ВСТУП
2019 рік ввійде у вітчизняну історію як рік чергових виборів Президента України та позачергових виборів народних депутатів України. Позаду президентська виборча кампанія, яка, за оцінками міжнародних місій зі спостереження та національних громадських організацій, відбулась у відповідності до міжнародних стандартів та принципів виборчого права, — виборцям було забезпечено загальне, рівне і пряме виборче право, вільне волевиявлення, створено рівні та конкурентні умови для кандидатів.
Вагому роль у забезпеченні демократичних виборів відіграли національні суди. Як зазначено в аналітичному звіті Центральної виборчої комісії (далі — ЦВК) з виборів Президента України 31 березня 2019 року правові висновки та позиції щодо застосування положень виборчого законодавства та їх правове обґрунтування висловлені у судових рішеннях за результатами розгляду виборчих спорів є досить визначальними та заслуговують на увагу[1]. Міжнародна місія зі спостереження за виборами, надаючи попередню оцінку виборчій кампанії Президента України, зауважила, що суди пропонували сторонам провадження достатньо можливостей для захисту своїх прав. Утім, спостерігачі міжнародних організацій звертають увагу й на деякі неналежним чином обґрунтовані рішення суду, які обмежують принцип доступу до ефективних засобів правового захисту на практиці. В судовій практиці також зустрічалися рішення, які по-різному застосовували одні і ті ж норми виборчого законодавства, що суперечить принципу юридичної визначеності[2].
Окрім того, певні складнощі під час здійснення правосуддя адміністративними судами можуть виникнути у зв'язку з позачерговим характером виборів народних депутатів України, що обумовлює застосування спеціальних норм зі скороченими строками виборчих процедур.
Експертне середовище зазначає, що неуніфіковане виборче законодавство, яке з кожним роком починає містити все більше відмінностей щодо правового регулювання аналогічних за своєю природою суспільних відносин (наприклад, щодо внесення змін до списків виборців у день голосування, обмежень на здійснення передвиборної агітації, дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій, вимог до проживання на території України кандидатів на виборні посади тощо) значно ускладнює виборчий процес та різнить правозастосовну практику.
Перший крок до здійснення кодифікації норм, які регулюють виборчі правовідносини, було зроблено у 2017 році з прийняттям у першому читанні проекту Виборчого кодексу України № 3112-1[3] [4]. Однак, на разі цей процес не завершено та залишаються чинними три профільні закони — Закон України «Про вибори народних депутатів України», Закон України «Про вибори Президента України» та Закон України «Про місцеві вибори».Також, тривалий час у суспільстві висловлюється ідея запровадження на парламентських виборах пропорційної виборчої системи із відкритими списками, що підтримано міжнародними організаціями (наприклад, відповідну рекомендацію надавала Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції № 1755(2010)4). Однак чинний Закон України «Про вибори народних депутатів України»[5] передбачає застосування формально змішаної (саме таке її визначення надано у ч. 3 ст. 1 Закону), однак змістовно комбінованої виборчої системи, за якою проводилися парламентські вибори 1998, 2002, 2012, 2014 років.
Значні виклики та загрози проведенню демократичних виборів обумовлені також збройною агресією проти України, що призвела до запровадження антитерористичної операції, операції об'єднаних сил та правового режиму воєнного стану з 26 листопада 2018 року до 26 грудня 2018 року, окупації Автономної Республіки Крим та частини Донецької та Луганської областей, небезпеки державному суверенітету та незалежності України, її територіальній цілісності.
Тому зазначені обставини потребують функціонування ефективної судової системи, яка зможе захистити та поновити порушені права суб'єктів виборчого процесу. Враховуючи, що виборчий процес характеризується швидкоплинністю, безперервністю, — ефективне здійснення правосуддя на засадах верховенства права незалежними, безсторонніми, відповідальними та професійними судами є однією із основних гарантій проведення чесних виборів та необхідною передумовою для легітимації органів публічної влади, а також запорукою збереження державності.
Розробку цього посібника колективом авторів, серед яких судді, науковці, експерти з виборчого права, було ініційовано Міжнародною фундацією виборчих систем (^65) з метою уніфікації та систематизації практики розгляду виборчих спорів, міжнародних стандартів, норм матеріального та процесуального права, законодавства щодо виборів народних депутатів України та мінімізації випадків суддівських помилок. У ньому зосереджена увага на найбільш принципових та дискусійних положеннях виборчого законодавства, а також практиці його застосування.
1.