТИСТРЕСОВОГО ПОВОДЖЕННЯ

1. Релаксація

Релаксація — це метод, за допомогою якого можна частково або повністю позбуватися фізичного або психічного напруження. Релаксація — дуже ко­рисний метод, оскільки опанувати нею досить легко. Для цього не потріб­но фахової освіти й навіть природного дару. Але є одна неодмінна умо­ва — мотивація, тобто кожному необхідно знати, для чого він хоче освоїти релаксацію

2. Концентрація

Невміння зосередитися — фактор, тісно пов’язаний зі стресом. Як правило сучасна людина щодня зіштовхується з необхідністю виконувати велику кі­лькість різнорідних завдань в один відрізок часу й у швидкому темпі. Таке розривання на частини день у день призводить зрештою до виснаження, го­ловним чином психічного. У такому випадку концентраційні вправи просто незамінні

3. Ауторегуляція подиху

За допомогою глибокого й спокійного ауторегульованого подиху можна уникнути перепадів настрою.

При сміху, зітханні, кашлі, розмові, співі або декламації відбуваються певні зміни ритму дихання порівняно з нормальним автоматичним диханням. З цього виходить, що спосіб і ритм дихання можна цілеспрямовано регулю­вати за допомогою свідомого сповільнення й поглиблення.

Збільшення тривалості видиху сприяє заспокоєнню й повній релаксації. Дихання спокійної й урівноваженої людини істотно відрізняється від подиху людини в стані стресу. Таким чином, за ритмом дихання можна визначити психічний стан людини.

Ритмічне дихання заспокоює нерви й психіку; тривалість окремих фаз ди­хання не має значення — важливий ритм

4. Самопрограмування на витривалість до стресу

Самопрограмування — один з основних методів саморегуляції, за якого лю­дина сама задає своєму організму програму дій. При самопрограмуванні практично немає опору, легко скоригувати формулу, якщо вона викликає ди­скомфорт. Хто краще самої людини знає, що йому потрібно? Таким чином, зрозуміло що, навчиться легкому подоланню будь-якої стресової ситуації не тільки можливо, а й необхідно

Ауторегульований методичний підхід забезпечує гармонічну єдність взаємозалежних способів бороть­би з негативними наслідками стресу.

Організація праці фахівців різних професійних груп, пов’яза­них з інтенсивним і нерідко напруженим міжособистісним спіл­куванням, стає останніми роками об’єктом усе активнішої уваги психології й медицини. Це стосується менеджерів, правоохорон­ців, працівників сфери послуг, медичних працівників, педагогів, психологів. Особливе місце в питанні ефективної організації праці таких фахівців займає проблема професійного стресу, або синдрому «вигоряння». Його розглядають як багатомірний фено­мен, що виражається в психічних і фізіологічних реакціях на ши­роке коло ситуацій у трудовій діяльності людини. При цьому не­гативні наслідки професійного стресу розглядають у декількох площинах: вплив на результати праці, психічне й фізичне здо­ров’я самих працівників. Порівняння особливостей формування й протікання «вигоряння» в різних видах професійної діяльності (коли об’єктом праці є люди, матеріальні об’єкти або інформа­ційні потоки; комбінація перших двох) показує, що у фахівців, які працюють із людьми, професійний стрес трапляється найчас­тіше.

ХАРАКТЕРИСТИКИ КОМУНІКАТИВНИХ ПРОФЕСІЙ, ЩО ІСТОТНО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК СТРЕСУ

• Обмеження можливості використання наявного особистісного потенціалу

• Монотонність роботи

• Висока міра невизначеності в оцінці виконуваної роботи

• Незадоволеність соціальним статусом

І тільки після цього як стресогенні фактори розглядають низь­кий рівень оплати й незадовільні умови праці, вважаючи їх важ­ливими, але не провідними, як це часто здається, джерелами професійного стресу працівників.

У фокусі проблеми професійного стресу перебуває відповід- ність/невідповідність потенційних можливостей професіонала й соціальних умов його діяльності. Тому ця проблема розглядаєть­ся в комплексі «фахівець комунікативної професії — його соціа­льне оточення». Дуже важливий аспект емоційної заразливості синдрому «вигоряння», що також підкреслює його соціальну природу.

ЯК ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

СИНДРОМУ «ВИГОРЯННЯ» ВІДЗНАЧАЮТЬСЯ:

• емоційне виснаження, що приводить до зниження професійної продуктив­ності

• деперсоналізація (знеособленість і прагнення формалізувати роботу)

• зниження професійної самооцінки

Самі симптоми не відзначаються строгою специфічністю й можуть варіювати в широкому діапазоні — від легких реакцій типу дратівливості, підвищеної стомлюваності й т.д. до невротич­них і навіть психосоматичних розладів. Дуже важлива й вихідна особистісна структура: наприклад, у людини із психостенічними рисами набагато більше шансів засмучуватися й занепокоювати- ся з приводу роботи, а в людини з ригідною особистісною струк­турою більше ймовірності стати агресивнішою в спілкуванні з клієнтами.

Можна стверджувати, що професійний стрес — це насам­перед наслідок зниження професійної мотивації й що «вигорян­ня» і збереження захопленості роботою — це два полюси взає­мин людини й професії. Цілим рядом досліджень показано, що професійна деформація, яка поступово розвивається, в таких працівників досить часто призводить до того, що при високому ступені «вигоряння» наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивного ставлення до клієнтів, спілкуван­ня з ними в однобічній комунікації шляхом критики, оцінок, ти­ску, від чого, природно, страждають обидві сторони. Але пи­тання про те, що тут первинне, а що є наслідком, поки що відкрите.

