ВСТУП

Давньослов'янська архаїчна культура виявилася набагато складнішою та незбагненішою, ніж уявляли собі вітчизняні дослідники ще наприкінці XX ст. Перед сучасними вченими відкрилися нові складні аспекти давньоруської язичницької культури, які потребують значної уваги дослідників різних наукових напрямків.

Виняткову цінність у цьому сенсі сьогодні отримують питання, пов'язані з реконструкцією структури східнослов'янського язичницького світогляду або окремих її фрагментів. Пояснюється це тим, що світогляд, який виникає у людини в процесі її взаємодії з навколишнім середовищем, є одночасно функцією самосвідомості, визначенням її місця й ролі в цьому світі. Осягнення особистостей східнослов'янського язичницького світогляду дозволить сучасним дослідниками глибше вивчити культурні, суспільно- економічні та політичні процеси, які відбувалися у східнослов'янському суспільстві домонгольської епохи.

Під дохристиянським східнослов'янським світоглядом автор розуміє язичницьку традиційну картину світу східних слов'ян, яка знаходила своє відображення в язичницьких культах, обрядах, уявленнях, віруваннях. Будучи свого роду «програмою поводження», світогляд реалізувався як у самій поведінки людини, так і у всіляких результатах цієї поведінці.

Структура язичницького світогляду, на думку автора даної монографії, це сукупність декількох найбільш значущих моделей язичницького світосприйняття які, у свою чергу, знайшли своє відбиття у культах язичницьких богів і духів, міфах, ритуалах, звичаях і обрядах.

Під світоглядною моделлю автор розуміє систему поглядів людини на структуру світу, своє місце та роль усередині Всесвіту, способи та методи взаємозв'язку між людським світом та сакральним світом богів.

Стереотипи світосприймання, засновані на строгій обумовленості зображуваного, впливали на поведінку східних слов'ян, вони були нібито «етикетом тогочасної людини».

представників східнослов'янського дружинного стану багато в чому був обумовлений уявленнями про існування якогось небесного ідеального світу, куди потрапляють хоробрі воїни. Положення померлого в «дружинному» раю знаходилося нібито, у прямій залежності від кількості вбитих їм ворогів, зібраного (награбованого) майна, кількості похованих з ним людей і тварин. Боягузи, зрадники, воїни, що потрапили в рабство, нібито, були приречені на вічний морок і ганьбу. Не випадково у язичницьких легендах, що потрапили до «Повісті временних літ» із дружинного епосу (наприклад, розповідях про походи князів Ігоря та Святослава) оспівується мужність, хоробрість і жорстокість.

Абсолютно іншим був світогляд більшої частини східних слов'ян як у родову епоху, так і в наступні періоди. Ідеалом простого народу був не воїн-грабіжник, а захисник свого світу (роду або племені) - хлібороб, у випадку військової погрози мужній і хоробрий воїн. Не випадково самим улюбленим героєм давньоруських билин у наших предків був богатир селянського походження Ілля Муромець.

Зміни світоглядних моделей приводили до зміни стереотипів поводження, що не могло не позначатися на суспільно-економічному й політичному розвитку східнослов'янського суспільства. Таким чином, вивчення динамічного розвитку головних світоглядних моделей, що панували у східнослов'янському етнокультурному співтоваристві дозволить, сучасним дослідникам глибше усвідомити різні аспекти етнокультурного і економічного життя наших предків давньоруської епохи.

Для розуміння історичного процесу необхідне вивчення не тільки еволюції духовного життя суспільства, але й етапів розвитку суспільної свідомості, протягом яких вона розвивалася з різним ступенем інтенсивності. Зокрема, на думку автора, у дохристиянський період різні моделі суспільної свідомості розвивалися природним шляхом, під впливом політичних та суспільно-економічних факторів, що діяли у тодішньому суспільстві.

Інакше розвивалася ситуація наприкінці X ст. - першій половині XIII ст., в епоху активного розповсюдження на східнослов'янських землях християнства, під час якої традиційні язичеські вірування й культи були частково знищені, частково трансформувалися й знайшли нові оригінальні риси в пізніх язичницьких громадах. На думку автора, період з кінця X по середину XIII ст. можна назвати періодом трансформації східносло­в'янського язичницького світогляду. Під трансформацією світогляду автор розуміє різкі якісні зрушення в свідомості східних слов'ян, обумовлені не природним розвитком, а насильницькою внутрішньою політикою князівської адміністрації та православного духівництва.

Актуальність означеної проблеми зумовлюється не лише потребою дослідження еволюції східнослов'янського язичницького світогляду, але й необхідністю наукового узагальнення його багатовікового духовного досвіду, поглибленого вивчення закономірностей його функціонування та з'ясування місця в процесі забезпечення безперервності філософської традиції. Оскільки духовна спадщина минулого акумулює час і соціальний досвід попередніх поколінь, її освоєння дає змогу глибше пізнати витоки й зміст культурних явищ сьогодення, усвідомити перспективи збагачення вітчизняної культури.