TEma 10. Економічна динаміка

Обсяг годин:

лекція — 2 год. семінар — 2 год.

самостійна робота — 10 год.

План лекції

1. Економічна динаміка та її характеристика.

2. Основні моделі економічного зростання.

План семінару

1. Суть, типи і фактори економічного зростання.

2. Економічне зростання. Крива виробничих можливостей.

3. Неокейнсіанські моделі економічного зростання.

4. Неокласичні моделі економічного зростання.

Мета вивчення теми — дати студентам наукове поняття економіч­ної динаміки, показати зв’язок економічної динаміки з економічним відтворенням і економічним зростанням та розвитком.

1. В першому питанні «Економічна динаміка та її характеристика» слід звернути увагу на зміст економічної динаміки і поєднання теорії відтворення з економічним зростанням і розвитком.

Категорія динаміка є запозиченим терміном з технічних дисциплін. Цей термін характеризує рух що відбувається під впливом прикладених зовнішніх зусиль. Економіка, як складна система, не може розвиватися без додаткових зусиль економічних суб’єктів.

Економічна динаміка характеризується розробкою і впроваджен­ням в економічне життя економіко-математичних моделей описуючих економіку.

Існує декілька підходів щодо побудови динамічних моделей:

■ Перший підхід оптимізаційний. Він характеризується вибором оптимальної траєкторії економічного розвитку з багатьох можливих ва­ріантів.

■ Другий підхід описувальний. Цей підхід характеризується опи­сання економічних дій в центр яких закладено поняття рівноважного розвитку, тобто всебічного збалансованого розвитку.

В цілому економічна динаміка це є розвиток економіки на основі об’єктивних економічних законів ринку. Динамізм ринкової економіки полягає в тому, що під впливом різних екзогенних (зовнішніх) і ендо­генних (внутрішніх) факторів змінюються кількісно і якісно характери­стики економічних процесів і явищ.

Практика економічного життя підтверджує, що найбільш продукти­вні зміни якісних і кількісних економічних параметрів досягається коли має місце діалектичне поєднання наукових досліджень з практикою економічних перетворень, котра базується на економічному моделю­ванні і прогнозуванні.

В сучасних умовах вивчення макроекономічної динаміки базується декількома самостійними економічними термінами.

Безумовно, що першою економічною моделлю вважається «Еконо­мічна таблиця Кене». Заслуговує уваги система аналізу розширеного відтворення, що була започаткована К.Марксом. В пізніші часи пере­клад моделі розширеного відтворення на математичну мову був вико­наний В.С. Немчиновим і О. Ланге.

Наступний напрямок удосконалення моделей економічної динаміки, це були моделі економічного зростання (одно секторна, двосекторна, багатосекторна). Велике значення отримали в минулому моделі дина­мічного міжгалузевого балансу народного господарства. В наш час, ве­лике значення набувають моделі економічного прогнозування. Прогно­стичні моделі економічного розвитку за методами розробки і дослідження поділяються на три великі групи:

- інтернаціональні моделі (часові). Вони базуються на дослідженнях минулого періоду через сьогодення з поглядом в майбутнє.

- інверсійний економічний погляд від бажаного майбутнього до сьо­годення.

- змішані (гібридні) з елементами інтернаціональних і інверсіонних складових. Значно скоріше розвиваються статистичні методи прогнозу­вання.

Структурно-логічна схема першого питання лекції представлена на рис.

Рис. 1. Економічне зростання

Відтворення представляє собою єдність відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин. Саме відтворення є проце­сом постійного оновлення виробничого процесу. Це оновлення може відбуватись в незмінному обсязі (просте відтворення) і в постійному зростанні (розширене відтворення). З цього можна зробити висновок, що економічне зростання є матеріальною стороною економічного від­творення.

Під економічним зростанням розуміють такий стан економіки, ко­ли протягом тривалого періоду кількісно і якісно зростають виробницт­во і споживання, які перебувають в постійному русі, в динаміці.

