<<
>>

Вірус імунодефіциту людини

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) є етіологічним чинником синдрому набутого іму­нодефіциту (СНІД). ВІЛ передається при сексуальних контактах (через сперму, піхвові виділення), парентеральним шляхом (через кров) від матері до дитини (трансплацен- тарно), через грудне молоко і протягом пологів при проходженні через інфіковані поло­гові шляхи матері.

У червні 2001 р. було зареєстровано 800 000 випадків СНІДу, хоча їх справжня частота є в 2-4 рази більшою. Близько 7 % усіх випадків СНІДу становлять хворі жінки. У 2001 р. у світі нараховувалося 40 млн ВІЛ-інфікованих осіб, 3 млн людей померли внаслідок ВІЛ-інфекції, в тому числі 1,1 млн жінок.

Вірус імунодефіциту людини спричинюється ретровірусом і призводить до супресії клітинної імунної відповіді внаслідок ураження клітин, що експресують ЄП4-антиген: Т-хелперів, В-лімфоцитів, моноцитів і макрофагів. На початку захворювання є безсимп- томним, носії інфекції можуть знаходитись у латентному періоді протягом 5-7 років. За­хворювання може маніфестувати так званим СНІД-асоційованим комплексом, що вклю­чає лімфаденопатію, нічне потіння, слабкість, діарею, втрату маси тіла, приєднання реци­дивних інфекцій: орального кандидозу, вітряної віспи, простого герпесу. При подальшо­му пригніченні ВІЛ-інфекцією клітинного імунітету розвиваються опортуністичні інфекції: пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis carnii), токсоплазмоз, цитомегаловірусна інфекція, Mycobacterium avium intracellulare і численні пухлинні процеси, такі як сарко­ма Капоші та неходжкінська лімфома.

Діагностика. Діагноз ВІЛ-інфекції грунтується на скринінговому тесті — ензимозв’я- заному імуносорбентному аналізі (ELISA) з ВІЛ-антигеном, до якого додається сиро­ватка крові пацієнтки. При утворенні комплексу антиген-антитіло тест вважається пози­тивним. Тест може мати хибнопозитивні реакції, що слід зіставляти з належністю паці­єнтки до груп ризику ВІЛ-інфекції.

Позитивний скринінговий тест підтверджується да­ними Western blot, і, остаточно, оцінкою вірусного навантаження. Оцінка вірусного на­вантаження звичайно резервується для контролю за прогресуванням захворювання.

Лікування. Сьогодні не існує методу лікування ВІЛ і СНІДу. Лікувальні опції при ВІЛ/СНІДі включають запобігання трансмісії ВІЛ, профілактику опортуністичних інфекцій, продовження життя інфікованих пацієнтів шляхом уповільнення прогресії за­хворювання за допомогою антиретровірусних агентів. Великих зусиль докладають щодо запобігання трансмісії ВІЛ, що включає особливості соціальної та сексуальної поведінки (уникання вживання внутрішньовенних наркотиків або використання стерильних голок, користування кондомами при статевих контактах, обмеження зайвих гемотрансфузій). При введенні ретельного ВІЛ-контролю за препаратами крові, ризик передачі ВІЛ при гемотрансфузії зменшився до < 1:1 000 000 випадків.

Уповільнення прогресування ВІЛ-інфекції досягають за допомогою нуклеозидних ана­логів та інгібіторів протеаз. Аналоги нуклеозиду — зидовудин (AZT), ddI, ddC, 3TC, d4T — діють шляхом інгібіції ферменту зворотної транскриптази і зменшують реплікацію віру­су. Інгібітори протеаз (індинавир, саквинавир, ритонавир) впливають на синтез вірус­них частинок і сприяють збільшенню кількості СП4-клітин і зменшенню вірусного на­вантаження. У зв’язку з різним механізмом дії цих груп препаратів при їх комбінації має місце синергічний ефект, що одержало назву високоактивної антиретровірусної терапії (highly active antiretroviral therapy — HAART).

Особливу категорію ВІЛ-інфікованих становлять вагітні, яким слід виконувати профі­лактику горизонтальної і вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції. Крім того, ВІЛ-інфіко- вані пацієнтки становлять групу ризику щодо розвитку раку шийки матки, що потребує більш інтенсивного скринінгу цієї категорії хворих.

Близько 25-30 % новонароджених від нелікованих ВІЛ-інфікованих матерів інфіку­ються ВІЛ. Сучасні дослідження свідчать про те, що призначення зидовудину (AZT) в антенатальному періоді (після І триместру), а також інтранатально і в ранньому неона­тальному періоді може зменшити ризик материнсько-плодової трансмісії ВІЛ на 2/3 у жінок з помірними симптомами ВІЛ-інфекції. Також доведено, що кесарів розтин до роз­риву плідних оболонок може зменшити частоту трансмісії ВІЛ новонародженому. До­ведено, що зменшення вірусного навантаження шляхом застосування антивірусних агентів та інгібіторів протеаз зменшує ризик трансмісії. Кесарів розтин також більш ефективно зменшує ризик трансмісії ВІЛ у сполученні з антенатальною профілактикою трансмісії ВІЛ, ніж за відсутності такої терапії.

Високу частоту випадків інвазивного раку шийки матки у ВІЛ-інфікованих жінок пов’язують з асоційованою ВПЛ-інфекцією — етіологічним чинником плоскоклітинного раку шийки матки. Контроль цитологічного аналізу матеріалу шийки матки при ВІЛ- інфекції проводять кожні 6 міс.

<< | >>
Источник: Запорожан В. М., Цегельський М. Р., Рожковська Н. М.. Акушерство і гінекологія. Підручник: У 2-х томах. Т. 2. — Одеса: Одес. держ. мед. ун-т,2005. — 420 с.. 2005

Еще по теме Вірус імунодефіциту людини: