Вірус імунодефіциту людини
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) є етіологічним чинником синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). ВІЛ передається при сексуальних контактах (через сперму, піхвові виділення), парентеральним шляхом (через кров) від матері до дитини (трансплацен- тарно), через грудне молоко і протягом пологів при проходженні через інфіковані пологові шляхи матері.
У червні 2001 р. було зареєстровано 800 000 випадків СНІДу, хоча їх справжня частота є в 2-4 рази більшою. Близько 7 % усіх випадків СНІДу становлять хворі жінки. У 2001 р. у світі нараховувалося 40 млн ВІЛ-інфікованих осіб, 3 млн людей померли внаслідок ВІЛ-інфекції, в тому числі 1,1 млн жінок.Вірус імунодефіциту людини спричинюється ретровірусом і призводить до супресії клітинної імунної відповіді внаслідок ураження клітин, що експресують ЄП4-антиген: Т-хелперів, В-лімфоцитів, моноцитів і макрофагів. На початку захворювання є безсимп- томним, носії інфекції можуть знаходитись у латентному періоді протягом 5-7 років. Захворювання може маніфестувати так званим СНІД-асоційованим комплексом, що включає лімфаденопатію, нічне потіння, слабкість, діарею, втрату маси тіла, приєднання рецидивних інфекцій: орального кандидозу, вітряної віспи, простого герпесу. При подальшому пригніченні ВІЛ-інфекцією клітинного імунітету розвиваються опортуністичні інфекції: пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis carnii), токсоплазмоз, цитомегаловірусна інфекція, Mycobacterium avium intracellulare і численні пухлинні процеси, такі як саркома Капоші та неходжкінська лімфома.
Діагностика. Діагноз ВІЛ-інфекції грунтується на скринінговому тесті — ензимозв’я- заному імуносорбентному аналізі (ELISA) з ВІЛ-антигеном, до якого додається сироватка крові пацієнтки. При утворенні комплексу антиген-антитіло тест вважається позитивним. Тест може мати хибнопозитивні реакції, що слід зіставляти з належністю пацієнтки до груп ризику ВІЛ-інфекції.
Позитивний скринінговий тест підтверджується даними Western blot, і, остаточно, оцінкою вірусного навантаження. Оцінка вірусного навантаження звичайно резервується для контролю за прогресуванням захворювання.Лікування. Сьогодні не існує методу лікування ВІЛ і СНІДу. Лікувальні опції при ВІЛ/СНІДі включають запобігання трансмісії ВІЛ, профілактику опортуністичних інфекцій, продовження життя інфікованих пацієнтів шляхом уповільнення прогресії захворювання за допомогою антиретровірусних агентів. Великих зусиль докладають щодо запобігання трансмісії ВІЛ, що включає особливості соціальної та сексуальної поведінки (уникання вживання внутрішньовенних наркотиків або використання стерильних голок, користування кондомами при статевих контактах, обмеження зайвих гемотрансфузій). При введенні ретельного ВІЛ-контролю за препаратами крові, ризик передачі ВІЛ при гемотрансфузії зменшився до < 1:1 000 000 випадків.
Уповільнення прогресування ВІЛ-інфекції досягають за допомогою нуклеозидних аналогів та інгібіторів протеаз. Аналоги нуклеозиду — зидовудин (AZT), ddI, ddC, 3TC, d4T — діють шляхом інгібіції ферменту зворотної транскриптази і зменшують реплікацію вірусу. Інгібітори протеаз (індинавир, саквинавир, ритонавир) впливають на синтез вірусних частинок і сприяють збільшенню кількості СП4-клітин і зменшенню вірусного навантаження. У зв’язку з різним механізмом дії цих груп препаратів при їх комбінації має місце синергічний ефект, що одержало назву високоактивної антиретровірусної терапії (highly active antiretroviral therapy — HAART).
Особливу категорію ВІЛ-інфікованих становлять вагітні, яким слід виконувати профілактику горизонтальної і вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції. Крім того, ВІЛ-інфіко- вані пацієнтки становлять групу ризику щодо розвитку раку шийки матки, що потребує більш інтенсивного скринінгу цієї категорії хворих.
Близько 25-30 % новонароджених від нелікованих ВІЛ-інфікованих матерів інфікуються ВІЛ. Сучасні дослідження свідчать про те, що призначення зидовудину (AZT) в антенатальному періоді (після І триместру), а також інтранатально і в ранньому неонатальному періоді може зменшити ризик материнсько-плодової трансмісії ВІЛ на 2/3 у жінок з помірними симптомами ВІЛ-інфекції. Також доведено, що кесарів розтин до розриву плідних оболонок може зменшити частоту трансмісії ВІЛ новонародженому. Доведено, що зменшення вірусного навантаження шляхом застосування антивірусних агентів та інгібіторів протеаз зменшує ризик трансмісії. Кесарів розтин також більш ефективно зменшує ризик трансмісії ВІЛ у сполученні з антенатальною профілактикою трансмісії ВІЛ, ніж за відсутності такої терапії.
Високу частоту випадків інвазивного раку шийки матки у ВІЛ-інфікованих жінок пов’язують з асоційованою ВПЛ-інфекцією — етіологічним чинником плоскоклітинного раку шийки матки. Контроль цитологічного аналізу матеріалу шийки матки при ВІЛ- інфекції проводять кожні 6 міс.