Економічне зростання забезпечується певними чинниками, або фак­торами, до яких варто віднести:

■ кількість і якість застосованих виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів);

■ рівень технології і організації національного виробництва;

■ рівень сукупного попиту на товари і послуги;

■ суспільний розподіл і обмін продукту.

Взаємозв’язок між чинниками зростання є складним і суперечли­вим. Зміна одних зумовлює зміну інших. В залежності від того, за ра­хунок яких факторів збільшується обсяг національного продукту і до­ходу, залежить якість економічного зростання. Однак, яка б комбінація чинників економічного зростання не застосовувалась, його можна за­безпечити тільки двома способами:

1) через використання більшої кількості виробничих ресурсів;

2) через підвищення ефективності використання існуючих ресурсів.

В залежності від того, яким способом досягається мета. Розрізняють два типи економічного зростання — екстенсивний і інтенсивний.

Екстенсивне зростання здійснюється на основі нарощування кіль­кості виробничих ресурсів за їх незмінності.

Екстенсивне зростання визначається лише обсягами факторів виро­бництва та їх співвідношенням. Ефективність виробництва не зміню­ється, тому збільшення обсягу продукту відбувається в тих же пропор­ціях, що й збільшення кількості застосованих ресурсів.

Інтенсивне зростання пов’язане з якісним удосконаленням вироб­ничих факторів і підвищенням на основі цього ефективності національ­ного виробництва.

За інтенсивного економічного зростання межі ефективності вироб­ництва мусять постійно розширюватись, лише це забезпечить постійне зростання за незмінності кількості виробничих факторів. Цей тип зрос­тання дозволяє долати обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів, що посилює незалежність економіки від природних факторів, він про­суває технологічний прогрес. Головна суть інтенсивного типу зростай- ня полягає в прагненні суспільства досягти максимального результату за мінімальних витрат.

Поділ економічного зростання на екстенсивне і інтенсивне значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідних комбінацій екстенсивних і інтенсивних чинників. Інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів досягається за рахунок екстенсивного засто­сування інших.

Отже, можна вести мову лише про переважно екстенсивне (коли переважають екстенсивні фактори) чи переважно інтенсивне (якщо перевагу мають інтенсивні фактори) економічне зростання.

Переважно екстенсивне зростання має такі ознаки:

> кількісне нарощування виробничих факторів і епізодичне впрова­дження більш ефективних ресурсів;

> активний розвиток виробництва і галузей, що застосовують тра­диційні технології і виробничі ресурси;

> застосування традиційних методів організації виробництва.

Основні ознаки переважно інтенсивного зростання:

> якісне удосконалення засобів праці і робочої сили, підвищення на цій основі ефективності національного виробництва;

> безперервне впровадження виробничих факторів вищої ефектив­ності, прискорення темпів НТП;

> активний розвиток виробництва і галузей, що застосовують нові­тні технології і прогресивні виробничі ресурси;

> застосування новаторських методів організації виробництва.

Поряд з чинниками економічного зростання є чимало причин, що гальмують економічний розвиток, ведуть до застою або й спаду еконо­міки, тобто зумовлюють економічну стагнацію.

• неефективне застосування і комбінування факторів виробництва;

• циклічність економічного розвитку і неповна зайнятість;

• розлад фінансово-кредитної системи і інфляція;

• надмірне невиробниче споживання (зокрема військові витрати);

• недостатній сукупний попит на товари і послуги;

• неефективний розподіл і обмін національного продукту;

• недосконалість законодавчої бази з економічних питань;

• політична нестабільність і соціальні конфлікти.

Ці фактори можуть викликати довгострокову депресію (застій) економіки, або її стагнацію. Якщо стагнація поєднується з інфляцією, то виникає ситуація стагфляції, яка посилює економічний спад чи де­пресію, зростання цін, зубожіння населення.

Для характеристики економічного зростання застосовують систему показників, що дають уявлення про різні його сторони. З точки зору зміни параметрів національного продукту, визначають такі показники зростання: абсолютний приріст, темпи зростання і приросту, середньо­річні темпи зростання і приросту. Перший з них є абсолютним, а інші — відносними показниками.

