Предмет та основні функції логіки

На першому практичному занятті з логіки деякі студенти ставлять під сумнів потребу вивчення ними логіки як науки. При цьому правомірність такої постановки питання вони аргументують тим, що значна частина людей у своєму житті ніколи не вивчала цю філософську дисципліну.

Дійсно, будь-яка нормальна людина на буденному рівні володіє певними логічними знаннями. Це пояснюється, перш за все тим, що вона живе у середовищі, де панує жорстка причинно-наслідкова закономірність – логіка речей і явищ. Саме постійна наявність закономірностей ще з раннього дитинства формує у індивідів розуміння того, що будь-яке явище має свою об’єктивну причину і, відповідно, наслідок. Логіка предметного світу виявляється в утворенні або породженні одними предметами чи явищами інших. При цьому практика вказує особистості ще й на те, що причина і наслідок перебувають у діалектичному взаємозв’язку, оскільки останній, у свою чергу, те ж може стати причиною подальшої певної дії чи процесу. Отже, образно кажучи, життя постійно переконує людину в тому, що будь-який предмет чи явище має власну причину виникнення та етапи розвитку і занепаду. До прикладу, новонароджена дитина швидко засвоює те, що будь-який предмет під дією сили тяжіння падає додолу. Поступово у неї формується розуміння того, що для руху будь-якого предмету потрібно прикласти певні зусилля. І якщо діти на ранніх періодах свого розвитку сприймають, наприклад, виступ артистів у цирку як дійсне заперечення існуючих у природі закономірностей, то пізніше вони під впливом реалій життя приходять до висновку, що законів природи, відповідно, законів логіки, відмінити не можливо, а тому “людей у цирку просто обманюють”.

Зумовлену практикою логіку умовно можна було б назвати інтуїтивною, оскільки вона базується на певних навичках правильного мислення.

Отож, саме реалії життя постійно формують у людей розуміння того факту, що вони живуть у світі закономірностей. Так, селянин і без агронома розуміє, що для отримання доброго урожаю потрібно підготувати грунт, засіяти його добірним зерном і проводити у відповідні терміни агротехнічні заходи. При цьому він прекрасно розуміє і роль погоди. Об’єктивні причинно-наслідкові дії, які діють у навколишньому середовищі, відповідним чином відображаються у свідомості людей і стають (хочуть вони цього чи ні) керівництвом для їх практичних дій. Саме цей процес і формує на буденному рівні свідомості особистості певне розуміння логіки речей та явищ. Тому у такому контексті ми можемо говорити про наявність логічного мислення на буденному рівні і у тих людей, які ніколи не вивчали логіку як навчальну дисципліну. Водночас, відсутність у них логічних знань не дозволяє їм чітко сформулювати складну думку, вказати опоненту на допущені конкретні логічні помилки в процесі дискусії чи суперечки.

До цього потрібно додати ще й те, що на буденному рівні мова у своєму розвитку відстає від проблем мислення. Так, вона може задовольнити потреби повсякденного спілкування, але постає непридатною для пояснення філософських концепцій чи проблем мистецтва, що вимагає значно більшого абстрагування, чіткості і ясності.

Щодо логіки як науки, то її предметом вивчення є закони, форми (структури) та прийоми людського мислення, застосування яких у процесі мислення та пізнання забезпечує досягнення об’єктивної істини. Іншими словами, логіку не цікавить сам механізм фізіологічного функціонування процесу мислення особистості як такого. До прикладу, хоч граматика вивчає форми окремого слова і форми поєднання слів у реченні, але при цьому вона відволікається від конкретного змісту мовних висловів. Це ж стосується, скажімо, і математики, яка вивчає абстрактні властивості та відношення між довільними об’єктами (насамперед відношення і властивості кількісного та просторового типу), спеціально абстрагуючись від конкретної природи елементів, що входять до їхнього складу.

