Інфекції сечовивідних шляхів
Одними з найбільш частих інфекцій нижніх відділів сечостатевої системи, з якими може зустрітись акушер-гінеколог, є інфекції сечовивідних шляхів. Пацієнтки нерідко звертаються до акушера-гінеколога з симптомами уретриту (дискомфорт або біль у ділянці отвору сечівника, печіння в сечівнику протягом акту сечовипускання) або циститу — біль у надлобковій ділянці і/або часте сечовипускання.
Інфекції сечових шляхів є більш частими у сексуально активних жінок, пацієнток із цукровим діабетом, серпоподібно-клітинною анемією, а також у постменопаузі ( до 1 % літніх пацієнток). Частота інфекцій сечових шляхів у жінок є більшою, ніж у чоловіків, у зв’язку з тим, що жіночий сечівник є ширшим і коротшим, а також через те, що він має безпосередню близькість до піхви і прямої кишки.Діагностика. Діагноз інфекцій сечових шляхів у пацієнток зі скаргами на дизурію, часте сечовипускання визначається шляхом виключення (диференційної діагностики). Виконують бактеріоскопічне дослідження піхвової флори, загальний аналіз сечі, досліджують ступінь лейкоцитурії, протеїнурії і бактеріурії (аналізи за Нечипоренком, Ам- бюрже та ін.). Лейкоцитурія (> 2000 лейкоцитів у 1 мл сечі), підвищення активності лейкоцитестерази та бактеріурія при нормальній піхвовій флорі підтверджують діагноз інфекції сечових шляхів. Невисока бактеріурія за відсутності лейкоцитурії свідчить про можливу контамінацію сечових шляхів піхвовою мікрофлорою.
При труднощах диференційної діагностики виконують бактеріологічне дослідження сечі за допомогою катетеризації сечового міхура і бактеріологічне дослідження піхвових виділень (хламідії, гонорея, уреаплазми, мікоплазми, трихомонади, гарднерели, герпес тощо). Справжня бактеріурія (> 105 бактерій в 1 мл сечі) є доказом інфекції сечовивідних шляхів і фактором ризику пієлонефриту. Частим симптомом пієлонефриту є болючість при перкусії в зоні реберно-хребтового кута (симптом Пастернацького).
Найбільш частими збудниками інфекції сечових шляхів є кишкова паличка (E. coli), протей, клебсієли, ентерококи, стафілококи.За відсутності піогенної флори в сечі виключають можливість гонорейної, хламідій- ної, мікоплазмової, уреаплазмової або герпесвірусної інфекції за допомогою молекулярно-біологічних методів діагностики, зокрема полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). У пацієнток із симптомами циститу, але відсутністю патогенної мікрофлори в сечі, діагностують інтерстиційний цистит.
Лікування. Більшість неускладнених випадків інфекцій сечових шляхів підлягають лікуванню шляхом орального призначення антибіотиків, які діють на грамнегативну і грампозитивну мікрофлору. Важливим моментом, що впливає на ефективність лікування, є визначення чутливості мікрофлори до антибіотиків (антибіотикограма). Початкова антибактеріальна терапія звичайно проводиться фторхінолонами (ципрофлоксацин) ампіциліном, амоксициліном, триметопримом-сульфометаксазолом, або цефалоспоринами (цефалексин, цефазолін). У сучасних умовах зростає частота антибіотикорезис- тентності мікрофлори. Так, ампіцилін-резистентні штами E. coli становлять 5-35 % випадків у різних лікувальних закладах. Використовують також нітрофурани (фурадонін, фуразолідон) і препарати налідиксової кислоти (5-НОК, нітроксолін), фітопрепарати- уроантисептики (фітолізин, відвари трави толокнянки, шипшини тощо).
При розвитку пієлонефриту пацієнтки підлягають госпіталізації і внутрішньовенній антибіотикотерапії.