Початок дослідження східнослов'янського язичеського світогляду був покладений наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. представниками ранньої, доміфологічної наукової школи.

В цей час вийшло в світ кілька історичних та етнографічних праць, у яких автори на ґрунті іноземних джерел та численних східнослов‘янських фольклорних й етнографічних матеріалів зробили перші спроби реконструкції східнослов'янських язичницьких вірувань та культів.

мифология! Кайсарова О.С. (1904), «Сказания русского народа» Сахарова И.П. і інші.

Вчені доміфологічної школи були майже позбавлені наукового підходу до написання своїх творів. Вони доволі часто використовували сумнівні джерела. Так, Глинка Г.О у своїй -Древней религии славян! зізнавався, що не бачить великого гріха у тому, щоб заповнити деякі «пробіли у вивченні давньослов'янської релігії своєю власною фантазією» [213, с.90].

До того ж, вони навіть не намагалися сховати зневажливого відношення до предмету свого дослідження. Пояснити даний факт можливо тим, що в Російській імперії традиційно великий вплив на світогляд місцевого населення чинила православна церква. Згідно з офіційною точкою зору православних ієрархів слов'янське язичество було чимось убогим, ганебним, тобто таким, що не варто уваги. Наші предки нібито жили «у темряві» до поширення християнства, і тільки потім, коли «засяяло світло нової віри», серед східних слов'ян поширилися ремесла, писемність, мистецтво [121, с.50].

Згодом, під впливом православної церкви, вже серед світських вчених виникла наукова концепція, відповідно до якої дохристиянські вірування та культи були настільки жалюгідними й убогими, що абсолютно не заслуговували на детальне вивчення вченими [516, с.35].

Незважаючи на те, що серед східнослов'янської вченої громадськості вже у XVIII ст. робилися спроби спростувати дану концепцію, яка принижували східнослов'янські дохристиянські духовні традиції, вона все ж таки продовжувала впливати на дослідження східнослов'янських язичницьких вірувань і культів багато століть потому.

Разом з тим, істотною заслугою дослідників кінця XVIII - початку ХІХ ст. можна вважати те, що вони вперше поставили тему слов'янського язичництва у якості наукової проблеми й цим підготували ґрунт для вчених наступного періоду.

Наукове вивчення стародавніх вірувань і культів було започатковано у Німеччині представниками так званої -міфологічної

школи II на початку XIX ст. Представники даного наукового напрямку вбачали у міфах джерело національної культури й намагалися пояснювати за їхньою допомогою походження та зміст усної народної поезії та національних мов. За основу цього наукового напрямку були покладені уявлення про те, що основою більшості фольклорних сюжетів - епічних пісень, казок, легенд і т.д. стали стародавні дохристиянські міфи-сказання [164, с.15-99].

У Російській імперії міфологічна школа отримала наукове визнання у 40 - 50-х роках XIX ст. Засновником східнослов‘янського напрямку в міфологічній школі став професор Московського університету Буслаєв Ф.І.. Яскравими представниками «міфологічної школи» у Російській імперії були також Потебня О.А., Срезневський І.І., Костомаров М.І., Афанасьєв О.Г., Котляревський О.О.. Вони провели кропітку роботу з виявлення, упорядкування й публікації письмових та етнографічних джерел, а також вивченню пережитків слов'янського язичництва в сучасних їм народних обрядах, звичаях, сюжетах і образах народного фольклору. Ці публікації в майбутньому стали основою для написання монографій і статей, присвячених слов'янському язичництву. У якості одного з головних аспектів цього наукового напрямку в дослідженнях була вперше поставлена й проблема світоглядних уявлень наших предків, що для нас є особливо важливим.

Засновник східнослов‘янської міфологічної школи Буслаєв Ф.І. провів велику роботу з пошуку та упорядкування давньоруських письмових джерел. Результатом цієї праці стало опублікування у 1858 році «Исторической хрестоматии церковнославянского и русского языка», до складу якої було включено повністю або у витягах 135 творів давньоруської писемності XI - XVII ст., причому деякі з них були вперше опубліковані [35].

Буслаєв Ф.І. першим розробив наукову методику дослідження східнослов‘янської міфології, що сполучала у собі елементи фольклористики, лінгвістики, етнографії, порівняльну міфологію, мистецтвознавство. Він вніс до сфери наукового вивчення такі важливі розділи народної культури як народнопоетична творчість, давньоруський іконопис [186, с.13-21].

Значний інтерес становить собою стаття Буслаєва Ф.І. «Сравнительное изучение народного быта и поэзии» (1872-1873), в якій автор, зокрема, торкається таких аспектів давньослов‘янської язичницької міфології, як уявлення про небесних богів та демонічних істот [187, с.31­58].

Однією з найбільш вагомих робіт серед тих, що були присвячені темі слов'янського язичництва, була також монографія Костомарова М.І. «Слов'янська міфологія», опублікована вперше в 1846 р.. На ґрунті

письмових етнографічних джерел, а також виявлених автором паралелей з інших розділів індоєвропейської міфології, історик стисло окреслив 8

головні риси дохристиянського світосприйняття, уявлення слов'ян- язичників про структуру світу, смерть й потойбічне життя людини [331, с. 232 - 234].

Відомий представник східнослов‘янської міфологічної школи Потебня О.О. намагався довести у своїх творах тезис про взаємообумовленість уявлень давньої людини та її мови й тим самим поклав початок виникненню нового психологічного методу дослідження вітчизняної дохристиянської культури в науці [294, с. 36].

Сам дослідник внутрішньою формою слова називав «відношення змісту уявлень людини до її свідомості» [438, с. 98]. Таким чином, він, як й інші представники міфологічної школи, бачив у віруваннях та уявленнях давніх людей джерело виникнення мови.

Певний історіографічний інтерес у руслі дослідження східнослов‘янського язичницького світогляду становить дослідження Потебні О.О. «О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий» (1865 р.), у якому вчений торкнувся такої серйозної наукової проблеми, як співвідношення деяких давньослов'янських термінів та язичницьких світоглядних уявлень [437, с.73, 307].

співвідношення давньослов‘янської мови та міфології була присвячена також його монографія «Слово и миф» (1860 р.) [438].