Абсолютний приріст показує, на яку величину обсяг продукту по­точного періоду (∏₁) більший чи менший від обсягу продукту базового періоду (По):

Темп зростання продукту визначається таким чином:

Якщо темп зростання більший від одиниці, відбувається економічне зростання, якщо менший від одиниці — відбувається економічний спад.

Темп приросту продукту розраховується як співвідношення абсо­лютного його приросту до обсягу продукту базового періоду.

Якщо коефіцієнт приросту більший від нуля, відбувається економі­чне зростання, якщо менший від нуля — відбувається скорочення ви­робництва (економічний спад).

Для характеристики економічного зростання за тривалий період за­стосовують середньорічні показники зростання.

Середньорічний темп зростання (T3_cp. )обчислюється за такою фо­рмулою (n — кількість років):

Аналогічним чином обчислюється і середньорічний темп приросту.

Середньорічні показники — усереднені параметри зростання чи приросту за відповідний період. За їх допомогою визначається економі­чний тренд — спрямованість (вектор) економічного розвитку, тобто те­нденцію макроекономічної динаміки за певний період (до зростання, застою чи спаду).

Зведемо характеристику економічного зростання за його факторами (рис. 1).

Фактори пропозиції враховують кількісну і якісну характеристику основних факторів виробництва.

Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат з метою повного використання виробничого потенціалу.

Фактори розподілу забезпечують оптимальний розподіл ресурсів.

Рис. 1. Фактори економічного зростання

Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів може дати кри­ва виробничих можливостей (рис. 2)

Крива виробничих можливостей — відображає поєднання варіан­тів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капі­талу за даного рівня технологічного потенціалу.

Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробни­чих можливостей праворуч, тобто від AB до CD (рис. 2.)

Приріст кількості і якості ресурсів та вдосконалення технології за­безпечує можливість такого переміщення. Повна зайнятість і оптима­льний розподіл ресурсів мають суттєве значення для його реалізації.

Рис. 2. Динаміка економічного зростання

Приріст обсягу виробництва (AQ) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:

- приросту праці (AL);

- приросту капіталу (AK);

- технічних нововведень (Т.Н.).

Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким рівнянням:

де а, (1-а) — відносні внески кожного фактора виробництва в економі­чне зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінюватися з часом;

Т.Н. — технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів виробництва).

В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок Т.П.

Механізм дії чинників економічного зростання досліджується через аналіз виробничих функцій. Зокрема функціональна залежність обсягу виробленого продукту (Y) від капіталу (K), праці (L) і природних ре­сурсів (N) має такий вигляд:

В теорії виробничих функцій, як правило, припускається, що основ­ними факторами економічного зростання є капітал і праця. При цьому національний продукт розглядається спільною функцією цих факторів. Обсяг капіталу обчислюється через сукупну вартість капітальних благ (основних виробничих фондів), а обсяг праці — через суму загального фонду заробітної плати.

Серед багатьох виробничих функцій першою була виробнича функ­ція Кобба-Дугласа (американських дослідників — математика Ч. Кобба і економіста П. Дугласа), яка була побудована в 1928 р. за даними роз­витку промисловості США за 1899-1922 рр. Вона має такий математич­ний вираз:

В даному рівнянні застосовано такі позначення: Y — обсяг вироб­леного продукту, K — обсяг капіталу, L — обсяг праці, А — коефіцієнт масштабності, що показує вплив інших чинників зростання (автоном­ний фактор зростання), а — коефіцієнт еластичності капіталу, β — ко­ефіцієнт еластичності праці. Коефіцієнти еластичності показують міру залежності зміни обсягу продукту від капіталу і праці (на 1% їх зрос­тання.

Економічний зміст виробничих функцій полягає у виявленні впливу на економічне зростання кожного виробничого фактора зокрема і результату їх сукупної дії.

