Дерматози вульви

Патогенез

Існує два типи дерматозу вульви (екземи вульви):

1) ендогенна (атопічна) форма, ідентична класичній екземі;

2) екзогенна форма, яка виникає вторинно у відповідь на дію зовнішніх чинників.

Рис. 2.4. Склеротичний лишай вульви

Причиною ендогенної (атопічної) форми дерматозу вульви є порушення імунної ре­гуляції, що призводить до розвитку атопічного синдрому, такого як екзема або астма. Майже 50 % пацієнток з ендогенною екземою вульви мають в особистому або сімейно­му анамнезі бронхіальну астму.

Екзогенна екзема вульви звичайно являє собою контактний дерматит, який у 80 % випадків є гострим і спричиненим дією подразників, у 20 % випадків є хронічним і вторинним внаслідок дії алергенів. У зв’язку з тим, що роговий шар вульви не є ефек­тивним бар’єром, шкіра вульви є найбільш сприйнятливою до дії подразників порівняно з іншими частинами тіла.

Себорейний дерматит є вторинним внаслідок хронічного запалення ділянок з чис­ленними сальними залозами (часто уражається також шкіра голови, лиця, пахви, паху, верхньої частини тулуба). Етіологічний чинник цього захворювання не визначений; вва­жають, що воно розвивається вторинно внаслідок активності шкірного сапрофіту Malassezia furfur.

Склеротичний лишай (стара назва «крауроз вульви») — може зустрічатись у будь- яких вікових групах і являє собою стоншення епітелію вульви з втратою підшкірних структур і гіалінізацією поверхневого шару дерми. Найбільшої значущості він набуває в жінок у постменопаузі, тому що асоціюєть­ся з 5-15%-м ризиком розвитку раку вуль- ви. Етіологічний чинник склеротичного ли­шаю не визначений, але відомо, що в роз­витку захворювання беруть участь генетичні, імунологічні, гормональні та інфекційні чин­ники (рис. 2.4).

Плоский лишай — атрофічне запальне захворювання, що призводить до хронічних висипань блискучих фіолетових папул з білими смужками на флексорних (тих, що згинаються) поверхнях, слизових оболонках та вульві. Плоский лишай може спричини­ти розвиток синехій піхви і навіть ерозив­ний десквамативний вагініт.

Плоскоклітинна гіперплазія (стара назва «лейкоплакія») вульви виникає внаслідок хронічного подряпання, розчісування і тер­тя. Пацієнтки часто скаржаться на свербіж у місцях потовщення шкіри вульви (ліхеніфі- кація та гіперкератоз). Колір уражених діля­нок може варіювати від білого до сіруватого внаслідок набряку.

Простий хронічний лишай має подібну клінічну картину, але реактивні зміни у відповідь на хронічне подряпання і тертя представлені більшою мірою, ніж гіперкератоз.

Аденоз піхви — доброякісне ураження слизової оболонки піхви, що включає появу червоного залозистого епітелію переважно у верхній третині піхви і на її передній стінці.

Аденоз піхви в 30-90 % випадків пов’язаний з експозицією діетилстильбестролу (ДЕС) in utero. Цей ектопічний епітелій може мати варіабельну структуру і нагадувати епітелій ендоцервікса, ендометрія і фаллопієвих труб. Хворі можуть скаржитися на збільшення виділень з піхви. Аденоз піхви інколи може спонтанно регресувати шляхом плоско- клітинної метаплазії. При трубно-ендометріальній формі аденозу існує збільшений ри­зик розвитку світлоклітинного раку піхви або шийки матки. Діагноз підтверджується даними біопсії ектопічного епітелію. Пацієнтки з аденозом піхви підлягають профілак­тичному щорічному обстеженню (цитологічний аналіз). При доброякісній цитологічній картині спеціальне лікування не проводиться.