Своєрідною енциклопедією слов'янського язичництва в середині ХІХ ст. стала фундаментальна тритомна праця одного з засновників «міфологічної школи» Афанасьєва О.Г. «Поэтические воззрения славян на природу» (1861-1869). У цій книзі Афанасьєв О.Г. з майже вичерпною повнотою виклав у систематизованому вигляді все те, що було на той час відомо про вірування, обряди й фольклор східних слов'ян. У цьому творі дослідник уперше окреслив місцезнаходження й структуру «небесного світу» у свідомості наших предків, а також торкнувся таких важливих аспектів архаїчного світогляду древніх слов'ян-язичників, як уявлення про природні стихії, намагався реконструювати культи народних божеств і духів - берегинь [157, с. 177-186], [158, с.139 - 175].

Важливою заслугою Афанасьєва О.Г. слід вважати також те, що він одним з перших став використовувати у своїх творах різні старослов'янські терміни, бачачи в них багате джерело міфологічних уявлень [160, с.21-75].

Багато аспектів язичницького світогляду наших предків були розглянуті Котляревським О.О. у його праці «Погребальные обычаи древних славян» (1868). У зазначеній роботі вчений одним з перших використовував на практиці новітню на той час методику комбінування письмових, археологічних, лінгвістичних та етнографічних джерел і цим започаткував комплексний підхід до використання джерел. При написанні своєї монографії Котляревський О.О. активно використовував писемні пам'ятки й етнографічні матеріали, напрацьовані іншими представниками «міфологічної школи». Незважаючи на назву твору, у дослідженні

подається характеристика не тільки поховальних звичаїв, але й таких важливих аспектів давньослов'янських язичницьких уявлень як місцезнаходження й структура «сакрального світу», вірування у надприродну спорідненість людини й деяких тварин [333, с.30-31, 76-77].

У цілому можна стверджувати, що в першій половині - сер.

Крім того, вони дозволяли собі деякі романтичні захоплення й домисли й у своїх висновках не завжди опиралися на фактологічні дані. Так, наприклад, Котляревський О.О. в «Погребальных обычаях древних славян» писав, що у свідомості древніх слов'ян-язичників небо являло собою море, хмари - кораблі, мерці - небесні корови, яких пасе пес-вітер і т. п. [333, с.76].

Наприкінці ХІХ -поч. ХХ ст. у Європі, у тому числі й Російській імперії велику популярність отримав такий науковий напрямок, як позитивізм, головним принципом якого було твердження, згідно з яким об'єктивні знання в будь-якій науці, в тому числі й релігієзнавстві, можуть бути отримані лише як результат систематичного комбінування даних багатьох суміжних наук [613].

На основі позитивізму виникло кілька авторитетних наукових напрямків, що істотно вплинуло на вивчення дохристиянських вірувань і культів. Зокрема, великий внесок у дослідження первісних релігій внесли вчені - еволюціоністи: - Тайлор У., Вундт Р. Фрезер Э. Вони змогли поширити порівняльний метод вивчення древніх мов на дослідження культурних обрядів, вірувань, традицій, започаткувавши основи нових порівняно - етнографічного і порівняльно-історичного наукових методів дослідження культурних і духовних традицій [204], [514], [560], [561].

У західній Європі велику популярність отримала французька соціологічна школа, заснована Дюркгеймом Э. Вчені даного наукового напрямку висунули припущення про суспільну обумовленість форм розумової діяльності людей у різні періоди існування людства. Найбільш послідовне вираження ця ідея одержала у Леві-Брюля Л. Цей відомий етнолог відстоював думку про те, що мислення людини, яка живе в 10

умовах первісної культури, не підлягає звичайним формально-логічним законам. На його думку, замість закону тотожності в свідомості давньої людини панував закон «причетності», який допускає протиріччя в думці, і що в цілому первісне мислення варто характеризувати як «дологічне» [349].

Істотну роль у розумінні еволюції міфологічних поглядів індоєвропейських народів зіграли концепції двох інших видатних дослідників школи Дюркгейма - Леві-Строса К. й Дюмезіля Ж.

У своїх творах Леві-Строс К. намагався довести, що мислення первісної людини становило собою не безладний потік асоціацій, а строго підкорялося так званому закону «бінарних опозицій». Головна сутність його принципів дослідження первісної культури полягає у відокремленні протилежних початків об'єктивної реальності (світло - тьма, день - ніч, праве - ліве, чоловіче - жіноче, верх - низ і т.д.), причому між самими цими парами понять-образів встановлювалася чітка взаємозалежність. Відкриття Леві-Строса К. дозволило краще усвідомити внутрішню структуру й логіку міфологічного світогляду в цілому, дало ключ до розуміння специфічної картини світу кожного первісного народу. На ґрунті цього закону Леві-Строс К. заснував структурний метод дослідження міфології. Згідно з головними принципами структурного метода, міф це насамперед логічний інструмент подолання протиріч (з урахуванням особливостей первісного мислення). Міфічна думка, за виразом Леві Строса К., рухається від фіксації протилежностей до прогресуючого посередництва. Проблема таким чином не вирішується, а знімається тим, що пара крайніх полюсів замінюється парою протилежностей менш далеких. Протилежність життя та смерті підмінюється протилежністю рослинного й тваринного царств, протилежність рослинного й тваринного царств підміняється протилежністю поїдання рослинної або тваринної їжі. Остання ж, нібито знімається тим, що сам посередник - міфічний культурний герой - уявляється у вигляді тварини, яка харчується падаллю [346], [347], [348].

Однак дана концепція, що пропонує загальну теорію структури архаїчного мислення, сама по собі ще не пояснює особливостей релігійно- міфологічних систем окремих етнокультурних спільностей стародавності.

Загальну структуру релігійно-міфологічної картини світу найдавніших індоєвропейців намагався реконструювати також Дюмезіль Ж. Він стверджував, що в основі світогляду найдавніших індоєвропейських народів лежала модель тричленного розподілу суспільства, подібна до тричленної класифікації богів. Іншими словами, кожний із трьох членів системи може бути охарактеризований як наділений і соціальними, і космічними функціями. У цілому це відповідало розподілу суспільства на три соціальні групи - жерців, воїнів і трудову частину населення, а космосу на три сфери - верхню, середню (між «небом» і «землею») і нижню. Однак усередині цього потрійного

розподілу простежувалося й дуальне розділення на кожному рівні [253], [254].

