Перепони у спілкуванні. Рівні ділового спілкування
У процесі обслуговування при особистому контакті на шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося зі своєрідними перешкодам, що призводять до непорозумінь і конфліктів. Треба розглянути заходи вирішення конфліктів та проаналізувати перепони на шляху їх ефективного розв’язання.
Час, що витрачається на конфлікти з оточуючими на роботі та вдома
Існує три перепони у спілкуванні: зовнішність, вираз очей і обличчя, інтелект.
1. Зовнішність людини (її естетичні якості). Переваги красивої зовнішності проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам чи хлопчикам дорослі приділяють більше уваги, ніж іншим. У школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести з ними дружбу. Гарні жінки частіше вдало виходять заміж. Гарні чоловіки часто займають вище соціальне становище в суспільстві.
Люди менш вродливі відчувають дискримінацію, починаючи з раннього дитинства (це менша увага від виховательки в дитячому садочку, суворіше ставлення вчителів, іноді упереджене ставлення викладачів у вузі). їх оцінюють більш вимогливо при прийнятті на роботу, встановленні заробітної плані, наданні пільг тощо.
З одного боку:
«Фізична врода може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху в найрізноманітніших галузях».
(С. Рей, відомий психолог США) З іншого боку:
«Особистість є завжди продуктом біосоціальних умов, яка завдячує своїм виникненням, з одного боку, біологічному впливу, отриманому від батьків, а з іншого — соціальним умовам навколишнього середовища».
(В. М. Бехтерев) Тобто вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже про розум, талант, порядність людини.
Але для позитивного чи негативного першого враження про людину зовнішності замало. Чому одні люди подобаються з першого погляду, а інші сприймаються відразливо?2. Вираз очей і обличчя (міміка, пропорційність, зміни виразу обличчя тощо).
«Уста висловлюють думку людини, а обличчя— думку природи».
(А. Шопенгауер) «Очі — дзеркало душі»
(Народна мудрість)
У виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський досвід. Не випадково ми говоримо: «мудрий погляд», «сумні очі», «сяйво очей», «пустий погляд», «мертвий погляд» тощо.
Більшість людей створюють почуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, але тільки деякі з них можуть визначити психофізіологічні особливості конкретної людини. Існує спеціальна наука — візуальна психодіагностика — пізнання людей за їхньою зовнішністю та поведінкою, тобто через невербальне спілкування.
У другій половині свого життя людина сама є відповідальною за красу та виразність свого обличчя. Отже, краса — це не панацея.
3. Інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею, навчанням, життєвим досвідом і набувається та розвивається протягом усього життя людини. В деяких ситуаціях легше спілкуватися з людиною, яка має розвинутий інтелект, в окремих випадках простіше контактувати з обмеженою розумом людиною.
На перешкоді при спілкуванні, крім названих перепон, існують мотиваційний, моральний та емоційний бар ’єри, вони ускладнюють соціальне управління.
Мотиваційний бар’єр характеризується тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною і переконливою для інших. При негативному її розумінні мотивація може втратити мобілізуюче значення та сприйматися як кон’юнктурні декларації
Моральний бар’єр зумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають життєво-побутові чинники (відмінності статі, віку, соціального походження, та економічного становища, належність до службової та державно-посадової ієрархії тощо). Можуть спрацювати психологічні якості та властивості людини (сором’язливість, скромність, психічний склад, психологічний стан тощо)
Емоційний бар’єр пов’язаний з концепціями тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина.
Разом з тим, людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, досвіді, поглядах, життєвих установках, а отже, і в діях, вчинках, поведінці«Не змінюються лише наймудріші та найдурніші» (Конфуцій)
Для спілкування, управління, співпраці з тими людьми, яких життя, виховання, навчання змінюють у часі треба знати і враховувати концепції людської особистості.
Психологія виділяє три концепції: психологічну, соціально- суспільну, фізіологічну.
