Скоморохи танцюють під орган

У Софійському соборі в Києві для підйому на хори або, як їх називали в давіґину, «палаті», споруджено дві башти з гвинтовими сходами. їхні стіни розписано уні» кальним фресковим живописом, що викликає подив не лише відвідувачів собору, а й спеціалістів.

Та як же не дивуватися: адже розпис присвячений сюжетам, здавалося б, зовсім недоречним у культовій споруді: аценам полювання та іграм на іподромі.

У південно-західній башті собору, зліва біля входу, є фреска «Полювання на вепра». Вона зображує мислив­ця, що б’є списом великого вепра. Поруч з людиною — собака, який вхопив звіра за задню ногу.

Вище на тій самій стіні зображено полювання на ди­ких коней-тарпанів за допомогою дресированих гепар. дів, або пардусів (так їх називали на Русі). Гепарди ду­же цінувалися в давнину як ловчі звірі. Зокрема, у лі­топису про них згадують разом з іншими князівськими дарунками.

У цьому ж приміщенні на стовпі розташована фреска «Полювання на білку». Білка сидить на дереві серед гілля, унизу біля деревасобака, що, піднявши морду, гавкає на звірка. Поруч два мисливця': один з них ці» литься в білку з лука, а другий стоїть праворуч зі спи­сом. Далі зображено вершника з щитом та списом у ру^ ках, який захищається від нападу лева.

Скоморохи, Фреска XI ст.

ки фресок «Імператриця з почтом» і «Імператор на ко­ні». Поблизу бачимо й декілька мисливських фресок («Стрілець з луком», «Полювання на оленя»), що не до­сить добре збереглися.

Склепіння обох башт розписано медальйонами з мисливськими ловчими птахами — соколами, кречетами, яструбами та фантастичними тваринами — грифонами, яких дуже полюбляли зображувати середньовічні ху­дожники. Площини склепінь між медальйонами заповне­ні дивовижним плетивом рослинного орнаменту.

Чи не найбільше здивування відвідувачів викликає розташована у південно-західній башті фреска «Скомо­рохи», на якій зображені танцюючі скоморохи та акро-.

Скоморохи у церкві? Адже це цілком суперечить се­редньовічним уявленням про святість храму. Подібні «ігрища» справді не схвалювалися церквою, оскільки

Танці східнослов’янських племен. Мініатюра Радзивіллівського літопису.

вони своїм корінням сягали язичеських вірувань. Сучас­ник Ярослава Мудрого письменник Лука Жидята у своє­му «Повчанні братії» застерігає, наприклад, від «маско- лудства», тобто від театральних видовищ і скомороських забав.

Чим же можна пояснити світську тематику розпису башт? Виявляється, гвинтові сходи, що ведуть на хори собору, не вважалися священними приміщеннями і на­віть вхід до них в давнину був іззовні, а не з самого со­бору, як зараз. Цими сходами піднімалися князь, кня­гиня, наближені бояри, що перебували під час церемоній у соборі на хорах, над народом, який купчився внизу. Подібне розташування підкреслювало характер відносин у феодальному суспільстві Русі. Через суто функціональ­не призначення сходових башт собору вони були розпи­сані так, як того часу прикрашалися стіни князівських палаців і будинки феодальної знаті. У цьому велика цін­ність фресок башт Софійського собору, оскільки подіб­ного живопису ніде не збереглося.

У середній частині фрески «Скоморохи» зображено двох танцюристів, один — з хусточкою в руці. їм акомпа­нує ансамбль із семи музикантів. Один грає на флейті, другий б’є у тарілки. Два музиканти з правого боку гра­ють на трубах, один — на лютні, а останній — на так званій псалтирі.

Сюжет цієї фрески, безперечно, навіяний повсякден­ністю. З музикою були тісно пов’язані численні події давньоруського життя. Громадські, землеробські, родинні та інші свята на Русі обов’язково супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями І видовищами. З піснями йшли на війну і святкували перемогу над во< рогом. Пісні-плачі — неодмінна складова давньорусько­го поховального обряду.

На Русі здавна відомі, так би мовити, професійні виконавці.