Посилення інтересу до древніх релігій у західній Європі не могло не позначитися на процесі вивчення східнослов'янського язичницького світогляду вітчизняними дослідниками. У тодішній Російській імперії на ґрунті позитивістського підходу в науці виникла нова історично-релігійна школа, серед представників якої швидко одержали популярність комбінований та історико-порівняльний методи дослідження східнослов'янського язичницького світогляду.

На відміну від представників міфологічної школи, які використовували у своїх творах здебільшого етнографічні джерела та фольклорні матеріали, дослідники історично -релігійної школи спиралися головним чином на нечисленні давньоруські писемні джерела. Головними центрами вивчення дохристиянських давньослов'янських вірувань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. стали Київ, Москва й Санкт-Петербург, де під керівництвом Російської Академії Наук виникли численні «Товариства» і «Комісії», члени яких провели велику роботу з виявлення, упорядкування й публікації багатьох письмових і етнографічних джерел. На сторінках «Записок» цих наукових організацій була надрукована значна кількість монографій і статей.

Вчені історично-релігійної школи активізували свою діяльність з пошуку й публікації давньослов'янських пам‘ятників письмової культури. Спираючись на джерелознавчу базу, яка значно збагатилася, й праці своїх попередників - вчених міфологічної школи, вони видали цілий ряд наукових монографій і статей, присвячених, у тому числі й східнослов'янським дохристиянським віруванням і культам. Зокрема, Анічков Є.В. у ряді своїх робіт проаналізував найважливіші джерела з вивчення слов'янського язичництва, торкнувся таких важливих аспектів східнослов'янського язичницького світогляду, як уявлення про упирів і берегинь у свідомості наших предків язичницької й ранньохристиянської епох, культ деяких народних і дружинних язичницьких божеств, зміст і ідейна семантика релігійної реформи князя Володимира 980 року, проблема впливу християнської релігії на світогляд древніх слов'ян - язичників [152, с.37-98].

Гальковський М.М. піддав аналізу письмові джерела, пов'язані зі слов'янським язичеством, а також присвятив цій темі ряд історичних праць. Найбільш видатним його дослідженням є двотомний твір «Борьба христианства с остатками язычества» (1913 - 1916). У даній роботі автор не тільки проаналізував власне різні аспекти протистояння християнства і язичництва у східних слов'ян ранньохристиянської епохи, але й спробував реконструювати давньослов'янські язичницькі уявлення про структуру світу, походження слов'янських богів і т.п. [207, с.29, 33].

Відомий дореволюційний філолог, археограф і історик Срезневський І.І. не тільки значно збагатив історіографічну базу 12

дослідження східнослов'янського язичництва, опублікувавши велику кількість маловідомих на той час давньослов'янських письмових джерел, але й спробував у ряді своїх творів реконструювати такі важливі аспекти східнослов'янського язичницького світогляду, як генезис культів деяких східнослов'янських божеств, уявлення про доброзичливих й шкідливих духів у свідомості наших предків [505], [506].

Нажаль, вказаний дослідник, як і більшість його сучасників, у своїх працях акцентував свою увагу головним чином на дружинному пантеоні, при цьому багатьох народних божеств, зокрема Рода й рожаниць вважав лише духами померлих предків [504].

Плідними були дослідження язичницьких вірувань східних слов'ян одного із засновників історично-порівняльного метода дослідження давньослов‘янської міфології Анучіна Д.М. Його робота -Сани, ладья и кони как принадлежности похоронного обрядаІІ не втратила своєї наукової цінності майже до нашого часу. У цьому дослідженні автор розглянув походження й трансформацію багатьох давньослов'янських язичницьких обрядів. Так, наприклад, він проаналізував язичницький звичай везти небіжчиків до місця постійного поховання на санях незалежно від пори року [153, с.138]. Істотною заслугою дослідника потрібно вважати те, що він уперше використовував у своїх роботах вже солідний на той час фонд археологічних матеріалів і цим започаткував нову методологію вивчення слов'янського язичництва, засновану на аналізі письмових, етнографічних, лінгвістичних і археологічних джерел.

Перша спроба реконструкції уявлень древніх слов'ян-язичників про «сакральний світ богів» на рівні окремого дослідження була проведена на початку ХХ ст. Соболєвим О.Г. у його монографії «Загробный мир по древнерусским представлениям» (1913). Дослідник у світлі історично - релігійної школи узагальнив деякі теоретичні розробки, щодо частини слов'янських язичницьких уявлень, пов'язаних з віруваннями в сакральний світ богів, і збагатив їх своїми оригінальними спостереженнями [497, с.31].

У другій половині ХІХ ст. у руслі історично-релігійної школи працювала велика група істориків, етнографів, археологів, фольклористів і мовознавців, які групувалися навколо журналу «Київська старовина». Серед них слід назвати у першу чергу Беньковського І. [170, с.229-261], Біляшевського М. [169, с.143-148], Брайловського М. [181, с.73-84]. У працях даних дослідників у руслі комбінованого методу використання джерел були розглянуті деякі аспекти еволюції світоглядних уявлень східних слов‘ян протягом XI - XX ст. Зокрема, уявлення давніх слов'ян, а згодом українців, росіян та білорусів про структуру та образ небесного світу, «шкідливих мерців».

Праця з назвою «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях» була надрукована у 1917 р. істориком Г. Булашевим. Це дослідження відрізняється оригінальною джерелознавчою базою (апокрифічні дослідження й народні легенди) і нестандартністю підходу до проблеми. У даному творі були піддані аналізу пережитки язичницьких вірувань у народній свідомості, пов'язані з уявою про «небесне царство» і демонологією [184, с.7].

Не обійшов своєю увагою язичницькі уявлення східних слов'ян і Грушевський М.С. У першому томі його праці «Історія української літератури» представлена оригінальна наукова гіпотеза, пов'язана із проблемою давньослов'янської язичницької поховальної обрядовості. Грушевський М.С., на відміну від своїх попередників, які бачили в даному обрядовому комплексі лише намір рідних померлого забезпечити себе небесним заступником [333, c.246]; [387, c.9], вважав даний ритуальний комплекс частиною архаїчного світоглядного родового комплексу уявлень про «упирів і берегинь» [227, с.145-146].

