Висновки до розділу 3

У цьому розділі розглянуто види цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей, способи захисту права власності, користування дитиною житлом, захист житлових прав дитини при вчиненні правочину та способи відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. На підставі проведеного аналізу наукових положень щодо цивільно- правових способів захисту прав встановлено, що цивільно-правові способи захисту суб’єктивних прав можуть поділятися на такі групи: 1) речово- правові, які спрямовані на захист речових прав; 2) зобов’язально-правові, що застосовуються до зобов’язальних відносин; 3) компенсаційні, мета яких відшкодувати матеріальну або моральну шкоду. Також запропоновано класифікацію цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей залежно від бажаного для особи правового результату на: 1) способи захисту права власності дитини на житло; 2) способи захисту права дитини на користування житлом; 3) способи захисту житлових прав дітей при здійсненні правочину щодо житла, яке належить дитині на праві власності або користування.

Доведено, що для реалізації способів захисту житлових прав дітей можуть застосовуватися різні засоби (прийоми), які проявляються у діях суб’єкта захисту та діяльності спеціальних суб’єктів, спрямованих на досягнення захисту житлових прав дітей. Запропоновано вказані засоби цивільно-правового захисту поділяти на універсальні (притаманні захисту будь-якого суб’єктивного права дитини та передбачені цивільним законодавством) та спеціальні (застосовуються для захисту тільки окремих видів житлових прав дітей, непридатні для універсального використання та передбачені у спеціальному нормативному акті).

З’ясовано особливість цивільно-правових способів захисту житлових прав дітей, яка полягає в тому, що більшість порушень пов’язана з визнанням, відновленням права власності та права користування житлом дитини.

2. Зроблено висновок, що захист права власності дитини на житло має абсолютний характер та може бути застосований до будь-якого порушника, зокрема батьків, опікунів, усиновлювачів інших суб’єктів, дії яких призвели до порушення прав дитини. Доведено, що способи захисту права власності дитини на житло є складовою частиною способів захисту цивільних прав взагалі. Встановлено, що способи захисту права власності дитини на житло можуть поділятися на окремі групи: способи захисту права власності дитини на житло, а також способи захисту прав та інтересів дитини - власника житла (вимоги про відшкодування матеріальної, моральної шкоди при псуванні житла). Вказані способи можуть застосовуватися і у разі, коли дитина є співвласником житла, зокрема з батьками.

Способи захисту права власності реалізуються у засобах, які можуть застосовуватися до конкретного речового правовідношення. До засобів захисту права власності дитини на житло запропоновано відносити: речово- правові засоби (віндикаційний, негаторний позови та позови про визнання), зобов’язально-правові засоби (йдеться про відносні правовідносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, дарування житла тощо), самозахист та позови до публічної влади (вимоги про визнання незаконними дій, бездіяльності, нормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування).

Проаналізовано судову практику щодо захисту права власності дитини на житло, що надало можливість стверджувати: батьки дитини є основними порушниками права її власності на житло.

3. Встановлено, що право користування дитини житлом є одним із основних прав дитини, яке захищається на рівні з правом власності, оскільки користування житлом для дитини є необхідною умовою її існування. Право дітей на користування житлом є похідним від права користування житлом їх батьків, зокрема від права власності та користування. Доведено, що право дитини - члена сім’ї власника житла на користування житлом за своєю правовою природою є особистим сервітутом, який має безоплатний, довічний характер та спрямований на її проживання. Воно виникає на підставі факту народження дитини, тобто біологічного зв’язку між батьками та дитиною. З’ясовано, що для доведення факту користування дитиною житлом можуть бути такі докази: реєстрація за місцем проживання; показання свідків; довідки з медичних, шкільних установ; акти обстеження умов проживання дитини; квитанції, платіжні доручення про оплату житлово-комунальних послуг тощо; дані про отримання Інтернет-послуг, про користування дитиною дитячими ресурсами (довідка постачальника Інтернет-послуг, що обслуговує ІР-адресу, де проживає дитина).

Обґрунтовано наукові положення, що застосовування способу захисту права власності дитини на житло у вигляді відновлення права власності дитини на житло можливо у випадку, якщо на час звернення до суду право власності не припинилося та існує правопорушення, яке не дає можливість здійснювати право власності.

На підставі аналізу судових справ, предметом яких був захист прав дітей на користування житлом, визначено, що, по-перше, право користування житлом входить до складу необхідного життєвого рівня дитини, який потребує особливої охорони з боку держави та суспільства; по-друге, право дитини на користування житлом активно порушується як батьками й особами, котрі їх замінюють, так і спеціалізованими органами держави, що дбають про охорону дитинства.

Розкрито способи захисту права дитини на користування житлом, котрі залежно від її соціально-правового статусу поділяються на дві групи: захист права користування житлом дитини, яка проживає та виховується у сім’ї і захист права користування житлом дитини, яка влаштована у дитячому будинку. При цьому, статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування вимагає особливого захисту права користування житлом, оскільки наявність житла у такої категорії дітей є запорукою їх майбутнього стабільного соціально-економічного статусу, що впливає на достатній життєвий рівень.

4. Визначено особливості захисту житлових прав дітей у механізмі вчинення правочину. Доведено, що правочини щодо житла, майнових прав на житло дітей, які виховуються у сім’ї, можуть здійснюватися лише батьками, опікунами або піклувальниками. Розглянуто захист прав дитини при вчиненні іпотеки. Інтереси у правочині дітей, які передані до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування представляють органи опіки та піклування. Правочини з житлом, яке належить дитині-сироті та дитині, позбавленої батьківського піклування, на праві власності чи оренди здійснюється за рішенням органів опіки та піклування за місцем знаходження її майна. Захист прав дитини при здійсненні правочину щодо нерухомого майна (житла) передбачено законодавством у вигляді процедури надання дозволу органу опіки та піклування на здійснення такого правочину; обов’язку батьків забезпечення аналогічним житлом, що було предметом правочину. Запропоновано встановити право органів опіки та піклування на звернення до державного реєстратора з вимогою про внесення обмеження прав на здійснення правочину щодо житла дитини у разі ненадання згоди органів опіки та піклування на здійснення правочину.

5. Розглянуто питання щодо відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО. Сформульовано визначення повного або часткового руйнування житла, котре знаходиться у зоні проведення АТО, та вказано, що це житло, яке не може відповідати технічним, санітарним стандартам, внаслідок руйнування даху, стін і загрожує обвалом, може визнаватися непридатним для проживання. При повному руйнуванні житла встановлюється факт припинення існування житла, як цивільно-правової речі. Встановлено, що дитина має право на отримання соціального житла, якщо буде встановлено факт втрати житла, який призвів до позбавлення дитини суб’єктивного права на житло.

Розроблено критерії забезпечення відновлення житлових прав дітей, які втратили повністю або частково житло у зоні проведення АТО: необхідність встановлення державного контролю за обліком зруйнованого або непридатного для проживання житла; формування реєстрів інформації про дітей, котрі втратили житло у зоні проведення АТО; розробка державних програм щодо будівництва соціального житла, яке буде надаватися дітям, сім’ям з дітьми та особам, котрі внаслідок інвалідності, отриманої у зоні проведення АТО, не в змозі самостійними діями отримати житло.