Тема 9. Сукупні витрати і ВВП

Обсяг годин:

лекція — 2 год.

семінар — 2 год. самостійна робота — 2 год.

План лекції

1. Сукупні видатки і рівноважний ВВП.

2. Мультиплікатор автономних витрат.

План семінару

1.

2. Система вилучень та ін’єкцій в економічному кругообігу.

3. Сукупні витрати і потенційний ВВП.

Доповіді: 1. Рецесійний та інфляційний розрив, їх наслідки.

2. Рівноважний ВВП і міжнародна торгівля.

3. Рівноважний ВВП в умовах різних рівнів зайнятості.

Мета теми — вивчити вплив сукупних витрат на ВВП, розглянути умови, за яких сукупні витрати забезпечують виробництво рівноважно­го ВВП.

1. Структурно-логічна схема викладення даної теми зображена на рис. 1.

Рис. 1 Структурно-логічна схема викладення сукупних витрат

Приступаючи до розгляду теми, спочатку дамо визначення сукуп­них витрат.

Сукупні витрати (AE) — загальна сума видатків усіх покупців на кін­цеві товари та послуги, вироблені національною економікою. Ці витрати мають бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.

Сукупні витрати такого складу (див. рис.1) мають місце в умовах змішаної економіки відкритого типу. В даній темі об’єктом аналізу бу­де лише приватний сектор економіки, це означає, що держава не при­ймає участі в економіці, тому державні закупки відсутні. Оскільки ана­лізується економіка закритого типу, то витрати на чистий експорт теж відсутні. Отже, сукупні витрати (AE) = C + І. Характеризуючи сукупні витрати, потрібно відмітити, що споживчі витрати відносно стабільні, вони змінюються повільно, інші (інвестиції) — динамічні і своїми змі­нами можуть спричинити коливання ділової активності.

Поведінку домашніх господарств у сфері споживання можна описа­ти наступним математичним рівнянням:

C = a + b (Y-T),

де C — витрати на споживання;

а — автономні споживчі витрати;

b — гранична схильність до споживання;

Y — обсяг національного виробництва;

T — чисті податки;

(Y-T) — використовуваний дохід.

На інвестиційні витрати впливає багато чинників. Ми припускаємо, що інвестиції є функцією від реальної відсоткової ставки.

I = f (r)

Для аналізу впливу зміни сукупних витрат на стан національної економіки застосовують поняття «рівноважний рівень національного виробництва» або «рівноважний ВВП».

Рівноважний рівень національного виробництва — це такий йо­го обсяг, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному періоді.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці ві­дображає рівняння:

Y_e = C + I + G + N_x

де Y_e — рівноважний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення економічної рівноваги на товарних ринках країни. Згідно з кейнсіанським підходом, рівноваж­ний обсяг національного виробництва може складатися і за неповної зайнятості ресурсів, наприклад, в умовах значного безробіття, тобто Y_e буде меншим за рівноважний обсяг національного виробництва за по­вної зайнятості (Y_e ). Які ж сили спрямовують національну економіку до рівноважного стану? Проте перш, ніж аналізувати механізм досяг­нення рівноважного ВВП, з’ясуємо способи його визначення.

У макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної рівноваги: підхід «витрати — обсяг випуску» (ґрунтується на зістав­ленні сукупних витрат і реального ВВП) та підхід «.вилучення — іи ’єкції» (ґрунтується на зіставленні витікань із потоку «вилучення — ін’єкції» та ін’єкцій до цього потоку).

Підхід «витрати — обсяг виробництва» ґрунтується на зіставленні сукупних витрат та реального ВВП країни. За відсутності експортно- імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Y_e) = C + І.

Для аналізу цього підходу припустимо, що інвестуванням автоном­не, тобто не залежить від реального обсягу виробництва, і щороку ста­новить 10 млрд. грн. Нехай ВВП у сумі 200 млрд. грн. є точкою нульо­вого заощадження. Припустімо також, що гранична схильність до споживання становить 0,8.

Таблиця 1. Визначення рівноважного ВВП

Як свідчать дані таблиці, якщо сукупні видатки та реальний ВВП країни не зрівноважені (п’ять перших та три останніх рядки), виника­ють незаплановані зміни інвестицій у запаси (стовпчик 6).