Особливе місце серед давньоруських професійних виконавців посідали скоморохи. Вони переїжджали з міста до міста, з села в село і виступали на торгах, яр­марках та різних святах. Скоморохи були артистами- універсалами — танцюристами, акробатами, фокусника­ми, водили ведмедів та інших дресированих тварин.

У той час на Русі існували різноманітні музичні Інст­рументи: духові — зурни, або сурни, свирілі (сопелі), флейти; щипкові — гуслі, лютня, ландора; смичкові — гудок, смик; ударні — бубни, барабани, накри, тарілки та ін. Всіма цими інструментами володіли скоморохи.

Слід зауважити, що у Стародавній Русі знали й ор- гаяну музику, згадувану у писемних джерелах. Але зо­браження давньоруського органа досі не зустрічалося, Відомо, що іноді скоморохи постійно або тривалий час жили при княжому дворі або дворах багатих фео­далів, розважаючи господарів і гостей на бенкетах. Саме таких скоморохів зображено на софійській фресці. Це придворні скоморохи, скоріш за все, великого київсь­кого князя.

Звернемося до самої фрески. Зліва на ній височить прямокутна споруда з двосхилим дахом. Поряд з нею праворуч зображена людину, а ліворуч — ще двох, роль яких у композиції тривалий час була незрозумілою. Деякі дослідники вважали, що це хоравл (розпорядник) відкриває завісу і запрошує на сцену ще двох акторів, інші вважали цю людину за одного з танцюристів, що плеще в долоні, а двох людей зліва — за борців, які приготувалися до бою.

Проте всі ці припущення непереконливі. Якщо це артист, що плеще в долоні, то чому він повернувся спи- ною до танцюючих? Якщо це борці, то чому вони стоять у таких пасивних позах? Та й, крім того, під час остан­ньої реставрації розписів у північно-західній баш­ті собору знайшли зображення борців.

Цікаві спостереження вдалося зробити під час ос­танньої реставрації фрески «Скоморохи» 1965 р., коли з неї були зняті нашарування пізнішого живопису.

Ми знаємо: техніка стародавнього фрескового живо­пису полягала в тому, що мінеральні фарби наносилися на сиру штукатурку стін. Перед самим розписуванням головний майстер звичайно робив розмітку майбутніх композицій, прокреслюючи їх на сирій штукатурці яки­мось гострим предметом, можливо, ручкою пензля. Слі­ди цієї розмітки добре помітні на багатьох фресках со- всі лінії зображення, серед них і граф’ї, навели тушшю. Вийшов графічний малюнок фрески, або, як його можна ще назвати, прорис. Порівнюючи його з фрескою в нату­рі, стало можливим встановити, які са/ме деталі старо­давнього зображення не збереглися.

Біля двох фігур, котрих вважали за борців, знайшли граф’ї: вони вказували на те, що в їхніх руках спочатку були палиці або шланги, які йшли під споруду у вигля­ді будиночка (її визначали як сцену, двері тощо). Ноги цих фігур ніби стоять на двох трикутниках, спрямованих своїми вершинами праворуч.

Скоморох, котрого вважали раніше розпорядником або танцюристом, який плеще в долоні, в оригіналі був зображений таким, що сидить або стоїть спиною до тан­цюючих з простягненими у бік будиночка руками.

Всі ці спостереження дали можливість зовсім по-но­вому тлумачити ліву частину фрески. Не може бути жодного сумніву в тому, що на фресці ми бачимо старо­винне зображення пневматичного органа, гру на якому супроводить оркестр духових і струнних інструментів. Орган представлений у вигляді високого прямокутника, покритого зверху двосхилим дахом, який нагадує буди­ночок. Скісна лінія, що тягнеться з лівого верхнього кута униз направо, яка вважалася раніше дослідниками завісою, є не що інше, як залишки зображення органних труб. Напрямок лінії відповідає звичайному розташу­ванню труб органа в порядку підвищення тону і відпо­відно — зменшенню довжини труб зліва направо.