Психологічна концепція людини відома ще із стародавніх часів, коли було відкрито чотири психічні типи особистості: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик. На цих психотипах формується характер, темперамент, здібності, мотиви діяльності, особливості психологічних реакцій
Соціально-суспільна концепція визначає два типи людей:
• інтроверт (замкнений, спрямований на себе, що спостерігає себе) — максимально розвинений індивідуаліст;
• екстраверт (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) — яскраво виражений колективіст
Фізіологічна концепція пов’язана з теорією І. Павлова щодо двох нервових процесів у людини — збудження і гальмування. На цій підставі вчений вивів такі антиподи проявів людської особистості
• сила — слабкість;
• урівноваженість — неврівноваженість;
• швидкість, рухливість — інертність, повільність, загальмованість
У розвиток теорії І. Павлова психолог Б. Теплов запропонував такі характеристики людини як особистості:
• сила (витривалість) • динамічність (легкість інерції нервових процесів) • рухливість (швидкість зміни причин, зміни місця подразнення)
• лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу)
У діловому спілкуванні розрізняють 7 можливих його рівнів, знання яких дає можливість розібратися в ситуації потенційного конфлікту, зробивши певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів.
РІВНІ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ (за О. Б. Добровичем)
1. Примітивний
2. Маніпулятивний
3.
Стандартизований4. Конвенціональний (погоджувальний)
5. Ігровий
6. Діловий
7. Духовний
Найбільш дієвими і плідними є діловий, конвенціональний та духовний рівні спілкування.
9.4. Стратегія і тактика проведення ДІЛОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ
І являють собою широкий аспект спілкування, яке охоплює багато сфер діяльності індивіда.
НЕОБХІДНІ УМОВИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ:
• існування взаємозалежності сторін, які беруть участь у конфлікті
• відсутність значної відмінності в можливостях (силі) суб’єктів конфлікту
• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів
• участь у переговорах сторін, які дійсно можуть приймати рішення в ситуації, що склалася
Стилі поведінки партнерів на переговорах визначаються залежно від двох основних факторів:
• який кінцевий результат передбачає досягти кожна сторона. Тут можливі два стилі проведення переговорів: 1) оснований «на положенні» і 2) оснований «на інтересі»;
• як поводять себе партнери при обговоренні питань. Тут також можливі два стилі проведення: 1) оснований «на глибокому змісті» і 2) оснований «на глибокому контексті».
ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛІВ ПОВЕДІНКИ НА ПЕРЕГОВОРАХ
| Основа «на положенні» | Основа «на інтересі» | Основа «на глибокому змісті» | Основа «на глибокому контексті» |
| Турбота про особисті інтереси, захист свого «основного напряму» | Прагнення до співробітництва, відкритість для обміну інформацією | Ясність, чіткість і дослівна інтерпретація наведених доказів | Достеменне вивчення партнера, психодіагностика його поведінки |
| Компенсація поступок за рахунок одержання іншого зиску | Повага до партнера, прагнення йому допомогти | Вирішення проблеми логічним шляхом | Наголос на внутрішньому значенні спілкування |
| Напад, тиск на партнера, використання драматичних прийомів, затягування переговорів, виведення партнера з рівноваги | Порозуміння між партнерами, встановлення об’єктивних норм чесності, демонстрування довіри | Використання незаперечних фактів, схем, документів, письмових угод, прискіпливе визначення термінів | Використання натяків, реплік двозначного характеру |
| Чіткість контракту, його деталізація | Гнучкість контракту, його пристосованість до змін, інтуїтивність | Лівостороннє мозкове вирішення проблем | Правостороннє мозкове вирі шення проблем |
| Одна конкретна угода. Гасло «виграш — програш». Чим більшого домагається одна сторона, тим більше повинна поступитися інша. Обидві сторони намагаються збільшити свої переваги | Довгострокове договірне співробітництво. Г асло «виграш — виграш». Під час переговорів створюється сприятлива атмосфера для обміну технічними і технологічними інноваціями в певній галузі, економічною інформацією | Символ «сфокусована світлова пляма». Спілкування характеризується відносно незначним наголосом на слова та на зовнішній, формальний бік. Основний наголос переноситься на зміст спілкування | Символ — «широкий промінь прожектора». Мета спілкування полягає в тому, щоб співчутливо і точно «читати» свого партнера й візуально діагностувати його поведінку та емоції |
| Шляхом комбінування зазначених стилів можна встановити чотири квадранти переговорів: 1. 3 основою на контексті та інтересі. 2. 3 основою на змісті й положенні. 3. 3 основою на контексті та положенні. 4. 3 основою на змісті та інтересі. Протиріччя і конфлікти можуть, як правило, з 'являтися між партнерами, стилі спілкування яких відносяться до протилежних квадрантів (1—3; 2—4). | |||
Етапи проходження переговорів
Проходження переговорів
Вирішення конфлікту при переговорах
МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕГОВОРІВ
ЗАЛЕЖНО ВІД ЕТАПУ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ
| Етапи розвитку конфлікту | Можливості переговорів |
| Напруження Незгода | Переговори проводити рано, ще не всі складові конфлікту визначилися |
| Суперництво, ворожість | Переговори раціональні |
| Агресивність | Переговори за участю третьої сторони |
| Насилля Воєнні дії | Переговори неможливі, доцільні відповідні агресивні дії |
МОЖЛИВІ ЦІЛІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ УЧАСТІ В ПЕРЕГОВОРАХ
| Формулювання цілей | Можливі результати |
| Відображають в максимально наші інтереси | Найбільш бажані для нас результати |
| Враховують наші інтереси | Припустимі результати |
| Практично не враховують наших інтересів | Мало прийнятні результати |
| Зачіпають наші інтереси | Зовсім неприйнятні |
Контрзаходи проти недобросовісних прийомів під час переговорів
Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності індивіда. Як метод рішення конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфлікту- юючих сторін.
