ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З огляду на євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, важливим є визначення місця та ролі прокуратури України серед органів державної влади, а також її основних функцій, завдань і мети їх реалізації.

Однією із конституційних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Її реалізація - запорука існування ефективного та дієвого правового механізму здійснення і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. У зв’язку зі здійсненням прокурором представницьких функцій у суді виникають не лише низка теоретичних проблем, які залишаються не вирішеними в юридичній науці, але й питання щодо практики застосування чинного законодавства України у цій сфері.

Розвиток демократичної соціальної правової держави і громадянського суспільства в Україні, входження її до міжнародного правового та економічного простору неможливі без удосконалення правозастосовної діяльності відповідних державних органів, які мають бути тими правовими інституціями, функціонування яких спрямоване на вирішення соціально-правових завдань. Стабільність країни значною мірою залежить від духовного та матеріального благополуччя дітей, ставлення держави до їхніх проблем. Питання виховання і захисту наймолодших членів нашого суспільства завжди є і будуть актуальними, адже діти - майбутнє українського народу.

Закон України «Про охорону дитинства» є ключовим нормативно- правовим актом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний та загальнонаціональний пріоритет і встановлює головні засади державної політики в цій сфері з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

Державна політика у сфері охорони дитинства спрямована на забезпечення єдності прав та обов’язків, відповідальності посадових осіб і громадян за порушення прав та законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. Як засвідчує практика, органи державної влади, посадові особи, громадяни, на яких законодавством покладено обов’язки з охорони прав та інтересів дітей, не завжди належним чином їх виконують, що призводить до численних порушень стосовно цієї найменш захищеної категорії громадян.

Неповнолітні є особливими носіями права на захист, оскільки через свій вік, фізичний і розумовий стан не спроможні самостійно захистити власні права. Вони хоч і можуть бути самостійними учасниками суспільних відносин, однак потребують особливого захисту з боку держави і, зокрема, органів прокуратури України.

Як свідчать статистичні показники, за останні роки в Україні зменшилась кількість задоволених судами позовів прокурора з питань захисту або поновлення порушених прав дитини. Такий стан обумовлений новелами та змінами у законодавстві України, які внесли корективи в організацію роботи органів прокуратури України, зокрема щодо представництва інтересів дітей. Результати розглядів судами справ за позовами прокурорів у сфері охорони дитинства вказують, що більшість із них припадає на цивільні провадження.

Питання щодо правового захисту інтересів дітей, які через відсутність повної дієздатності не можуть самостійно захищати свої права та охоронювані законом інтереси, сьогодні в Україні є важливим, що обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.

Теоретичну основу у вивченні питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді становлять наукові праці О. Анпілогова, С. Банаха, Є. Блажівського, М. Бородіна, С. Васильєва, М. Говорухи, К. Годуєвої, Ю. Грошевого, К. Гусарова, А. Гусарової, Л. Давиденка, Т. Дунаса, В. Долежана, О. Іщука, В. Кравчука, І. Козьякова, В. Комарова, М. Косюти, Р. Лемака, О. Литвака, Д. Луспеника, В. Маляренка, І. Марочкіна, А. Матвійця, О. Михайленка, Н. Наулік, Л. Нецької, В. Нора, Г. Попова, Ю. Притики, Н. Рибалки, М. Руденка, М. Руденко, В. Рябцева, В. Сапункова, О. Севрук, Г. Середи, О. Смірнова, М. Сивака, М. Стефанчук, Р. Стефанчука, В. Сухоноса, Є. Суботіна, В. Тертишнікова, О. Толочка, О. Червякової, Д. Чечота, М. Штефана, П. Шумського, М. Якимчука та інших учених.

Проте, віддаючи належне їх внеску у дослідження цієї теми, зауважимо, що теоретичним і прикладним проблемам представництва прокуратурою інтересів дітей у цивільному судочинстві в юридичній науці до цього часу належна увага не приділялась. Зазначене обумовлює необхідність проведення комплексного наукового дослідження окресленої проблематики на рівні дисертаційного дослідження в рамках спеціальності 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що обрана тема дослідження є актуальною як з точки зору наукового розроблення доктринальних положень, так і з точки зору внесення рекомендацій і пропозицій з метою вдосконалення чинного законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в контексті реалізації Плану заходів із виконання обов’язків і зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 12 січня 2011 року № 24/2011, та узгоджується з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затвердженими постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-10.

Мета і задачі дослідження.

Для реалізації поставленої мети увагу зосереджено на вирішенні, зокрема, таких задач:

- надати характеристику основних етапів становлення інституту представництва прокуратурою інтересів дітей в Україні;

- визначити поняття та з’ясувати сутність представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві;

- охарактеризувати правовий статус прокурора як представника інтересів дітей в цивільному судочинстві;

- розглянути теоретичну і практичну складові діяльності органів прокуратури України з організації представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві;

- з’ясувати підстави і дослідити форми представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві;

- окреслити перспективи розвитку інституту представництва прокуратурою інтересів дітей в Україні, розробити пропозиції та рекомендації з питань удосконалення чинного законодавства України і практики його застосування.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при здійсненні прокуратурою представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві.

Предметом дослідження визначено представництво прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання правових явищ. Діалектичний метод пізнання правових явищ надав можливість у цілому вирішити поставлені задачі дослідження щодо представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві. Формально-логічний метод допоміг дослідити понятійно- категоріальний апарат представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві та використовувався як універсальний спосіб аргументації наукових висновків і пропозицій з удосконалення законодавства.