Деякі аспекти східнослов'янського язичницького світогляду були розглянуті в монографіях, присвячених слов'янському язичництву відомих дореволюційних вчених історично-релігійної школи Веселовського А. [195], Кагарова Е.Г. [292], Карєєва М. [296], Корша Ф.Е. [329], Касторського М. [298], Фамінцина А.С. [550], Леже Л. [350].

У цілому в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. вивчення язичницьких уявлень східних слов'ян-язичників продовжувалося у двох головних напрямках - за рахунок збільшення фактологічної бази й виникнення нової методології вивчення даної проблеми, що поєднувала в собі аналіз етнографічних, письмових, філологічних і археологічних джерел. Внаслідок кількісного і якісного росту джерелознавчої бази істотно збільшилася кількість досліджень щодо цієї проблематики.

Разом з тим, методика й методологія досліджень трансформувалася незначно, і якщо мали місце зміни в системі вивчення архаїчних уявлень наших предків, то лише за рахунок більш глибокого аналізу теми. За основу вивчення східнослов'янських язичницьких уявлень, як і раніше, був узятий греко-римський стандарт, відповідно до якого, язичеське світосприйняття базувалося на уявленні про світ живих людей і сакральний світ мертвих, генетично пов'язаний з культом богів.

Істотні корективи у вивчення теми, що цікавить нас, вніс видатний історик і етнограф Зеленін Д.К. Дослідник не тільки значно збагатив етнографічну базу вивчення давньослов'янської язичницької міфології, але й запропонував нові підходи до її вивчення, відмінні від тих, якими користувалися його попередники. Зеленін Д.К. розподілив язичницькі уявлення наших предків про небіжчиків на уявлення про «своїх» і «чужих» мерців - «упирів» і «берегинь» і тим самим, започаткував дуалізм у вивченні східнослов'янського язичництва. Ключовими творами історика стали монографія «Очерки русской мифологии: Вып.1. Умершие неестественной смертью и русалки» (1916), а також стаття «Славянский языческий культ заложных покойников» (1917).

Крім того, учений ввів такі поняття у вітчизняну науку, як -заложний мрецьІІ, -неізжитий вікІІ, -своя й не своя смертьІІ і цим

зосередив увагу наступних дослідників на своєрідних самобутніх особливостях східнослов'янського язичництва [269, с.62], [268, с.399-404].

На жаль, дослідники дореволюційної епохи, зосередивши свою увагу на функціях тих або інших язичницьких богів, не виявили великого інтересу до таких значимих проблем, як місце й роль людини в структурі та ідейній семантиці Всесвіту в язичницькій свідомості наших предків, ігнорували існування східнослов‘янських служителів язичницького культу й багато інших аспектів язичницької культури наших предків. Крім того, слід зазначити, що результати робіт багатьох представників -міфологічної школиІІ були піддані нищівній, іноді необгрунтованій критиці [498, с.85].

Слід відзначити, що дослідження слов'янського язичництва наприкінці XIX - на початку XX ст. було справою рук головним чином ентузіастів. У середовищі тодішніх учених історично-релігійної школи, під впливом православної церкви продовжувала існувати концепція «недорозвиненості» східнослов'янського язичництва. Даний факт не міг не позначатися на відношенні тодішнього суспільства до своїх дохристиянських духовних традицій. Так, наприклад, у монографії відомого дослідника давньоруської мови кінця XIX - початку XX ст. Полевого П.М. знаходимо, наприклад, наступне: «Головною рисою вірувань у слов'ян східних була крайня простота й недалекість їхнього релігійного світогляду не тільки стосовно інших народів арійського племені, але й у порівнянні з іншими племенами слов'янськими» [429, с.62].

Але якщо Полевой П.М. наділяє наших предків дохристиянської епохи, «недалеким», але все ж таки хоч якимось світоглядом, то інший російський філолог Сперанський М.М., взагалі вважав, що язичницька релігія східних слов'ян носила неприродний, штучний характер і, таким чином, була вигадана князем Володимиром в 980 році [502, с.142]. Таким чином, на думку Сперанського М.М. у наших предків до введення християнства взагалі не було ніякої релігії й, таким чином, світогляду ніякого не було зовсім.

Точку зору про «відсталість і недалекість» східнослов'янського язичницького світогляду поділяв навіть Грушевський М.С. Так, у першому томі иого монументальної праці «Історія України-Русі» можна знайти наступне: «Релігійний світогляд нашого народу в дохристиянську епоху грунтувався на культі природи. Перед ним відступив і поблід культ предків, однак і культ предків не вийшов із примітивних, слабко виражених форм. Руська міфологія взагалі дуже бідна, не ясна, і не стільки через недолік наших відомостей, скільки через власну слабкість, взагалі слов'янське плем'я не мало великої схильності до релігійної діяльності» [228, с.315].

У радянський період суттєво змінилася концепція дослідження східнослов'янських духовних традицій. У руслі нової атеїстичної установки, як східнослов'янське язичництво, так і православ'я стали розглядати як окремі великі етапи становлення вітчизняної духовної культури.

Крім того, активізації вивчення східнослов'янських язичницьких вірувань і культів сприяло також істотне збільшення джерелознавчої бази (у першу чергу за рахунок суттєвого збагачення археологічної бази дослідження слов'янського язичництва). Радянські вчені, ґрунтуючись на новітніх даних археології піддали критичному аналізу багато дореволюційних концепцій (зокрема, спростували теорію

«недорозвиненості» східнослов'янського язичництва).

У нечисленних, але створених на високому науковому й методологічному рівні фундаментальних радянських дослідженнях, учені різних наукових напрямків продовжили реконструкцію

східнослов‘янської язичницької духовної культури.

При дослідженні різних аспектів східнослов‘янського язичництва у радянську епоху головний наголос робився на обумовленості вітчизняної стародавньої культури та міфології розвитком внутрішніх суспільно- економічних факторів. Формування язичницького світогляду у східних слов‘ян розглядалося дослідниками як результат, головним чином, багатовікового процесу суспільно-економічного розвитку

східнослов‘янського суспільства.

Деякий час (наприкінці 20 - першій половині 30-років) дослідження дохристиянських східнослов‘янських вірувань та культів практично припинилося. Це було пов'язано з загальною кризою історичної науки в СРСР. Тема східнослов‘янського язичництва взагалі вважалася нецікавою та неперспективною [219, с.7].

