Політична соціологія В’ячеслава Липинського
Питання створення суверенної демократичної України стали в центрі досліджень українського історика, політолога і соціолога В’ячеслава Липинського. Народився у 1882 році в сім’ї селянина на Волині.
Закінчив філософський факультет Краківського університету, навчався у Вищій школі політичних наук у Женеві, служив офіцером у драгунському кавалерійському полку. Один з організаторів Української демократичної хліборобської партії, посол гетьманського уряду та Української народної республіки у Відні, один з засновників Українського союзу хліборобів-державників, автор програмних документів союзу, пізніше професор Українського наукового університету.Суть доктрини В’ячеслава Липинського зводиться до найважливіших моментів: по-перше, вважалось, що політичний ідеал для України — спадкова монархія на чолі з гетьманом, як символом української національної ідеї. Влада гетьмана обмежується двома законодавчими палатами: нижчою — з’їздом Рад поодиноких земель і вищою — Трудовою Радою держави. Початки української монархічної державності — свідома діяльність Богдана Хмельницького; по-друге, спираючись на диференціацію типів державного будівництва та націоналізму (творчий і руйнівний, звідси — нації поневолені і недержавні). Основні підвалини української монархічної державності, тобто особливий політичний режим влади — класократії, що не заперечувало республіканської парламентської демократії. Шлях до встановлення режиму проходив через завоювання. По-третє, суть класифікації — це панування активної меншості — аристократії. В основу концепції аристократії В’ячеслав Липинський поклав принцип «територіального патріотизму», селекції найкращих людей за їх здібностями, духом та активною діяльністю. Аристократія обиралася б, на думку В’ячеслава Липинського, з різноманітних класів (хліборобського, комунікаційного, інтелігенції) і станів (організаторів і організовуваних).
Ця обрана меншість мала обмежувати владу, слухатись і підкорятись гетьманові, влада якого б обмежувалась законами й законодавчими палатами. По-четверте, реалізація доктрини визначалася поширенням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму. Солідаризм мав стати противагою соціалізму і націоналізму. Узагальнюючи досвід будівництва державності України в період гетьмано-козацьких подій за створення державності і високої етичної культури хліборобської спільності, і будував В’ячеслав Липинський ідеологію Української державності, бачив українську державу на чолі з гетьманом — єдиновладним верховодою. Таку побудову держави Україна В’ячеслав Липинський намагався пояснити, що загальним виборчим правом парламент при однопалатній системі є формою правління, неприйнятною для українського народу. I хоча проголошувалось, що Україна має стати демократичною державою, все ж демократичність обмежувалась. Адже з демократії жодна нація не починала своє існування, і демократичні нації можуть існувати там, де існувала і є власна національна держава або там, де вже були або верховодять свої власні класократичні або охлократичні аристократії. Для реалізації ідеї суверенності необхідна сильна влада владики. Владика очолив би державу, дбав про її захист і збереження і через кабінет міністрів очолював би державну адміністрацію. Державна влада і владика обмежувались би двома законодавчими палатами, що опирались не на політичну демагогію, а на постійні і незмінні принципи інтересів території і праці, інтересів народу.Орієнтація державності України у складі Російської Федерації хоча б на правах повної суверенності і автономії все ж не сприяла б національному об’єднанню і тому не може бути використана в Україні. Разом з тим, підкреслював В’ячеслав Липинський, географічне становище України, спільне історичне минуле, загальні економічні інтереси вимагають, щоб з Росією і Білорусією суверенна Українська національна держава створила тісний військовий економічний союз і спільно з ними шукала б союзників в Європі. Та життєздатність держави залежить від форми її суспільної організації, системи управління тощо. I тут В’ячеслав Ли- пинський не дає чіткої відповіді. Багато викликає суперечностей і неясностей і саме формування державності України та ін.
Заслуга ж В’ячеслава Липинського в тому, що розглядає державність України фактором національного об’єднання, підкреслюючи, що тільки власна держава дасть те об’єднання всіх хліборобів, ремісників, промисловців, що стане міцним творцем українським, хліборобським класом, з’єднає всіх трудівників. Тут спостерігається ігнорування робітників, їх сили, згуртованості, як суспільного класу, рушійної сили суспільного прогресу. Власна українська суверенна держава можлива тільки на ґрунті компромісу і погодження між українськими класами в ім’я бажаного всіма законного ладу і спокійної творчої праці в ім’я спільного для всіх права нації на самовизначення.
Еще по теме Політична соціологія В’ячеслава Липинського:
- Теоретична політична соціологія в Росії і Україні
- Політична система суспільства — складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально- політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політичне життя, політична і державна влада.
- Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спільності людей.
- Соціологія Богдана Кістяковського
- Суть політичного процесу. Політична участь громадян
- Тема 15 Політична культура і політична свідомість.
- Політична культура — умова розвитку політичного процесу
- Залежність якості політичного життя від типу політичного (державного) управління
- Історико-політичний досвід світової цивілізації та національних суспільств показує: в ХІХ і ХХ ст. політичний процес характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій.
- Політична стабільність. Типи політичних процесів
- Політичний маркетинг і політичний менеджмент
- Політична культура і політична соціалізація