Правила доведення і спростування:

а) правила і помилки стосовно тези;

б) правила і помилки стосовно аргументів;

в) правила стосовно демонстрації.

Як бачимо, недотримання певних правил веде до помилок у доведенні чи спростуванні.

а). Правила і помилки стосовно тези.

Відносно тези сформульовано два правила.

1) Теза повинна бути ясно і чітко сформульована. Вона може бути виражена простим або складним судженим. Тому під чіткістю і ясністю формулювання тези розуміють, насамперед, чіткість і ясність формулювання судження, яка містить у собі тезу.

Під чіткістю формулювання судження розуміють явну вказівку всіх основних смислових частин судження:

а) якщо теза є простим судженням, то повинні бути виділені його логічний підмет (суб'єкт) і логічний присудок (предикат);

б) якщо якийсь із суб'єктів представлений загальним поняттям, то потрібно чітко обумовити його кількісні характеристики (“Всі” або “Деякі”).

Наприклад, маємо тезу: “Перевіряючого потрібно зустріти на вокзалі о сьомій годині”. В даному випадку не знаємо, який вокзал мається на увазі: залізничний чи автобусний. Також незрозуміло, який час мається на увазі: сьома година ранку чи дев’ятнадцята вечора.

в) чітко визначеними повинні бути модальні характеристики судження.

Наприклад, маємо тезу “Тут можлива побудова заводу”, або “Тут можлива інсценування пограбування”.

У цих випадках потрібно визначитися, що криється за модальністю “можливо”: об'єктивна модальність чи логічна?

г) при формулюванні тези складних суджень потрібно чітко визначити смисл логічних сполучників, які утворюють ці судження.

Наприклад, у тезі “Підозрюваний був або колегою або знайомим потерпілого” сполучник “або” потребує уточнення. Для цього необхідно встановити у якому смислі він використовується у цьому випадку: у розділовому чи в розділово-з'єднувальному.

Вказані вимоги, що випливають із 1-го правила стосовно тези фактично вказують на те, що теза не повинна бути двозначною і не визначеною за змістом.

При порушені цього правила викликає ситуація, коли теза формулюється нечітко, або не вказує однозначно на те, що підлягає обгрунтуванню, або дозволяє різні тлумачення. Прикладом такої тези буде твердження “Унітарна держава краще федеративної” (або навпаки). У реальній ситуації одне може бути краще або гірше іншого в різних відношеннях — в соціально-політичному, економічному, ідеологічному, етнічному тощо відношеннях.

Не можна також доводити або спростовувати як обєктивне те, що пов'язане із індивідуальними уподобаннями людей. Наприклад, “В Афганістані жити краще, ніж в Україні”. Звісно, завжди знайдуться люди, які вважатимуть такий висновок правильним.

2) Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обґрунтування залишалася незмінною

Перше і друге правило пов'язані між собою в тому розумінні, що нечіткість, неясність формулювання тези зумовлює більшу вірогідність її підміни.

Порушення цього правила веде до помилки, яка називається “підміна тези”.

На практиці підміна тези може бути допущено навмисно, або не усвідомлено (ненавмисно). Вона має місце тоді, коли замість доведення однієї тези, намагаються довести іншу. Наприклад, буде допущена підміна тези, якщо замість доведення тези “Він був на місці злочину” висувається теза “Він знав місце злочину”.

Помилка “підміна тези” може мати вигляд::

— “аргументації до людини”;

— “аргументація до публіки”;

— “перехід в інший рід” (має дві різновидності: “хто занадто багато доводить той нічого не доводить” і “хто занадто мало доводить, той нічого не доводить”.

Суть помилки “аргументація до людини” полягає в намаганні підмінити доведення істинності тези характеристикою людини, яка має відношення до тези.

Помилка “аргументація до публіки” має у своїй основі прагнення вплинути на почуття людей, щоб ті повірили в істинність висунутої тези, хоч її довести об’єктивно неможливо. Так, наприклад, нерідко у судовому засіданні замість того, щоб доводити причетність А. до скоєння лочину, звертаються до суду: “Поставте себе на його місце”, “А що б ви зробили на його місці?”тощо.

