6.4. Міжгрупові конфлікти

- конфлікти в психічному полі взаємо­дії осіб, об'єднаних у дві і більшу кількість груп, прошарків суспіль­ства, спільнот. Формами міжгрупових конфліктів є: збори, наради, мі­тинги груп; страйки; зустрічі лідерів; дискусії; переговори.

До міжгрупових конфліктів відносять трудові, міжетнічні і внутріш­ньополітичні конфлікти. Серед причин трудового конфлікту основни­ми є: незадовільні умови праці; система розподілу ресурсів; невико­нання домовленостей. Форми перебігу трудових конфліктів: страйк, демонстрація, звернення до громадськості через ЗМІ, пікети і так далі.

Умови виникнення міжетнічних конфліктів лежать у заниженому чи завищеному рівні національної самосвідомості; наявності в су­спільстві «критичної маси» утиснень певних сторін національного буття; наявності політичних сил, здатних використовувати в боротьбі за владу два перші чинники.

Особливістю внутрішньополітичного конфлікту є боротьба того або іншого прошарку суспільства за свої політичні інтереси. Серед внутрішньополітичних виділяють класові конфлікти, конфлікти між політичними партіями, конфліктні між політичними угрупуваннями.

Міжгрупові конфлікти розглядалися в історії психології перш за все у межах феномена міжгрупової ворожості, універсальність і не­минучість якого в міжгруповій взаємодії постулювали практично всі соціальні психологи. Перші спроби опису і аналізу міжгрупової взаємодії і перш за все - міжгрупової агресії пов'язані з іменами В. Макдугалла, З. Фрейда, К. Лоренца. Автор однієї з перших соціаль­но-психологічних концепцій В. Макдугалл (1871-1938) приписав про­яв колективної боротьби «інстинкту забіякуватості». Агресивність, на думку Макдугалла, не є реакцією на подразник, просто в організмі людини присутній якийсь імпульс, обумовлений людською приро­дою.

У пізніх роботах 3. Фрейда пояснюється природа і функції між­групової ворожнечі. Однозначно пов'язуючи між трупову ворожість і внутрішньо групову згуртованість, він у якості пояснювальної схеми бере Едіпів комплекс.

Змістом міжгрупових мотиваційних конфліктів є зіткнення цілей, планів, устремлінь несумісних або таких, що суперечать один одному. Змістом міжгрупових когнітивних конфліктів є зіткнення супереч­ностей. Конфлікти цієї категорії можуть мати різноманітні прояви. Характеристика типового суб'єктивного змісту конфліктної ситуації міжгрупового характеру зводиться до трьох типів:

Деіндивідуалізація взаємного сприйняття. Члени конфліктуючих груп сприймають один одного за схемою «Ми-Вони». Кожна із сто­рін бачить іншу знеособленою, тобто розглядає її як представника якої-небудь категорії або групи, а не як сукупність окремих індивідів. Знеособлення людей приводить до дегуманізації. А таке сприйняття сприяє ескалації конфлікту, послаблює стримування агресивних дій.

Окрім знеособлення іншого відбувається і втрата усвідомлення індивідуальної і зростання групової ідентичності. До чинників, що полегшують останній процес відносять сумісні дії, уніфікований одяг, емоційне збудження тощо (Дж. Рубін).

Неадекватне соціальне (групове) порівняння виявляється у зави­щенні оцінки своєї групи і заниженні достоїнств іншої групи. По­казано, що підставою міжгрупового конфлікту може бути конфлікт інтересів. В рамках цієї теорії виокремлено три проблемні поля, на теренах яких стикаються соціально-групові інтереси: соціальні ре­сурси (економічні: фінанси, техніка, технології, продовольство; сило­ві, інформаційні тощо); соціальне положення (рівноправний/нерів- ноправний, вищий/нижчий, центральний/периферійний, основний/ маргінальний); соціокультурні цінності (релігійні, етичні, консерва­тивні, ліберальні, етнічні тощо).