Отже, виробнича функція Кобба-Дугласа показує постійну віддачу від масштабу (пропорційне кількісне зростання виробничих факторів і продукту), тобто α + β = 1 (еластичність цієї функції постійна). Це означає, що вона відбиває екстенсивне економічне зростання, тобто не враховує дії інтенсивних (якісних) чинників зростання.

Вплив інтенсивних чинників показує інша виробнича функція — модифікована функція Кобба-Дугласа, що була вдосконалена голланд­ським теоретиком Я. Тінбергеном у 1948 р. Виробнича функція Коб- ба-Дугласа-Тінбергена має такий вигляд:

де r — комплексний коефіцієнт багатофакторної (сукупної) ефекти­вності (він показує зростання якості капіталу і праці під впливом НТП, тобто підвищення ефективності їх використання).

Тепер α + β = r, при r > 1 (еластичність даної функції змінна). Якщо α + β > 1, це означає: темп приросту національного продукту перевищує темп приросту кількості застосованих факторів (капіталу і праці) відби­ваючи переважно інтенсивне економічне зростання.

Цей тип виробничої функції широко застосовується для оцінки мак- роекономічної ролі окремих чинників виробництва (капіталу і праці) в економічному зростанні (визначення можливого обсягу продукту за пе­вних обсягів капіталу і праці і визначеній ефективності їх застосуван­ня), що й виявляє її економічний зміст.

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відобра­жає зміни в усіх сферах господарського життя країни; його можна про­дуктивно аналізувати лише в довгостроковому періоді.

Для визначення рівня економічного розвитку країни використову­ють низку показників, основними серед них є такі:

1) валовий внутрішній продукт на душу населення;

2) показники ефективності функціонування економіки, що обчис­люються на підставі ВВП;

3) виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

4) рівень та якість життя населення.

Провідним показником економічного розвитку країни є ВВП на ду­шу населення.

Показники ефективності функціонування національної економі­ки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку.

Рівень економічного розвитку визначають на підставі показників рі­вня життя населення — середня тривалість життя; рівень освіти; се­редня тривалість робочого дня; денне споживання кілокалорій на душу населення; охорона здоров’я; тощо.

Для визначення рівня якості життя нині міжнародні організації дедалі частіше використовують індекс людського розвитку. Цей індекс обчислюють на підставі освітнього рівня населення, середньої тривало­сті життя та подушного ВВП.

Для порівняння ефективності національних економік Міжнародний валютний фонд розробив показники порівняльної конкурентоспромож­ності. Для обчислення цих показників зіставляють ціни і витрати виро­бництва в обробній промисловості з відповідними середньозваженими показниками розвинутих країн.

2. Друге питання лекції присвячено розгляду основних моделей економічного зростання.

Модель макроекономічного зростання Харода-Домара

Ця модель розроблена наприкінці 40-х рр. Вона описує динаміку доходу Y, який є сумою споживчих (C) та інвестиційних (І) витрат. Економіка закрита. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

• постійна норма заощадження s= I/Y;

• відсутній процес вибуття капіталу W = 0;

• модель не враховує технічного прогресу;

• випуск не залежить від затрат праці;

• неможливість взаємозаміни факторів виробництва — праці і ка­піталу.

Модель Харода-Домара описувала процеси економічного зростання 1920-1950-х рр.

Неокласична модель економічного зростання Р. Солоу

Іншим типом моделі економічного зростання є модель, розроблена Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори вироб­ництва — праця, капітал, технологічні зміни — впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважно­му стані.

Передумови та позначення моделі Солоу:

• пропозиція товарів описується за допомогою виробничої функції: Y = F(K,L);

• виробнича функція характеризується спадною граничною проду­ктивністю капіталу, тобто кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Накопичення капіталу не завжди має сенс — може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

• сукупний попит задається через споживання та інвестиції на оди­ницю праці.

В основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продукти­вності праці (y = Y/L), а не зростання продукту Y.

Модель враховує вплив трьох чинників:

• капіталоозброєності (k = K/L);

• зростання населення

• технологічного прогресу (Т.П.)

