Висновки до першого розділу

1. Закон України «Про наукову ї науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» прийнятим 21 вересня 1999 року, містить загальні норми, що стосуються технології будь-яких експертиз, і спеціальні норми, що регламентують порядок проведення тільки наукової і науково-технічної експертизи.

2. В Україні, як і в будь-якій іншій країні світу, проводяться різноманітні експертизи, що мають своєю метою абсолютно різні завдання. Методика й методологія їх проведення істотно відрізняються, порядок і характер їх проведення не однаковий [57, с. 68]. Це можуть бути експертизи в різних сферах людської діяльності, з приводу будь-якого об’єкта. Така різноманітність експертиз зумовлює необхідність вироблення загальних правил технології їх проведення, що мають бути викладені в законі про експертизи. Концепція такого закону має бути вироблена окремо.

3. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» має стосуватися тільки об’єктів і порядку проведення експертизи лише у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Але в такому разі за межами наукової і науково-технічної експертизи залишається художньо-літературна й мистецька діяльність, об’єкти якої часто піддаються експертизі. Сьогодні нормативного акту, який би регламентував експертизу об’єктів, що охороняються авторським правом в Україні, немає. Тому необхідно розробити й прийняти закон про експертизу у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності.

4. Зазначений закон не передбачає загальних вимог до експертизи взагалі й експертних висновків зокрема. Будь-яка наукова й науково-технічна експертиза, її висновки та їх оцінка мають виходити передусім з інтересів людини, безпеки її життя, здоров’я, добробуту тощо.

5. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» містить окремі нечіткі формулювання, суперечливі положення та інші недоліки. До них, зокрема, слід віднести:

а) незрозумілий і недоцільний поділ первинної експертизи на два етапи (ст.15): перший – здійснення всіх необхідних заходів у процесі підготовки обґрунтованого висновку щодо об’єктів експертизи, тобто провести експертизу й підготувати експертний висновок, а другий – передача замовниками результатів експертизи на аналіз і оцінку науковим і науково-технічним експертним організаціям, установам, експертам або колективам експертів, отже експертизу проводять одні особи, а її результати оцінюють інші особи, тому такий поділ не виправданий;

б) у законі нечітко визначені підстави, суб’єкти, обсяги, види відповідальності за несвоєчасне, неякісне, неґрунтовне проведення наукової чи науково-технічної експертизи;

в) потребують уточнення й конкретного окремого визначення поняття об’єкта й суб’єкта наукової і науково-технічної експертизи;

г) термінологія суб’єктів експертизи має відповідати термінології Конституції України.

6. Правовий статус організаторів наукової і науково-технічної експертизи потребує більш конкретного визначення. В умовах сучасного рівня науки й культури доцільність існування організаторів експертизи досить сумнівна.