Тенденції зміни обсягу виробництва й зайнятості відбиває стовпчик 7. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою (C + I =Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноваж­ного ВВП, тобто досягається економічна рівновага.

Рівноважним у нашому прикладі є реальний ВВП у 250 млрд. грн. За даного обсягу ВВП щорічні прирости виробництва й витрат перебува­ють у рівновазі. Немає ні надвиробництва (коли запаси зростають), ані надлишку сукупних витрат (унаслідок чого запаси скорочуються).

Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупні видатки та об­сяг національного виробництва рівні між собою.

На основі підходу «видатки — обсяг виробництва» економічну рів­новагу можна визначити й за допомогою графічної моделі (рис.2). По­значимо на осі X реальний ВВП, а на осі У — споживання та інвестиції. Відповідно до наших табличних даних проведемо лінію сукупних ви­трат (C + І). Ця лінія зображається графічно як функція споживання C = a + b (Y — T) яка переміщена угору на величину І. Де (Y - T) вико­ристаний дохід; C — видатки на споживання; а — автономні споживчі видатки; b — гранична схильність до споживання; У — обсяг націона­льного виробництва; T — чисті податки, Лінія сукупних витрат є ви­східною, бо вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання, а тому й вищий рівень запланованих витрат.

Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли факти­чні видатки дорівнюватимуть запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним витратам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді:

Фактичні витрати = Заплановані витрати

Y = AE

Лінія під кутом 45° на рис. 2. відображає точки, в яких виконується умова економічної рівноваги. Рівновага досягається в точці Е, де лінія запланованих витрат перетинає лінію 45°. Цей графік називають «кей- нсіанським хрестом».

Рис. 2. Кейнсіанський хрест

Як національна економіка досягає стану рівноваги у короткостроко­вому періоді? Важливу роль у цьому процесі, як уже зазначалось, віді­грають запаси. Припустимо, наприклад, що на рис.2. реальний ВВП пе­ребуває на рівні 270 млрд. грн., який перевищує рівноважний. У цьому разі заплановані витрати у сумі 266 млрд. грн. менші за обсяг виробни­цтва. Що становить 270 млрд. грн., тому фірми продають менше, ніж виробляють. Запаси фірм збільшуються: непродані товари враховують­ся як запаси. Незапланований приріст запасів спонукає фірми звільняти працівників і скорочувати обсяг випуску, що зменшує ВВП. Процес па­діння обсягу виробництва триває доти, доки цей обсяг не знизиться до рівноважного рівня.

Нехай тепер ВВП перебуває на рівні 230 млрд. грн., що нижчий за рівноважний (рис. 2). У цьому разі заплановані сукупні витрати у сумі 234 млрд. грн. перевищують обсяг національного виробництва, який дорівнює 230 млрд. Рівень продажу фірм зростає, вони продають біль­ше, ніж виробили. Запаси скорочуються, фірми наймають додаткових працівників і збільшують виробництво. ВВП зростає і національна еко­номіка прямує до стану рівноваги.

Оскільки лінія сукупних витрат (С+І) побудована на підставі даних таблиці 1, то точці E відповідає той самий рівень рівноважного ВВП — 250 млрд.

Підхід «вилучення-ін'єкцїі» ґрунтується на зіставлені із потоку «ви­трати-доходи» та ін‘єкції у цей потік.

Вилучення це будь-яке витрачання доходу не для купівлі виробле­них у країні кінцевих товарів і послуг. Вилучення з потоку «витрати- доходи» відбувається через заощадження, податки та імпорт.

Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих витрат на купів­лю продукції, вироблену всередині країни. Ін’єкціями є інвестиції, дер­жавні закупівлі товарів і послуг та експорт.

У підході «витрати — обсяг виробництва» увагу акцентуємо на то­му, що безпосереднім визначником рівноважного обсягу виробництва й зайнятості є сукупні витрати. Це — прямий підхід до визначення рівно­важного ВВП. На відміну від нього підхід «вилучення — ін’єкції» є не­прямим. Проте він має свої переваги: вказує на нерівність сукупних ви­трат та реального ВВП за всіх обсягів виробництва, крім рівноважного. Нагадуємо, що згідно із нашими припущеннями ми розглядаємо закри­ту економіку, в якій відсутній державний сектор і є лише один вид ін‘єкцій та один вид вилучень.

