§ 3. Діяльність адвоката як процесуального представника в стадіях касаційного і наглядного провадження та перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами

Касаційні оскарження і перевірка судових рішень і ухвал, що не набрали чинності, є важливою процесуальною гаранті­єю захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право каса­ційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом (статті 289, 292 ЦПК).

9 9-382

129

ти це приєднанням до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають.

Не підлягають касаційному оскарженню рішення Верхо­вного Суду України, а також районних, міських, міжрайонних (окружних) судів по скаргах на неправильності у списках виборців та на дії органів і службових осіб у зв'язку з накла­денням адміністративних стягнень (ст. 290 ЦПК). Процесуа­льні представники можуть також оскаржити ухвали суду пер­шої інстанції у випадках/передбачених законом, зокрема, ті з них, які перешкоджають дальшому рухові справи (ст. 323 ЦПК), та окремі ухвали (ст. 324 ЦПК).

Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник може в касаційній скарзі ставити пи­тання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлен­ия нового. Вимога про це ставиться тоді, коли відсутня потре­ба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені'судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права (п. 4 ст. 311 ЦПК). В цьому разі аргументація підстав для скасування, зміни або постановления нового рішення завершується відповідно до п. 5 ст. 292 ЦПК проханням представника, яке формулюється у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених в ст. 311 ЦПК. До касаційної скарги додається також перелік письмових матеріалів (п. 6 ст. 292 ЦПК). Стаття 300 ЦПК іменує їх новими, додатковими матеріалами, які можуть бути подані як до початку, так і під час розгляду справи у суді касаційної інстанції з метою підт­вердження або спростування скарги або подання прокурора.

Інтереси осіб, що беруть участь в справі, забезпечуються також правилом, визначеним ст. 310 ЦПК, за яким на клопо­тання процесуальних представників додаткові матеріали мо­жуть бути витребувані судом для більш ретельної перевірки законності й обгрунтованості судового рішення. До оригіналу касаційної скарги додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь в справі, та документ про сплату державного мита. Підписується касаційна скарга особою, яка оскаржує рішення, або її процесуальним представником, котрий має додати до неї документ, що підтверджує його повноваження. Подача представником касаційної скарги здійснюється через

130

суд першої інстанції, рішення якого оскаржується (ст. 293 ЦПК).

При виявленні недоліків касаційної скарги вона залиша­ється за ухвалою судді без руху, про що повідомляється пред­ставник, котрому пропонується у визначений строк усунути недоліки.

Цивільним процесуальним засобом реалізації права на ос­карження виступає заява співучасників і третіх осіб про при­єднання до касаційної скарги. Заява про це подається у письмо­вій формі, довільного змісту'і державним митом не оплачується (ст. 296 ЦПК). Але заява представника про приєднання співуча­сника чи третьої особи до касаційної скарги вважається такою, коли по правових підставах і правових наслідках збігається із касаційною скаргою. Приєднання до касаційної скарги реалізу­ється поданням заяви у суд першої чи касаційної інстанції.

Представник особи, який подав касаційну скаргу, може відмовитися від неї за наявності у нього повноваження від довірителя (статті 229, 115 ЦПК).

Передбачений законом порядок касаційної перевірки рі­шень суду першої інстанції забезпечує особам, що беруть участь у справі, та їх представникам можливість брати активну участь в засіданні суду касаційної інстанції. Позивач або його представник вправі відмовитися від позову або укласти мирову угоду. Таким правом може скористатися і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Повноваження представників на виконання зазначених процесуальних дій має бути спеціально оговорено у дорученні.

Перевірка в порядку нагляду судових рішень, ухвал і постанов, які набрали чинності, є процесуальною гарантією, що забезпечує захист прав сторін *га інших осіб, що брали участь у справі, а також державних інтересів. Вони, а також'їх представники, вправі звернутися із скаргою до уповноважених осіб суду і прокуратури про опротестування судових рішень у порядку нагляду.

У скарзі викладається клопотання про опротестування на предмет перевірки законності і обгрунтованості рішення, ух­вали, постанови, що набрали чинності. Змістом скарги може бути клопотання про зупинення виконання судового рішення (ухвали, постанови) до закінчення провадження в справі (стат-

9*9-382

131

ті 331, 335 ЦПК) та про витребування додаткових матеріалів. До неї можуть бути приєднані нові матеріали, які підтверджу­ють наявність підстав для опротестування.

Подати скаргу може процесуальний представник будь-якої особи, що бере участь у справі, за наявності повноваження. У практиці поширене додавання до скарги проекту протесту в порядку нагляду, що сприяє прискоренню його принесення.

Подача скарги в порядку нагляду будь-якими строками не обмежена.

При опротестуванні судового рішення (ухвали, постано­ви) процесуальний закон надає право особам, що брали участь у справі, в тому числі і адвокатам, одержання від суду копії протесту з тим, щоб вони мали можливість підготуватися до захисту законних інтересів довірителів, а у необхідних випад­ках — викласти у письмовій формі свою думку щодо протесту, заявити клопотання, в тому числі про витребування додатко­вих матеріалів.