Емпіричну основу дослідження становлять статистичні та аналітичні матеріали, узагальнення практики здійснення представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві, матеріали засідань колегій Генеральної прокуратури України, рішення і ухвали, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, результати анкетування протягом 2013 - 2015 років 269 респондентів - фахівців з питань здійснення представництва прокуратурою інтересів дітей у цивільному судочинстві, з яких 154 прокурори та 115 суддів судів загальної юрисдикції.

Наукова новизна одержаних результатів.

вперше:

- запропоновано поняття представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві, під яким слід розуміти діяльність прокурора, зумовлену сукупністю загальних і спеціальних його прав та обов’язків, встановлених законом, які визначають міру його належної, можливої та обов’язкової поведінки під час здійснення представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві, що спрямована на захист законних інтересів дітей та реалізація якої повинна гарантувати неухильне дотримання прав дітей як суб’єктів цивільних правовідносин;

- доведено необхідність визначення повноважень прокурора як повноправного суб’єкта системи ювенальної юстиції при здійсненні ним представництва інтересів дітей у цивільному судочинстві;

- обґрунтовано потребу обов’язкової участі прокурора у розгляді справ про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним, про позбавлення батьківських прав, про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини;

удосконалено:

- вчення про статус прокурора як представника інтересів дітей у суді: по-перше, представництво прокурором інтересів дітей в цивільному судочинстві можливе у будь-якій справі й на всіх стадіях, починаючи з її порушення, тобто у випадках, визначених законом; по-друге, представник у справі діє в межах наданих йому повноважень; по-третє, прокурор здійснює представництво інтересів дітей в цивільному судочинстві від свого імені, тому жодних доручень на ведення справи йому не потрібно; по-четверте, прокурор зобов’язаний представляти інтереси дітей в цивільному судочинстві лише за наявності підстав, зазначених у законі, а саме якщо законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси дитини, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Особливість повноважень прокурора як представника дитини в цивільному судочинстві полягає не в праві, а в обов’язку представництва;

- визначення основних напрямів діяльності прокурора при здійсненні представництва інтересів дітей. Такими автор вважає:

- захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів дітей, які неспроможні з будь-яких обставин самостійно його здійснити або реалізувати свої повноваження під час судового розгляду, що закріплено в Конституції України, міжнародних договорах, конвенціях і деклараціях, ратифікованих у встановленому порядку, та в законах України; сприяння судовим органам у здійсненні належного захисту прав дітей; своєчасне вжиття заходів прокурорського реагування у разі виявлення порушень прав, свобод та інтересів дітей;

дістали подальший розвиток:

- підходи щодо віднесення прокурора при здійсненні функції представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві до суб’єктів, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб;

- положення про необхідність законодавчого закріплення поняття «неспроможність самостійно захищати свої права» та критеріїв її визначення для того, щоб на практиці сприяти уникненню суперечок з цього приводу при здійсненні представництва прокурором інтересів дітей в цивільному судочинстві;

- погляди на форми представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві, до яких слід відносити: досудове врегулювання спору, звернення до суду з позовом про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів дітей; участь у розгляді справ судами (як у випадку безпосереднього звернення прокурора з позовом, так і при вступі у справу за власною ініціативою чи залученні його до справи за ініціативою суду); ініціювання та участь у перегляді незаконних судових рішень, що стосуються інтересів дітей; захист прав дітей під час виконання судових рішень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дослідження впроваджено і може бути використано: у правотворчості - для вдосконалення нормативноправового регулювання в сфері представництва прокурором інтересів дітей у суді (довідка про впровадження від 4 березня 2015 року №19-7); у правозастосуванні - для оптимізації практики реалізації функції представництва (довідка про впровадження від 5 серпня 2015 року №13/11- 13); у науково-дослідній сфері - для подальшого дослідження теоретичних і практичних проблем діяльності прокурора при здійсненні представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у наукову роботу в Національній академії прокуратури України від 16 лютого 2015 року); у навчальному процесі - при підготовці підручників, лекцій із зазначених питань, а також для забезпечення викладання дисциплін «Прокуратура України», «Цивільне процесуальне право України», «Представництво прокурором інтересів особи та держави в суді» (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету від 9 лютого 2015 року №126.24/253, акт про реалізацію дисертаційного дослідження у навчальний процес Хмельницького університету управління та права від 9 лютого 2015 року № 0115/15, акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес в Національній академії прокуратури України від 16 лютого 2015 року).

Апробація результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднені на таких семи міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, як: VIII Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 17-19 червня 2011 року); науково-практична конференція «Право як ефективний суспільний регулятор» (м. Львів, 6-7 квітня 2012 року); міжнародна науково-практична конференція «Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного законодавства» (м. Харків, 12-13 квітня 2012 року); міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень» (м. Луцьк, 14-15 травня 2012 року); міжнародна науково-практична конференція «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (м. Одеса, 19-20 жовтня 2012 року); міжнародна науково-практична конференція «Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України» (м. Київ, 20-21 жовтня 2012 року); міжнародна науково-практична конференція «Стан та перспективи розвитку юридичної науки» (м. Дніпропетровськ, 31 серпня 2013 року).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки, рекомендації і пропозиції, сформульовані у дисертації, знайшли відображення у 13 наукових публікаціях, із яких 5 наукових статей опубліковані у фахових з юридичних наук виданнях України, одна стаття опублікована у зарубіжному науковому фаховому виданні, та семи тезах виступів на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, із них: основний текст вміщено на 162 сторінках; список використаних джерел (274 найменування) становить 26 сторінок та 7 додатків на 16 сторінках.