УМОВИ, ЩО УМОЖЛИВЛЮЮТЬ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ
• існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у конфлікті
• відсутність значного розходження в можливостях осіб (суб’єктів) конфлікту
• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів
• участь у переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в сформованій ситуації
МОЖЛИВОСТІ ПЕРЕГОВОРІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЕТАПУ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ
| Етапи розвитку конфлікту | Можливості переговорів |
| Напруженість, незгода | Переговори проводити зарано, ще не всі складові конфлікту визначилися |
| Суперництво, ворожість | Переговори раціональні |
| Агресивність | Переговори за участю третьої сторони |
| Насильство, воєнні дії | Переговори неможливі агресивні ДІЇ |
На деяких із цих етапів переговори можуть бути не прийняті, оскільки ще рано, а на інших буде вже пізно їх починати, й тоді можливі тільки відповідні агресивні дії.
Вважається, що переговори доцільно вести тільки з тими особами, які мають владу в сформованій ситуації й можуть вплинути на результат події.
ГРУПИ, ЧИЇ ІНТЕРЕСИ ЗАЧИТАЮТЬСЯ У КОНФЛІКТІ
Первинні групи — порушені їхні особисті інтереси, вони самі беруть участь у конфлікті, але не завжди від цих груп залежить можливість успішного ведення переговорів
Вторинні групи — порушені їхні інтереси, але ці особи не прагнуть до відкритого прояву своєї зацікавленості, їхні дії приховані до певного часу
Можуть існувати терті особи, також зацікавлені в конфлікті, але ще більш приховані за зовнішнім проявом одного конфлікту
СТАДІЇ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ
1. Підготовка до початку переговорів (до відкриття переговорів)
2. Попередній відбір позиції (первісні заяви учасників про їхні позиції в даних переговорах)
3. Пошук взаємоприйнятного рішення (психологічна боротьба, встановлення реальної позиції опонентів)
4. Завершення (вихід з кризи або переговірного тупика)
Перша стадія — підготовка до початку переговорів. Перед початком будь-яких переговорів надто важливо добре до них підготуватися — продіагностувати стан справ, визначити сильні й слабкі сторони учасників конфлікту, спрогнозувати розміщення чинностей, з’ясувати, хто вестиме переговори й інтереси якої з груп вони представляють.
Крім збору інформації, на цій стадії необхідно чітко сформувати свою мету участі в переговорах.
ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ, ЯКІ ПРОРОБЛЯЮТЬСЯ НА ЦІЙ СТАДІЇ
• Де краще проводити переговори?
• Яка атмосфера очікується на переговорах?
• Чи важливі в майбутньому гарні відносини з опонентами?
ПИТАННЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ УЧАСТІ У ПЕРЕГОВОРАХ
• У чому полягає основна мета проведення переговорів?
• Які є в розпорядженні альтернативи? Реально переговори проводяться для досягнення результатів, які були б найбільш бажаними й припустимими
• Якщо угоди не буде досягнуто, як це відіб’ється на інтересах обох сторін?
• У чому полягає взаємозалежність опонентів і як це виражається зовні?
Досвідчені учасники переговорів вважають, що від даної стадії, якщо вона правильно організована, на 50 % залежить успіх усієї подальшої діяльності.
