Політичний режим в Україні

Світовий досвід демократії є надзвичайно актуальним для сучас­ної України. Саме він дає змогу виявити особливості політичного режиму на основі його порівняння зі світовими досягненнями.

Політичний режим в Україні, на думку В. Якушика, слід ви­значати як перехідний, змішаний, який має «різнорежимні» харак­теристики.

Елементами демократичного режиму у вітчизняних політич­них умовах є: виборність представницьких органів влади та орга­нів місцевого самоврядування, юридична рівність громадян, га­рантії прав меншості та запобігання свавіллю більшості.

До них додаються елементи авторитарного режиму: широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (прези­дента й уряду), звуження принципу гласності та реальної відпо­відальності керівників органів політичної влади за зміст і наслід­ки своєї роботи.

Елементами автократичного режиму стали: обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, відокремлення аб­солютної більшості народу від процесу здійснення влади.

Зберігаються елементи тоталітарного режиму: упевненість значної частини політиків та адміністративних кадрів у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, ан- тиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань, догматизм, приміти­візація політичної культури.

Присутні елементи анархічного режиму: брак системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, обмежені гарантії безпеки населення та представників влади, конфронтація владних структур, недос­татність ефективних форм координації їх дій, відсутність по­літичної волі.

Даються взнаки елементи охлократичного режиму: деякими владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, досвіду світової цивілізації, брак у представ­ників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед власним народом і світом, поповнення й оновлення лав правлячої еліти за рахунок представників соціаль­них низів і маргінальних верств суспільства, представники яких намагаються якнайшвидше підвищити свій статус і матеріальний рівень життя.

Вітчизняна політична наука до узагальнюючих рис і феноме­нів політичного режиму незалежної України відносить:

1) непублічність влади. Наслідком цього є неможливість ідентифікації вимог до влади та аналізу її реакції у вигляді прийнятих рішень. Більшість процедур довкола прийняття рі­шень і методів здійснення влади залишається «чорним ящи­ком» для суспільства;

2) слабка ступінь розподілу політичних ролей і функцій, що є свідченням нерозвиненості політичного механізму загалом. Що вищий ступінь диференціації та спеціалізації функцій політичних інститутів, тим вищою є їх здатність реагувати на нові суспільні інтереси й потреби. Спостерігаються висока інерційність полі­тичних інститутів та суб’єктивізм лідерів, що утрудняє інститу- ційну ідентифікацію влади;

3) неповноцінність виборчої системи. Унаслідок цього вибори не завжди стають механізмом формування волі більшості та ци­вілізованого вирішення конфліктів. Крім того, вони недовикону­ють функцію рекрутування нової політичної еліти;

4) прагнення обійти закон при зовнішній законослухняності. В основі цього — протиріччя між конституційним і реальним ме­ханізмом владних відносин або декларативний характер Консти­туції України;

5) наявність елементів клієнталізму у відносинах виборець — депутат, виборець — партія, у середовищі самих партій;

6) недовиконання українськими партіями суто партійних фун­кцій та перекладання їх на інші соціально-політичні інституції;

7) існування кланових угруповань в інститутах влади, довкола державних і регіональних лідерів;

8) сформованість механізмів домінантного впливу з боку олі­гархічних груп;

9) корумпованість частини можновладців і бюрократичного апарату;

10) нерозвиненість інститутів громадянського суспільства.

Підсумок: недостатня, а в деяких випадках неприпустимо ни­зька ефективність наявного в Україні політичного режиму по­стійно ставить перед населенням питання про його легітимності, необхідність підтримки.

Український політолог і політик В. Полохало, використовую­чи термін, введений у науковий обіг М.

Лідери напівавторитарних режимів свідомо обрали шлях об­меженої трансформації, який більше відповідає їхнім інтересам. Водночас вони імітують демократію, побоюючись політичних ризиків для себе. Такі режими можуть переживати динамічні пози­тивні зміни (за певних умов, наприклад, наявності активної контр- еліти), але й можуть зберігатись тривалий час у незмінному виг­ляді.

У країнах, де демократія лише розпочинається, демократичне імітування влади є більш поширеним явищем, ніж її функціональна зрілість і моральна відповідальність. Практика свідчить, що коли влада втрачає здатність протидіяти негативним тенденціям роз­витку, суспільна свідомість схиляється до застосування насильства

як протидії невдалій діяльності можновладців. Відповідно, авто­ритарні настрої були й залишаються доволі живучими. Повсяк­денні труднощі у багатьох викликають спокусу «виправити ситу­ацію» рішуче й радикально, зробити все прямолінійним, замінити політику адмініструванням, анархію — дисципліною.

