6. Антична філософія: загальна характеристика (періодизація, школи, представники, еволюція проблематики та світове значення).

Антична філософія представлена іменами таких велетнів думки, як Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека та інші. Існувала антична філософія приблизно тисячу років – з кінця сьомого століття до нашої ери, коли були написані перші філософські твори, до початку 6 століття нашої ери, коли римський імператор Юстиніан закрив останню філософську школу.

Вчені виділяють три основні етапи розвитку античної філософії:

1) Натурфілософський (фізичний), або рання класика (VII-V ст. . до н. е).

2) Висока класика (V-IV ст. до н. е).

3) Пізня классика, або завершальний цикл античної філософії:

· Елліністична філософія (IV-I ст. . до н. е).

· Олександрійська філософія (Iст. До н. е. -V-VI ст. )

· Римська філософія (I ст. до н. е. -VIст. )

1) природа постала як об’єкт дослідження, а першою проблемою філософії – проблема пошуку вихідного буття

Дана проблема розроблялася послідовно філософами в межах філософських шкіл:

· Мілетська школа (місто в М. Азії, тепер Туреччина) відповідала на ці питання з позиції наївного матеріалізму – першоосновою всіх речей виступали певні природні елементи або стихії: у Фалеса – це вода, у Анаксімена – це повітря, у Анаксимандра – це апейрон, щось між повітрям і водою, але ще “невизначене”.

· Піфагорійська школа, заснована Піфагором (570-800р до н. е. ). Піфагор та його послідовники, виходячи з регулярності та повторності астрономічних явищ дійшли висновку, що принципом, згідно з яким створюється і упорядковується Космос є числа і числові відношення з центром, що об’єднує їх – Монадою (одиницею).

· Ефеську школу, головним чином пов’язують з діяльністю Геракліда з Ефесу (544-483рр до н. е). На його думку, світ слід розуміти як потік, що весь час тече (“Все тече – все змінюється”). У цій течії задіяні чотири світові стихії : Вогонь, повітря, вода і земля, що переходять одна в одну. Цей перехід не хаотичний; він зумовлений єдиним світовим законом руху – логосом.

· Елейська школа (за назвою м. Елея). Найвідоміші представники Парменід та Зенон Елейський. На відміну від Геракліда, Парменід стверджував, що не змінюється ніщо. Він твердив, що наші чуття оманливі, й визначав усю множину речей чуттєвого світу як просту ілюзію. Його доведення про незмінність світу ґрунтуються на тому, що “Те, що може мислитися, і те, що може бути – це одне й те саме”. Отже, слова мають стале значення, від них, думка йде до мови і про світ загалом. Зенон Елейський висунув п’ять спростувань руху, так звані апорії.

· Атомістична школа (Демокріт). Виходив з тези “нічого не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо”. Атоми (неподільні частинки, носії інформації про світ) – не знищуються ; вони є запорукою сталого. З’єднуючись з іншими атомами вони спричиняють виникнення відчуття змін, смаків тощо.

· Софісти (платні вчителі мудрості) – остання відома філософська школа досократівської доби. Представниками цієї школи було вперше зроблено спробу перейти від пізнання природи до пізнання людини. Найвідомішим софістом вважається Протагор (481-411 р. до н. е. ). Його теза “людина є мірою усіх речей” вважається початком розвитку суб’єктивізму та релятивізму у філософії, тобто “все є відносним, бо людина є мірою усіх речей: існуючих і неіснуючих …”.

2) Сократ (зміна предмета філософії з питань онтології на питання існування людини як моральної істоти), Платон («справжня сутність» усього є не світ речей, а світ ідей), Арістотель (єдиною реальністю може бути тільки світ тілесних речей), Епікур