<<
>>

Перепони у спілкуванні. Рівні ділового спілкування

У процесі обслуговування при особистому контакті на шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося зі своєрідними перешкодам, що призводять до непорозумінь і конфліктів. Треба розглянути заходи вирішення конфліктів та проаналізувати пере­пони на шляху їх ефективного розв’язання.

Час, що витрачається на конфлікти з оточуючими на роботі та вдома

Існує три перепони у спілкуванні: зовнішність, вираз очей і обличчя, інтелект.

1. Зовнішність людини (її естетичні якості). Переваги кра­сивої зовнішності проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам чи хлопчикам дорослі приділяють біль­ше уваги, ніж іншим. У школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести з ними дру­жбу. Гарні жінки частіше вдало виходять заміж. Гарні чоловіки часто займають вище соціальне становище в суспільстві.

Люди менш вродливі відчувають дискримінацію, починаючи з раннього дитинства (це менша увага від виховательки в дитя­чому садочку, суворіше ставлення вчителів, іноді упереджене ставлення викладачів у вузі). їх оцінюють більш вимогливо при прийнятті на роботу, встановленні заробітної плані, наданні пільг тощо.

З одного боку:

«Фізична врода може підняти самооцінку, рівень вимог і вза­галі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху в найрізноманітніших галузях».

(С. Рей, відомий психолог США) З іншого боку:

«Особистість є завжди продуктом біосоціальних умов, яка за­вдячує своїм виникненням, з одного боку, біологічному впливу, отриманому від батьків, а з іншого — соціальним умовам навко­лишнього середовища».

(В. М. Бехтерев) Тобто вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже про розум, та­лант, порядність людини.

Але для позитивного чи негативного першого враження про людину зовнішності замало. Чому одні люди подобаються з першого погляду, а інші сприймаються від­разливо?

2. Вираз очей і обличчя (міміка, пропорційність, зміни вира­зу обличчя тощо).

«Уста висловлюють думку людини, а обличчя— думку при­роди».

(А. Шопенгауер) «Очі — дзеркало душі»

(Народна мудрість)

У виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський до­свід. Не випадково ми говоримо: «мудрий погляд», «сумні очі», «сяйво очей», «пустий погляд», «мертвий погляд» тощо.

Більшість людей створюють почуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, але тільки деякі з них можуть визначити психофізіоло­гічні особливості конкретної людини. Існує спеціальна наука — візуальна психодіагностика — пізнання людей за їхньою зовніш­ністю та поведінкою, тобто через невербальне спілкування.

У другій половині свого життя людина сама є відповідаль­ною за красу та виразність свого обличчя. Отже, краса — це не панацея.

3. Інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполег­ливою працею, навчанням, життєвим досвідом і набувається та розвивається протягом усього життя людини. В деяких ситуа­ціях легше спілкуватися з людиною, яка має розвинутий інте­лект, в окремих випадках простіше контактувати з обмеженою розумом людиною.

На перешкоді при спілкуванні, крім названих перепон, існу­ють мотиваційний, моральний та емоційний бар ’єри, вони ускла­днюють соціальне управління.

Мотиваційний бар’єр характеризується тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною і переконливою для інших. При негативному її розу­мінні мотивація може втратити мобілізуюче значення та сприйматися як кон’юнктурні декларації

Моральний бар’єр зумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають життєво-побутові чинники (відмінності статі, віку, соціального походження, та економічного становища, належність до службової та державно-посадової ієрархії тощо). Можуть спрацювати психологічні якості та властивості лю­дини (сором’язливість, скромність, психічний склад, психологічний стан тощо)

Емоційний бар’єр пов’язаний з концепціями тих чи інших «малих» або «ве­ликих» соціальних груп, до яких належить людина.

Разом з тим, людина змі­нюється протягом життя в своїх знаннях, досвіді, поглядах, життєвих уста­новках, а отже, і в діях, вчинках, поведінці

«Не змінюються лише наймудріші та найдурніші» (Конфуцій)

Для спілкування, управління, співпраці з тими людьми, яких життя, виховання, навчання змінюють у часі треба знати і врахо­вувати концепції людської особистості.

Психологія виділяє три концепції: психологічну, соціально- суспільну, фізіологічну.