Логічна помилка “хто занадто доводить той нічого не доводить» виникає тоді, коли доведення висунутої тези а замінюється доведенням іншої тези б, яка є положенням настільки загальним, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези. Наприклад, якщо замість того, щоб довести, що ця людина не починала бійки (теза а), починають доводити, що вона взагалі не брала в ній участі (теза б). У випадку, коли людина дійсно билася і цьому є свідки, то першу тезу а взагалі неможливо довести.

Логічна помилка “хто мало доводить, той нічого не доводить” має місце у випадку, коли замість тези а ми доведимо більш слабку тезу б. Наприклад, намагаючись довести, що ця тварина – зебра, ми вказуємо тільки на те, що вона смугаста, то ми нічого не доводимо, оскільки тигр теж є смугастою твариною.

б). правила і помилки стосовно аргументів.

Аргументи, які використовуються в доведенні і спростуванні теж підпорядковуються певними правилам.

1) Аргументи повинні бути істинними і не суперечити один одному. Суть цього правила полягає в тому, що не можна в процесі доведення користуватися не тільки хибними аргументами, але й вірогідно істинними. При порушенні цього правила виникають наступні помилки:

— хибна підстава або основна помилка;

— передбачення підстави.

Логічна помилка “хибна підстава” полягає в тому, що для обґрунтування тези беруться завідомо хибні положення. Наприклад, у судовій практиці бувають випадки застосування хибних свідченнь, недостовірних висновків експертизи тощо.

Суть логічної помилки “передбачення підстави” виявляється в тому, що в ролі аргументу береться положення, яке хоч і не є хибним, але саме ще потребує доведення. Недоведені аргументи тільки передбачають, але не доводять тезу. Наприклад, при доведенні тези “А. має бути призначений завідувачем відділу”, використовується аргумент “Окрім А. призначити завідувачем нікого”. Або доводиться теза “Б. вчинив крадіжку. Як аргумент береться твердження “Окрім Б. цього ніхто не міг зробити”.

2) Аргументи мають бути достатньою підставою для тези. Сенс цього правила полягає в тому, що істинність тези повинна випливати із істинності аргументів. При порушенні цього правила виникає помилка, яка називається “не випливає” Наприклад, для доведення тези “В. є фахівцем в галузі правознавства” використовується аргумент, що “В. є випускником юридичного факультету”. Або “Б. є співучасником цього злочину” в якості аргументу береться свідчення “Б. бачили разом із злочинцями напередодні цього скоєння злочину”.

3) Істинність аргументів повинна бути незалежною від тези

При порушенні цього правила виникає помилка “коло в доведенні”. Ця помилка полягає в тому, що теза обґрунтовується аргументами, а аргументи у свою чергу обґрунтовуються тією ж тезою. Наприклад, в доведенні: ”Вивчення логіки корисно, тому, що вивчення історії розвитку логіки античної Греції принесло мені користь” аргумент “Вивчення історії античної логіки принесло мені користь” передбачає істинність тези, оскільки вивчення історії розвитку логіки певного періводу корисно тільки тоді, коли корисно вивчення логіки взагалі.

в). Правила стосовно демонстрації.

Демонстрація як форма зв'язку тези з аргументами, як вже зазначалося, реалізується в конкретних видах умовиводів. Тому при побудові доведення чи спростування треба дотримуватися правил того умовиводу, який виконує роль демонстрації.

Іншими словами, якщо доведення будується у формі дедуктивного умовиводу, то необхідно виконувати, правила, що регламентують конкретний вид дедуктивного умовиводу. А якщо демонстрація представлена індукцією чи аналогією, тобто не дедуктивним умовиводом, то гарантом коректності доведення і спростування виступає дотримання правил цих умовиводів.

Тому найчастіше в доведеннях і спростуваннях виникають наступні помилки “учетверіння терміну”, “не випливає”, “поспішне узагальнення” тощо. Наприклад, помилкою “поспішне узагальнення” в індуктивному умовиводі є висновок слідчого (після того, як кілька свідків дали йому неправдиві свідчення) про те, що у цій справі “всі свідки надають необ'єктивні свідчення”.

8.5.