Ситуація трохи змінилася наприкінці 30-років XX ст. Так, в 1937 році вийшла у світ робота вже згаданого Зеленіна Д.К. «Тотемы - деревья в сказаниях и обрядах европейских народов», яка збагатила історичну науку новими цікавими ідеями й спостереженнями, зокрема, і щодо язичницьких уявлень наших предків [270, с.12].

Потрібно відзначити також роботу радянського дослідника Нікольського М.М., що сформувався як історик у дорадянську епоху, але позитивно поставився до жовтневої революції й після її перемоги продовжував свою наукову діяльність вже як радянський дослідник. Робота Нікольського М.М. «История русской церкви» містить у собі цікавий етюд - «Дохристианские верования и культы днепровских славян», що був написаний ще в дореволюційний період, і опублікований окремим виданням в 1929 р. У даному розділі дослідник розглянув такі важливі аспекти давньослов'янського язичницького світогляду, як тотемістичний культ ведмедя у східних слов'ян, місце упирів у традиційній язичницькій картині світу наших предків [404, с.7-10].

Цікаво, що інші розділи «Истории русской церкви» були написані вже з позицій марксистко-ленінської ідеології. Контраст між різними частинами «Истории русской церкви» настільки впадав в око, що після публікації в 1930 році всієї роботи на дослідника посипався цілий шквал звинувачень у тому, що «перший розділ не вписується в тему книги й виглядає зовсім недоречно»[219, с.13].

Досить серйозний внесок у справу вивчення дохристиянських світоглядних уявлень наших предків вніс відомий радянський етнограф Токарєв С.О., що залишив після себе кілька наукових праць, присвячених духовній культурі індоєвропейських народів, у тому числі й східних слов'ян. Особливий інтерес у світлі реконструкції світогляду древніх людей викликає його монографія «Ранние формы религий», у якій автор розглянув такі вагомі питання у світлі теми, що цікавить нас, як класифікація й генезис первісних релігій, вплив тих або інших форм релігії на суспільно-економічне життя древніх людей. Велике значення, на думку автора монографічного дослідження, викликає той факт, що Токарєв С.О. у даному монографічному дослідженні одним з перших поставив проблему місця й ролі родових ініціацій у житті древніх людей [530, с.206-227].

У роботі «Религиозные верования восточнославянских народов ХІХ -начала ХХ вв.» на базі етнографічних, лінгвістичних і письмових джерел розглядаються не тільки пережитки язичницьких вірувань у народній свідомості наших предків кінця другого тис. н.е., але й аналізуються дохристиянські вірування й культи [531, с. 38,48,51].

Брайчевський М.Ю. у своєму творі «Утвердження християнства на Русі» торкнувся таких важливих з точки зору нашого дослідження проблем, як культи головних язичницьких дружинних богів, боротьба між язичницьким та християнським світоглядом в IX - першій половині X ст. [182, с.12-43].

Потрібно зупинитися також на огляді творчої спадщини Рибакова Б.О. Підсумком його багаторічної роботи над темою давньослов'янських дохристиянських вірувань стали його твори «Язычество древних славян» і «Язычество Древней Руси». Цей дослідник сконцентрував свою увагу на виявленні періодизації тисячолітньої історії формування слов'янських язичеських вірувань, аналізі системної організації слов'янського пантеону, започаткувавши тим самим нову наукову школу дослідження

слов'янського язичництва. Рибаков Б.О. зміг досить детально окреслити місце світоглядних уявлень східних слов'ян-язичників у загальному контексті дохристиянських вірувань, використовуючи при цьому новітні на той час археологічні джерела. Зокрема, об'єктом уваги цього дослідника стали такі важливі аспекти східнослов'янського язичницького світогляду, як уявлення про структуру й образ сакрального світу, вірування, пов'язані з так званим первісним дуалізмом - культом упирів і

берегинь [472, с.74, 461-465], співвідношення між культами язичницьких божеств і тотемістичним культами тварин і рослин [471, с.94-95, 107].

Певний внесок у справу дослідження язичницького світогляду східних слов‘ян зробив також один із послідовників школи Рибакова Б.О. радянський археолог Боровський Я.Е., який на ґрунті новітніх, на той час, даних археології й ряду письмових джерел, здійснив реконструкцію язичницьких уявлень жителів стародавнього Києва [179].

Важливий внесок у справу дослідження язичницького давньослов‘янського світогляду зробили також радянські фольклористи, які за допомогою структурного методу дослідження фольклорних джерел виявили у багатьох східнослов‘янських билинах та казках згадки стародавніх язичницьких вірувань, обрядів та звичаїв. Так, у роботах радянських етнографів і фольклористів Проппа В.Я. «Исторические корни волшебной сказки» (1986) «Русский героический эпос» (1955) та Померанцевої Є.В. «Мифологические персонажи в русском фольклоре» (1975) були проаналізовані сюжети з народних казок, билин, легенд і інших розділів народного фольклору. Пропп В.Я., крім того, розглянув проблему відображення в народних казках і билинах уявлень про сакральний світ духів і богів, а також вірувань, пов'язаних з так званими «заложними мерцями». На підставі фольклорних джерел автор зумів позначити й окреслити систему древніх родових ініціацій у наших предків дохристиянської доби, що для нас особливо важливо [444, с.52-79,168].

Певний вклад у справу вивчення східнослов'янського язичницького світогляду внесли радянські вчені - представники структурно-семіотичної школи дослідження східнослов'янської міфології - Іванов В.В., Топоров В.М., Успенський Б.О. Головну увагу дослідники даної наукової школи приділяли філологічному та фольклорному аспектам східнослов‘янської язичницької міфології. В основу їхніх робіт була покладена методика аналізу бінарних опозицій - протилежностей, властивих дуалістичному світогляду первісних людей. У своїх творах, крім сюжетів з давньослов'янської міфології, вчені досить активно використовували паралелі з інших індоєвропейських язичницьких релігій, насамперед норманської, давньоіндійської й балтійської. Показовою щодо цього виглядає робота Іванова В.В., й Топорова В.М. «Исследования в области славянских древностей. Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов». Серед міфологічних образів, які аналізуються в даній монографії, вагоме місце займають персонажі слов'янської демонології й божества язичницького пантеону, генетично пов'язані з уявленням про «сакральний світ богів» [282, є. 53-54, 325-326].