Психологічна концепція людини відома ще із стародавніх часів, коли було відкрито чотири психічні типи особистості: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик. На цих психотипах формується характер, темперамент, здібності, мотиви діяльності, особливості психологічних реакцій

Соціально-суспільна концепція визначає два типи людей:

• інтроверт (замкнений, спрямований на себе, що спостерігає себе) — мак­симально розвинений індивідуаліст;

• екстраверт (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) — яскраво виражений колективіст

Фізіологічна концепція пов’язана з теорією І. Павлова щодо двох нервових процесів у людини — збудження і гальмування. На цій підставі вчений вивів такі антиподи проявів людської особистості

• сила — слабкість;

• урівноваженість — неврівноваженість;

• швидкість, рухливість — інертність, повільність, загальмованість

У розвиток теорії І. Павлова психолог Б. Теплов запропонував такі характеристики людини як особистості:

• сила (витривалість) • динамічність (легкість інерції нервових процесів) • рухливість (швидкість зміни причин, зміни місця подразнення)

• лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного про­цесу)

У діловому спілкуванні розрізняють 7 можливих його рів­нів, знання яких дає можливість розібратися в ситуації потен­ційного конфлікту, зробивши певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів.

РІВНІ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ (за О. Б. Добровичем)

1. Примітивний

2. Маніпулятивний

3.

Стандартизований

4. Конвенціональний (погоджувальний)

5. Ігровий

6. Діловий

7. Духовний

Найбільш дієвими і плідними є діловий, конвенціона­льний та духовний рівні спілкування.

9.4. Стратегія і тактика проведення ДІЛОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ

І являють собою широкий аспект спілкування, яке охо­плює багато сфер діяльності індивіда.

НЕОБХІДНІ УМОВИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ:

• існування взаємозалежності сторін, які беруть участь у конфлікті

• відсутність значної відмінності в можливостях (силі) суб’єктів конфлікту

• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів

• участь у переговорах сторін, які дійсно можуть приймати рішення в ситуа­ції, що склалася

Стилі поведінки партнерів на переговорах визначаються зале­жно від двох основних факторів:

• який кінцевий результат передбачає досягти кожна сторона. Тут можливі два стилі проведення переговорів: 1) оснований «на положенні» і 2) оснований «на інтересі»;

• як поводять себе партнери при обговоренні питань. Тут та­кож можливі два стилі проведення: 1) оснований «на глибокому змісті» і 2) оснований «на глибокому контексті».

ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛІВ ПОВЕДІНКИ НА ПЕРЕГОВОРАХ

Основа «на положенні» Основа «на інтересі» Основа «на глибо­кому змісті» Основа «на гли­бокому контексті»
Турбота про особи­сті інтереси, захист свого «основного на­пряму» Прагнення до співро­бітництва, відкритість для обміну інформа­цією Ясність, чіткість і дослівна інтер­претація наведе­них доказів Достеменне ви­вчення партнера, психодіагностика його поведінки
Компенсація посту­пок за рахунок оде­ржання іншого зиску Повага до партнера, прагнення йому до­помогти Вирішення про­блеми логічним шляхом Наголос на внут­рішньому зна­ченні спілкування
Напад, тиск на парт­нера, використання драматичних прийо­мів, затягування пе­реговорів, виведення партнера з рівноваги Порозуміння між

партнерами, встанов­лення об’єктивних норм чесності, демон­стрування довіри

Використання не­заперечних фактів, схем, документів, письмових угод, прискіпливе ви­значення термінів Використання натяків, реплік двозначного ха­рактеру
Чіткість контракту, його деталізація Гнучкість контракту, його пристосованість до змін, інтуїтивність Лівостороннє мо­зкове вирішення проблем Правостороннє мозкове вирі­

шення проблем

Одна конкретна

угода.

Гасло «виграш — програш».

Чим більшого до­магається одна сто­рона, тим більше повинна поступити­ся інша. Обидві сторони намагають­ся збільшити свої переваги

Довгострокове догові­рне співробітництво.

Г асло «виграш — ви­граш». Під час пере­говорів створюється сприятлива атмосфе­ра для обміну техніч­ними і технологічни­ми інноваціями в певній галузі, еконо­мічною інформацією

Символ «сфокусо­вана світлова пля­ма».

Спілкування хара­ктеризується від­носно незначним наголосом на слова та на зовнішній, формальний бік.

Основний наголос переноситься на зміст спілкування

Символ — «ши­рокий промінь прожектора».

Мета спілку­вання полягає в тому, щоб спів­чутливо і точно «читати» свого партнера й візу­ально діагнос­тувати його по­ведінку та емоції

Шляхом комбінування зазначених стилів можна встановити чотири квадранти пе­реговорів:

1. 3 основою на контексті та інтересі.

2. 3 основою на змісті й положенні.

3. 3 основою на контексті та положенні.

4. 3 основою на змісті та інтересі.

Протиріччя і конфлікти можуть, як правило, з 'являтися між партнерами, стилі спі­лкування яких відносяться до протилежних квадрантів (1—3; 2—4).

