Втрати від безробіття. Державна політика зайнятості
Очевидно, що недовикористання робочої сили приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного. Кількісно зв'язок між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного описав Артур Оукен.
Закон Оукена полягає в тому, що перевищення фактичним безробіттям його природного рівня на один відсоток приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного в середньому на 2,5% (хоча на практиці конкретне значення коефіцієнта Оукена може трохи відхилятися від зазначеної величини). Наприклад, якщо в період спаду рівень безробіття досяг 8,5% при природному рівні в 4%, то відставання ВВП складе: (8,5 - 4) х 2,5 = 11,25%. Взаємозв'язок падіння ВВП і росту безробіття в Україні в 90-і роки навряд чи можна описати за допомогою закону Оукена, оскільки кризові явища в трансформаційній економіці не мали циклічної природи, не прояснений природний рівень безробіття, служби зайнятості і статистика безробіття знаходилися на етапі свого становлення, на державних підприємствах застосовувалася практика тривалих неоплачуваних відпусток, тобто фактично безробітні такими не вважалися і т.д.Серйозними соціально-економічним наслідком безробіття є наростаюча втрата безробітними кваліфікації.
Неекономічні наслідки безробіття виявляються в кризі родини, зростанні числа деяких захворювань і самогубств, моральних утратах, соціально- політичній напруженості.
Структурна складність, багатофакторність та соціальна значимість ринку праці потребують поєднання ринкового механізму з державним регулюванням зайнятості.
Державне регулювання ринку праці охоплює такі напрямки: по-перше, працевлаштування безробітних і організація системи підготовки та перепідготовки кадрів; по-друге, стимулювання гнучкого ринку праці; по-третє, правове забезпечення ринку праці; по-четверте, соціальний захист безробітних. Заходи держави по регулюванню ринку праці покликані реалізувати державну політику зайнятості. Реалізація цієї політики передбачає різнобічні заходи.
Прямі заходи:
- створення нормативно-правового поля функціонування ринку праці, націленого на нормативне регулювання умов найму робітників та використання праці;
- створення державної служби зайнятості, яка сприяє безробітним у пошуках роботи, а роботодавцям - у пошуку робітників з відповідною кваліфікацією для зайняття вакансії;
- стимулювання створення нових робочих місць та заходи по збереженню та підвищенню рівня зайнятості на існуючих підприємствах;
- створення державного фонду сприяння зайнятості населення, який у встановленому законодавством порядку акумулює фінансові кошти, необхідні для реалізації відповідних заходів;
- структурну політику, націлену на розвиток і підтримку певних галузей та регіонів.
Непрямі заходи:
- заходи по підтримці на достатньому рівні сукупного попиту засобами монетарної, бюджетної та фінансової політики.(див. тему 11).
Попит на робочу силу є похідною величиною від сукупного попиту на товари та послуги. Тому реалізація задачі підвищення рівня зайнятості, особливо, коли останній не сягає природного рівня, вимагає заходів по стимулюванню сукупного попиту. Але будь-яке втручання в економіку, як в живий організм, має “побічні наслідки”. По-перше, заходи стимулювальної і монетарної, фіскальної політики можуть викликати інфляційні тенденції (див. теми 6, 11). По-друге, поступове підвищення сукупного попиту супроводжується не тільки підвищенням попиту на робочу силу і заробітної плати, а й зростанням питомих витрат виробництва і, як наслідок, загального рівня цін. Ця залежність була досліджена на реальних статистичних даних австралійським економістом Р. Філіпсом, який дійшов висновку, що інфляція і безробіття пов’язані зворотною залежністю. Аналіз моделі Філіпа наведено у темі 6.