Слід відзначити також працю Успенського Б.О. «Филологические разыскания в области славянских древностей» (Реликты язычества в восточнославянском культе Николая Мирликийского), у якій автор за допомогою структурно-семіотичного методу провів ретроспективний аналіз походження синкретичних уявлень східних слов‘ян про деяких 18

християнських святих. Об‘єктом дослідження автора стали не тільки народні двоєвірні вірування ранньохристиянської епохи, але й деякі аспекти східнослов‘янського язичництва. Наприклад, він у вказаній монографії проаналізував зв'язок язичницького культу

східнослов‘янського бога Велеса з уявленнями про сакральний світ мертвих [547, с.55-58].

В працях Байбуріна А.К. порушені такі важливі, в світлі дослідження східнослов'янського язичницького світогляду, аспекти, як семіотика традиційної народної культури, ритуально-магічна семантика речей (насамперед, житла), реалізація в обрядовій практиці побутових і стереотипів, зв'язок емоційно-почуттєвої й ментально-мовниої сфер життя людини з ритуалом і міфологією, етнічні стереотипи чоловічої й жіночої поведінки [163], [161], [162].

Попович М.В. у своєму фундаментальному творі «Мировоззрение древних славян» уперше поставив проблему язичницьких світоглядних уявлень наших предків на рівні окремого монографічного дослідження. Використовуючи концепції провідних світових дослідників первісної свідомості й культури Леві-Брюля Л., Леві-Строса Д.О., Дюмезіля Ж., Попович М.В. висунув гіпотезу про одночасну подвійність (світ своїх і світ чужих) і троїчність (реальний, небесний і підземний світи) структури Всесвіту та множинність душ померлих у язичницьких уявленнях наших предків, розглянув такі категорії язичницького світогляду як «Порядок і хаос», «Світ людей і світ богів», «Тіло й дух», торкнувся проблеми генезису східнослов'янських язичницьких світоглядних уявлень [435]. Разом з тим, розвиток язичницького світогляду наших предків у даній монографії дослідник простежує лише до кін. X ст. Автор не торкнувся релігійних уявлень й вірувань тієї частини населення Київської Русі, що залишилася язичниками після офіційної християнізації

східнослов'янських земель.

Твори дослідників вітчизняної дохристиянської духовної культури не були позбавлені певних недоліків. Концепція вивчення східнослов'янського язичництва в даних наукових працях була пов'язана з формаційним підходом до історичного розвитку людського суспільства й це обумовило той факт, що в працях радянських учених приділялася увага головним чином суспільно-економічним аспектам східнослов'янських язичницьких вірувань і культів. Багата джерелознавча база дозволила вченим обійти надмірний формаційний детермінізм і виробити свій оригінальний підхід до теми.

У пострадянський період, як в Україні, так і в інших східнослов'янських державах виросла зацікавленість учених-дослідників до духовної культури наших предків. На зміну марксистсько -ленінському підходу до вивчення теми східнослов'янського язичництва прийшов більше ліберальний цивілізаційний підхід, відповідно до якого дохристиянські вірування розглядаються в межах оригінальної давньослов'янської цивілізації, тісно пов'язаної із сусідніми аналогічними культурними співтовариствами.

Загальні принципи історико-культурного, світоглядного й порівняльного аналізу релігійних явищ були розроблені в роботах Колодного А.М., Лютого Т.В., Горського В.С., Яроцького П.Л., Павленко Ю.В. й ін. сучасних українських учених [325], [366], [220], [289], [416].

Тема язичницьких уявлень наших предків у дохристиянський період (головним чином на основі письмових і археологічних джерел) була розглянута, зокрема, у творах Рички В.М. й Моці О.П. «Київська Русь від язичництва до християнства». Головною заслугою авторів даного дослідження можна вважати те, що вони відійшли від формаційного підходу при характеристиці поставлених перед ними наукових проблем [399].

Потрібно особливо відзначити ряд публікацій Моці О.П., у яких автор проаналізував деякі аспекти східнослов'янської язичницької обрядовості, а також запропонував принципово нову відмінну від загальноприйнятої концепції концепцію уявлень про так званих «заложних небіжчиків» [396], [397], [398].

В 1997 р. побачила світ монографія Писаренко Ю.Г. «Велес - Волос у язичеському світогляді давньої Русі», у якій аналізуються такі важливі аспекти східнослов'янського язичницького світогляду, як генетичний зв'язок між культом Велеса й уявленнями про «підземний світ мертвих», місце й роль культу даного язичницького божества у світоглядній моделі східнослов'янського дружинного стану, зв'язок Велеса з народними землеробськими культами й т.д. [424, с.49-51].

Істотну роль у справу дослідження світогляду наших предків дохристиянської доби внесли такі сучасні українські філософи, історики, релігієзнавці, археологи як Зубарь В.М., Павленко Ю.В., Горський В.С., Лобовик Б.О.

Так, досить вагомою у світлі теми, що цікавить нас, на нашу думку, варто визнати роль сучасних українських дослідників Зубаря В.М. і Павленко Ю.В., які в монографії «Херсонес Таврический и распространение христианства на Руси» розглянули таке важливе питання, як генетичний зв'язок між східнослов'янськими язичеськими богами Велесом і Родом та язичеськими світоглядними уявленнями наших предків [262, с. 103].

Анімістичні космологічні вірування східних слов'ян

дохристиянських часів, а також культ предків стали об'єктом уваги монографії Лобовика Б.О. «Дохристиянські східнослов‘янські вірування» [288, с.90-94,111].

Окремі аспекти архаїчного світогляду наших предків були проаналізовані в історіософських та історичних працях таких сучасних українських учених, як Таланін В.І. [515], Борейко Ю.Г. [178], Фатюшін Н.Ю. [552], Коберська Т.А. [307], Киричок О. Б. [300]. У останній час відбуваються спроби реконструкції східнослов'янського язичницького світогляду, з використанням методу глибинної психології [439].

Посилився інтерес до язичницьких східнослов'янських духовних традицій у наш час і в Російській федерації. Тема язичницького східнослов'янського світогляду зараз активно досліджується в працях таких відомих російських учених як Тимощук Б.О., Русанова И.П., Петрухін В.Я., Васильєв М.О., Волошина Т.О., Астапов С.М., Осипова О.С.