Праворуч від органа — сидячий органіст, який грає на інструменті, дещо нахилившися вперед і вдаряючи по клавішах витягнутими руками. Дві фігури зліва від органа, що їх вважали за борців,— робітники — наду­вальники міхів, із шлангами або важелями в руках (можливо, вони призначалися для регулювання подачі повітря в орган). Надувальники стоять на міхах, назва­них нами вище трикутниками, і стискують їх вагою всі лінії зображення, серед них і граф’ї, навели тушшю. Вийшов графічний малюнок фрески, або, як його можна ще назвати, прорис. Порівнюючи його з фрескою в нату­рі, стало можливим встановити, які саме деталі старо­давнього зображення не збереглися.

Біля двох фігур, котрих вважали за борців, знайшли граф’ї: вони вказували на те, що в їхніх руках спочатку були палиці або шланги, які йшли під споруду у вигля­ді будиночка (її визначали як сцену, двері тощо). Ноги цих фігур ніби стоять на двох трикутниках, спрямованих своїми вершинами праворуч.

Скоморох, котрого вважали раніше розпорядником або танцюристом, який плеще в долоні, в оригіналі був зображений таким, що сидить або стоїть спиною до тан­цюючих з простягненими у бік будиночка руками.

Всі ці спостереження дали можливість зовсім по-но­вому тлумачити ліву частину фрески. Не може бути жодного сумніву в тому, що на фресці ми бачимо старо­винне зображення пневматичного органа, гру на якому супроводить оркестр духових і струнних інструментів. Орган представлений у вигляді високого прямокутника, покритого зверху двосхилим дахом, який нагадує буди­ночок. Скісна лінія, що тягнеться з лівого верхнього кута униз направо, яка вважалася раніше дослідниками завісою, є не що інше, як залишки зображення органних труб. Напрямок лінії відповідає звичайному розташу­ванню труб органа в порядку підвищення тону і відпо­відно — зменшенню довжини труб зліва направо.

Праворуч від органа — сидячий органіст, який грає на інструменті, дещо нахилившися вперед і вдаряючи по клавішах витягнутими руками. Дві фігури зліва від органа, що їх вважали за борців,— робітники — наду­вальники міхів, із шлангами або важелями в руках (можливо, вони призначалися для регулювання подачі повітря в орган).

Так було встановлено, що фреска, яка вважалася раніше самостійною композицією «Борці», була продов­женням фрески «Скоморохи», її невід’ємною частиною, і зображувала пневматичний орган. Це перше і, мабуть, єдине зображення органа, який був одним з найважли­віших музичних інструментів Стародавньої Русі. t

Звідки ж орган з’явився на Русі? Коротко розповімо його історію.

Орган був відомий ще стародавнім єгиптянам. Але винайдення цього інструмента приписується Ктезибію,- який жив у Александрії. У 170 р. до нашої ери він по­будував «водяний орган»—так званий гідравлос. Повіт­ряний тиск, необхідний для звучання труб органа, ство­рювався в ньому за допомогою гідравлічних пристроїв.

Великої популярності орган набув у Римі, де його могутніми урочистими звуками супроводжувалися цир­кові вистави. Любителем органної музики був римський імператор Нерон., який, за наявними відомостями, грав на цьому інструменті.

Після подід^ Римської імперії на Західну і Східну (Візантійську) із столицею у Константинополі розвиток, удосконалення і застосування органа пішли різними шляхами. (Доминаючи з VII ст., католицька Західна Єв­ропа за едиктом папи Віталіана ввела органну музику у церковне богослужіння. У VIII—XII ст. орган одер­жав велике поширення у церквах Англії, Франції, Ні­меччини. У 980 р. у Вінчестері (Англія) був спорудже­ний величезний орган, що мав 400 труб і дві клавіатури. У Франції перший орган споруджено в X ст. у Абтаі- Фесамп, а 1125 р.— у Реймському соборі. Органи в церквах дуже часто мали величезні розміри, як, наприк» лад, згадуваний орган у Вінчестері.

У Східній Римській імперії розвиток органа пішов іншим шляхом. Православна церква не визнала його церковним музичним інструментом, вважаючи органну музику язичеською. У Візантії орган одержав ви­знання виключно як світський музичний інструмент. Органною музикою з її урочистими акордами супровод­жувалося багато церемоній імператорського двору. За свідченням письменника-Імператора'Костянтина Багря­нородного, під час тріумфів візантійських імператорів з приводу перемог над ворогами виконувалися музичні святкові твори на органах. Органною музикою супровод­жувався урочистий хід імператриці до Магнаврського палацу після шлюбної церемонії.

