ВСТУП
Конституційне право являє собою складну багатоаспектну категорію, яка розуміється у трьох основних значеннях.
По-перше, конституційне право - галузь права, складова частина системи права певної держави, що виступає смисловим та нормативно-правовим стрижнем національного правового регулювання.
По-друге, конституційне право - спеціальна, галузева юридична наука, спрямована передусім на пізнання тих явищ та процесів правової дійсності, на які здійснює регулятивний вплив галузь конституційного права в різних державах. Іншим важливим напрямком науки конституційного права є пізнання тих питань, які знаходяться поза змістом галузевого регулювання (наприклад, визначення предмета та суб’єктів конституційного права).
Нарешті, по-третє, зміст галузі і досягнення науки покладено в основу навчальної дисципліни, визначеної як конституційне право, без якої немислиме формування компетентностей, необхідних для розуміння природи і функцій права, змісту теоретичних засад (доктрин), принципів і основних юридичних інститутів, застосування права, а також меж юридичного регулювання суспільних відносин.
Водночас вихідним серед наведених значень категорії конституційного права є його визначення як галузі права, складової частини системи права певної держави. При цьому усе різноманіття запропонованих натепер дефініцій «галузі конституційного права» об’єднує змістовний наголос на провідному, пріоритетному, фундаментальному тощо призначенні цієї галузі, норми якої регулюють найважливіші, насамперед, - політичні та інші, тісно пов'язані з ними суспільні відносини.
Не заперечуючи проти такого підходу, тим не менш зазначимо, що пріоритетне та фундаментальне (при)значення галузі конституційного права може бути пояснене інакше. Конституційне право як галузь визначає та нормативно закріплює, причому у низці випадків - закріплює імпліцитно, ті фундаментальні цінності-принципи, які встановлюють сутнісні параметри взаємовідносин у структурі зв’язків «особистість-суспільство-держава».
Саме тому, видається, загальновідоме твердження Рене Давида про те, що доктринальне та законодавче в праві «практично зрівнюється» для галузі конституційного права набуває майже абсолютного значення, засвідчуючи нерозривний зв'язок між доктриною та практикою правового регулювання.
Обмеження влади на користь окремої особистості; неприпустимість узурпації влади; детермінованість змісту й спрямованості діяльності держави невідчужуваними та непорушними правами і свободами людини; взаємна відповідальність держави й людини; нетотожність права й закону; вимоги справедливості та пропорційності, визначеності та передбачуваності правового регулювання тощо, будучи визначені та закріплені галуззю конституційного права справляють свій вплив на усю національну правову систему держави, не обмежуючись власне системою права.
Така аксіологічна інтерпретація галузі конституційного права, великий внесок до становлення та розвитку якої зробив доктор юридичних наук, професор Марко Пилипович Орзіх, слугувала для авторського колективу вихідним орієнтиром при написанні цього навчально-методичного посібника.
Посібник підготовлено відповідно до вимог державних освітніх стандартів для викладачів закладів вищої освіти та здобувачів вищої освіти першого (бакалаврського) рівня, що навчаються за спеціальністю 081 «Право». При цьому до структури посібника та змісту його теоретичної складової увійшли теми, які засвідчують результати наукових розвідок їх авторів. Йдеться, насамперед, про тему 1 «Вступ до сучасного українського конституціоналізму» та тему 6 «Конституційні конфлікти». Водночас використання авторських напрацювань є безсумнівним й в багатьох інших темах («Відповідальність у сфері конституційного права» (7), «Конституційні засади формування та функціонування громадянського суспільства» (9), «Конституційні форми народовладдя» (10), «Місцеве самоврядування в Україні» (14) «Конституційна юстиція» (19) тощо), і вказує на впровадження до навчального процесу належним чином обґрунтованих результатів досліджень кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія».