ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми використання речових доказів у цивільному процесі. У роботі проведено теоретичне узагальнення наукових теорії, концепцій та підходів, які сформовані у межах філософії, логіки, матеріального та цивільного процесуального права, і запропоноване нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці нових підходів до процесуально- правового статусу речових доказів, особливостях їх використання у процесі судового доказування та специфіки їх зберігання, повернення в цивільній справі.

1. Аналіз правових норм, які дозволяли використання речових доказів під час розгляду та вирішення цивільних справ у різноманітні історичні періоди, показує, що повноцінне законодавче закріплення цей правовий інститут отримав тільки в ЦПК УРСР 1963 року, коли серед переліку судових доказів були вперше названі речові докази. До цього часу серед судових доказів фігурував тільки один із можливих способів їх дослідження - «огляд». Такий підхід законодавця пояснювався ставленням до судових доказів як до доказів, у яких інформація мала бути результатом розумової діяльності.

2. Сукупність правових норм, які регламентують статус та використання речових доказів, утворює окремий правовий інститут у цивільному процесуальному праві. Особливістю такого правового інституту є те, що він складається із загальних та спеціальних правових норм, оскільки законодавчо виокремлюються правові норми, що регламентують процесуальний статус окремих видів речових доказів та особливість їх використання в судовому доказуванні. Крім того, до спеціальних норм належать норми, які визначають специфіку зберігання та повернення окремих видів речових доказів.

3. За своїм характером правовий інститут речових доказів є комплексним, оскільки він з-поміж спеціальних норм процесуального характеру включає також норми матеріального права, що визначають особливість оцінки тих або інших видів речових доказів. Міжгалузевий характер інституту речових доказів зумовлений одноманітністю регламентації використання речових доказів у галузях процесуального права. Норми правового інституту речових доказів знаходяться як у загальній, так і в особливій частині доказового права та цивільного процесуального права.

4. Речовим доказам властиві ознаки, що вирізняють їх від інших судових доказів. Основою будь-яких речових доказів є предмети матеріального світу. Виключно матеріальні властивості вказаних предметів мають доказове значення щодо підтвердження обставин цивільної справи. Інформація, що міститься в речових доказах, як правило, сприймається безпосередньо суб’єктами доказування. Оскільки безпосереднє сприйняття інформації в речових доказах є емпіричним, то ця інформація, як правило, не є актом думки. Це дає підстави для твердження, що під речовими доказами слід розуміти докази, що мають предметну основу, де доказова інформація виражається в матеріальних властивостях предмету, яка, як правило, сприймається безпосередньо та не є результатом людської інтерпретації обставин справи.

5. Характер відтворення доказової інформації, що є у змісті речових доказів, дає нам підстави їх поділяти на два види: докази із статичною та докази із динамічною інформацією. Перший вид доказів характеризується тим, що інформація має застиглу форм, а в іншому - інформація динамічно видозмінюється. Причому останній вид речового доказу пов’язується з інформацією, якій повинна бути надана статична форма та з постійно- динамічною інформацією. Матеріальні предмети в цивільній справі можуть виконувати виключно функції судового доказу (монопроцесуальні речові докази) або поряд із такою функцією здійснювати інші процесуальні функції (поліпроцесуальні речові докази).

6. У цивільному процесі можна виокремити ряд процесуальних форм збирання речових доказів, які можна поділити на певні види. За наявністю чи відсутністю попередньої оцінки речового доказу під час їх залучення в цивільну справу можна виокремити процесуальні форми збирання речових доказів з попередньою оцінкою з боку суду (позовні форми, форми, які прирівняні до позовних, витребування речових доказів, забезпечення речових доказів тощо) та процесуальні форми збирання речових доказів без їх попередньої оцінки судом (подання заперечення проти позову з речовими доказами). За колом доказів, які можна залучити для дослідження та оцінки в цивільному процесі, можна виділити універсальні форми збору речових доказів (спрямовані на збір будь-яких судових доказів) та предметні форми збору речових доказів (спрямовані на збір тільки тих судових доказів, основою яких є предмет матеріального світу).

7. Дослідження речового доказу забезпечує отримання з нього доказової інформації стосовно обставин цивільної справи. Норми ЦПК України достатньою мірою регламентують такий спосіб дослідження речового доказу, як огляд. Крім того, регламентується також відтворення звукозапису та демонстрація відеозапису. Проте з метою отримання достовірної інформації всі способи дослідження речових доказів повинні детально та належним чином регламентуватися чинним законодавством. Тому пропонується чітка процедуру таких способів дослідження речових доказів, як судовий експеримент та пред’явлення для впізнання.

З метою забезпечення оперативного вирішення цивільної справи пропонується передбачити законодавчу можливість проведення огляду речових доказів за їх місцезнаходженням помічниками суддів, які зобов’язанні сфотографувати речовий доказ, що забезпечить безпосереднє сприйняття судом, який розглядає цивільну справу, доказових властивостей предметів матеріального світу.

8. Завдяки специфічному способу формування інформації в речових доказах, як правило, усувається людський фактор, що перетворює речові докази на об’єктивно-надійні засоби доказування. Результат оцінки речового доказу базується на безпосередньому сприйнятті суб’єктом оцінки доказової інформації. Водночас, це не означає, що речовим доказам варто надавати пріоритет над усіма іншими судовими доказами. Сучасне суспільство не так давно практикує принцип вільної оцінки судових доказів, а надання переваги речових доказів над іншими поверне до життя закони, які діяли у формальний період оцінювання судових доказів, де завчасу визначалася юридична сила окремих судових доказів.

9. З метою поповнення цивільної справи надійними речовими доказами щодо окремих їх видів слід сформувати додаткові критерії допустимості їх оцінки. Зокрема, під час подання носіїв аудіовізуальної інформації слід чітко вказувати, хто, коли та де зробив запис.

10. Збереження речових доказів у цивільній справі повинно, у першу чергу, забезпечувати збереження їх доказових властивостей (процесуальне завдання). З іншого боку, особи, яким ці речі необхідно повернути за результатами розгляду цивільної справи, зацікавлені у схоронності речі від втрати, нестачі або пошкодження (матеріальне завдання). З метою успішного виконання названих завдань, коли речові докази зберігаються не в суді та не у сторін (третіх осіб), варто законодавчо визначити процесуальний статус зберігача речі серед переліку інших учасників цивільного процесу.

Достовірність наукових та практичних результатів дисертаційного дослідження зумовлена вибором об’єкта, предмета та методів дослідження, а також використання відповідної джерельної бази під час виконання роботи.