Так, Тимощук Б.О. та Русанова І.П., спираючись на новітні археологічні данні, зокрема відкриття великих городищ-святилищ в Західній Україні, підтримали й розвинули гіпотезу Рибакова Б.О. про існування у східних слов‘ян язичницької й ранньохристиянської епох розвинутої храмової архітектури, складного інституту служителів язичницького культу [459], [521], [524], [526].

Щоправда, в сучасній російській історіографії намагаються спроби спростувати гіпотезу Рибакова Б.О., Тимощука Б.О. та Русанової І.П. Так, зокрема, Хамайко Н. назвала висновки цих дослідників про існування у східних слов‘ян язичницького пантеону та розвиненого культу у ранньохристиянську епоху гіпертрофованими. Свою точку зору дослідниця, зокрема аргументувала тим, що Рибаков Б.О. та його послідовники спиралися в своїх дослідженнях здебільшого на зображення фантастичних істот та міфологічних сюжетів на пам‘ятках матеріальної культури ХІ-ХІІІ ст. Ці ж джерела на її думку напівхристиянські, сумнівні й не несуть в собі майже ніякої історичної інформації [563, с.90].

Справді, Рибаков Б.О., намагаючись реконструювати світогляд східних слов‘ян ранньохристиянської епохи використав і вказані джерела, але він не обмежував себе зображеннями на пам‘ятках давньослов‘янської культури. Свої висновки дослідник аргументував й за допомогою письмових джерел, даних археології, етнографії та лінгвістики. Послідовники ж Рибакова Б.О. - Тимощук Б.О. та Русанова І.П. взагалі майже не використовували у своїх працях зображення на пам‘ятках матеріальної культури ХІ-ХІІІ ст. Вони спиралися на матеріали розкопок східнослов‘янських святилищ та поселень ІХ-ХІІІ ст., які не можуть бути кваліфіковані як сумнівні або «напівхристиянські».

Особливостям язичницьких космологічних уявлень східних слов'ян- язичників був присвячений один з розділів Петрухіна В.Я. в його монографії «Древняя Русь. Народ, князья, религия» (2000). Зокрема, об'єктом уваги дослідника стали такі аспекти східнослов'янського язичницького світогляду, як культ Рода та рожаниць, зміст та ідейна семантика язичницької реформи князя Володимира, доля служителів язичницького культу в епоху розповсюдження християнства в Київській Русі [421, с.236-243, 257-261, 315-324].

В іншій праці цього ж автора - «Начало этнокультурной истории Руси в ІХ - ХІ веках», (1995 р.) один з розділів «Язичництво та відношення до смерті» був присвячений реконструкції східнослов'янської язичницької обрядовості, а саме - впливу соціального стану померлого на поховальний обряд, а також чимало уваги приділено змістовноій інтерпретації таких язичницьких звичаїв як покладення разом з померлими жертовних тварин, поховання в домовинах [420, с.196-199, 203-205].

У монографії сучасних російських дослідників Волошиної Т.О. і Остапова С.М. «Языческая мифология славян» розглянуті такі важливі аспекти давньослов'янських язичницьких вірувань, як співвідношення культів східнослов'янських язичницьких божеств і деяких тотемістичних тварин, зв'язок між богом Перуном-уособленням неба й уявленнями про «своїх і чужих» померлих - упирів і берегинь [202, с.50-53, 69-70].

Нажаль, вказані дослідники при реконструкції східнослов‘янського язичництва майже проігнорували матеріали розкопок східнослов'янських язичницьких поселень та святилищ, досліджених на території Західної України у 70-90 роках XX ст. Можливо, що саме це стало причиною поспішних висновків дослідників про те, що східнослов‘янське язичництво зникло одразу після прийняття християнства.

Проблемі впливу іранського світу на духовне життя древніх слов'ян присвятив свою монографію «Язычество восточных славян накануне крещения Руси: Религиозно-мифологическое взаимодействие с иранским миром. Языческая реформа князя Владимира» Васильєв М.О. В його праці, зокрема, були піддані аналізу зміст та ідейна семантика язичницької реформи князя Володимира, розглянуті проблеми походження двох східнослов'янських язичницьких богів - Хорса та Семаргла [189, с.201-263, 9-97, 97-197].

Окрему увагу, на нашу думку, заслуговує праця Осипової О.С. «Славянское языческое миропонимание», у якій тема давньослов'янського язичницького світогляду була поставлена на рівні окремого монографічного історіософського дослідження. Дослідниця

проаналізувала у своїй праці такі аспекти язичницької світоуяви наших предків, як «Онтологічні аспекти картини світу древніх слов'ян», «Космологічні та антропологічні уявлення у слов'янському язичництві», «Уявлення древніх слов'ян про посмертне існування людини» [412, с.6-13, 13-34, 35-36]. Одною з перших торкнулася також проблеми місця та ролі давньослов'янських служителів язичницького культу у духовному житті наших предків [412, с.43-48]. Разом з тим, слід зазначити, що вказана монографія становить собою певною мірою лише історіографічний аналіз ступеню дослідження окремих аспектів східнослов'янського язичницького світогляду. Осипова О.С. у своїй праці робить висновки, аналізуючи праці своїх попередників - дослідників давньослов'янської язичницької культури майже не використовуючи джерела дослідження слов'янського язичництва.

Дослідженням давньослов'янського язичництва в наш час активно займаються вчені різних наукових напрямків у країнах східної Європи. Зокрема, великий науковий інтерес становлять праці таких сучасних польських, чеських, болгарських дослідників, як Панчовський И.Г. «Панчовски И.Г. Пантеоньт на древните славяни й митологията» [624], І^шман M. «Zmierzch Perkuna, czyli ostatni poganie nad Baltykiem» [615], Булина Станіслав «Slowianski swiat zmarlych u shylku poganstwa wyobraze nia przestrzenne» та «Czlowiek i zaswiat y wizje kar posmiertnych w Polsce sredniowiecznej» [505], [506], Видчак К.Т. «Ze studiow nad religia

praslowian» [610], Профантова Н.А. Профантов М.Н. «Encyclopedie slovanskych bohu a mytu» [623], Рочик С. «Interpretacja chrzescijanska religii poganskich slowian w swietle kronik niemieckich XI-XII wieku: (Thietmar, Adam z Bremu, Helmold)» [622].