Домогосподарства, як відомо, заощаджують частину доходу. Заоща­дження означають вилучення з потоку «витрати-доходи», що зменшує реальний ВВП. Проте поряд зі споживчими благами економіка вироб­ляє капітальні блага, які купують підприємства за рахунок інвестицій­них коштів. Інвестиції є ін’єкціями у потік «витрати-доходи». Отже, ін­вестиції нейтралізують витікання з потоку «витрати-доходи» у вигляді заощаджень.

Однак, заощадження та інвестиції можуть кількісно не збігатися. Якщо заощадження більші, ніж інвестиції (S > I), то сукупні витрати є меншими, ніж реальний ВВП. За цих умов реальний ВВП країни пере­вищує рівноважний. І навпаки, якщо заощадження менші за інвестиції (S < I), то сукупні витрати більші, ніж реальний ВВП, а реальний ВВП менший за рівноважний. Тільки коли заощадження та інвестиції дорів­нюють одне одному (S = I), витікання з потоку «витрати-доходи» у ви­гляді заощаджень нейтралізуються ін’єкціями у вигляді інвестицій у цей потік, а ВВП є рівноважним.

Згідно з підходом «витікання-ін’єкції» економічна рівновага досяга­ється тоді, коли витікання з потоку «витрати-доходи» дорівнюють ін’єкціям у цей потік (S = I).

Для визначення економічної рівноваги за цим підходом використає­мо табл. 2., як свідчать її дані, всі рівні ВВП, крім показника 250 млрд. грн., не є рівноважними, бо за цих рівнів сукупні витрати менші або бі­льші за реальний ВВП.

За рівнів ВВП, менших за рівноважний, домогосподарства заоща­джують менше, ніж підприємства планують інвестувати. За цих обста­вин відносно низькі вилучення доходу через заощадження нейтралізу­ються відносно великими ін’єкціями у вигляді інвестицій. Це стимулює збільшення обсягу виробництва.

За рівнів ВВП, вищих за рівноважний, домогосподарства заоща­джують більше, ніж підприємства планують інвестувати (S > I). Напри­клад, за реального ВВП у 270 млрд. грн. заощадження дорівнюють 14 млрд., а інвестиції — 10 млрд. У цих умовах обсяг виробництва змен­шуватиметься.

Тільки коли реальний ВВП дорівнює 250 млрд. грн., витікання у ви­гляді заощаджень та ін’єкції у вигляді інвестицій однакові, і в економіці встановлюється рівновага. Коли підприємства планують інвестувати стільки, скільки мають намір заощаджувати домогосподарства (S=1), сума, на яку споживання (C) відстає від реального ВВП, доповнюється завдяки інвестиційним витратам, і досягається рівновага на товарних ринках.

Рівноважний обсяг національного виробництва можна визначити й за допомогою графічної моделі на основі підходу «витікання — ін’єкції». Позначимо на осі X реальний ВВП, а по осі У — заощадження та інвес­тиції (рис.3).

Лінія, паралельна осі X, відповідає інвестиціям у 10 млрд. грн. Це крива автономних інвестицій (І). Лінія з висхідною траєкторією — фу­нкція заощаджень (S). Ця лінія є геометричним місцем точок, кожній з яких відповідають певні значення реального ВВП та заощаджень (пер­ший та третій стовпці таблиці 1). Лінія інвестування (І)та лінія заоща­джень (S) перетинаються в точці Е, в якій заощадження та інвестиції однакові за величиною і яка відповідає реальному ВВП у 250 млрд. грн. рівноважному ВВП. За даного рівня ВВП вилучення через заощаджен­ня дорівнюють ін’єкціям у вигляді інвестицій (10 = 10), і в економіці досягається рівновага на ринках товарів і послуг.

Рис. 3. Визначення рівноважного ВВП за допомогою методу «витікання — ін ’єкції»

За обсягів ВВП, менших за рівноважний, лінія S міститься нижче (ліва частина цієї лінії), а за більших — вище (права частина) кривої ін­вестицій І. Інвестиції, що перевищують заощадження, стимулюють збі­льшення обсягу національного виробництва. І навпаки, перевищення заощаджень над інвестиціями веде до зменшення його обсягу.

Розглядаючи підхід «витікання — ін’єкції», ми з’ясували, що за­ощадження (S) та інвестиції (І) мають дорівнювати одні одним, щоб об­сяг національного виробництва був рівноважним. Це твердження сто­сується фактичних заощаджень та запланованих інвестицій. Що ж до фактичних заощаджень та запланованих інвестицій, то вони завжди є рівними між собою.