В наступному обсяг процесуальних засобів, що забезпе­чують представникам захист прав осіб, залежить від розсуду суду наглядної інстанції. Лише в окремих випадках вони пові­домляються про час і місце розгляду справи (ст. 332 ЦПК) і в разі явки в судове засідання допускаються до участі в розгляді (ст. 333 ЦПК).

В засіданні суду наглядної інстанції процесуальне стано­вище представників є аналогічним становищу в касаційній інстанції (статті 301—307, 335 ЦПК).

Процесуальним представникам надано також право заяв­ляти клопотання з усіх питань, пов'язаних з розглядом справи в суді наглядної інстанції (статті 335, 306 ЦПК), давати усні пояснення та висловлювати міркування у справі (ст. 335 ЦПК) про законність і обгрунтованість судового рішення, ухвали, постанови, про обгрунтованість протесту тощо.

Процесуальним забезпеченням захисту прав та законних 'інтересів осіб, які беруть участь у справі, є також перевірка законності і обгрунтованості рішень, ухвал та постанов суду, що набрали чинності, у зв'язку з нововиявленими обставина­ми. З цією метою особи, що беруть участь у справі, та їх

132

уповноважені представники мають право порушити справу провадженням з переглядом рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами, вступити в процес у справі, брати участь в судовому засіданні, здійснювати іншу процесуальну діяльність.

Особи, що брали участь у справі, та їх представники, які, проте, не порушували клопотання щодо провадження про пере­гляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, можуть вступити в процес і здійснювати захист своїх прав і законних інтересів особисто або через уповноваженого предста­вника. Стаття 346 ЦПК передбачає повідомлення їх судом про час і місце судового засідання про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Про вступ у провадження в спра­ві представником подається усна чи письмова заява.

§ 4. Процесуальне представництво адвоката в стадії судового виконання

Право на порушення судового виконання відповідно до ст. 356 ЦПК мають стягувач, прокурор і суб'єкти захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК), а також уповноважені ними предс­тавники, коли у їх повноваженнях передбачено право на пре­д'явлення виконавчого документа до стягнення (ст. 115 ЦПК). Реалізацію представником цього права поставлено у залеж­ність від наявності певних умов: віднесення рішення судових і несудових органів до підвідомчості судового виконання; заяви до органу судового виконання з доданим до неї викона­вчим документом; вчинення дій після подачі заяви у межах процесуальних строків з додержанням правил про підсудність.

Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній або письмовій формі разом з належно оформленими виконавчими документами, перелік яких визна­чений ст. 349 ЦПК. Ними є: виконавчі листи, які видаються на виконання судових рішень, вироків, ухвал, постанов; нака­зи арбітражного суду; посвідчення комісій з трудових спорів, виконавчі написи нотаріальних органів, інші рішення і поста­нови, передбачені ст. 348 ЦПК.

133

Повноваження представника щодо початку судового ви­конання реалізуються в межах передбачених законом процесу­альних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконан­ня протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року (ст. 359 ЦПК).

Процесуальні дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно або знаходиться постійне місце проживання чи роботи боржника; коли ж боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна (ст. 353 ЦПК). Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваже­ному ним представнику. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання (ч. 2 ст. 121, ст. 351 ЦПК), заявити відвід судовому виконавцю (статті 99, 360 ЦПК), подати заяву про призначення боржнику офіційного представника (ст. 361 ЦПК), а також про вжиття заходів до забезпечення виконання (ст. 361 ЦПК).

У провадженні по застосуванню органами судового вико­нання примусових заходів представник відповідача має проко­нсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилу­чення майна на покриття боргу (ст. 361 ЦПК) та ін.

Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусо­вого виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріа­лами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового вико­навця, а також брати участь в розгляді скарг суддею; оскаржу­вати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.

134

Запитання для самоконтролю

1. Як оформляються повноваження адвоката на здійснення представництва в цивільному процесі?

2. Які повноваження має адвокат при веденні цивільних справ у суді першої інстанції?

3. Яку участь бере адвокат у стадіях касаційного і наглядного провадження, перегляду судових рішень у зв'язку з новови-явленими обставинами?

4. Які повноваження адвоката в стадії судового виконання?

135

Рекомендована література

1. Барщевский М.Ю. Организация и деятельность адвока­туры в России. М., 1997.

2. Бернаш У., Решетникова И.В., Прошляков И.Д. Судеб­ная адвокатура. С.-Пб., 1996.

3. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уго­ловным делам. М., 1978.

4. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональ­ная деятельность защитника. К., 1987.

5. Ватман Д.П. Адвокатская этика. М., 1977.

6. Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. М., 1969.

7. Істория адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломее -вої, О.Д.Святоцъкого. К., 1992.

8. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997.

9. Молдован В.В. Судова риторика. К., 1996.

10. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992.

136

11. Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 1997.

12. Сергеич П. Искусство речи на суде. М., 1988.

13. Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизвод­стве. М., 1972.

14. Сучасні системи адвокатури / За ред. О.Д. Святоцъко-го. К., 1993.

15. Черкасова Н.В. Формирование и развитие адвокатуры в России. 60-80 годы XIX ст. М., 1987.

16. Штефан М.И., Дрижнаная Е.Г., Гусев Е.В. Представи­тельство граждан в суде. К., 1991.