Незважаючи на те, що головна увага даних дослідників була сконцентрована на аналізі духовної спадщини своїх народів, через спільність походження й розвитку слов'янського етносу їхні твои мають значну цінність і у світлі реконструкції власне східнослов'янського язичницького світогляду.

У наукових колах сучасної Західної Європи та США серед учених- жінок останнім часом стала широко досліджуватися тема місця й ролі жінок, жіночих образів і архетипів у світовій міфології, літературі й історії. У зв'язку з цим у деяких західних наукових виданнях з'явилися наукові праці, у яких аналізуються язичницькі уявлення наших предків, пов'язані з культами давньоруських богинь. Маються на увазі в першу чергу праці таких американських і західноєвропейських дослідниць, як Гимбутас Марія, Іванитс Лінда, Карлсон Марія (Gimbutas, Maria. The Goddesses and Gods of Old Europe -Myths and Cult Images. Thames and Hudson, 1992., Ivanits, Linda J. Russian Folk Belief. New York: M. E. Sharpe, Inc, 1989. Moyle, Natalie. "Mermaids (Rusalki) and Russian Beliefs about Women." In New Studies in Russian Language and Literature. //Slavica Publishers, Inc, 1987).

У наукових працях західних учених розглядаються такі аспекти нашої древньої історії й культури України, як вплив культів давньоруських богинь на вітчизняну культуру, ідеологію й політику. У деяких дослідженнях західні вчені намагалися довести взаємозв'язок між падінням авторитету в давньоруському суспільстві епохи становлення Київської Русі язичницьких богинь і дискримінацією жінок у східних слов'ян [620, 230].

Більша частина даних досліджень не позбавлені певних недоліків, їхні автори некритично ставляться до першоджерел, спираючись у своїх дослідженнях, як на дійсні джерела, так і на відверті фальсифікації. Разом з тим, дослідження західних учених мають безсумнівну історіографічну цінність, через те, що в них автори торкаються таких проблем, які ігноруються у вітчизняних наукових дослідженнях.

Дослідженням східнослов'янського язичницького світогляду в наш час активно займаються також активісти нових релігійних течій, зокрема, неоязичники. Твори деяких з них, написані на високому науковому і методологічному рівні та значно збагатили філософську й історичну науку. Зокрема, у своїй монографії «Українське язичництво» неоязичниця Лозко Г.С. торкнулася таких важливих тем, як генезис східнослов'янського світогляду, уявлення про структуру світу у свідомості наших предків язичницької доби. Вона однією з перших у вітчизняній історіографії поставила проблему існування у східних слов'ян професійного жрецтва й т.п. [363, 4, 7, 15, 27]. Разом з тим, окремі представники даного релігійного руху використовують у своїх роботах сумнівні джерела, а іноді, і свою особисту фантазію, що позначається на дослідженні культурної спадщини наших предків лише вкрай негативно.

На жаль, необхідно констатувати, що несумлінне, легковажне відношення до теми східнослов'янської язичницької спадщини зустрічається не тільки серед активістів - неоязичників, але й серед цілком респектабельних учених-дослідників древньої історії, що мають учені ступені й звання. Яскравим прикладом цьому може слугувати сучасний російський археолог Клейн Л.С., який видав у 2004 році свою монографію «Воскрешение Перуна: К реконструкции восточнославянского

язычества». У своєму творі автор усіляко прагнув довести, що єдиним справжнім східнослов'янським богом у наших предків дохристиянської епохи був Перун, культ якого він, втім чомусь звів (без усяких вагомих доказів) до духу рослинності. Автора не збентежив ані той факт, що Перунові клялися не селяни-хлібороби, а воїни-дружинники на своїй зброї, що ті ж самі дружинники на чолі із князем Володимиром приносили даному ідолові людські жертви, повернувшись із військового походу, що у свідомості східнослов'янських народів дане божество уявлялося не молодим юнаком - уособленням рослин і квітів, а грізним богом - карателем за гріхи й т.д.

Найбільше ж здивування викликає той факт, що даний дослідник виходячи не з аналізу письмових джерел і даних археології, а із власного розуміння раптом відмовив у праві на існування в язичницьку епоху у наших предків такому вагомому народному божеству, як Род. Зокрема, у його зазначеній монографії можна знайти наступні рядки: «Отже, зважаючи на все, Рід взагалі не був богом і, скоріше за все, навіть не існував взагалі як персонаж у слов'янському язичеському пантеоні. Він з'явився лише після хрещення Русі, під впливом грецьких марновірств, і був фігурою цілком подібною до рожаниць. На постаті Рода як верховного язичницького бога слов'ян можна поставити хрест. Йому можна переадресувати слова селянина з Новгородського літопису, звернені до скинутого в річку Перуна: досыти еси пил и ел, а нини поплыви назад» [304, с.196].

Вчений обійшов увагою давньоруські ранньохристиянські джерела, у яких православні богослови засуджували повсюдно розповсюджені сучасні ним народні звичаї й обряди, пов'язані із шануванням Рода й рожаниць. Не міг не знати він і той факт, що деякі давньоруські книжники називали період давньоруської історії, що передував приходу до влади князя Володимира періодом шанування Рода й рожаниць, яких почитали «до Перуна бога їх».

До того ж не зовсім ясно, де в грецькій античній міфології зустрічається божество зі слов'янським ім'ям Род, нібито запозичене нашими предками із грецьких джерел?

Таким чином, незважаючи на той факт, що деякі окремі аспекти теми, поставленої в даному дослідженні, стали об'єктом уваги вчених різних напрямків - філософів, етнографів, істориків, археологів, комплексного історіософського дослідження еволюції язичницького світогляду наших предків на даний час не існує.

У роботах вітчизняних і закордонних дослідників, що торкаються різних аспектів теми, поставленої в даному монографічному дослідженні, дохристиянські світоглядні уявлення наших предків розглядаються як стала метафізична система, що остаточно сформувалася в ІХ-Х ст. і трансформувалася, здобуваючи синкретичний характер лише після офіційного прийняття Київською державою християнства. У більшості наукових праць дослідники залишають поза своєю увагою складний процес еволюції архаїчного світогляду наших предків після виникнення Київської Русі, не торкаються проблеми розшарування язичницьких світоглядних уявлень наших предків дохристиянські доби під впливом суспільно-економічних зрушень, ігнорують світоглядні уявлення й вірування східнослов'янських язичницьких громад кін. X - кін. XIII ст.