Хоч візантійські орлани були значно менші за цер­ковні, які застосовувалися у Західній Європі, та, безпе­речно, це були також складні унікальні механізми, що високо цінувалися. Так, наприклад, 757 р. орпан був подарований візантійським Імператором Костянтином Капронімом франкському королю Піпіну.

Будова візантійського органа, очевидно, мало чим, крім розміру, відрізнялася від західноєвропейського. Звуки в органах видобувалися за допомогою труб різної висоти і діаметра, в які міхами нагніталося повітря. Візантійські органи мали сім-вісім, найбільше п'ятнад­цять труб. Клавіатура, що розподіляла подачу повітря в ту чи іншу трубу, складалася з ряду дощечок, по яких органіст вдаряв всією долонею.

Важливою складовою частиною органа були міхи для нагнітання повітря, що дуже нагадували ковальські. Робітник-надувальник, стоячи на міхах і переміщуючи центр ваги свого тіла по черзі з однієї ноги на іншу, стискав то один, то другий міх. Такі міхи одержали в середні віки назву крокуючих. Звичайно, як про це мож­на судити за зображеннями візантійських органів з одним регістром, що збереглися, інструмент з чотирма міхами приводили в дію два надувальники — по одному міху на кожну ногу. Винайдення «крокуючих міхів» було головним удосконаленням, внесеним в орган візан­тійцями.

Цікаві зображення візантійського органа збереглися на рельєфах колони, спорудженої у Константинополі в IV ст. на честь імператора Феодосія Великого. На базі колони зображено два органи, музиканти з трубами І танцюристи. Один орган мав сім, а другий — вісім труб. Кожний інструмент обслуговувало троє людей: му- зикант-органіст і двоє надувальників, які стоять^ на міхах.

РобІтники-надувальники у такій самій позі зображені й на малюнку органа X ст. В їх руках видно шланги або важелі, мабуть, для подачі повітря в орган.

У XII ст. будова органа помітно змінюється. Замість «крокуючих міхів» повітря в орган нагнітають за допо­могою важелів. В одному інструменті вже поєднуються два регістри, на кожному з яких грає музикант-органіст. Повітря нагнітають, працюючи важелями, четверо робіт­ників. Кожна пара надувальників обслуговує регістр.

З введенням християнства (988 р.) Стародавня Русь зв’язується тісними економічними та культурними сто­сунками з передовою на той час державою — Візантією. Феодальна знать Русі почала у своєму побуті вмкористо-. вувати дорогі візантійські тканини-паволоки, привозні ювелірні вироби, заморські овочі, вина, прянощі тощо. Окремі риси візантійського придворного церемоніалу перейняв і двір великого князя. Мабуть, у цей час орган і потрапив на Русь і став застосовуватися як світський музичний інструмент.

Якщо порівняти зображення органа на фресці у Софійському соборі в Києві, на колоні Феодосія Велико­го та малюнках, то можна помітити, що перше зобра­ження зовсім не схоже на жодне з них, хоча в загаль­них рисах досить близьке до візантійських органів, особливо до органа X ст. Відмітною рисою органа на софійській фресці є те, що в ньому поряд з «крокуючи-

Зображення стародавніх органів: орган IV ст. на колоні Феодосія Великого в Константинополі (зверху); орган X ст. ми міхами» зображено важелі або якісь шланги. Ці де­талі дуже нагадують зображення органа X ст. Якщо це справді важелі, то тоді орган на фресці'становить собою, можливо, якийсь перехідний тип інструмента, де поряд з «крокуючими міхами» вже є (поки що як допоміжна система) важелі.

Орган на Русі не був, як про це можна судити з по­відомлень писемних джерел, заморською дивиною. По­середню згадку про орган знаходимо в «Молінні» Дани­ла Заточника, де він писав: «Затрубимо, як у золотоко- вані труби, в усі сили розуму свого, і заграємо у срібні органи гордості своєю мудрістю».

Органи разом з іншими інструментами згадуються у Тверському літопису під 1220 р. під час походу русь­кого війська на волзьких болгар. Це вказує на те, що невеликі органи, придатні для транспортування, були складовою частиною давньоруських військових ор­кестрів.

