4.15. ГЕДИМІНОВИЧІ. ОЛЬГЕРДОВИЧІ. СЕМЕНОВИЧІ

Нащадки Лугвенія-Семена Ольгердовича швидко вигасли, хоча і брали активну участь у подіях ХV ст.

Таблиця 47

ГЕДИМІНОВИЧІ. ОЛЬГЕРДОВИЧІ. СЕМЕНОВИЧІ

III

1.

IV

2. ЮРІЙ СЕМЕНОВИЧ († після 1447)...................................................................... 1

Князь мстиславський (після 1431 — 1432, 1442-1444 рр.), новгородський (1432-1440, 1444 -1147 рр.). Вперше поставив свій підпис на угоді з Орденом у 1422 р. Брав участь у поході на Новгород у 1428 р. Прихильник Свидригайла Ольгердовича. У 1432 р. під Ошмянами потрапив у полон. Втік у Новгород Великий, де його двічі приймали як князя. У 1440 р. очолив оборону повсталого Смоленська, потім емігрував у Москву. У 1442 р. після повернення знову отримав Мстиславське князівство, де востаннє і згаданий (2050, s.293-301). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.206).

3. ЯРОСЛАВ-ФЕДІР СЕМЕНОВИЧ († 30.08.1435)...................................................................... 1

Князь мстиславський (1432-1435 рр.). Сподвижник Свидригайла. Загинув у битві біля Вількомира (140, с.35, 58,77, 107, 142, 164, 190,211,232). Ю.Вольф помилково вказав 1485 р. як рік смерті Ярослава (2112, s.168). Деякі літописи подають відомості про народження Ярослава у 1411 р. в м.Копор'є (140, с.32, 54, 73, 78).

V

4. ІВАН ЮРІЙОВИЧ († 1490/1495)...................................................................... 2

Князь мстиславський (після 1444 -1490/95 рр.). Його діяльність відбита в актах 1443-1483 рр. Дружину звали Юліанна (2050, s.301-303). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.209).

5. ДІОНІСІЙ ЮРІЙОВИЧ...................................................................... 2

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.210). Ім'я, безперечно, чернече.

VI

5.

Видана за князя Семена Михайловича Слуцького. Записана у Супральському пом'янику (поз.21).

6. ЮЛІАННА ІВАНІВНА...................................................................... 4

Княгиня мстиславська (1490/95 -1499 рр.) У 1499 р. була видана за князя Михайла Івановича

Іжеславського, який отримав Мстиславське князівство. Від цього шлюбу пішли князі Мстиславські.

Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз.211).

4.16. ГЕДИМІНОВИЧІ. КЕЙСТУТОВИЧІ

Спірних питань навколо Кейстутовичів ще більше ніж навколо Ольгердовичів. Дати народжень, старшинство синів Кейстута, не кажучи про дочок, дискусійні і базуються на різноманітних версіях.

Таблиця 48

ГЕДИМІНОВИЧІ. КЕЙСТУТОВИЧІ

II

1. КЕЙСТУТ ГЕДИМІНОВИЧ († 1382)

III

2. ПАТЕРГ [ПАТРИКІЙ ?] КЕЙСТУТОВИЧ († після 1365)...................................................................... 1

Його діяльність відносилася до 1348-1365 рр. Дальших згадок у джерелах немає (2112, s. 160). Можливо був князем гродненським. [Patirg]

3. ВОЙШВІЛ КЕЙСТУТОВИЧ [?] († після 1359)...................................................................... 1

Непевна згадка у документі з 1359 р. ¹ За документом з 1387 р. Скіргайло Ольгердович отримав логойську данину, яку раніше отримував Войшвіл (2112, s. 160). З цього могло випливати, що Войшвіл Кейстутович за життя свого батька тримав Логойське князівство. [Waysewilt]

¹ Примітка litopys.kiev.ua. Мається на увазі фальсифікат грамоти Ольгерда, яка нібито підтверджує існування судів "кревів" у Литві. Знайдений в рукописах Т.Нарбута. Володіння Войшвіла (лит. Вайшвільтис) знаходилося в Упитській землі, де досьогодні існує село Вайшвілчяй, відоме з XIV ст. (Waysewilt [Waysewist] згадується в договорі між Литвою та Ливонією від 7 листопада 1367 р.) Помилково приписаний до синів Кейстута Яном Длугошем, на що вказує Вольф (2112).

4. ВОЙДАТ КЕЙСТУТОВИЧ († після 1362)...................................................................... 1

У 1362 р. обороняв Ковно, потрапив у полон до Ордену і помер у неволі у хрестоносців (2051, s.207). Із запису Вітовта у 1401 р. відомо, що Войдат був князем новогрудським. Я.Тенговський висловив гіпотезу, що християнське ім'я князя було Іван і саме він був послом Вітовта до Ордену у 1390 р. (2069, s. 180). У такому разі важко пояснити чому не Войдат, а Вітовт виступив як старший з Кейстутовичів і спадкоємець батька. [Wojdat]

5. БУТАВ-ГЕНРІХ КЕЙСТУТОВИЧ († після 1380)...................................................................... 1

У 1365 р. втік від батька до хрестоносців. 25.07.1365 р. прийняв хрещення у Кролевці, потім невдало пробував здобути Вільно. Орден намагався використати його у боротьбі з Гедиміновичами. Як Henricus dux Lithuanie чи навіть гех Litwinorum він згадується при дворі кайзера Карла IV (1368, 1370, 1374, 1377, 1380 рр.). (2051, s.81-82). [Butaw]

6. ВІТОВТ-ОЛЕКСАНДР-ВІГАНТ КЕЙСТУТОВИЧ (* бл.1352 † 27.10.1430)...................................................................... 1

Князь гродненський (бл. 1370-1382, 1383-1392 рр.), вел. кн. литовський (1392-1430 рр.). Безперечно був одним з найвидатніших політичних діячів не тільки Литви, але й усієї Східної Європи. Очолював великі армії у битвах на р.Ворсклі (1399 р.) та під Грюнвальдом (1410 р.), розширив кордони Литви до Чорного моря (225; 1967; 362; 363; 1041). Спочатку був православним (як Олександр записаний у Києво-Печерському пом'янику — поз.5), а після Кревської унії перейшов у католицьку віру (Вігант). Згідно Хроніки Биховця був одружений тричі (181, с.78). [Witowd-Aleksander]

Стосовно шлюбів Вітовта залишається багато суперечностей в джерелах, які породжують різні версії.