У сучасному українському суспільстві значні верстви насе­лення (насамперед старше покоління) періодично демонструють прихильність до авторитарних цінностей. В основі цього — низь­ка ефективність дій влади, некваліфіковане здійснення назрілих суспільних перетворень, фрагментарність реформ, наявність по­літичних сил, нездатних до консенсусу.

Іншими, змістовно подібними характеристиками політичного режиму в Україні, називають його «змішаність», «гібридність». Так, О. Видрін уважає, що де-факто в Україні існують два різно- векторні процеси: 1) пов’язані з демократичними змінами в полі­тичній свідомості та політичній системі; 2) пов’язані з рухом у зворотному напрямі: збереження та розвиток авторитарних під­ходів до здійснення влади, процес олігархізащї.

Передумови зміцнення демократії в Україні, поза сумні­вом, існують. До них слід віднести: розширення економічної свободи, створення умов для розвитку середнього класу; незво­ротність процесу зміни суспільних інститутів, системи цінностей і психології людей, зумовлених тоталітарно-авторитарним мину­лим; удосконалення законодавства та механізмів реалізації зако­нів; підвищення рівня політичної дисципліни й політичної куль­тури громадян та еліти; започаткування процесів громадського контролю над діями можновладців та олігархів; успіхи в подо­ланні кризових явищ.

Еволюція політичного режиму в напрямі його демократизації пов’язана з більш раціональним розподілом функцій і повнова­жень між різними гілками влади, удосконаленням законодавства та політичних інститутів, розвитком політичної культури й сві­домості. Демократія як політичний режим вимагає пошуку меха­нізмів для постійного узгодження інтересів, напрацювання суспіль­них альтернатив, толерантності, що дасть змогу захистити суспіль­ство від суб’єктивізму політичних лідерів та еліт.

Резюме за змістом теми. Майбутнє (щоправда, не най­ближче) виглядає оптимістично. Яким би важким і повільним не був шлях до нової політичної якості, демократизація України стане її головним здобутком XXI ст. Щодо адекватного визна­чення сучасних реалій вимушено використовується «перехідна» термінологія: «перехідний період», «перехідне суспільство», «формально демократичний режим», «делегативна демократія», «демократичний транзит» тощо. Подібний термінологічний ряд, з одного боку, фактом свого існування підкреслює об’єктивну не­минучість політичних подій, у які залучена поставторитарна (посттоталітарна, постгеноцидна) Україна, з іншого — наголошує на їх фрагментарному, проміжному характері.

Терміни та поняття до теми: політичний режим, типи полі­тичних режимів, тоталітаризм, авторитаризм, демократія, фази трансформації, принципи демократії, моделі демократії, форми демократії, функції демократії.

Запитання. Завдання

1. Порівняйте авторитарний і тоталітарний політичні режими.

2. Охарактеризуйте еволюцію основних інститутів демократії на прикладі різних країн.

3. Сформулюйте й аргументуйте свою позицію щодо вирі­шення проблеми: чи сумісна демократія зі справедливістю?

4. Визначте шляхи, за допомогою яких можна подолати різні вади і недоліки демократії.

5. Поясніть причини формування різних політичних режимів на пострадянському просторі.

Теми рефератів

1. Диктатура й демократія в історії та сучасному світі.

2. Причини відтворення диктатур у сучасних умовах.

3. Пряма й представницька форми демократії: переваги та не­доліки.

4. Парадигми й теорії демократії.

5. Гібридні режими.

Література

Бабкіна О. В. Україна: демократура чи демократія // Персонал. — 2007. № 2 — С. 18—24.

Латигіна Н. А. Демократія: реалії versus утопії : Монографія. — K., 2008, —400 с.

Мустафін А. Ключі для диктатури // Дзеркало тижня. — 2009. — №37. —С. 1—2.

Myxaee P. Т. Политология: Учебник для вузов // 2010 Второе изд. — M.: Приор издат, 2010.

Основи демократії І За ред. А. Колодій. — 2003.

Політологія: Підручник для студентів вищ. навч. закл. І За ред. А. Колодій, Л. Климанської, Я. Космічної, В. Марченко. — K., 2003.

Политология: Учебн. для вузов / Под ред. М. А. Василика. — M., 2003.

Політологія: Підручник / За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — 3-тє вид., перероб., доп. — K.: Академія, 2010.

Полохало В. Від авторитаризму до... авторитаризму? // Дзеркало тижня. — 2004. — № 34.

Соловьёв А. И. Политология: политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. — M.: Аспект Пресс, 2000.

Якушик В. Різновиди політичних режимів H Віче. — 2008. — № 9.