70. Полеміка слов’янофілів із західниками. Соціальний вимір філософії Вол. Соловйова. Російська соціальна думка ХХ століття

За всіх драматичних переломів історії Росії зв'язок з європейською філософською традицією ніколи не переривався, а у ХVІІІ-ХІХ ст. російська філософська думка вже не просто включається до загальноєвропейського філософського діалогу, а й починає відігравати досить значущу самостійну роль у російській культурі.

40-50-ті роки ХІХ ст. - час зростання хвилі селянських повстань у Росії. За звільнення селян від кріпацтва виступили представники різночинців, дворянської інтелігенції. Центральним у цьогочасній політичній і ідеологічній боротьбі в Росії було питання про скасування кріпосницького права.

Представники ідеології кріпацтва С. С. Уваров, С. П. Шеви-рьов, М. П . Погодін обстоювали реакційні політичні і релігійно-містичні ідеї, спрямовані на захист кріпацтва. Так, міністр освіти С. С. Уваров доводив, що російський народ від природи є релігійним, покірним, відданим царю і церкві.

начного поширення в російській суспільно-політичній думці набувають ідеї слов'янофілів та західників Слов'янофільство, представниками якого були О. С. Хом'яков, І. В. Кирєє-вський, К. С. Аксаков. Ю. Ф. Самарін та інші - один із ідеалістичних напрямів суспільно-політичної думки, котрий протиставляв історичний розвиток слов'янських народів взагалі історії народів Заходу. Слов'янофіли були критично настроєні щодо існуючої в країні деспотично-бюрократичної системи державного управління і кріпацтва, але абсолютизували сам інститут самодержавства, виступаючи за "кроваву монархію" і патріархальні відносини, їх погляди якою мірою наближались до соціалістичних вчень. Це давало їм підставу стверджувати, що слов'янофільство здійснило певний вплив на формування "російського соціалізму".

Слов'янофіли багато говорили про особливості культури народного буття і державного управління в Росії. За умов назріваючої кризи у феодально-кріпосницькій системі в Росії і суперечностей капіталізму в Західній Європі слов'янофільство, щоб запобігти розвитку в країні буржуазних відносин і соціалістичного руху, виступало з позицій консервативного дворянства за розвиток патріархальних відносин, котрі протиставлялися буржуазній цивілізації.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900)

У своїй філософії, що заперечувала матеріалізм революційно-демократичної думки, Соловйов зробив спробу об'єднати у "великому синтезі" християнський платонізм, німецький класичний ідеалізм (головним чином, Шеллінга) та науковий емпіризм. Соловйов пов'язував філософську творчість з позитивним вирішенням питання "бути чи не бути правді на землі", розуміючи правду як реалізацію християнського ідеалу. За соціалістичним вченням він визнавав лише відносну суспільно-історичну правду.

Гармонізації вихідних тем В. Соловйова - космічної і соціальної - мають слугувати його метафізика та власне філософська доктрина "всеєдності", а також релігійно-поетичне вчення про Софію. Однак всеєдність не тільки осмислювалась філософом, а й поетизувалась, ставала перед ним в обличчі Софії - "вічної жіночності", лірико-містична любов до якої ніби освячувала еротичну утопію Соловйова.