Другою дружиною Вітовта була Анна, яка померла 31.07.1418 р. Згідно Хроніки Биховця вона була дочкою вел. кн. смоленського Святослава Івановича, що і було прийнято Ю.Вольфом (2112, s. 160-161). Я.Йонинас вважав, що Анна була дочкою Судемунта, князя на Ейшишках (1853, s. 183-244). Судемунт справді названий шурином Вітовта, але це надто слабка зачіпка. Ми не знаємо скільки сестер було у Марії, першої дружини Вітовта. їхніми мужами цілком могли бути Судемунт та друцький князь Лев, якого теж названо шурином Вітовта (225, N13, s.4; N 101, s.32). Тим не менше Г. Ловмяньский, відкинувши свідчення джерел і не прийнявши аргументації Йонинаса, посіяв, сумніви щодо походження Анни, визнавши його невідомим (1919, s. 122). Розвіяв ці сумніви, на наш погляд Я.Тенговський, довівши правильність версії Ю.Вольфа (2068, s. 177-182). Безперечно, що Василь, титулований «князем Русі» і названий шурином Вітовта у документах з 1413 р. був Василем Святославичем, одним з молодших синів смоленського князя (2068, s. 179). Я.Тенговський також довів, що Анну можна вважати матір'ю єдиної дочки Вітовта Софії. Сам шлюб, виходячи з можливої дати народження Софії, польський дослідник відносить до періоду між 1368-1377 р. Що стосується нижньої дати, то вона безпідставна (треба спочатку заперечити відомості Хроніки Биховця, якій не було потреби вигадувати Марію Лукомську, а потім пояснити чому так довго не було дітей). Хиткою виглядає і друга дата. Син Софії — Василь Темний, який народився бл. 1415 р., дійсно був сьомою або восьмою дитиною Василя Дмитровича (молодшою за нього могла бути тільки Анастасія Московка).

7. ЗИГМУНТ КЕЙСТУТОВИЧ (* бл.1353 † 20.03.1440)...................................................................... 1

Князь мозирський (1385-1401 рр.), новогрудський (1401-1406 рр.) і стародубський (1406-1432 рр.), вел. кн. литовський (1432-1440 рр.). Два факти свідчать на користь того, що Зигмунт був старшим за Товтивіла і наступним за Вітовтом сином Кейстута: у 1384 р. він був названий спадкоємцем Вітовта, а Ягайло, рекомендуючи на литовський престол, назвав його старшим братом. На ці обидва випадки звернув увагу Т.Василевський (2097, s.23-24). Заперечення Я.Тенговського (2077, s.113-114) не виглядають достатньо переконливими: відсутність печатки Зигмунта Кейстутовича на документі Вітовта з 30.01.1384 р. зовсім не означає, що він ще був молодий і не мав печатки.

Зигмунт Кейстутович був вбитий внаслідок змови, організованої князями Олександром та Іваном Чорторийськими (364).

Першою його дружиною була дочка князя Андрія Одинцевича. Вдруге він одружився у 1418 р. Ім'я і походження його другої дружини незнане. [Zygmunt]

8. ТОВТИВІЛ-КОНРАД КЕЙСТУТОВИЧ († 09.1390)...................................................................... 1

Князь новогрудський (1362-1390 рр., з перервами?).

У 1382 р. втік у Мазовію, де прийняв хрещення під іменем Конрада (276, t.2, p.720). Загинув у вересні 1390 р. при обороні Вільна (2112, s. 161). Спроба Я.Тенговського заперечити цю версію Ю.Вольфа, спираючися на хроніку Віганда з Марбургу та Хроніку великих магістрів, непереконливі (2077, s. 115).

Не було змісту забирати смертельно пораненого Товтивіла з Вільна, а тим більше чинити перепони його похованню у міській катедрі. Так само легко могли помилитися орденські писарі, визначаючи ступінь родинних зв»язків Товтивіла, бо з жодних джерел про існування Конрада Войдатовича нічого не відомо. Так само ми не бачимо підстав, щоби відкидати відомості Длугоша, прийняті Вольфом, згідно яких дружиною Товтивіла була Юліанна, сестра Анни, дружини Вітовта (2112, s. 160), тобто дочка великого смоленського князя Святослава Івановича. [Towtiwil-Konrad]

9. МІКЛОВСА КЕЙСТУТІВНА († 30.10.1405)...................................................................... 1

Була черницею.

10. МАРІЯ КЕЙСТУТІВНА († 1404)...................................................................... 1

У 1375 р. видана за Івана Всеволодовича, вел. кн.тверського († 22.05.1425 р.).

11. ДАНУТА-АННА КЕЙСТУТІВНА (* бл.1362 † 25.05.1448)...................................................................... 1

До 27.09.1376 р. видана за Януша Земовитовича, кн. вишгородського, цеханівського, віського, варшавського і черського († 8.12.1429) (1739, tabl. 10).

12. АНДРІЙ КЕЙСТУТОВИЧ ГОРБАТИЙ († після 1390)...................................................................... 1

Через плутанину з Андрієм Ольгердовичем більшість дослідників його зовсім не згадують (2097, s.25). Схоже, що у 1386 р. тримав Лукомське князівство, а у 1390 р. був посланий Вітовтом з Гродна на переговори з Орденом (2069, s. 180).

13. ЮЛІАННА КЕЙСТУТІВНА [?]...................................................................... 1

Відомий литовський нобіль Монівід, воєвода і староста віленський, одружився з Юліанною, яка згідно інформації Длугоша була вдовою князя Наримунта, який ніби-то загинув під Вільно у 1390 р. (232, rs.10, s. 187). За Хронікою Биховця її першим мужем був Відимунт, дядька Бірути (1816 с.64). Перше невірогідне з огляду на дату смерті Наримунта, друге взагалі погано в'яжеться з хронологією (хоча у природі трапляються випадки, коли дядько молодший за племінницю). Тому Ю.Вольф вирішив, що першим мужем Юліанни був Товтивіл (2112, s. 160), А.Прохазка запропонував Корігайла Ольгердовича (1968,s.30-32). А.Крупська, не зупиняючися на проблемі першого мужа Юліанни, вважає одочкою Бутава-Дмитра Ольгердовича (1892А, s.658-659). Тільки версія Ю.Вольфа відповідає іншим джерелам, які називають Монівіда шурином Вітовта: дружина Товтивіла — Юліанна була сестрою Анни, дружини Вітовта (одружившись з нею по смерті Товтивіла, Монівід також став шурином великого князя, що забезпечило його кар'єру). Я.Тенговський вважає Юліанну дочкою Кейстута, першим мужем якої був Судемунт, також названий шурином Вітовта. Загибель Судемунта він відносить до 1394 р., а другий шлюб — до періоду між кінцем 1394 р. та 2.02.1395 р., коли почалася стрімка кар'єра Монівіда (2069, s. 177-178). Обидві версії цілком можливі і не залежать від дискусії стосовно дати смерті Товтивіла. Проблема існування Юліанни Кейстутівни залишається дискусійною.