Фактичні інвестиції — це сума запланованих інвестицій та непе­редбачених інвестицій у запаси. Неважко переконатися за допомогою даних четвертого та шостого стовпців таблиці 1, що фактичні інвестиції за будь-якого рівня ВВП дорівнюють фактичним заощадженням. Неза- плановані інвестиції у запаси функціонують як зрівнювальний компо­нент, що постійно збалансовує величини фактичних заощаджень та фа­ктичних інвестицій за будь-якого рівня ВВП.

Звернімося знову до таблиці 1. За реального ВВП у 200 млрд. грн., який менший за рівноважний (250 млрд. грн.) фактичні заощадження дорівнюють нулю. Заплановані інвестиції становлять 10 млрд. грн. За рахунок чого здійснюються ці інвестиції, адже заощадження відсутні? У національній економіці відбувається скорочення інвестицій у запаси на 10 млрд. грн. Це зменшення запасів компенсує відсутність заоща­джень, уможливлює інвестиційні наміри підприємств, і зрештою, підтя­гує обсяг національного виробництва до сукупних витрат (210 млрд. грн.). Протилежна ситуація складається тоді, коли заощадження більші, ніж заплановані інвестиції. Тепер інвестиції у запаси збільшуються. Це нейтралізує частину фактичних заощаджень, зменшує обсяг виробниц­тва та зрівноважує його сукупними видатками.

Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін у інвестиціях у запа­си у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва. Збільшення або зменшення інвестицій у запаси ілюструє вертикальний відрізок, щодо якого лінія виявляється відповідно вищою або нижчою лінії І (рис. 3).

Розмежування запланованих і фактичних інвестицій має важливе значення. Річ у тім, що економічна рівновага досягається за рівності за­планованих інвестицій та заощаджень. Процес установлення економіч­ної рівноваги в національній економіці відбувається таким чином.

1. Незбіг заощаджень та запланованих інвестицій зумовлює відмін­ність між планами виробництва та планами витрат у національній еко­номіці.

2. Відмінності між планами витрат та планами виробництва спри­чиняють непередбачені зміни в інвестиціях у запаси.

3. Непередбачені зміни в інвестиціях у запаси спонукають підпри­ємства переглядати плани виробництва в напрямі їх зменшення, коли запаси зростають, та в напрямі збільшення, коли запаси скорочуються. В результаті реальний ВВП країни зменшується або збільшується. Оби­два процеси сприяють урівноваженню фактичних заощаджень та інвес­тицій.

4. Тільки коли заплановані інвестиції та заощадження рівні між со­бою, а зміни інвестицій у запаси відсутні, рівень ВВП буде рівноваж­ним, тобто встановиться економічна рівновага.

2. В другому питанні розглянемо мультиплікатор автономних ви­трат.

Приріст будь-якого компонента автономних витрат викликає дещо більший приріст сукупного доходу Δ У завдяки ефекту мультиплікатора:

Мультиплікатор автономних витрат — відношення змін рівнова­жного ВНП до змін будь-якого компонента автономних витрат:

де m — мультиплікатор автономних витрат;

— зміна рівноважного ВНП;

— зміна автономних витрат, що не залежать від динаміки Y.

Мультиплікатор показує, в скільки разів сумарний приріст (скоро­чення) сукупного доходу переважає першочерговий приріст (скорочен­ня) автономних витрат. Важливо, що однократна зміна будь-якого ком­понента автономних витрат породжує багатократну зміну ВНП. Якщо, наприклад, автономне споживання збільшується на будь-яку величину , то це збільшує сукупні витрати і дохід Y на ту ж величину, що, в свою чергу, викликає другорядний ріст споживання (із-за збільшення доходу), але вже на величину MPC* EC_a. Далі сукупні витрати і дохід знову зростають на величину MPC* EC_a і так далі за схемою кругообі­гу «доходи-витрати». Виникає ланцюг:

З цієї простої схеми видно, що сукупний дохід Y багатократно реа­гує на першочерговий імпульс,що і відображається у величині мультиплікатора автономних витрат. Це означає, що відносно невеликі зміни у величинах C, I, G або N_x можуть викликати значні зміни в рів­нях зайнятості та випуску. Мультиплікатор, таким чином, є фактором економічної нестабільності, який посилює коливання ділової активнос­ті, викликані в змінами в автономних витратах. Тому однією з основних завдань бюджетно-податкової політики уряду є створення системи вбу­дованих стабілізаторів економіки, яка б дозволила б послабити ефект мультиплікації шляхом відносного зниження величини граничної схи­льності до споживання (MPC). Ця проблема стає більш складною в умовах стимульованих інвестицій, оскільки в кожному наступному ци­клі виробництва із сукупного доходу Y, який збільшився, фінансуються не тільки більш високі споживацькі, але інвестиційні витрати, що зрос­тають, і виникає ефект супермультиплікатора.

Рецесійиий розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний по­пит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до не інфля­ційного рівня повної зайнятості (див. рис.4).

Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y₀ нижчий потенцій­ного Y, то це означає, що сукупний попит не ефективний, тобто суку­пні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту де­пресивно діє на економіку.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ре­сурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і «перемістити» рі­вновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважно­го доходу ΔY складає:

ΔY = (Величина прецесійного розриву) * (Величина мультиплікато­ра автономних витрат).

ре. 4. Рецесійний розрив

Інфляційний розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукуп­ний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфля­ційного рівня повної зайнятості (див. рис. 5).

Рис.5. Інфляційний розрив

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y₀ більший потенціа­льного Y, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фі­рми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукуп­ному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і «переміщення» рівноваги з точки А в точку В (повна зайня­тість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу ΔE складає:

ΔY = - (Величина інфляційного розриву) * (Величина мультипліка­тора автономних витрат).

Парадокс бережливості — спроба суспільства більше зберігати — обертається таким же чи меншим об’ємом збережень. Якщо приріст збережень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домашніх господарств більше зберігати стане рахунковою у зв’язку зі значним зниженням рівноважного ВНП обумовленим ефек­том мультиплікації.

Економіка «стартує» в точці А. В очікуванні спаду домашні госпо­дарства прагнуть якнайбільше зберігати: графік збережень переміща­ється від S до S, а інвестиції залишаються на тому ж рівні І. В резуль­таті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y₀ до Yi. Оскільки сукуп­ний попит Y знизився, то і збереження в точці В стануть тими ж, що і в точці А (див. рис. 6).

Рис. 6. Графік заощаджень

Якщо одночасно зі зростанням від S до S зростуть і заплановані ін­вестиції від І до І, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y₀, і спад виробництва не виникає. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що створює добрі умови для економічного зростання, але це може відносно обмежити рівень поточ­ного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або еконо­мічне зростання в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного зростання.

Зростання збережень може антиінфляційно діяти в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: спад споживання та наступне за ним ско­рочення сукупних витрат, зайнятості та випуску (3 ефектом мультиплі­катора) обмежують тиск інфляції попиту — сукупний попит знижуєть­ся від AD до AD₁, що супроводжується спадом виробництва від Y₁ до Y₂ і зниженням рівня цін від P₁ до P₂.

Рис. 7. Інфляція попиту

Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес змін рівня цін Р, оскільки припускає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкрети­зує модель AD-AS з метою короткострокового макроекономічного ана­лізу з «жорсткими» цінами і не може бути використаний для дослі­дження довгострокових наслідків макроекономічної політики, яка пов’язана із зростанням або зниженням рівня інфляції.

Терміни

Вилучення

Заплановані інвестиції

Ін’єкції

Інфляційний розрив

Метод «витрати — випуск»

Сукупні витрати

Рівноважний рівень національ­ного виробництва

Обсяг виробництва

Метод «вилучення — ін’єкції» Мультиплікатор інвестицій Незаплановані інвестиції Фактичні інвестиції

Ефект мультиплікатора Рецесійний розрив

Економічна рівновага

Кейнсіанський хрест

Питання для перевірки знань

1. За яких умов у реальному економічному кругообігу забезпечується рівновага?

2. Якими методами можна визначити рівноважний ВВП у реальній економіці?

3. Поясніть на моделі «витрати — випуск», яку роль відіграють неза­плановані інвестиції у товарні запаси, якщо фактичні сукупні витрати не дорівнюють виробленому ВВП.

4. Назвіть характерні випадки, коли сукупні витрати не збігаються з виробленим ВВП.