Етапи проходження переговорів

Проходження переговорів

Вирішення конфлікту при переговорах

МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕГОВОРІВ

ЗАЛЕЖНО ВІД ЕТАПУ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ

Етапи розвитку конфлікту Можливості переговорів
Напруження Незгода Переговори проводити рано, ще не всі складові конфлікту визначилися
Суперництво, ворожість Переговори раціональні
Агресивність Переговори за участю третьої сторони
Насилля Воєнні дії Переговори неможливі, доцільні відповідні аг­ресивні дії

МОЖЛИВІ ЦІЛІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ УЧАСТІ В ПЕРЕГОВОРАХ

Формулювання цілей Можливі результати
Відображають в максимально наші інте­реси Найбільш бажані для нас резуль­тати
Враховують наші інтереси Припустимі результати
Практично не враховують наших інтересів Мало прийнятні результати
Зачіпають наші інтереси Зовсім неприйнятні

Контрзаходи проти недобросовісних прийомів під час переговорів

Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності індивіда. Як метод рішення кон­фліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфлікту- юючих сторін.

УМОВИ, ЩО УМОЖЛИВЛЮЮТЬ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ

• існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у конфлікті

• відсутність значного розходження в можливостях осіб (суб’єктів) конфлікту

• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів

• участь у переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в сфо­рмованій ситуації

МОЖЛИВОСТІ ПЕРЕГОВОРІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЕТАПУ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ

Етапи розвитку конфлікту Можливості переговорів
Напруженість, незгода Переговори проводити зарано, ще не всі складові конфлікту визначи­лися
Суперництво, ворожість Переговори раціональні
Агресивність Переговори за участю третьої сто­рони
Насильство, воєнні дії Переговори неможливі агресивні ДІЇ

На деяких із цих етапів переговори можуть бути не прийняті, оскільки ще рано, а на інших буде вже пізно їх починати, й тоді можливі тільки відповідні агресивні дії.

Вважається, що переговори доцільно вести тільки з тими осо­бами, які мають владу в сформованій ситуації й можуть вплинути на результат події.

ГРУПИ, ЧИЇ ІНТЕРЕСИ ЗАЧИТАЮТЬСЯ У КОНФЛІКТІ

Первинні групи — порушені їхні особисті інтереси, вони самі беруть участь у конфлікті, але не завжди від цих груп залежить можливість успішного ве­дення переговорів

Вторинні групи — порушені їхні інтереси, але ці особи не прагнуть до від­критого прояву своєї зацікавленості, їхні дії приховані до певного часу

Можуть існувати терті особи, також зацікавлені в конфлікті, але ще більш приховані за зовнішнім проявом одного конфлікту

СТАДІЇ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ

1. Підготовка до початку переговорів (до відкриття переговорів)

2. Попередній відбір позиції (первісні заяви учасників про їхні позиції в да­них переговорах)

3. Пошук взаємоприйнятного рішення (психологічна боротьба, встановлення реальної позиції опонентів)

4. Завершення (вихід з кризи або переговірного тупика)

Перша стадія — підготовка до початку переговорів. Перед початком будь-яких переговорів надто важливо добре до них під­готуватися — продіагностувати стан справ, визначити сильні й слабкі сторони учасників конфлікту, спрогнозувати розміщення чинностей, з’ясувати, хто вестиме переговори й інтереси якої з груп вони представляють.

Крім збору інформації, на цій стадії необхідно чітко сформу­вати свою мету участі в переговорах.

ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ, ЯКІ ПРОРОБЛЯЮТЬСЯ НА ЦІЙ СТАДІЇ

• Де краще проводити переговори?

• Яка атмосфера очікується на переговорах?

• Чи важливі в майбутньому гарні відносини з опонентами?

ПИТАННЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ УЧАСТІ У ПЕРЕГОВОРАХ

• У чому полягає основна мета проведення переговорів?

• Які є в розпорядженні альтернативи? Реально переговори проводяться для досягнення результатів, які були б найбільш бажаними й припустимими

• Якщо угоди не буде досягнуто, як це відіб’ється на інтересах обох сторін?

• У чому полягає взаємозалежність опонентів і як це виражається зовні?

Досвідчені учасники переговорів вважають, що від даної ста­дії, якщо вона правильно організована, на 50 % залежить успіх усієї подальшої діяльності.

МОЖЛИВІ ЦІЛА ТА РЕЗУЛЬТАТИ УЧАСТІ В ПЕРЕГОВОРАХ

Формулювання цілей Можливі результати
Відображають у максимальному сту­пені наші інтереси Найбільш бажані для нас результа­ти
Враховують наші інтереси Припустимі результати
Практично не враховують наші інте­реси Неприпустимі результати
Зачіпають наші інтереси Зовсім неприйнятні

Друга стадія переговорів — попередній відбір позиції (офі­ційні заяви учасників переговорів). На цій стадії можна реалізу­вати дві мети учасників переговірного процесу: показати опонен­там, що їхні інтереси вам відомі й ви їх ураховуєте; визначити поле для маневру й спробувати залишити в ньому якнайбільше місця для себе.

