Головні положення природничих наук (математики, фізики, хімії тощо) не можна порушити чи відмінити, тому вони назива-ються законами.

Закон - це внутрішній та необхідний, всебічний та історич-ний зв'язок предметів і явищ об'єктивної дійсності: міцне, стійке, що повторюється, не так часто змінюється, ідентичне в явищі.

Основні риси закону такі:

- Об'єктивність - відношення проявляються незалежно від волі та свідомості людей.

- Необхідність - наявність причинно-наслідкових зв'язків; причина та наслідок часто міняються місцями.

- Обов'язковість проявлення - якщо зберігаються необхідні для закону умови, тобто закони історичні: зникають умови - зникає закон.

- Автономність - відносна незалежність законів один від одного; жоден закон не відміняє інший.

Закони природи - це загальні реальні пропозиції, в яких виражені встановлені постійності відношень або зв'язки між фактами.

Гіпотеза - це пропозиція, зроблена за браком знань законів природи з метою дедукції її наслідків, що відповідають реаль-ним фактам, здатним служити їй доказом.

Закони екології також належать до природничих, які не можна змінити чи відмінити. Сучасному фахівцю, в якій би галузі він не працював, потрібно знати закони, правила і прин-ципи екології, основні з яких наведені нижче.

Закони екології не можна звести до кількох. Внаслідок дуже великої складності об'єктів вивчення екології і ще вищої - взає-мозв'язків між ними, а також перебування екології у стані швид-кої розбудови, законів, принципів та правил у ній дуже багато.

За підрахунками деяких фахівців їх налічується близько 100і9

і їх можна поділити на 5 груп: структурні - 16, функціональні - 38, еволюційні - 16, міжсистемні - 13. Дещо окремо існують 2 інтегральних закони і 14 емпіричних наслідків (правил). Ми роз­глянемо ті закони, які або мають найбільшу сферу дії, або стосу-ються найважливіших процесів взаємодії та змін малих та вели-ких екосистем (додатки А, Б, В).

Гранично скорочений та надмірно спрощений варіант форму­лювання екологічних законів у вигляді аксіом належить амери-канцю Б. Коммонерузо (1971 р.):

1. Все пов'язане з усім.

2. Все мусить кудись зникати.

3. Природа „знає” краще.

4. Ніщо не минає даремно (за все треба платити).

Перша аксіома („все пов'язано з усім”) підтверджує всезагаль-ність зв'язків об'єктів і явищ у природі та в людському суспіль-стві. Дуже важливі наслідки цих взаємозв'язків:

19 Реймерс Н. Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы. - М.: Россия мо­лодая, 1994. - 366 с. Микола Федорович Реймерс (1931-1993) - радянський зоолог, еколог, один з головних учасників становлення заповідної справи в СРСР. Доктор біологічних наук, професор.

20 Баррі Коммонер (Commoner Barry, 1917-2012) - американський біолог і еколог. В кінці 50-х років активно бореться проти ядерних випробовувань, написав декілька книжок про їх за-грозу для екосистем Землі. Б. Коммонер завершив свою наукову діяльність на посаді керівника Центру біології та природних систем (Center for the Biology of Natural Systems)

- дія закону великих чисел (сукупна дія великої кількості випадкових чинників призводить, за деяких загальних умов, до результату, майже незалежного від випадку, тобто такого, що має системний характер);

- дія принципу Ле-Шательє (при зовнішньому впливі, який виводить систему з рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямку, за якого ефект зовнішнього впливу зменшується; у біологічних системах цей принцип реалізується у вигляді здат-ності екосистем до авторегуляції);

- розвиток ланцюгових реакцій у разі виникнення окре-мих локальних змін у системі; ці реакції йдуть у бік нейтра-лізації збурення, що виникло або формування нових взаємо-зв'язків;

- будь-які зміни в системі „природа” прямо чи опосередко-вано впливають на людину (від індивіда до суспільства).

Друга аксіома („все повинно кудись діватися”) свідчить про закони збереження речовини в природі. На відміну від людської діяльності, в природі не буває сміття. Діяльність же людини породила накопичення в природі дедалі більшої кількості чужорідних синтетичних сполук (ксенобіотиків). Ці сполуки досить стійкі, часто є сильними токсикантами і накопичуються у величезних обсягах, що становить дедалі більшу загрозу для людства.

Третя аксіома („ніщо не дається задарма”, або ж - „за будь-які втручання і збитки природі треба платити”, або ж - „при-рода за все віддячить”) вказує на те, яку ціну сплачує людство за науково- технічний прогрес. В економіці природи, як і в еко-номіці людини, не існує безкоштовних ресурсів. Все, що було взято людиною у природи, мусить бути їй повернуто, компенсо-вано. Невиконання цього закону неминуче призводить до еко-логічної кризи.

Четверта аксіома („природа знає краще”) свідчить про незрів-нянні переваги природних конструкцій над людськими.