5. За яких умов досягається рівноважний ВВП у моделі «витрати — випуск» («кейнсіанський хрест»)?

6. Що ви розумієте під термінами «вилучення» та «ін’єкції»?

7. За яких умов досягається рівновага на ринку позичкового капіталу?

8. Розкрийте сутність мультиплікатора інвестицій та напишіть форму­ли для його визначення.

9. Дайте визначення і розкрийте сутність рецесійного розриву в економіці.

10. Дайте визначення і розкрийте сутність інфляційного розриву в еко­номіці.

Тести

1. Згідно з теорією Дж. Кейнса заощадження можуть перевищува­ти інвестиції, якщо:

A. Рівень відсоткової ставки зростає.

Б. Протягом тривалого часу в економіці наявне перевиробництво та безробіття.

B. Рівень відсоткової ставки знижуються.

Г. Сукупна пропозиція перевищує сукупний попит.

2. Якщо в економіці спостерігається нерівновага, то заоща­дження дорівнюють:

A. Фактичним інвестиціям.

Б. Запланованим інвестиціям.

B. Незапланованим інвестиціям.

Г. Споживчим витратам.

3. Що із переліченого належить до поняття «ін’єкції»?

A. Інвестиції.

Б. Заощадження.

B. Податки.

Г. Імпорт.

4. Що з перерахованого входить до поняття «вилучення»?

A. Державні закупівлі.

Б. Імпорт.

B. Експорт

Г. Заощадження.

5. Рівноважний ВВП визначається за методом:

A. Виробничим.

Б. Доходів.

B. Витрат.

Г. Витрати — випуск.

6. Рівновага в економіці досягається, якщо:

A. Інвестиції менше заощаджень.

Б. Інвестиції дорівнюють заощадженням.

B. Інвестиції більше заощаджень.

Г. Сума запланованих і незапланованих інвестицій дорівнює факти­чним інвестиціям.

7. Рецесійний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП менше потенційного.

Б. Фактичний ВВП більше потенційного.

B. Наявний дефіцит сукупних витрат.

Г. Наявний надлишок сукупних витрат.

8. Інфляційний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП більше потенційного.

Б. Фактичний ВВП менше потенційного.

B. Експорт більше імпорту.

Г. Сукупний попит перевищує сукупну пропозицію.

9. Зростання експорту країни за інших незмінних умов, викличе:

A. Збільшення інвестицій.

Б. Зменшення заощаджень.

B. Збільшення чистого експорту.

Г. Збільшення сукупного попиту і національного доходу.

10. Чисті інвестиції — це:

A. Вартість використаних засобів виробництва.

Б. Величина чистого прибутку.

B. Збільшення основних фондів.

Г. Всі відповіді неправильні.

Література:

Основна:

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика. — M.: Дис, 2001, С.100-105.

2. Економічна теорія: мікро- та макроекономіка.// За ред. З.Ватаматюка, С.Панчишина. — K.: Видавничий дім Альтернативи, 2001 — С.221 — 238.

3. Мікро- та макроекономіка: Підручник для студентів економічних спеці­альностей: У 2-х частинах. // С.Будаговська,

О.Кілієвич, І.Луніна та ін. — K.: Основи, 1998. — С.292-302.

4. Панчишин С. Макроекономіка. — K.: «Либідь», 2002. — С. 221-253.

5. Савченко А. Г., Пухтасевич Г. O., Тітьонко О. М. Макроекономіка. — K.: Либідь, 1999, С.124-147.

6. Солонінко К.С. Макроекономіка. Курс лекцій для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Ж.: ЖІТІ, 2000. — С. 121-141.

Додаткова:

1. Міщенко В., Данилишин Б. Природно ресурсна рента і рентна політика в Україні // Економіка України. — 2003. — №12, — С4.

2. Пасхавер Б. Пріоритети продовольчого ціноутворення.// Економіка України. — 2003. — №4. — С.4.

3. Свердан М. Нетрадиційні методи економічного розвитку // Економіка України. — 2003. — №1. — С.42.

4. Калюжний В. Удосконалені й нові методи вимірювання впливу капіта­лу, праці та продуктивності на зростання ВВП // Економіка України. — 2003. — №6. — С.42.

5. Новиков В. Структурна динаміка і регулювання заробітної плати та до­ходів населення.// Економіка України. — 2003. — №10. — С.71.