Це ж відноситься і до форм абстрактного пізнання, де предмет чи явище і їх відповідні поняття у певному сенсі не співпадають. Це пояснюється насамперед специфікою самого абстрактного мислення. Адже будь-яке поняття не є якимсь предметом чи явищем дійсності. Воно тільки у ідеальній формі відображає певні ознаки предметів чи явищ. Через те, образно говорячи, не можна помацати поняття “дерево”, оскільки воно у специфічній формі тільки передає основні ознаки всіх дерев, які існували, існують і будуть існувати в майбутньому. Більше того, дерева як того у природі не існує, адже наші органи відчуттів можуть сприймати тільки існування конкретних одиничних берез, дубів, вільх тощо. Відмінність між самим предметом і його поняттям по суті відображає відома східна поговірка, яка говорить про те, що “скільки не говори “халва”, в роті від цього солодше не стане”.

Варто зазначити, що ототожнення законів буття і мислення мало місце ще в епоху античності, де логіка мала в основному онтологічний характер, оскільки вважалося, що сам предмет і думка про нього є тотожними за змістом. До слова, така помилка певним чином була характерною і для пізніших філософів. Так звані “вульгарні матеріалісти”, які діяли в 50-60-х роках XIX ст. в Німеччині (Л.Бюхнер, К.Фогт, Я.Молешотт), розглядали процес мислення як особливий рід речовини, яка виділялася мозком людини. Тобто, з їх точки зору, людина бачила червоний предмет тому, що мозок відповідно виробляв червону речовину. Насправді об’єктивна реальність відображається у свідомості людини в ідеальній формі засобом понять, суджень, умовиводів. Тому на рівні обміну інформацією виникає можливість логічних помилок у зв’язку з тим, що поняття про предмет чи явище не тотожно самому відображеному предмету чи явищу. А тому можливі варіанти того, що одне і теж саме поняття може передавати різну сутність одного і того ж предмета чи явища.

Таким чином, логічні знання не створені по волі і бажанню людей, а є відображенням зв'язків і відносин речей матеріального світу. Загальнолюдський характер формальної логіки полягає в тому, що у всі історичні епохи люди мислили по одних і тих же логічних принципах. Закони логіки діють для людей всіх національностей, всіх професій (юристів, лікарів, вчителів, інженерів, науковців, робітників і так далі).

Вивчення логіки потрібно людям насамперед для того, щоб уникнути помилок при передачі інформації понятійно-категоріальними засобами. “Можна правильно мислити без поняття про логіку, - слушно зазначав у цьому контексті юрист Є.В. Васьківський, - можна добре говорити будь-якою мовою без знання її граматики. Але логіка та граматика навчають мислити та говорити свідомо й знаходити помилки у себе та інших” (Цит. за.: Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 31).

Відповідь на питання “навіщо потрібна логіка” також міститься у змісті тих функцій, які вона здатна виконувати відносно людини, науки та інших явищ соціальної дійсності. При цьому під “функцією” ми розуміємо спосіб дії, спосіб виявлення активності системи логічного знання, загальний тип завдань, які вирішуються логічною системою.

Логіка у соціумі виконує ряд важливих функцій, серед яких основними є світоглядна, гносеологічна, методологічна, конструктивно-критична, культурно-виховна тощо. При цьому варто зауважити, що Їх роль у різні періоди розвитку суспільства неоднакова. До прикладу, логіка, за умов становлення класичної науки, виконувала в основному методологічну функцію, оскільки використовувалася тільки для рішення конкретних теоретико-пізнавальних завдань.

Світоглядна функція логіки виявляється перш за все в тому, що вона на засадах принципового визнання того, що все у світі має власну причину виникнення, існування та розвитку, формує у людини відповідне світоглядне відношення до навколишнього світу. На цих принципах утверджується науковий світогляд, який відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інтелектуальним вимогам сучасної людини.