14. РИНГАЛЛА-ЄЛИЗАВЕТА КЕЙСТУТІВНА († 1433)...................................................................... 1

З Хроніки Мурініуса відомо про наміри Вітовта у 1390 р. видати сестру замазовецького князя Генріха Земовитовича († 1393 р.) (277, s.171-172). За О.Бальзером (1739, tabl. 10) та В.Двожачеком (1803,tabl.4) цей шлюб відбувся між 4.02 і кінцем 06.1392 р. На тій підставі, що князь Генріх у 1391-1392 рр. був плоцьким біскупом, Я.Тенговський заперечує можливість шлюбу, відкидаючи цим повідомлення джерел (2069, s. 179). Це не звучить переконливо, у Генріха Земовитовича був приклад Конрада І († 1273 р.), князя глоговсько-битомського, який спочатку був пробстом глоговським, пізніше пассавським біскупом, а невдовзі (протягом року) зайняв престол, одружився і мав дітей. П'ясти, як і Рюриковичі та Гедиміновичі, на перше місце ставили політику. Вдруге Рингалла-Єлизавета вийшла за Олександра, господаря Молдови († 1432/33 р.).

IV

15. ЮРІЙ ВОЙДАТОВИЧ († після 1384)...................................................................... 4

Князь новогрудський (? — після 1384 рр.). У документі від 30.01.1384 р. виступив першим з литовських гарантів Вітовта (225, N13, s.4). Помер до 1401 р. без нащадків, бо Новогрудське князівство у цьому році було передано Зигмунтові Кейстутовичу.

16. ОЛЕКСАНДР ВОЙДАТОВИЧ [?]...................................................................... 4

За Нарбутом — син Войдата (1931, t.5, s.302; t.7, s. 112). У старшій літературі навколо цієї особи точилася полеміка: К.Несецький вважав Олександра сином Вігунта Кейстутовича, якого не існувало, К.Стадніцкий ототожнив Вігунта з Патергом.

17. ІВАН ВОЙДАТОВИЧ...................................................................... 4 < князі КРОШИНСЬКІ ?

Про його діяльність нічого не відомо. У XV ст. існувало невелике Крошенське князівство у складі волостей Крошин, Тешинів, Сукроліна, Охловець, От’єзд, Заколоння, Волста, Клипін, Наєздилов, Чарпа, Головині. Цей уділ, напевно, був виділений ще у XIV ст. для наймолодшого з Войдатовичів і залишився за його нащадками. Князь Роман Крошинський, напевно, син Івана Войдатовича, записаний у Києво-Печерському (поз.243) та Супральському (поз.37) синодиках. Князі Роман, Петро, Флор і Суран Крошинські вписані у синодик монастиря св. Трійці у Вільні (перша половина XV ст.). їх сучасник Семен Крошинський, схоже, записаний у Любецькому пом'янику (поз.90). У Супральському пом'янику записано ще 9 Крошинських (поз.38-46), У Києво-Печерському є кілька записів сім'ї Крошинських (поз.215-216, 244-249, 251 -252), записані вони і у Холмському пом'янику (поз.9). З огляду на ці записи родовід князів Крошинських, приведений у Ю.Вольфа (2112, s. 190-193) виглядає неповним, особливо у верхній частині. Хто із записаних брати, а хто сини Романа Івановича встановити неможливо. Діяльність князя Івана Романовича, одного з синів Романа, Ю.Вольф відносить до 1446-1450 рр. Але чи були всі наступні Крошинські його нащадками? Чиї внуки Костянтин (згаданий у 1482-1513 рр.), Іван (діяльність відноситься до 1488-1525 рр., у 1494 р. був у складі посольства, яке їздило у Москву за Оленою Іванівною) та Тимофій (згадується у 1498-1540 рр.), від яких пішли три гілки Крошинських, не можна сказати з впевненістю. З другої половини XVI ст. князі Крошинські стали католиками (257, s. 145). Найстарша гілка вигасла до 1568 р.,середня-до-1579 р., молодша — після 1683 р.

18. ВОЙДАТ ГЕНРІХОВИЧ (* бл.1365 † після 1381)...................................................................... 5

У 1381 р., маючи трохи більше 16 років втік з Литви в Орден, звідки був переправлений до двору кайзера, де тоді перебував його батько. Дальша доля невідома. Ю.Вольф помилково отожнив його з Юрієм Войдатовича (2112, s. 160). Можливо прийняв духовний сан під іменем Яна (1809, s.181-197).

19. СОФІЯ ВІТОВТІВНА († 15.06.1453)...................................................................... 6

9.01.1391 р. видана за Василя Дмитровича, вел. кн. володимирського і московського († 7.02.1425 р.)

20. МИХАЙЛО-БОЛЕСЛАВ ЗИГМУНТОВИЧ (* до 1406 † до 10.02.1452)...................................................................... 7

Князь стародубський (1432-1445 рр.). Талановитий полководець. Перемогою біля Вількомірана р.Святій (29-30.08.1435 р.) забезпечив батькові великокнязівський престол. Втративши надії на успадкування цього престолу емігрував в Москву. Був одружений тричі: до 26.05.1427 р. з Анною, дочкою мазовецького князя Земовита IV (* 13.06.1407/13 † до 17.03.1435); бл. 1435 р. з Євфимією, дочкою мазовецького князя Болеслава III (* до 1420 † до 3.03.1436); між 1440/45 рр. з Катериною, сестрою першої дружини Анни († після 22.10.1468) (2112, s. 161).

