<<
>>

Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження

На початку ХХ ст. в Україні посилюється суспільно- політичний рух. Виникають політичні партії, народжуються нові прогресивні рухи, що об’єднують прогресивні сили українського народу.

Важливою обставиною, що прискорила процес політич­ної активізації мас, політичної організації національної, в тому числі української буржуазії, стало створення соціальної ситуації, що свідчила про визрівання демократичної революції. Багато по­літичних партій і рухів ставили метою створення суверенної держави Україна. Проблеми державності українського народу за­ймають значне місце в процесі української національно- демократичної революції в 1917—1920 роках. Тоді існувала пев­на свобода політичної думки. Представники прогресивної інтелі­генції: вчені, письменники, політичні діячі, — Володимир Винни­ченко, Михайло Грушевський, Роман Роздольський, Борис Крупни- цький, В 'ячеслав Липинський, Павло Христюк, Микола Хвильовий, Юрій Коцюбинський, Володимир Затонський, Павло Любченко та ще багато інших розробляли проблеми державності в Україні, відстоювали ідеї її соборності і суверенності. Погляди прогреси­вної інтелігенції і політичних діячів відображали інтереси та на­міри широкого спектру політичних сил — від ліберально- демократичних, націоналістичних до соціалістичних. В умовах становлення і зміцнення Радянської влади дедалі більше посилю­ється тоталітаризм, забарвлений по суті легалізованим російсь­ким шовінізмом. Розпуск в 1925 р. Української комуністичної партії («боротьбистів») — легально існуючої політичної партії, що виступала за суверенітет України, привів до переміщення ідеї особистості, суверенності і державності України в діаспору, за кордон. Саме в еміграції — в США, Латинській Америці, Канаді, Західній Європі поряд з уже існуючими політичними об’єднаннями формуються нові за рахунок свіжих сил з України. Значна частина представників патріотично сповнених політичних діячів залишалася в західних районах України — в Галичині і на Волині (В’ячеслав Липинський, Юлій Бращайко, Дмитро Васи- льчук та ін.), глибоко переживали втрату української державнос­ті, надто переоцінювали наслідки революційних подій в Україні. Тоді переоцінка українського політичного життя зумовлена зрос­таючим впливом націоналізму у повоєнній Європі, внутрішніми процесами в Радянській Україні.
Розпочата в 20-х роках з ініціа­тиви комуністичної партії українізація створювала уявлення, що в Україні складаються передумови будівництва вільного націо­нально-культурного життя. Тоді багато хто з емігрантів поверну­лися в Україну. Відбувалася переоцінка установок у ставленні до Радянської України і багатьох українських інтелігентів східних ре­гіонів, а також в Галичині і на Волині. Ширилося радянофільство.

Проблеми суверенності України стояли в центрі наукових ін­тересів багатьох відомих українських філософів, істориків, полі­тологів, соціологів, які вбачали можливість федеративного об’є­днання України з Росією, Білорусією та іншими державами, але тільки після досягнення повної державної самостійності і тільки на добровільній основі. Своєрідне бачення суверенності України знаходимо в поглядах одного з представників національно- ліберальної течії українського визвольного руху Євгена Чикален- ка. Стрижнем політичної програми стала національна ідея. Пропонуючи реформувати Росію в федеральну державу, Євген Чикаленко вказував, що Україна має увійти до Російської феде­рації на автономних засадах як суверенна держава. Та згодом під впливом історичного розвитку подій в Україні після повалення самодержавства погляди Євгена Чикаленка радикалізуються: зневірившись в можливості побудови федералістської Росії, пе­реходить на позиції створення суверенної незалежної демокра­тичної держави Україна, та після подій 1918—1920 років, коли розпалась і Центральна Рада, і гетьманат, і директорія та ін., Єв­ген Чикаленко виступає за утворення в Україні монархії, та ще й з монархом-чужинцем, бо ні Скоропадський, ні Симон Петлюра, ніхто інший не може бути монархом, бо на своєму монарху українці не змиряться.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження:

  1. Соціально-політичні вчення про національно- культурне ВІДРОДЖЕННЯ ТА ДЕРЖАВНІСТЬ
  2. Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)
  3. На початку ХХ ст. соціально-політична думка в Украї­ні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українофільства і просвітництва до організованого просвітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-під гніту поміщиків та капіталістів.
  4. Політичні вчення в Стародавньому Римі
  5. Політичні вчення в Стародавній Греції
  6. 69. Українське Просвітництво. Національна ідея у Європі та Україні. Філософія України у ХХ ст. (20 – 80 роки).
  7. Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.
  8. Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. — початок ХХ ст.
  9. Політичні і правові вчення в Росії в період абсолютизму
  10. 6. Політичне вчення та соціальний утопізм Платона.
  11. Політичні вчення в Середньовіччі
  12. Політичні вчення античності
  13. Політичні і правові вчення в період кризи феодалізму на Заході