Зміст політичного режиму та його характеристики

У науковій літературі є доволі значна кількість визначень по­літичного режиму. Одне з них належить Ж. Кермону (Франція), який до політичного режиму відніс сукупність елементів ідео­логічного, інституціонального та соціального порядку, які сприяють формуванню політичної влади певної країни на ви­значений період.

Поняття політичного режиму розкриває динамічний функціо­нальний характер політичної системи. У той час як політична си­стема виявляє характер зв’язків із зовнішнім середовищем, меха­нізми співпраці з іншими підсистемами суспільства, політичний режим є формою організації та функціонування політичної сис­теми, однією з найважливіших її характеристик. Політичний ре­жим є більш рухливим і динамічним явищем, ніж політична сис­тема. Тобто, кожна політична система може характеризуватися кількома політичними режимами послідовно.

Політичний режим розкриває характер відносин між держа­вою і громадянином, вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, судовими органами); державою та органами регіонального й місцевого самоврядування, держа­вою та партіями, правлячими елітними групами й опозицією, партіями та групами тиску, ідеологічними й неідеологічними фор­мами політичного процесу.

Поняття політичного режиму містить у собі такі основні па­раметри: механізм формування органів влади; характер і спосіб її здійснення; взаємовідносини суспільства й влади; ступінь поділу державної влади; співвідношення між виконавчою та законодав­чою владою; характер відносин влади й опозиції; роль державно­го управління та місцевого самоврядування; стан економічного розвитку суспільства; роль політичних партій та інших організа­цій; становище особи в суспільстві та механізм захисту прав і свобод громадян; відносини з бюрократією; методи розв’язання конфліктів; зміст і співвідношення дозволеного та забороненого в політичній діяльності; ефективність контролю громадянського суспільства за діяльністю державних інститутів; наявність свобо­ди ЗМІ; роль і місце силових структур у політичному житті.

А. Мельвіль (Росія) виокремлює такі чинники, що впливають на якісні характеристики політичного режиму: загальний соціаль­но-економічний розвиток країни; міжнародне середовище (між­народна економічна ситуація, міжурядові й неурядові зв’язки та відносини); державо- та націєутворюючі фактори, історичні та соціокультурні традиції; соціально-класові процеси та умови (ступінь соціальної диференціації й розвитку суспільства, відно­сини між класами та соціальними групами); співвідношення по­літичних сил; соціокультурні й ціннісні чинники, культурно- політичні цінності та орієнтації, що домінують у суспільстві; по­літичні фактори й процеси (взаємодія партій, суспільно-полі­тичних рухів та організованих груп, їх політичні стратегії й так­тики); індивідуальні, особистісні та політико-психологічні фак­тори (конкретні рішення та дії ключових акторів).

Крім того, необхідними елементами слід вважати наявність загальнонаціонального лідера, якість правлячої еліти, політичну культуру населення.

Г. Алмонд і Г. Пауел уважають, що найбільш істотними харак­теристиками політичного режиму є самостійність його підсистем і ступінь структурної диференціації політичних суб’єктів (насам­перед диференціація їхніх ролей).

Ж. Блондель особливо підкреслює три домінанти політичного режиму: 1) ступінь допустимості опозиції та конкурентної боротьби в суспільстві; 2) монолітність або диференційованість еліти; 3) ступінь допустимості участі мас у політиці.

Згідно з поглядами Ж.-Л. Кермона, зміст поняття «політичний режим» включає: принцип легітимності; структуру інститутів; партійну систему; форму і роль держави. Розглянемо ці складові більш докладно.

Принцип легітимності. У політичній науці загальноприйнятим є положення, згідно з яким освячена правом влада є легітимною. Однак на практиці авторитарно-тоталітарні режими в своїй полі­тичній діяльності також часто спираються на право й закон, широко використовують положення конституції. Щоб вийти з цієї супереч­ності латиноамериканський політолог С.

Структура політичних інститутів. Індивідуальні устремлін­ня мають значення лише тоді, коли знаходять свій вияв у діяль­ності політичних інститутів. Саме політичні інститути перетво­рюють волю окремих індивідів на політичну волю, політичні рішення, політичні дії, що впливають на хід соціальних змін. Цей вплив здійснюється за допомогою партій, груп тиску, неполітич- них структур (церкви, профспілок, ЗМІ), але насамперед через державу. Здатність держави бути ефективною залежить від прин­ципів організації інститутів законодавчої, виконавчої та судової влади. Спосіб формування вищої державної влади, принципи ор­ганізації державних інститутів, їх взаємодія та взаємовідносини з громадянами характеризує термін «форма правління».

Партійні системи. Відомо, що в реалізації суспільних інтере­сів держава активно взаємодіє з іншими політичними силами, які представляють і захищають потреби громадянського суспільства. Серед таких сил особливе значення мають політичні партії, які є єднальною ланкою між громадянським суспільством і державною владою, і відстоюють інтереси різних груп суспільства. Тому можна стверджувати, що партії та партійні системи також визна­чають сутність політичних режимів. Вони є своєрідними індика­торами зрілості громадянського суспільства, вносячи істотні ко­рективи в конфігурацію влади.

Форма держави. Держава — це найважливіший компонент політичного режиму, оскільки цей інститут вирішальним чином впливає на соціальні зміни шляхом максимальної концентрації влади й ресурсів. Держава забезпечує цілісність суспільства та взаємний зв’язок його членів, представляє загальносуспільні ін­тереси, має спеціальний механізм безпосереднього управління суспільством, організовує суспільне життя на основі права, реалі­зує суверенітет. Держава здійснює загальне управління суспільс­твом задля підтримання життєво важливих умов існування спіль­ноти. Якісні характеристики (передусім форми державного прав­ління та устрою), а також зміни цього інституту тягнуть за собою шлейф соціальних наслідків, що визначають природу існуючого режиму.

Політичний режим забезпечує стабільність політичної влади, процес управління громадянами, прийнятну для влади динаміку й спрямованість політичних відносин, досягнення цілей політики, реалізацію інтересів правлячої еліти та народу.

2.