Звичайно переговори починаються із заяв обох сторін про їхні бажання й інтереси. За допомогою фактів і принципової аргумен­тації сторони намагаються зміцнити свої позиції.

Якщо переговори проходять за участю посередника (провід­ного переговірника), то він повинен кожній стороні дати можли­вість висловитися й зробити все від нього залежне, щоб опоненти не перебивали один одного.

ФУНКЦІЇ ПРОВІДНОГО ПЕРЕГОВІРНИКА (ВЕДУЧОГО)

• Визначає фактори стримування сторін та управляє ними

• Визначає припустимий час на обговорювані питання

• Визначає наслідки від неможливості дійти компромісу

• Пропонує способи прийняття рішень: простої більшості, консенсусу

• Визначає процедурні питання

Третя стадія переговорів полягає в пошуку взаємоприйнятого рішення, психологічній боротьбі. На цьому етапі сторони визна­чають можливості один одного, наскільки реальні вимоги кожної зі сторін та як їхнє виконання може відбитися на інтересах іншо­го учасника. Опоненти представлять факти, вигідні та кільки їм, заявляють про наявність у них усіляких альтернатив. Тут же мо­жливі різні маніпуляції й психологічний тиск на ведучого, нама­гання захопити ініціативу всіма можливими способами. Ціль кожного з учасників — домогтися рівноваги або невеликого до­мінування.

Завдання посередника на цьому етапі — побачити й пустити в хід можливі комбінації інтересів учасників, сприяти внесенню великої кількості варіантів рішень, спрямувати переговори в рус­ло пошуку конкретних пропозицій. У випадку, якщо переговори починають здобувати різкий характер, що зачіпає одну зі сторін, ведучий повинен знайти вихід з положення, що створилося.

Четверта стадія — завершення переговорів, або вихід з тупика. До цього етапу вже існує значна кількість різних варіан­тів і пропозицій, але угоди по них ще не досягнуто. Час не тер­пить, збільшується напруженість, потрібно прийняти якесь рі­шення. Кілька останніх поступок, зроблених обома сторонами, можуть чітко пам’ятати, як саме поступки не впливають на дося­гнення їхньої основної мети (див. попередню таблицю), а які зво­дять нанівець усю попередню роботу.

Головуючий, використовуючи дану йому владу, регулює останні розбіжності й приводить сторони до компромісу.

ФУНКЦІЇ ПРОВІДНОГО

ПЕРЕГОВІРНИЙ (ВЕДУЧОГО)

1. Визначити факт існування конфлікту, тобто визначити наявність проти­лежних цілей, методів в опонентів, визначити самих цих учасників

2. Визначити можливість переговорів. Після визнання наявності конфлікту й неможливості його вирішити «з ходу» доцільно домовитися про можливо­сті проведення переговорів і уточнити, яких саме переговорів: з посередни­ком або без нього й хто може бути посередником, який однаково влаштовує обидві сторони

3. Погодити процедуру переговорів. Визначити, де, коли і як почнуться пере­говори, тобто обмовити строки, місце, процедуру ведення переговорів, час початку спільної діяльності

4. Виявити коло питань, що становлять предмет конфлікту. Основна про­блема полягає в тому, щоб, застосовуючи однакові терміни, визначити, що є предметом конфлікту, а що — ні

5. Розробити варіанти рішень. Сторони при спільній роботі пропонують кі­лька варіантів рішень із розрахунком витрат по кожному з них, з урахуван­ням можливих наслідків

6. Прийняти погодження рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні й за умови, що сторони доходять до згоди, доці­льно це загальне рішення представити в письмовому вигляді: комюніке, ре­золюції, договір про співробітництво тощо. В особливо складних або відпо­відальних випадках письмові документи складаються після кожного етапу переговорів

7. Реалізувати ухвалені рішення на практиці. Якщо процес спільних дій за­кінчується тільки прийняттям опрацьованого й погодженого рішення, а далі нічого не відбувається й не змінюється, то такий стан можне стати детонато­ром інших, сильніших і триваліших конфліктів. Причини, що спровокували перший конфлікт, не зникли, а тільки підсилилися невиконаними обіцянка­ми. Повторні переговори буде набагато складніше.

<< | >>
Источник: Скібіцька Л.І.. Кофліктологія. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури,2007. - 384 с.. 2007

Еще по теме Перепони у спілкуванні. Рівні ділового спілкування: