6.3. Конфлікти між особистістю і групою

виникають в полі гру­пових стосунків і формується на основі зіткнення особистісних і гру­пових мотивів. Групі притаманні більш висока єдність і стабільність, тому в такому конфлікті вона реалізує більш жорстокі методи взає­модії, аніж особа.

- розбіжністю позицій (офіційне положення, посада);

- статусом (реальне положення особи в системі внутрішньогрупо- вих відносин, її авторитетність);

- особистою установкою (суб'єктивним сприйняттям свого статусу);

- соціальною роллю (нормативно заданим або колективно схвалю­ваним зразком поведінки);

- груповими нормами (загальними правилами, яких дотримуються всі члени групи).

Само членство індивіда в групі є конфліктним. З одного боку, лю­дині необхідна група для реалізації своїх особистісних цілей та інте­ресів, а з іншого групові норми і вимоги не завжди відповідають осо- бистісним планам і бажанням. Можна виділити основні причини, з яких член групи порушує групові норми і вимоги:

- індивід навмисно порушує групові норми, задля своїх особистіс- них цілей, інтересів, цінностей;

- індивід порушує групові норми випадково або внаслідок того, що ще не повною мірою засвоїв ці норми (наприклад, новий член гру­пи);

- індивід не може по тим чи іншим причинам виконати припису­вані групою вимоги. Класифікація конфліктів «особистість-група» представлена в таблиці 21.

Таблиця 21.

Класифікація конфліктів особистість/ група

Соціальні ситуації, у яких члени групи стикаються з протиріччям між задоволенням своїх особистих інтересів i сприянням діяльності групи отримали назву соціальних дилем або соціальних пасток.

Соціальні дилеми зустрічаються у двох основних формах:

- при дилемі спільного користування людина вирішує, брати чи не брати із спільних ресурсів Яскравий приклад такої соціальної ди­леми наводив Гарт Харін при використанні будь-яких обмежених ресурсів: води, електрики, газу. Кожна особа окремо може вважа­ти, що її особиста вигода полягає у використанні більшої кількості ресурсів аніж це коштує для неї особисто, якщо витрати розклада­ються на всіх рівномірно

- при дилемі спільного накопичення людина вирішує, додавати чи не додавати свої ресурси до спільних. Остання дилема часто виникає у ситуаціях, коли ефективність спільної діяльності гру­пи можуть забезпечити кілька її членів. Цей підхід отримав назву «механізму дармовщини».

Ситуація дармового користування плодами чужих зусиль виникає й тоді, коли особистість вважає, що хтось інший «за даром» скористу­ється плодами її зусиль.

До соціальних дилем відноситься механізм соціального ледарства. Ми вважаємо, що три особи спільно можуть тягнути канат втричі сильніше, ніж одна. Але дослідження показали інше. Зростання кіль­кості членів групи знижує результат індивідуальних зусиль, так група з восьми осіб тягне канат лише із зусиллям у 4,2 рази більше, ніж кож­ний з них окремо.

Однак, коли соціальна солідарність висока люді дійсно можуть по­двоювати свої зусилля. працюючи у групі. Цей ефект отримав назву ефекту групової фасілітації.

Інколи ці конфлікти тривалий час існують в латентній формі і виявляються несподівано для стороннього спостерігача як емоційні спалахи, а інколи набувають характер стійкого і систематичного ць­кування неугодного члена колективу. Перша особливість пов'язана із структурою такого конфлікту. Суб'єктом в ньому, з одного боку, ви­ступає особа, а з іншого - група. Отже, конфліктна взаємодія відбува­ється на основі зіткнення особистісних і групових мотивів, когніцій, ролей. А образи конфліктної ситуації представлені першим суб'єктом в індивідуальних поглядах і оцінках, а іншим - в групових.

Інша особливість відображає специфіку причин даного конфлік­ту. А такі причини безпосередньо пов'язані із положенням індивіда в групі, яке характеризується такими поняттями, як позиція, статус, внутрішня установка, роль, групові норми. Причини виникнення конфліктів між особистістю і групою пов'язані:

- з порушенням ролевих очікувань;

- з неадекватністю внутрішньої установки статусу особистості

- неадекватне застосування групових санкцій;

- істотне обмеження або повне припинення неформального спілку­вання членів групи з даною особою;

- жорстка критика на адресу людині і так далі.

Ці процеси тісно пов'язані з феноменом внурішньогрупового тис­ку. Феномен групового тиску пов'язаний із впливом групи на інди­відів з метою прийняття ними групових норм, із «підкоренням» ін­дивіда групі та навіть зі зміною настанов, поведінки, думок. Радіус дії групового тиску практично безмежний. Він охоплює навіть такі великі групи, як нації, народності, держави.

У роботах останніх років часто замість терміну «груповий тиск» уживається термін «соціальний вплив». Протилежними тиску понят­тями є поняття «незалежність», «самостійність позиції», «стійкість до групового тиску» і тому подібне.

У реальних ситуаціях при утворенні групи (за О.В. Петровським) може виникнути три типи поведінки:

- внутрішньогрупове навіювання, тобто безконфліктне ухвалення думки групи;

- конформність^[18] - усвідомлена зовнішня згода при внутрішній роз­біжності;

- групове самовизначення - відносна одноманітність поведінки в результаті свідомої солідарності особистості із оцінками і завдан­нями групи.

Дослідження феномена групового тиску призвели до висновку, що індивід може свідомо підкорятися вимогам групи - так зване групове самовизначення.

В цілому конструктивність конфлікту такої спрямованості багато в чому залежить від групової згуртованості, зрілості колективу і сту­пеня розвитку особистості, опосередкованості міжособистісних сто­сунків змістом спільної наочної діяльності, що підвищує можливість адекватного віддзеркалення існуючих проблем.

Серед дослідників, що вивчали зв'язок конфліктності із рівнем розвитку групи, загальновизнано, що групи різного рівня розвитку виявляють різного типа реакції на конфліктні і стресові ситуації. За­гальна тенденція полягає у тому, що високорозвинені групи реагу­ють переважно мобілізацією зусиль на подолання труднощів, а групи низького рівня розвитку внутрішньою дезорганізацією.

В цілому ж, можна погодитися з Козером, в тому, що позитивни­ми для групи будуть ті конфлікти, які не зачіпають основи існування групи, а сприяють лише переорієнтації норм і стосунків, прийнятих в групі за необхідністю. Навпаки, якщо конфлікт пов'язаний з най­важливішими цінностями груп, він підриває її основи і несе в собі тенденцію до її руйнування.