21. ЯДВІГА ТОВТИВІЛІВНА († до 1.12.1405)...................................................................... 8

У 1397/98 рр. видана за Барніма V, князя поморсько-слупського († після 13.05.1403 р.) (1969, s.635). Версія Й.Здренка ніби Ядвіга була дочкою Свидригайла малоймовірна (2125, s.34).

4.17. ГЕДИМІНОВИЧІ. КОРЯТОВИЧІ

Проблеми генеалогії родини князів Корятовичів тісно пов`язані з проблемами історії Подільського князівства, в якому вони правили. Ці проблеми розглядали у своїх працях Н.Молчановський (1137), А.Прохазка (1972), О.Гурка (1818), Ю.Пузина (1992, s.12-19; 1997A, s. 1-67), О.Галецкий (1840, s. 104-106), Г.Ловмяньский (1911, s.66), С.Кучинський (1893), Р.Батура (371; 1749), Б.Флоря (1556, с.142-173), П.Параска (1225), Ф.Шабульдо (1605), а також і ми (501; 504, с.106-115; 505, табл.49). Однак багато аспектів цієї проблеми залишаються дискусійними. На жаль це випливає, перш за все, через брак і фрагментарність джерел. Коли після смерті Болеслава-Юрія Тройденовича у 1340 р. почалася боротьба за Галицьку спадщину між Любартом-Дмитром та польським королем Казиміром III, якого підтримувала Угорщина (угорський король Людовік був не лише свояком Казиміра III, але як спадкоємець Арпадовичів мав права на Галицьке королівство, які були визнані польським королем у 1350 р.), одними з перших князів, які виступили на допомогу Любарту, були Юрій Наримунтович і брати Корятовичі. Юрій Наримунтович спочатку отримав уділ з центром у Кременці. Природньо припустити, що Любарт почав роздавати лени на своїх давніх землях, в першу чергу на своїй частині Поділля. Напевно там отримали свої перші лени князі Корятовичі.

У 1352 р. Юрій Корятович брав участь у війні Любарта-Дмитра Гедиміновича проти польського короля і в числі інших князів підписав угоду з королем Казиміром III та мазовецькими князями. Можемо здогадуватися, що крім нього уділ отримав від Любарта і один з молодших синів Коріата — Дмитро. Те, що Дмитро Михайлович в Москві прийняв прізвисько Боброк-Волинський, дало підстави дослідникам говорити про його володіння в районі Бібрки на Львівщині. Правда, Бібрка вперше згадується в документах під 1436 р. як володіння Внучека з Кутна (187, t.14, s.91.106.112), але ріка Бобрка (Боброк) відома під цією назвою з 1211 р. (112, стб.730). Між 1353-1366 рр. район р.Бобрка знаходився у в числі володінь, залежних від Любарта, васалом якого був Дмитро Михайлович. Можливо, що на цих землях було заложено замок Боброк, який дав початок пізнішому місту Бібрка. У 1366 р. ці землі перейшли у залежність від польського короля. Напевно тому Дмитро Корятович став шукати щастя в Сіверській землі, потім перейшов на службу до суздальсько-нижегородського князя Дмитра Костянтиновича, а з 1371 р. став зятем і головним воєводою московського князя. Він один з головних героїв Куликовської битви 1380 р. Саме він утримав гарячого серпуховського князя Володимира Андрійовича, який був першим воєводою Засадного полку, від передчасного удару і ввів полк в дію після того як Мамай кинув у битву свій останній резерв (802, с.99). Дальша доля князя Дмитра Боброк-Волинського губиться в бурхливих подіях кінця XIV ст. Версія щодо його загибелі у 1399 р. в битві на р.Ворсклі маловірогідна (1605, с.147). Він відсутній у всіх основних переліках загиблих князів (127, с.458-459; 140, с.47, 73).

За Супральським, Слуцьким та іншими літописами польський король Казимір III прислав подільському князеві Костянтинові Корятовичу глейтові листи, запрошуючи на переговори щодо шлюбу з однією із своїх дочок. Князь Костянтин відмовився від цього союзу, не бажаючи переходити з православної у католицьку релігію (140, с.66,74,138,160,186,207,228). Ще О.Бальзер звернув увагу, що мова могла йти тільки про Кунегунду, видану у 1345 р. за бранденбурзького курфюрста Людовіка, бо старша дочка короля Єлизавета вийшла заміж за поморського князя Богуслава V ще у 1343 р. (1739, s.394, 396). Отже, як правильно вирішив Ф.Шабульдо, ці переговори могли відбутися тільки у 1344 р. (1605, с.45). Звертає на себе увагу той факт, що король запропонував подільському князеві глейтовий лист (лист безпеки), тобто переговори відбувалися під час війни. Король зумів домовитися з частиною галицької знаті і став поступово приєднувати окремі території, зокрема Сяноцьку землю, можливо частину Перемишльської та Звенигородської земель. В контексті цієї політики природніми були і переговори з подільським князем. Зрозуміло, що якщо саме йому, а не князеві Юрію було запропоновано шлюб з дочкою Казиміра, то Костянтин був найстаршим з братів.

Літописець спеціально відзначив вірність князя Костянтина Корятовича православ'ю. Інші Корятовичі не були такими твердими. Його брат Олександр тримав Теребовельську волость (1992, s. 12-19; 1997A, s. 11 -67), надану йому Любартом, напевно, після 1340 р. Наступ короля Казиміра III в серпні-листопаді 1349 р. закінчився захопленням Галицької землі і більшої частини Волині. Щоб не втратити свого князівства Костянтин Корятович, очевидно, присягнув польському королеві. Саме тому в грамоті Спиткові з Мельштина від 12.06.1395 р. на володіння Поділлям зазначено, що округи Теребовля і Стінка залишаються з правами, які вони мали при Казимірі III та Владислав! Опольському, на що також звернув увагу Ф.Шабульдо (1605, с.51-52). Крім того Олександр Корятович, схоже, змушений був погодитися прийняти до себе і католицький клір. Папа Климент IV буллою від 14.03.1351р. повідомив архієпископа гаєзненського і весь клір Польщі про опанування королем Казиміром землі невірних русинів і можливість створення там семи єпископств, об'єднання русинів з литовцями та часте вторгнення в ці землі татар, для захисту від яких було покладено збирати десятину з усіх церковних маєтностей протягом чотирьох років, яка мала бути поділеною між королем та папою. Можливо, що і сам князь перемінив віру. Його заслуги були відзначені у 1366 р., а також спеціальною буллоюпапи Григорія XI від 30.01.1378 р., якою папа запевняє кожному захисникові єдності з римською церквою і зокрема володарю Кам'янця на Русі князеві Олександру повноваження надавати місцевому населенню певні духовні відпущення.