За моделлю Р.Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозбро­єності (k*) визначається за формулою:

де s — норма заощаджень;

σ — норма амортизації;

k* — стійкий рівень капіталоозброєності;

f (k*) — продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощадження (s).

Але зростання норми заощаджень може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (C).

Суспільство існує для того, щоб споживати плоди економічного розвитку, а не виробляти продукцію заради продукції. Тому виникає питання про рівень запасу капіталу, за якого рівень споживання в країні стає максимальним. Відповідь на це питання дає так зване «золоте пра­вило» нагромалдення.

Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелиса, яке виконується за умови, що граничний приріст капіталу (MPK) дорівнює його вибуттю (амортизації (σ)):

MPK = σ.

«Золоте правило нагромадження»

Під «золотим правилом нагромадження» розуміють таку норму за­ощадження (S), за якої встановлюється рівновага економічної системи з найбільшим рівнем споживання.

«Золоте правило нагромадження»: при визначенні норми заоща­джень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (C) за умов сталої рівноваги економіч­ної системи.

б) Зростання населення (t_L — темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

де I/L — інвестиції на одного працюючого;

σ — норма амортизації;

t_L — темп зростання населення;

k — капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від по­передніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (E) під випливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці зміню­ється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з тем­пом t_L + g:

де— базова продуктивність праці.

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на рис. 3.

Рис.3. Модель економічного зростання Р.Солоу

k — капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю; k* — стійкий стан капіталоозброєності, за якого σk = І, тобто вели­чина, що вибуває (σk), дорівнює капіталу, що інвестується (I = s f(k));

σ — норма амортизації;

t_L — темп зростання населення;

g — темп зростання ефективності виробництва під впливом техно­логічного прогресу.

Терміни

Виробнича функція

Економічний розвиток

Гранична продуктивність праці

Економічне зростання

Фактори економічного зростання Гранична продуктивність капіталу Економічна динаміка

Золоте правило нагромадження Моделі економічного зростання Капіталоозброєність Технічний прогрес

Моделі економічного розвитку Відтворення

Типи економічного зростання

Питання для перевірки знань

1. Дайте визначення категорій «економічне зростання» і «економі­чний розвиток». Поясність сутність і взаємозв’язок цих категорій.

2. Якими показниками вимірюється економічне зростання?

3. Назвіть типи економічного зростання і поясніть ознаки кожного із них.

4. Назвіть основні фактори економічного зростання та показники його вимірювання.

5. Розкрийте економічний зміст кривої виробничих можливостей. Покажіть, як ця крива відображає економічне зростання?

6. Розкрийте зміст і визначте основні рівняння моделі Домара.

7. Розкрийте зміст моделі Харрода та поясніть основні її рівняння.

8. Охарактеризуйте неокласичну модель Р. Солоу.

9. Назвіть та поясніть визначальні рівняння моделі Р. Солоу.

10. Дайте оцінку перспективі економічного зростання в Україні на найближчі 8-9 років.

Тести

1. Економічне зростання відносно економічного розвитку є:

A. Визначальним фактором.

Б. Складовою.

B. Показником кількісних змін в економіці.

Г. Показником якісних змін в економіці.

2. Економічне зростання вимірюється:

A. Приростом реального ВВП.

Б. Приростом грошової маси.

B. зниженням загального рівні цін.

Г. Зниженням рівня безробіття.

3. До факторів пропозиції економічного зростання належить:

A. Обсяг внутрішніх інвестицій.

Б. Сукупні витрати.

B. Кількість і якість трудових ресурсів.

Г. Пропозиція на грошовому ринку.

4. Найбільш суттєвим фактором економічного зростання у роз­винутих країнах світу сьогодні є:

A. Збільшення обсягу основного капіталу (основних фондів).

Б. Збільшення чисельності зайнятих.

B. Технологічні зміни у виробництві.

Г. Збільшення експорту.

5. Яка з наведених країн досягла за останні три-чотири десяти­ліття найбільш високих темпів економічного зростання?