Абсолютний рівень вимог не є визначальним для виникнення професійного стресу. Найважливіше — неузгодженість між ними й суб’єктивною оцінкою особистісних ресурсів, необхідних для задоволення цих вимог, які до того ж нерідко сприймаються до­сить ірраціонально й некритично.

Професійний стрес — це проблема не стільки «важких» лю­дей, скільки «важких» (невирішуваних) ситуацій у взаєминах і в структурі міжособистісної взаємодії, нечіткого визначення со­ціальних ролей і функцій, недостатньої емоційної підтримки з боку колег і керівництва.

Чим раніше й більше довідаються лікарі про те, як виникає і якими ознаками характеризується цей синдром, тим більше в них можливостей уникнути його або знизити виразність.

Людина може переносити значний стрес без підвищеного ри­зику зниження професійної продуктивності, розвитку психічного або навіть соматичного захворювання, якщо вона одержує адек­ватну соціальну підтримку.

Люди, що страждають від надмірного стресу на роботі, мо­жуть спробувати застосувати методи регулювання стресів за Аль­брехтом.

МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ СТРЕСІВ (за Альбрехтом)

1. Розробіть систему пріоритетів у своїй роботі. Оцініть свою роботу в такий спосіб: «повинен зробити сьогодні», «зробити пізніше на цьому тижні» і «зробити, коли буде час»

2 I-TQCTtTtTlLr⁴CT TWDZAtATJTtJ //TJTW TTZA TTTJ TTZAZ^⁴ CTTTJ r⁴Tr⁴ Xtr⁴MTI TTtr⁴ TTCT CTTrzAt CTTJ СТМТГ⁴ TJr⁴ '∖∣fZAMrr^Tr^. LLrln¹-Ii LbOi IUnUUilLll «Ні», KUJiH ДиОІІ HCLC МСЖІ, IlitJDi MKUi nH n∕KU HC iVLUzKCLC взяти на себе більше роботи. Поясніть своєму начальникові, що розумієте важливість завдання. Потім опишіть конкретні пріоритетні роботи, над яки­ми в цей час працюєте. Якщо він наполягає на виконанні нового завдання, запитате, яку роботу ви повинні відкласти до завершення нового завдання

3. Налагодьте особливо ефективні й надійні відносини з вашим начальником. Зрозумійте його проблеми й допоможіть йому зрозуміти ваші. Навчіть вашо­го начальника поважати ваші пріоритети, ваше робоче навантаження й дава­ти обґрунтовані доручення

4. Не погоджуйтеся з вашим керівником або ким-небудь, хто починає виста­вляти суперечливі вимоги (конфлікт ролей). Поясніть, що ці вимоги тягнуть вас у протилежних напрямах. Попросіть влаштувати нараду з усіма зацікав­леними сторонами, щоб з’ясувати питання

5. Повідомте своєму керівникові або співробітниками, коли ви відчуєте, що очікування або стандарти оцінки вашого завдання не ясні (невизначеність ро­лей). Скажіть їм, що ви трохи невпевнені щодо ряду конкретних, пов’язаних із завданням питань і хотіли б мати можливість обговорити ці питання з ними

6. Обговоріть почуття нудьги або відсутність інтересу до роботи зі своїм ке­рівником. Поясніть, що ви прихильник потребуючої віддачі сил роботи й хо­тіли б мати можливість взяти участь в інших видах діяльності

7. Знайдіть щодня час для відключення й відпочинку. Виходьте час від часу з офісу, щоб перемінити обстановку або хід думок. Не обідайте там і не за­тримуйтеся подовгу після того, як вам варто було б уже йти додому або за­йнятися іншою роботою

До інших факторів, пов ’язаних зі зниженням імовірності стресу, відносять­ся дотримання належного харчування, підтримка себе у формі за допомо­гою фізичних вправ і досягнення загальної рівноваги в житті

МЕТОДИ ДОСЯГНЕННЯ ВИСОКОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ Й НИЗЬКОГО РІВНЯ СТРЕСУ ПРИ УПРАВЛІННІ ПІДЛЕГЛИМИ

(за Альбрехтом)

1. Оцініть здатність, потреби й схильність ваших працівників і спробуйте вибрати обсяг і тип роботи для них, що відповідають цим факторам. Як тіль­ки вони продемонструють успішні результати при виконанні цих завдань, підвищ їм робоче навантаження, якщо вони того бажають. У підходящих ви­падках делегуйте повноваження й відповідальність

2. Дозволяйте вашим працівникам відмовлятися від виконання якого-небудь за­вдання, якщо в них є для цього достатні підстави. Якщо необхідно, щоб вони ви­конали це завдання, поясніть, чому це потрібно, і встановіть пріоритети в їхній роботі, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання додаткового завдання

3. Чітко опишіть конкретні зони повноважень, відповідальності й виробничих очі­кувань. Використайте двосторонню комунікацію й інформацію своїх підлеглих

4. Використайте стиль лідерства, що відповідає вимогам даної ситуації

5. Забезпечте належну винагороду за ефективну роботу

6. Виступайте в ролі наставника стосовно ваших підлеглих, розвиваючи їхню здатність й обговорюючи з ними складні питання

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стре­су — повністю розв’язати конфлікт, усунути розбіж­ності, помиритися.

Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити зна­чимість конфлікту. Можна виділити різні способи його зниження.

Перший з них можна охарактеризувати словом «проте». Суть його— зуміти витягти користь, щось позитивне навіть із не­вдачі.

Другий прийом заспокоєння — довести собі, що «могло бути й гірше». Порівняння власних невдач із чужим ще більшим горем дасть вам можливість непохитно й спокійно відреагувати на не­вдачу.

12.4.