Отже, схоже, що десь у 1341 -42 рр. Любарт Гедимінович надав Корятовичам уділи у своїх старих володіннях на Східному Поділлі. Костянтин отримав Брацлавщину, Юрій — можливо північно-східну частину Волині з Любаром, а Олександр — Теребовелю. Вже у 1344 р. Казимір III безуспішно пробував домовитися із старшим з братів. Шлюб його дочки з подільським князем фактично привів би до анексії Галицької землі. Після наступу восени 1349 р. король таки зайняв Галицьку землю, причому теребовельський князь Олександр Корятович став його васалом. Костянтин Корятович, напевно, залишився васалом Любарта, як і наступний брат — Юрій. Однак у бойових діях в 1351-52 рр. ні Костянтин ні Олександр Корятовичі участі не брали. Можливо, що Костянтин привів ординців, які вторгнулися у Теребовельське князівство, а Олександр просто не став чинити їм опору. Про цей похід у 1352 р. згадує Ян Длугош, повідомляючи про вторгнення ординців на «підпорядковане Польському королівству Поділля.» (232, t.5, ks.9, s.419). Активну участь у війні взяв тільки Юрій Корятович, який і підписався під угодою 1352 р. Після цього миру Боброцький уділ отримав Дмитро Корятович.

Коли у 1362 р. великий князь Литви Ольгерд Гедимінович виступив проти ординців і у битві на Синіх Водах (р.Синюха, притока Південного Бугу) розгромив війська ханів Подільського та Кримського улусів — Хаджибея і Кутлу-Буги та князя Малого Поділля Дмитрія, який був данником Хаджибея, до війська Ольгерда долучилися дружини трьох старших Корятовичів: Костянтина, Юрія і Олександра. Князь Малого Поділля Дмитро загинув чи втік з ординцями (можливо потім володів якимись землями на Нижньому Дунаї, залишаючися васалом Хаджибея, про що свідчить документ угорського короля Людовіка з 1368 р., в якому йдеться про взаємини брашівських купців з землями «татарського князя Деметрія») (233, р. 144). Його син князь Федір Дмитрович, згаданий у вірменській грамоті, помилково датованій 1062 р. (500, с.88, 90, 94; 498, с. 158-159), теж не зміг утриматись, і Мале Поділля перейшло до Костянтина Корятовича. Разом з Брацлавщиною воно утворило Подільське князівство. Любарський уділ Юрія Корятовича, напевно, в нових умовах став залежати від сюзерена Подільської землі. Напевно, що тепер Костянтин Корятович став безпосередньо васалом великого князя литовського.

Так чи інакше, але у новій війні Любарта з королем Казиміром Корятовичі нічим не допомогли своєму колишньому сюзеренові. Олександр, який залишився польським васалом, воював на стороні Казиміра III та поставив свій підпис під миром 1366 р. (1778, s.514). Можливо, що саме його військо вторгнулося в Боброцький уділ, а князь Дмитро Корятович не став чинити активного опору і просто відступив на Волинь, де Любарт, розлютований поведінкою Корятовичів, не дав йому іншого уділу, що і штовхнуло цього князя до еміграції. Після поразки Любарта у 1366 р. Олександр Корятович отримав від короля Казиміра III Володимирське князівство (229, s.631; 232, t.5, ks. 10, s.419). Володимирське князівство Олександр Корятович тримав аж до смерті польського короля у 1370 р. Навіть вже будучи подільським князем,, він ще до привілея краківським купцям з 1375 р. привісив печатку з титулом володимирського князя (1137, с.214-215). Це могло тільки означати, що князь Олександр не полишив надій повернути собі Володимирське князівство.

Після 1362 р. Костянтин Корятович тримав столицю у Смотричі. Літописець відзначив, що Подільська земля (Мале Поділля) була сильно розорена баскаками і отаманами. В літописи занесена легенда про полювання Корятовичів, коли вони загнали на остров (фактично півостров),де пізніше виник Кам'янець, багато оленів. Оцінивши вигоди місцевості вони вирішили збудувати на цьому місці місто (140, с.66,228). Археологічні розкопки на території Кам'янця дозволяють говорити про окремі поселення ще в VIII-IX ст., але, схоже, що справді Корятовичі застали тут пустку, де гуляли олені. Кам'янець почав будуватися після 1362 р. і в числі перших поселенців тут були, напевно, вірмени, які відгукнулися на заклик князя Федора Дмитровича, копію грамоти якого відшукав Мінас Медічі (Бжшкянц) (606, с.9-18). Вірменських переселенців з Солхату в Криму міг прийняти вже князь Костянтин Корятович і розмістити у новозаснованому місті. У посланні католікоса Теодороса II до вірменів України, датованому 13.08.1388р., вірменська громада в Кам'янці згадується попереду громад Луцька, Володимира і Києва (607, с. 57-66), що дозволяє говорити про її чисельність.

У 1365 р. Костянтин Корятович видав грамоту купцям Кракова на вільну торгівлю з Поділлям. На наш погляд ця грамота помилково датується 1385 р. В цьому році в грамоті би неминуче був би згаданий Кам'янець-Подільський, який поступово перетворювався у головний торговельний центр регіону. А у 1365 р. будівництво Кам'янця тільки зачиналося. Грамота, надана краківським купцям у 1365 р., може бути і підтвердженням позиції нейтралітету, яку зайняв подільський князь у наступній війні польського короля з Любартом Гедиміновичем. Його нейтралітет був дружелюбним до польського короля. Грамота 1375 р., якою князь Олександр підтвердив краківським купцям право вільної торгівлі з Поділлям, була фактичним повторенням грамоти 1365 р.

Князь Костянтин Корятович, напевно, помер після 1366 р. і до 1374 р., десь бл. 1370 р. Відома грамота Немирі на Бакоту, ніби-то надана князями Костянтином та Федором у 1388 р., могла бути надана одним тільки Федором Корятовичем. На підставі цієї грамоти вважають, що Костянтин Корятович княжив на Поділлі після Юрія та Олександра (1605, с.87). Це ніби-то відповідає і порядку князів у літописах, але саме ці ж літописи послідовно розповідають про діяність Костянтина, Юрія, Олександра і Федора (140, с.66, 74, 138, 160, 186, 207, 228). Зрештою не міг польський король запропонувати Костянтинові руку дочки, як би той не був найстаршим з братів. З тої ж причини не міг старший Костянтин зайняти подільський стіл після молодших братів.