У динаміці розгортання міжгрупового конфлікту Л. Крісбергом виділені декілька стадій:

- об'єктивні відносини, конфліктна ситуація);

- усвідомлення цілей як несумісних (виникнення конфлікту);

- вибір шляхів досягнення цілей кожній із сторін;

- пряма конфліктна взаємодія (ескалація і де ескалація конфлікту);

- завершення конфлікту.

З психологічної точки зору конфлікт не тільки не починається з по­чатком конфліктних дій, але і не закінчується з їх завершенням. Після завершення прямої протидії - на етапі «зализування ран» - конфлікт може бути збережений у формі соціальної конкуренції і виявлений в створенні образу ворога або у стійких упередженнях. Так, навіть в се­редині 1990-х років 24% російських респондентів старше 60 років, по­годжувалися із твердженням, що німці - споконвічні вороги росіян.

У зв'язку з проблемою міжгрупових конфліктів слід докладніше зу­пинитися на феномені відносної депривації, що є одним з центральних елементів в багатьох пояснювальних моделях міжгрупових конфлік­тів і пов'язаних з ними протестних дій. Вперше концепція відносної депривації була введена в науковий обіг С. Стауффером, а потім отри­мала розвиток в роботах Р. Мертона.

Розгляд деякої соціальної групи, в якій відбувається процес соціаль­ного порівняння дозволяє схематично описати механізм депривацій^[19]. Початковою тут є посилка, що групові прагнення, надії, вимоги визна­чаються сукупністю ідей і спостережень, на основі яких члени групи формують свою оцінку конкретної ситуації. Так, група А знаходиться в стані відносної депривації по відношенню до об'єкту Д (що найчастіше розуміється як певний рівень соціального добробуту) у випадку, якщо:

- більшість членів групи не мають у своєму розпорядженні об'єкта Д;

- більшість членів групи хоче володіти об'єктом;

- члени групи порівнюють своє положення з деякими іншими групами, які мають високий рівень добробуту (або іншої характеристики);

- члени групи розглядають як реальне і здійсненне можливість от­римати високий рівень добробуту.

За таких умов результати соціальних порівнянь підсилюють почуття нерівності і невдоволеності. Реальний рівень добробуту групи може за­лишатися упродовж всього періоду порівнянь стабільним. Разом з тим в результаті соціального порівняння з деяким ідеальним рівнем він зда­ється членам групи нижчим. Розбіжності між зростанням очікувань, детермінованих соціальними порівняннями, і реальністю приводять до посилення незадоволеності.

При цьому очікування мають тенденцію до зростання.

Виділяють чотири фази міжгрупової напруги: латентну, фрустрацій- ну, конфліктну і кризову.

Латентна фаза - це в цілому нормальний психологічний фон не тіль­ки етноконтактних, але і будь-яких інших ситуацій, пов'язаних із елемен­тами новизни або несподіванки, наприклад, ситуації знайомства, пізнан­ня людини з нового боку.

Фрустраційна фаза напруги має в своїй основі почуття гнітючої три­воги, відчаю, гніву, роздратування, розчарування. Негативні переживан­ня підвищують ступінь емоційної схвильованості людей. На цій стадії напруга стає явною, проривається назовні у поведінкових формах. Фру- страційна напруга як би зріє у внутрішньогруповому просторі та посту­пово проникає і у міжгрупові відносини.

Головна ознака фрустраційної напруги - зростання емоційного збу­дження, афективної зарядженості суспільства. Ці процеси безпосередньо пов'язані з рівнем соціальної напруженості в суспільстві і часто тран­сформуються в міжетнічну напругу. Останнє означає, що джерелом фру­страції починають сприйматися інші групи. В результаті різні перешко­ди, що виникають при здійсненні життєво-важливих потреб, все частіше пов'язуються з груповою приналежністю.

Конфліктна фаза напруги має раціональну основу оскільки на цьому етапі виникає реальний конфлікт несумісних цілей, інтересів, цінностей і суперництво за обмежені ресурси. Зростання напруженості формує міжгрупову взаємодію переважно за типом суперництва, яке посилює зростання антагонізму між групами.