Найцікавіше повідомлення про органну музику збе­реглося у Києво-Печерському патерику. Незважаючи на те, що цей твір написаний у XIII ст., у ньому згадуються раніші події — часів Ярослава Мудрого та його синів. Особливо цікавими є дані щодо мистецького життя Русі під час княжіння у Києві Святослава Ярославича. Зга- даємо, що Святослав був засновником однієї з найви- датніших споруд стародавнього Києва — Успенського собору Києво-Печерського монастиря. При дворі Свя­тослава жив й творив славетний поет Русі Боян. На замовлення князя був Переписаний «Ізборник» 1073 р., а можливо, й «Ізборник» 1076 р. За словами перепису-. вача Іоанна, «Ізборник» 1076 р. «избрано из многъ книгъ княжихъ», очевидно, з книжок, що зберігалися в бібліотеці Святослава.

Про коло інтересів князя і побут його двору є цінне повідомлення Києво-Печерського патерика. Один з його авторів Нестор-літописець, так розповідає про епізод з житія Феодосія Печерського: «...яко вниде в храм, иде- же князь седяй, и се видѣ многия играюще перед нимъ; овы гусленыя гласи испущающим, и инѣмь мусикейскыя пискы гласящим, иныя же органныя, и тако всѣм играю­щим и веселящимся, якоже обычай есть перед князем». У цьому уривку розповідається про те, як Святослава і його наближених вельмож розважали скоморохи, граю­чи на різних музичних інструментах. Автор особливо підкреслює, що в цьому немає нічого незвичайного, такий «обичай есть передъ княземъ». Цікаво, що приміщен­ням, у якому відбувалася вистава, був храм, що вико­ристовувався для цього, можливо, завдяки великому внутрішньому простору. Феодосій, котрий несподівано увійшов до храму, докоряв потім князю за таке не відповідне для забав скоморохів місце.

Оповідь з Києво-Печерського патерика є чудовою ілюстрацією до фрески «Скоморохи». У ній згадуються найголовніші музичні інструменти придворного оркест­ру— гуслі й орган. Щодо «мусикейских писков», то тут, мабуть, йдеться про гру на якихось смичкових інстру­ментах. Хоч такого інструмента і не бачимо на фресці «Скоморохи», але в другій північно-західній башті Со­фійського собору є зображення музиканта в круглому медальйоні, який грає на смичковому музичному інстру­менті, що дуже нагадує скрипку з дещо менш розвину­тим грифом.

Із смичкових музичних інструментів на Русі найпо­ширенішими були гудки. Під час недавніх археологіч­них розкопок у Новгороді виявлено подібні інструмен­ти, цю дає -можливість судити ∣πpo їх будову. Корпус гудка робився з дерева у вигляді овального видовжено­го коритця з трикутною голівкою, в якій містилися три кілочки для натягання струн/ Зверху корпус інструмен­та був покритий декою з вирізами. Грали на гудку смичком з кінського волосу.

На всіх згадуваних зображеннях,— яку Візантії,так

і на Русі —орган показаний разом з іншими музичними інструментами. На колоні Феодосія Великого поряд з органом намальовані музиканти, що грають на трубах. За наведеним описом з Києво-Печерського патерика, органна музика звучала у супроводі гуслів і, мабуть, гудків, а на фресці із собору бачимо орган разом з струнними, духовими та ударними інструментами. Bycix випадках оркестр разом з органом акомпанує танцю- ристам. '

Про велику популярність музичного мистецтва на Русі може свідчити поширення музично-танцювальних сюжетів у книжній мініатюрі і на художніх виробах прикладного мистецтва. Зображення гуслярів і танцю­ристів, крім софійської фрески, зустрічаються на пла­стинчастих браслетах з Києва та інших давньоруських міст, на срібній чаші XII ст. з Чернігова, серед мініатюр Радзивіллівського літопису.

Вивчення фрески «Скоморохи» дало можливість правильніше зрозуміти зміст однієї з унікальних світсь­ких фресок Софійського собору в Києві І визначити, що на ній зображено старовинний орган. Наявність в ін­струментарії Стародавньої Русі такого досконалого ін­струмента як пневматичний орган вказує на високий рівень музичної культури Давньоруської держави.