Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.

В історії соціально-політичної думки в Україні період з

XVI до початку ХУІІ ст. відзначається активізацією інтелектуального життя, розвитком національно-патріотичних ідей, відображенням протесту проти соціального гноблення українського народу.

У відповідь на посилення польсько-католицької експансії після Люблінської унії посилюється опозиція національно- патріотичних сил, очолюваних князем Василем Костянтином Острозьким. В умовах, коли український народ втратив державність і підпав під протекторат Польщі, опозиція намагається вибороти адміністративну і культурно-релігійну автономію українських земель у складі Речі Посполитої. Та найрадикальніші сили опозиції обґрунтували ідеал самостійної держави на зразок монархії. Кінець ХУІ — початок ХУІІ ст. — період пробудження національної свідомості українського народу, духовного піднесення. Утверджуються відчуття рідної землі, вітчизни, нерозривності зв’язку поколінь, історичного обов’язку, покликаного зберегти предковічні духовні здобутки народу — самобутню культуру, мистецтво, мову, народну творчість, звичаї та обряди, тобто все, без чого неможливе існування народу. Розвиток культури триває одночасно з політичним пожвавленням суспільно-економічних процесів — зростання кількості ремісничих та промислових підприємств, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі, ринкових відносин. Центрами економічного та політичного життя стають міста, зростає і змінюється становище людей, заінтересовання у піднесенні виробництва, освіти, науки.

Пробудження національної самосвідомості викликало розгортання руху за національне визволення. В кінці ХУІ — на початку

XVII ст. Україною прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань під проводом Криштофа Косинського, Северина Наливайка та інших народних ватажків, що згодом переросла в визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Тоді ж в освічених колах визріває переконання, що примусові полонізація та покатоличення загрожують самому національному існуванню народу, що польсько-католицькій експансії треба протиставити вітчизняну систему духовних цінностей, самобутню культуру тощо. Вирішення проблем тоді можливо лише через поширення писемності, освічення народу, створення різноманітних шкіл, створення політичних та історичних творів, підготовку вчителів, учених тощо. Провідну роль тоді відігравали світські кола — міщанство, козацтво, освічені заможні та ін. Появляються братства — громадські гуртування міщан. Саме через братства і здійснюється у країні просвітництво населення. Тоді ж починається книгодрукування. Навколо братств гуртувалися вчені, письменники, книговидавці, педагоги, політичні діячі, які підтримували зв’язки з іншими культурними осередками в Україні, Росії, Білорусії, Польщі та ін. Потяг до знань, осмислення свого існування й місця в суспільному житті сприяло пробудженню свідомості народу. Пожвавлення соціально-економічних процесів в Україні, загострення політичних і соціально-духовних суперечностей висували конкретні вимоги поширення освіти. Виникають різні просвітницькі школи у Львові, Стриї, Кременці, Здолбунові, Полтаві, Кременчузі, Житомирі та інших регіонах України.

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.:

- Основы политологии -