Важливою в системі функцій логіки є гносеологічна функція. Вона виявляється в процесі дослідження джерел, форм, можливостей, проблеми вірогідності та істинності пізнання. Вказана функція реалізується у розробці самого методу пізнання, його нормативних принципів, а також в логіко-гносеологічному обґрунтуванні тих або інших понятійних та теоретичних структур наукового знання. В ній модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображувати свій об'єкт, виявляти його зв'язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання. Сьогодні логіка дає численні приклади, коли чисто теоретично сконструйовані системи накладаються як пояснювальні схеми на певні фрагмент, “зрізи” дійсності і виявляють свою емпіричну фундаментальність.

Суттєвою функцією логіки є також методологічна. Правда, для її чіткого розуміння необхідно усвідомити співвідношення самих понять методологія та метод, тобто бачити їх спільні риси, а також відмінності. В цьому контексті методологією є вчення про методи пізнання та перетворення дійсності, а методом постає спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який зумовлюється закономірностями відповідного об’єкта, а також сукупність правил, прийомів пізнання. Тому логіка насамперед виконує евристичну функцію, сутність якої полягає у сприянні приросту наукових знань, у тому числі і у створенні передумов для наукових відкриттів (вчення про принципи, методи і прийоми пізнання) У сфері її досліджень розробляються, аналізуються такі методологічно важливі поняття, як визначення, класифікація, доведення, гіпотеза, теорія тощо, які є необхідним інструментарієм, конкретними операціями науково-дослідницької практики.

Конструктивно-критична, культурно-виховна функції логіки виявляються в тому, що вони формують у людини не тільки критичний підхід до отриманої соціально-значимої інформації, а також вміння та навички пропонувати для рішення тих чи інших проблем конструктивні ідеї.

Функції логіки пов’язані між собою, тому в процесі реалізації вони можуть підсилювати одна одну, або ж, навпаки, подавляти. На певних етапах розвитку деякі з них можуть виконувати системоформуючу роль для інших. Але, при цьому будь-яка частина логічного знання, яка реалізується в такій системі функцій, в кінцевому підсумку не може ефективно розвиватися без взаємодії з іншими та їх розвитку.

Таким чином, певною мірою можна логічно міркувати, правильно будувати свої висновки, спростовувати доводи супротивника і не знаючи правил логіки, подібно до того, як нерідко люди правильно говорять, не знаючи конкретних правил граматики. Але оволодіння логічними знаннями суттєво підвищує культуру мислення, сприяє чіткості, послідовності і аргументованості міркування, підсилює ефективність і переконливість мови.

Особливо важливе знання основ логіки в процесі оволодіння і новими знаннями, в навчанні, в ході підготовки до заняття, при написанні твору, виступу, доповіді. Знання засад логіки дозволяє особистості швидко знайти наявні логічні помилки в усній мові і письмових творах інших людей, віднайти коротші і правильніші шляхи спростування цих помилкових думок, уникати у власних роздумах.

Логічну культуру особистості можна розглядати як певну систему знань та навиків мислення, які дозволяють формулювати думки в чіткий і несуперечливий формі, а також набувати нову інформацію на засадах тільки однієї цієї форми. Оскільки будь-яка культура, в т.ч. і логічна, не є вродженою, то її набуття та підвищення є актуальним завданням кожної людини. |уроджена| Для її формування та розвитку необхідне ознайомлення з основами логіки, яка протягом розвитку двотисячоліття розробила та нагромадила теоретично обґрунтовані методи та прийоми раціонального мислення і аргументації, що виправдали себе на практиці. Логічні знання сприяють становленню самосвідомості, інтелектуальному розвитку особистості, формуванню у неї наукового світогляду.

Ото ж, логіку потрібно вивчати тому, що вона:

1) дозволяє сформувати алгоритми здійснення стандартних операцій мислення, що дозволяє швидко і правильно їх вирішувати;

2) вчить знаходити помилки у власному чи чужому міркуванні;

3) формує вміння будувати переконливі аргументи і знаходити помилки в міркуваннях опонентів. 1.4.