A. США.

Б. Німеччина.

B. Велика Британія.

Г. Японія.

6. Неокейнсіанські моделі економічного зростання ґрунтуються на:

A. Сукупному попиті.

Б. Сукупній пропозиції.

B. Ефективній фіскальній системі.

Г. Гнучкій грошово-кредитній системі.

7. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є:

A. Економічна система.

Б. Виробнича функція.

B. Виробничі можливості.

Г. Обсяг основного капіталу.

8. Визначальними факторами економічного зростання в моделі Солоу є:

A. Технічний прогрес.

Б. Капіталоозброєність.

B. Екологічна ситуація в країні.

Г. Зростання населення країни.

9. За основу економічного зростання в моделі Солоу береться:

A. Зростання зайнятості.

Б. Зростання продуктивності праці.

B. Зростання загального рівня цін.

Г. Зростання обсягів промислового виробництва.

10. У моделі «AD — AS» економічне зростання може бути пока­зано як:

A. Переміщення вліво кривої AS.

Б. Переміщення вправо кривої AD.

B. Переміщення вліво кривої AD.

Г. Переміщення вправо кривої AS.

Література

Основна:

1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. / Под ред. А.В. Сидоровича. — 4-е изд.- M.: Дело и Сервис, 2001. — С.229-246.

2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономика. Навчальний посібник. — К.: Aτικa, 2002. — С.336-345.

3. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка./ За ред. С.Панчишина. На­вчальний посібник. — К.: Видавничий Дім Альтернативи, 2001. — С.259-280.

4. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. — К.: О-во «Знання», KOO, 2004. — С. 311-330.

5. Круш П.В., Тульчинська С. О. Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. — K.: Політехніка, 2004

— С. 85-90.

6. Ломакин В. К. Мировая экономика. Учебник для вузов. — M.: ЮНИТИ, 2000 — С. 271-286, 313-315.

7. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. Посібник. — K.: Либідь, 2001. — С.141-181.

8. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. — K.: Таксон, 2004.С. — 249-274.

9. Савченко А. Г. та інші. Макроекономіка. — K.: Либідь, 1999 — С.264-284.

10. Солонінко К.С. Макроекономіка. Курс лекцій для студентів економіч­них спеціальностей вищих навчальних закладів. -Ж.: ЖІТІ, 2000.- С.218-246.

Додаткова:

1. Дорнбуш P., Фішер С. Макроекономіка. Пер. з англ.- K.: Основи, 1996.- С.692-726.

2. Курс экономической теории. / Под ред. М. И. Чепурина. — Киров, 1994.

— С. 587-608.

3. Мікроекономіка і макроекономіка / За ред. Будаговської. — K.: Основи, 1998. — С.470-486.

4. Мэнкью Г. Макроэкономика./ Общ. ред. Р. Г. Емцова. — M.: Издательс­тво МГУ, 1994. — С.141-198.

5. Макроэкономика: Учеб. Пособие. / Под ред. И. П. Николаевой.- M.: ЮНИТИ, 2000. — С.259-275.

6. Семюельсон П.А., Нортгауз В.Д. Макроекономіка./ Ред. С. Панчишина.- K.: Основи, 1995. — С.297-321.

7. Соболев В. Макроэкономика. — X.: НВФ «Студцентр», 1997.- С.195-215.

8. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. — К.: Таксон, 1996.- С.193-232.

9. Белінська Я.В. Формування пріоритетів економічного розвитку України.// Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 2. — С. 15-24.

10. Бадрак О. Шостак Л. Цілі та пріоритети сталого розвитку України. // Економіка України. — 2002. — № 10. — С. 30-37.

11. Городенко С. Світові методики оцінки економічного стану держави. // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 10. — С. 8-9.

12. Крючкова 1.1. Структурні чинники економічного зростання в Україні. // Вісник НБУ.- 2002. — № 2. — С. 5-7.

13. Основні показники економічного і соціального розвитку України. // Економіст. — 2003. — № 1. — С. 29-32.