П.Параска, звернувши увагу, що у Білгороді-Дністровському у 1386 р. був воєвода Костянтин, висловив здогад, що ним міг бути Костянтин Корятович (1225, с.105-106, 109-110). Якщо прийняти його версію, то слід допускати, що Костянтин Корятович до 1374 р. був прогнаний з Поділля братами і зумів повернутися аж у 1386 р. чи навіть трохи пізніше. Така версія узгоджується із спостереженням Ф.Шабульдо, який звернув увагу на зміни в політичному курсі князівства, які настали по смерті Олександра і вигнанні Бориса, падінні католицької партії і змінах у боярських верхах. Червоноградського воєводу,а потім подільського старосту Гринка, кам'янецького воєводу Остафія, смотрицьких воєвод Одеська і Рогозку замінили Немира Бакотський, Михайло Прочович і Павло Слупич, яких пізніше знаходимо в оточенні Федора Корятовича (1605, с.87). Правда, це могло би означати, що документ 1388 р. просто був наданий Федором Корятовичем. Однак ми все ж погоджуємося з можливістю і такого перебігу подій, хоча і відзначаємо, що князеві на той час було десь під 70 років. Наступним подільським князем став Юрій Корятович. Після 1370 р. втратив Володимирське князівство Олександр Корятович. За ним залишилося тільки Теребовельське князівство. Олександр Корятович став васалом старшого брата і, напевно, отримав від нього ще й частку на Малому Поділлі з Кам'янцем (столиця Поділля залишалася у Смотричі). Не випадково грамота 1374 р. на надання Кам'янцеві-Подільському магдебургського права написана від імені двох князів: Юрія і Олександра (1137, с.206-210).

Юрій Корятович пробував провадити активну політику, вмішуючись у справи сусідньої Молдови. Водночас йому довелося зіткнутися з протидією ординців, які продовжували вважати його князівство частиною Подільського улусу, зобов’язаною платити вихід-данину. Ординці вмішувалися у справи і сусідньої Молдови. Під 1374 р. літописець записав: «Того же лета в сенине ходила Литва на татарове на Темеря и бышеть межи их бой.» (126, стб. 106). Темеря — тобто — Тімур, ім'я поширене серед Чінгізідів у XIV ст. Можливо, що один з них тримав Подільський улус і намагався поширити свій вплив на Молдову у 1370-х рр., коли там правив господар Богдан. Молдовські літописи не повідомляють нічого про походження цього господаря, але й не пов'язують його з попередньою династією Драгоша чи з наступною династією Петра Мушатина (163, с.25, 35, 58, 62, 68, 105, 117). Схоже, що Юрій Корятович втрутився у боротьбу за молдовський престол. Його підтримала частина місцевого боярства, які проголосили його господарем в противагу ординському ставленику Богданові, «...а князя Юрья Волохове взяли его собе воеводою и тамо окормили.» (140, с.66). Загибель князя можна датувати 1374 р. (1992, s.439).

В 1375 р. подільським князем вже був наступний брат Олександр Корятович.В грамоті, виданій Смотрицькому монастирю 17.03.1375р. він титулується «князем і господарем Подільської землі». З цієї грамоти видно, що Подільське князівство було змушене періодично платити данину ординцям (22, т. 1, N 4, с.21). Може і через це Олександр звернувся до Угорщини. Коли у 1377 р. король Людовик виступив знову проти Любарта, подільський князь присягнув йому як васал (1605, с.87). Разом з Олександром присягнув і його брат Борис. Ф.Шабульдо вважає Бориса співправителем Олександра, але з листа короля Людовика випливає тільки, що цей князь присягнув разом з братом від імені Подільської землі з її 11 замками. Це могло означати, що Борис як васал тримав якусь частку в Подільський землі і тому підписав грамоту разом з своїм сюзереном. Щодо особи князя Бориса, про якого літописи не згадують, то, на нашу думку, «Борис» — католицьке ім'я одного з Корятовичів, які загинули у битві на р.Ворсклі. Скоріше це був Семен, бо князя Гліба Супральський літопис називає Левом (140, с.52).

Були думки, що пошуки допомоги в Угорщині розпочалися ще раніше. Коли у 1360 р. помер Коріат-Михайло Гедимінович, Новогрудське князівство, не перейшло до його спадкоємців, а було розділене між старшими братами. Одночасно Федір Корятович мусив уступити свою невелику частку у Новогрудському князівстві Кейстутові Гедиміновичу (2112, s.277). Дарча грамота Мукачівському монастиреві, ніби-то надана Юрієм Корятовичем у 1360 р., була підтверджена імператором Леопольдом у 1692 р. Більшість дослідників вважають, що вона була сфальшована у XV ст., але Ю.Вольф, слідом за К.Стадницьким, допускав перебування молодшого Корятовича в Угорщині десь у 1360-1370 рр., де він міг отримати якісь володіння з Мункачем і заложити монастир (2112, s. 177). Мункач разом з більшістю жупи Берег належали до володінь королеви Єлизавети про що свідчать грамоти містам Ломпертсасу (Берегову)та Мункачу (Мукачеву). Остання грамота надана 22.05.1376 р. (1519, с.12-13), але це не дозволяє виключати можливість, що Федір Корятович міг перебувати якийсь час в Закарпатті, особливо у 1360-1370 рр., і отримати якісь володіння у королівському домені. Пізніше король Сігізмунд Люксембург називав князя Федора Корятовича дядечком. Мати Сігізмунда — Єлизавета була дочкою поморського князя Богуслава V. Якби дружина Федора Корятовича Ольга була її сестрою, то навряд чи так активно стала би підтримувати православ'я на Закарпатті і закладувати монастир. Гедиміновичі були толератними у питаннях релігії і її не потрібно було би навіть переходити у православ'я. Дружиною короля Сігізмунда була дочка короля Людовика від другого шлюбу з дочкою бана Боснії Стефана Контроманіса. Саме з її сестрою міг одружитися князь Федір у період між 1360-1370 рр. Не виключено, що саме такий перебіг подій привів до того, що Ольгерд Гедимінович допоміг Корятовичам розширити їх володіння за рахунок Малого Поділля.