Кризова напруга виникає коли конфлікти вже неможливо врегулюва­ти цивілізованими методами і в той же час вони вимагають негайного ви­рішення.

У кризових ситуацій психічна інфляція досягає своїх крайніх форм. Це виражається в масових тенденціях формування групової самосві­домості за типом радикальних форм гіперідентичності: ізоляціонізму і групового фанатизму. Радикалізм сторін і несумісність позицій, крайня упередженість при інтерпретації реальних фактів, зациклення на захисті своїх прав сягають на цій стадії свого апогею.

Г. Тешфел, вивчаючи міжруповий конфлікт прийшов до висновку, що існує тенденція надавати перевагу своїй групі на противагу інтересам іншої групи, цей феномен отримав назву внутрішньогрупового фавори­тизму. Виявлені різні варіанти стратегій внутрішньогрупового фавори­тизму: порівняльна (справедлива); абсолютна - максимальна вигода для представника своєї групи; відносна максимальна відмінність на користь представника своєї групи; інтегральна - поєднання двох попередніх стратегій.

Фаворитизм групи сприяє заниженню характеристик інших груп (аутгруп) і сприяє розвитку ворожості по відношенню до чужих груп - групової дискримінації. Д. Тернер показав, що формування позитивного ставлення до своєї групи виступає як універсальна константа міжгрупо- вої взаємодії.

Генрі Тешфел разом з Джоном Тернером формулюють основні поло­ження міжгрупової дискримінації і доводять їх за допомогою численних експериментів. В їх перебігу спостерігалася міжгрупова дискримінація у нейтральних ситуаціях, коли власні інтереси особистості не були пов'я­зані з фактом сприяння своїй групі, не існувало жодного міжгрупового змагання і не було ніякої попередньої або актуальної неприязні між гру­пами. Навіть у цих умовах виникав ефект «своїх» і «чужих».

Існує щонайменше три групи чинників, які впливають на міжгру- пову диференціацію в конкретних соціальних ситуаціях:

- індивіди повинні усвідомлювати свою належність до своєї групи (інгрупи) як один з аспектів своєї особистості, суб'єктивно іденти­фікувати себе з групою порівняння.

Соціальна ситуація повинна сприяти міжгруповому порівнянню, яке дає можливість вибору і оцінювання певних характеристик.

Інгрупи не порівнюють себе з кожною доступною аутгрупою (чу­жою групою), лише з обраними однією чи двома групами.

Це дозволило Тешфелу стверджувати, що причина міжгрупової дискримінації лежить не в характері взаємодії, а в простому факті усвідомлення належності до своєї групи і, як наслідок, прояву воро­жості до чужої групи. Єдиною метою подібної дискримінації, на дум­ку Тешфела, є встановлення відмінностей між групами на користь власної, іноді навіть у тому випадку, коли це суперечить елементар­ним її інтересам. Встановлення відмінностей або процес соціального порівняння має деякі особливості:

- індивіди прагнуть досягнути або зберегти позитивну соціальну ідентичність;

- позитивна соціальна ідентичність заснована на сприятливому по­рівнянні інгрупи з декількома аутгрупами;

- члени групи прагнуть диференціювати, відокремити свою групу від інших груп.

Тешфел вказував, що психологічно група може зберегтися і розви­ватися тільки за умов наявності позитивного порівняння з іншими групами. За умов негативного міжгрупового порівняння, члени групи вимушені шукати позитивні якості своєї групи за рахунок зміни па­раметрів оцінювання або додавання позитивних елементів в ситуації порівняння, а саме:

- порівняння інгрупи з аутгрупою за новими критеріями, новим ви­мірюванням.

- зміна групових цінностей таким чином, щоб негативне порівнян­ня стало тепер позитивним.

- зміна аутгрупи, з якою інгрупа спочатку порівнювалася.

Звідси був зроблений висновок, що сфера міжгрупових відносин

- це переважно когнітивна сфера соціальної категоризації, соціальну ідентифікації, соціального порівняння, соціальної дискримінації.