Тубооваріальний абсцес

Персистенція ЗЗОТ може призвести до утворення тубооваріального абсцесу (ТОА) та пельвіоперитоніту (рис. 6.2). Більшість так званих ТОА є тубооваріальними утворен­нями (ТОУ), які ще не мають капсули, подібної до справжніх ТОА, що робить їх більш чутливими до антимікробної терапії.

Діагностика. Діагноз ТОА базується на клінічних даних: симптомах запального захво­рювання органів таза (біль, лихоманка, гнійні піхвові виділення), а також збільшення при­датків матки, їх болючості, болю при екскурсіях шийки матки і при пальпації в ділянці заднього дугласа (ректовагінальній ямці). Дані лабораторних досліджень демонструють значний лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. Ви­конують бактеріологічний аналіз вмісту цервікального каналу, шийки матки, а також крові на стерильність (можливість септичного процесу).

Ультрасонографія відіграє значну роль у діагностиці тазового абсцесу і в більшості випадків дозволяє уникнути необхідності кульдоцентезу. У пацієнток з ожирінням і змен­шенням можливостей ультразвукової діагностики може бути виконана комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія органів малого таза.

Рис. 6.2. Хронічні запальні захворювання органів таза: 1 — тубооваріальний абсцес; 2 — спайки; 3 — тонка кишка; 4 — обструкція маткової труби; 5 — піосальпінкс; 6 — яєч­ник; 7 — тазовий абсцес

Дефінітивний і диферен- ційний діагноз грунтуються на даних лапароскопії (ТОА, ТОУ, наявність пельвіопери- тоніту — реактивного запа­лення тазової очеревини і ніжних, «свіжих» спайок та­зових органів, і/або тазових абсцесів).

Лікування. За відсутності даних щодо розриву ТОА (можливість ТОУ), хворі підлягають лікуванню шля­хом внутрішньовенного вве­дення антибіотиків широкого спектра дії в умовах стаціона­ру.

Протягом антимікробної терапії проводять ретельний моніторинг перебігу (ремісії) захворювання: контроль клінічних симптомів, температури тіла, лейкоцитозу, ШОЕ, се­рію ультразвукових досліджень або застосовують інші неінвазивні методи візуалізації. Повторне (контрольне) гінекологічне дослідження виконують через 48 год після норма­лізації температури тіла для моніторингу регресії об’єктивних клінічних симптомів: бо­лючості при екскурсіях матки і в ділянці придатків. При явній клінічній ремісії хворих переводять на оральне призначення антибіотиків (доксициклін) протягом 10-14 днів до виписки зі стаціонару.

У разі більш тяжких форм ТОА, резистентних до антибактеріальної терапії, або з клінічними ознаками розриву абсцесу (симптоми подразнення очеревини, наявність гнійного вмісту в дугласі), хірургічне (лапароскопічне або лапаротомне) втручання є необхідним. При однобічних ТОА звичайно виконують сальпінгоофоректомію на боці ураження, при двобічних може бути необхідною гістеректомія з двобічною сальпінго- офоректомією.

Профілактика ЗЗОТ полягає у таких заходах:

1) ретельному скринінгу груп високого ризику ЗПСШ, особливо гонорейної та хламі- дійної інфекції;

2) своєчасному лікуванні пацієнток із ЗПСШ та їх статевих партнерів;

3) рекомендаціях застосування бар’єрних методів контрацепції (кондоми), особливо у пацієнток із численними статевими партнерами;

4) настороженості лікарів щодо високої частоти ЗЗОТ у юних сексуально активних пацієнток;

5) рекомендаціях абстиненції або моногамії серед підлітків і молодих жінок.

З метою профілактики рецидивів ЗЗОТ доцільно рекомендувати також оральні кон­трацептиви (вплив на вміст цервікального слизу, зменшення гіперемії органів таза і бло­када овуляції) додатково до вживання бар’єрних контрацептивів.

Синдром токсичного шоку

Синдром токсичного шоку (СТШ) розвивається у 3 із 100 000 жінок, що менструю­ють, і становить близько 300 випадків щороку. Синдром токсичного шоку асоціюється з використанням абсорбуючих вагінальних тампонів під час менструації. У неменструюю- чих жінок СТШ може бути асоційований з піхвовою інфекцією, піхвовими пологами, кесаревим розтином, післяпологовим ендометритом, мимовільним викиднем і лазерною вапоризацією кондиломатозних уражень.

Діагностика. Спричинюється СТШ внаслідок колонізації інфекційних збудників, особливо золотистого стафілокока, що продукує епідермальний токсин — токсин синд­рому токсичного шоку (ТСТШ-1). Цей токсин разом з іншими стафілококовими ток­синами є відповідальним за розвиток більшості клінічних симптомів СТШ, що включа­ють високу лихоманку (> 38,3 °С), еритематозні висипи, десквамацію шкіри долоней і підошов через 1-2 тиж після гострого захворювання і гіпотензію. Остаточний діагноз визначають за допомогою таких клінічних ознак, як гастроінтестинальні розлади, міалгії, гіперемія слизових оболонок, зростання залишкового азоту крові та креатиніну, змен­шення кількості тромбоцитів < 100 000 і навіть порушення свідомості. Бактеріологічне дослідження крові у більшості випадків є негативним, можливо тому, що екзотоксин аб­сорбується через стінку піхви.

Лікування. У зв’язку з можливістю серйозних ускладнень та смерті хворих у 2-8 % випадків, хворі із СТШ підлягають терміновій госпіталізації. При нестабільній гемоди- наміці хворих госпіталізують у відділення реанімації та інтенсивної терапії та викону­ють внутрішньовенну інфузійну терапію з пресорними агентами для підтримки АТ. Внут­рішньовенна антибактеріальна терапія (амоксиклав, цефуроксим) зменшує ризик реци­дивів, хоча і не скорочує тривалості захворювання, враховуючи, що СТШ спричинюється екзотоксином. Рецидиви СТШ можливі у 30 % жінок, які використовують абсорбуючі тампони під час менструації.