Олександр Корятович загинув в боротьбі з ординцями бл. 1380 р., але не пізніше 1385 р. Як було сказано вище, ми вважаємо, що після нього князем став Федір Корятович. Хоча можливо, що Костянтин Корятович не помер у 1370-х рр., а зумів повернутися, скориставшись незадоволенням католицькою партією на Поділлі. Будучи старим, він міг призвати Федора Корятовича. До 1388 р. Федір Корятович став сюзереном Поділля. Зміна політики після Кревської унії 1385 р. змусила його вступити в коаліцію з київським князем Володимиром Ольгердовичем, сіверським князем Корибутом Ольгердовичем, вітебським князем Свидригайлом Ольгердовичем та господарем Молдови Романом. В той час одним з найактивніших прихильників унії виступав князь Борис Корятович. Вітовт зумів розбити союзників поодинці. Восени 1393 р. молдовсько-подільські війська потерпши поразку. Федір Корятович покинув Поділля і з сім'єю виїхав в Угорщину, сподіваючись з допомогою Сігізмунда продовжити боротьбу. Поділля було залишено на воєводу Нестиса, якому на допомогу прибули молдовські та угорські загони (140 с.66, 74). Виїжджаючи до угорського двору, князь, звичайно, не міг взяти з собою 40-60 тисяч подолян, як пізніше фантазував Ю.Венелін, а за ним і угорські історики. Подільські фортеці були досить потужні і князь сподівався, що вони витримають облогу військ Вітовта до підходу угорських військ. Вітовт здобув Брацлав і Соколець. Жителі Кам'янця вночі пропустили литовців в місто. Воєвода Нестис здав Смотрич, Скалу і Черлений городок (140, с.66). Кам'янець великий князь передав польському полководцеві Спиткові з Мельштина (230, t.4, ks. 10, s.488). Федір Корятович не помирився з Ягайлом, як це зробили інші Гедиміновичі. Свої права на Поділля він передав угорському королеві, отримавши взамін жупи Берег і Шарош, а у 1396 р.в довічне володіння Мукачівську та Маковицьку домінії. «Федір, князь подільський, ішпан березький і шарошський», а пізніше «Федір, князь Подолії і воєвода Мукачева» вибрав собі столицею місто над Латорицею. Тут було зведено новий замок Паланок, закладено монастир з бібліотекою, якому досить довго судилось бути головним культурно-освітним центром Закарпаття. Дружина князя Ольга збудувала жіночий монастир на Сорочиній горі, вище с.Підгоряни. Цей монастир був зруйнований в XVI ст. Ми вже висказували думку, що мукачівська єпархія була організована з допомогою князя, так як пізніше в регіоні вже не було такої еліти, під силу якій було здійснити подібну справу (501, с.11). У 1412-1413 рр. старий князь Федір Корятович разом з бароном Персні прогнав з Королева синів Драга, внуків воєводи Саса, які тероризували місцеве населення та заваджали торгівлі. Документи свідчать також про непорозуміння князя з єгерським епіскопом (можливо причини крилися у появі мукачівського діоцезу). Цікаво, що герб у князя був волинський — св. Юрій вбиваючий списом змія, а не «погоня» (!). Федір Корятович помер у 1414 р. і був похований в соборі мукачівського монастиря. Дружина Ольга померла в 1416 р. Обидві дочки вийшли за угорських магнатів. Марія — за Емеріха Марцалі, Анна — за палатина Гарая. Живих синів у них на той час не було і володіння відійшли назад до королівсько годомену.

Можливо, що сином Федора Корятовича був Жедевід-Іван Федорович, за якого у 1393 р. ручився брянський князь Гліб Дмитрович (2072, s. 133-134). Правда, литовські імена для Корятовичів зовсім не характерні, а князь Гліб Дмитрович з інших джерел незнаний.

У битві на р.Ворсклі 12.08.1399 р. загинули молодші Корятовичі — Гліб та Семен (140, с.52, 73, 139, 161, 208, 229). Тотожність останнього з Борисом ймовірна, але не доказова.

У 1401 р. новий подільський князь Свидригайло Ольгердович видав привілей домініканському монастиреві у Кам'янцю. Серед свідків на першому місці стоїть підпис «Wasilio duce dieto Boszki» (l 137, c.267, 313), тобто божеського (бузького) князя, васала Свидригайла, який володів землями у верхів'ях Південного Бугу. Князь Василь Корятович присягнув Ягайлові в 1403 р. (2112, s. 178). На нашу думку, саме цей князь розписався у грамоті Свидригайла Ольгердовича. Він зберіг свій уділ ще з часів Федора, присягнувши Вітовтові у 1393 р., або отримав ці землі від нового сюзерена вже у 1400 р. Разом з Михайлом Корятовичем він згадується в Холмському пом'янику. Маловірогідно, щоби під іменем Михайла міг бути сам Коріат-Михайло. Серед сподвижників Свидригайла є загадкова фігура князя Михайла Костянтиновича. Цей князь у 1439-1448 рр. мав невеликі володіння в Галицькій землі. У 1452 р. йому підтвердили Буремлю та інші землі на Волині, надані свого часу Свидригайлом. Від Михайла Костянтиновича пішли князі Курцевичі, які вважали себе нащадками Коріата. Ю.Вольф пропонував Михайла Костянтиновича ототожнити з пінським князем з таким самим іменем, який у 1446-1451 рр. був поставлений Свидригайлом володимирським старостою (2112, s. 14). Але Михайло Костянтинович міг бути Корятовичем, племінником Василя і сином Костянтина Корятовича. Втративши володіння на Поділлі, Василь Корятович разом з племінником залишився васалом Свидригайла Ольгердовича і, зрештою, Корятовичі-Курцевичі отримали володіння на Волині. Це може пояснити і їх запис у Холмському пом'янику. У 1440 р. серед інших князів вони зустрічали Казиміра Ягеллончика.

В таблицю родини Корятовичів внесені незначні уточнення у порівнняні з раніше опублікованою нами (505, табл.49).

Таблиця 49

ГЕДИМІНОВИЧІ. КОРЯТОВИЧИ

II

1. КОРІАТ-МИХАЙЛО ГЕДИМІНОВИЧ († після 1358)

III

2. КОСТЯНТИН КОРЯТОВИЧ († бл.1370 / чи бл. 1386?)...................................................................... 1

Князь подільський (бл. 1341 — бл. 1371,1380 ? — до 1386 ? рр.).

3. ЮРІЙ КОРЯТОВИЧ († 1374)...................................................................... 1

Князь любарський [?] (бл. 1350 — після 1352 рр.), подільський (1370-1374 рр.), господар Молдови (1374 р.).

4. ОЛЕКСАНДР КОРЯТОВИЧ († 1380)...................................................................... !

Князь теребовельський (бл. 1341 — бл. 1380 рр.), володимирський (1366-1370 рр.), кам'янецький (бл. 1370-1374рр.), подільський (1374-1380 рр.).

5. ФЕДІР КОРЯТОВИЧ († 1414)...................................................................... 1

~ Ольга, дочка Стефана Контроманіса, бана Боснії († 1416)

Князь подільський (1380/86 — 1393 рр.), жупан березький і шарошський (з 1395 р.).

6. ДМИТРО БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ († після 1380)...................................................................... 1 < ВОЛИНСЬКІ

~ до 1371 р. Анна Іванівна, дочка Івана Івановича, кн. московського

Князь боброцький (після 1352 — 1366 ? рр.). З 1371 р. боярин і головний воєвода вел. кн. володимирського. Його нащадки ВОЛИНСЬКІ втратили князівський титул. Найбільшого піднесення цей рід досяг у першій половині XVIII ст. Найвідоміший з них Артемій Петрович (1689 -27.06.1740) -адміністратор, дипломат і державний діяч, кабінет-міністр Анни Іванівни (1738-1740 рр.). (110, с.232; 115, с.67; 119, с.18, 24-25, 130, с.129; 150, с.85; 856; 540; 1721, с.52).

7. БОРИС КОРЯТОВИЧ [Семен-Борис ?] († 12.08.1399 ?)...................................................................... 1

Князь кам'янецький (1374-після 1377/до 1380?рр.).

8. ЛЕВ-ГЛІБ КОРЯТОВИЧ († 12.08.1399)...................................................................... 1

9. СЕМЕН КОРЯТОВИЧ († 12.08.1399)...................................................................... 1

10. ВАСИЛЬ КОРЯТОВИЧ († після 1405)...................................................................... 1

Князь бузький (до 1393 ?-1405 рр.).

IV

11. МИХАЙЛО КОСТЯНТИНОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1452)...................................................................... 2

Князь ольшанський і буремльський, намісник володимирський (1446-1451 рр.).

12. ЖЕДЕВІД-ІВАН ФЕДОРОВИЧ [?] († після 1393)...................................................................... 5

13. АННА ФЕДОРІВНА († після 1416)...................................................................... 5

~ Ємеріх Марцелі

14. МАРІЯ ФЕДОРІВНА († після 1416)...................................................................... 5

~ Гарай, палатам

V

15 ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1464)...................................................................... 11

Князь липовецький і буремльський.

16. ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1486)...................................................................... 11

Князь липовецький і буремльський.

VI

17. СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1510)...................................................................... 15

18. ЛЕВ ФЕДОРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († після 1528)...................................................................... 15

Князь буремльський.

19. ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († бл.1527)... 15

Князь буремльський.

20. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ КУРЦЕВИЧ († до 1528)...................................................................... 16

VII

21. КАТЕРИНА ЛЬВІВНА КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКА († після 1547)...................................................................... 18

~ Михайло Васильович Свинюський

22 ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧКУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († бл.1570)...................................................................... 19

~ Марія Денисківна

24. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА († бл.1555)...................................................................... 20

~ Марина Шимко-Шкленська Kop. ротмістр.

25. БОГДАН ІВАНОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1546)...................................................................... 20

26. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1583)...................................................................... 20

Суддя володимирський (1554-1558 рр.).

VIII

27. ІВАН ДМИТРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († 1568)...................................................................... 22

28. ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († бл.1570)...................................................................... 22

~ кн. Марія Андріївна Друцька-Соколинська

29. МАРІЯ ДМИТРІВНА КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКА († після 1573)...................................................................... 22

~ 1). Григорій Єнкович Кольовський; 2). Петро Мокосій

30. ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА († 1596)...................................................................... 24

~ 1). NN; 2). Гальшка Стужинська Підстароста білоцерківський (1578-1596 рр.).

31. ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1584)...................................................................... 26

Підстароста володимирський (1578-1584 рр.).

32. ПРОКШ МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1587)...................................................................... 26

33. ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1598)...................................................................... 26

Підстароста володимирський (1584-1586 рр.), судця гродський володимирський (1588-1591 рр.).

34. КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ КУРЦЕВИЧ († після 1591)...................................................................... 26

Писар гродський володимирський (1584-1586 рр.), підстароста володимирський (1588-1591 рр.).

IX

35. АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († 1592)...................................................................... 28

36. ІВАН ДМИТРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА [ІЄЗЕКІЇЛ] († після 1625)...................................................................... 30

~ Варвара Михайлівна Загоровська

Підстароста черкаський (1601 р.), білоцерківський (1609-1613 рр.), ігумен Трахтемирівського монастиря (? -1624 рр.), Дерманського монастиря (1624 р.),єпископ володимирський волинський (1620-1624рр.), архієпископ суздальський (1625 р.).

37. КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА († після 1598)...................................................................... 30

38. ЄВА ДМИТРІВНА КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА († після 1624)...................................................................... 30

~ 1). кн. Олександр Федорович Мосальський; 2). Микола Абрамович

39. ПАВЛО КОСТЯНТИНОВИЧ КУРЦЕВИЧ († 1629)...................................................................... 34 < князі КУРЦЕВИЧІ

X

40. АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУРЕМЛЬСЬКИЙ († 1610)...................................................................... 35

41. ВАРВАРА ІВАНІВНА КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА...................................................................... 36

~ Ян Кашовський

42. ТЕОФІЛА ІВАНІВНА КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА...................................................................... 36

~ Вацлав Боговитин

43. САМІЙЛО ІВАНОВИЧ КОРЯТОВИЧ-КУРЦЕВИЧ († після 1649)...................................................................... 36

~ Анна Боговитина

44. МАКСИМ ІВАНОВИЧ КУРЦЕВИЧ-БУЛИГА († 1687)...................................................................... 36

Полковник уманський (1664 р.), наказний гетьман.