МОЖЛИВІ ЦІЛА ТА РЕЗУЛЬТАТИ УЧАСТІ В ПЕРЕГОВОРАХ
| Формулювання цілей | Можливі результати |
| Відображають у максимальному ступені наші інтереси | Найбільш бажані для нас результати |
| Враховують наші інтереси | Припустимі результати |
| Практично не враховують наші інтереси | Неприпустимі результати |
| Зачіпають наші інтереси | Зовсім неприйнятні |
Друга стадія переговорів — попередній відбір позиції (офіційні заяви учасників переговорів). На цій стадії можна реалізувати дві мети учасників переговірного процесу: показати опонентам, що їхні інтереси вам відомі й ви їх ураховуєте; визначити поле для маневру й спробувати залишити в ньому якнайбільше місця для себе.
Звичайно переговори починаються із заяв обох сторін про їхні бажання й інтереси. За допомогою фактів і принципової аргументації сторони намагаються зміцнити свої позиції.
Якщо переговори проходять за участю посередника (провідного переговірника), то він повинен кожній стороні дати можливість висловитися й зробити все від нього залежне, щоб опоненти не перебивали один одного.
ФУНКЦІЇ ПРОВІДНОГО ПЕРЕГОВІРНИКА (ВЕДУЧОГО)
• Визначає фактори стримування сторін та управляє ними
• Визначає припустимий час на обговорювані питання
• Визначає наслідки від неможливості дійти компромісу
• Пропонує способи прийняття рішень: простої більшості, консенсусу
• Визначає процедурні питання
Третя стадія переговорів полягає в пошуку взаємоприйнятого рішення, психологічній боротьбі. На цьому етапі сторони визначають можливості один одного, наскільки реальні вимоги кожної зі сторін та як їхнє виконання може відбитися на інтересах іншого учасника. Опоненти представлять факти, вигідні та кільки їм, заявляють про наявність у них усіляких альтернатив. Тут же можливі різні маніпуляції й психологічний тиск на ведучого, намагання захопити ініціативу всіма можливими способами. Ціль кожного з учасників — домогтися рівноваги або невеликого домінування.
Завдання посередника на цьому етапі — побачити й пустити в хід можливі комбінації інтересів учасників, сприяти внесенню великої кількості варіантів рішень, спрямувати переговори в русло пошуку конкретних пропозицій. У випадку, якщо переговори починають здобувати різкий характер, що зачіпає одну зі сторін, ведучий повинен знайти вихід з положення, що створилося.
Четверта стадія — завершення переговорів, або вихід з тупика. До цього етапу вже існує значна кількість різних варіантів і пропозицій, але угоди по них ще не досягнуто. Час не терпить, збільшується напруженість, потрібно прийняти якесь рішення. Кілька останніх поступок, зроблених обома сторонами, можуть чітко пам’ятати, як саме поступки не впливають на досягнення їхньої основної мети (див. попередню таблицю), а які зводять нанівець усю попередню роботу.
Головуючий, використовуючи дану йому владу, регулює останні розбіжності й приводить сторони до компромісу.
ФУНКЦІЇ ПРОВІДНОГО
ПЕРЕГОВІРНИЙ (ВЕДУЧОГО)
1. Визначити факт існування конфлікту, тобто визначити наявність протилежних цілей, методів в опонентів, визначити самих цих учасників
2. Визначити можливість переговорів. Після визнання наявності конфлікту й неможливості його вирішити «з ходу» доцільно домовитися про можливості проведення переговорів і уточнити, яких саме переговорів: з посередником або без нього й хто може бути посередником, який однаково влаштовує обидві сторони
3. Погодити процедуру переговорів. Визначити, де, коли і як почнуться переговори, тобто обмовити строки, місце, процедуру ведення переговорів, час початку спільної діяльності
4. Виявити коло питань, що становлять предмет конфлікту. Основна проблема полягає в тому, щоб, застосовуючи однакові терміни, визначити, що є предметом конфлікту, а що — ні
5. Розробити варіанти рішень. Сторони при спільній роботі пропонують кілька варіантів рішень із розрахунком витрат по кожному з них, з урахуванням можливих наслідків
6. Прийняти погодження рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні й за умови, що сторони доходять до згоди, доцільно це загальне рішення представити в письмовому вигляді: комюніке, резолюції, договір про співробітництво тощо. В особливо складних або відповідальних випадках письмові документи складаються після кожного етапу переговорів
7. Реалізувати ухвалені рішення на практиці. Якщо процес спільних дій закінчується тільки прийняттям опрацьованого й погодженого рішення, а далі нічого не відбувається й не змінюється, то такий стан можне стати детонатором інших, сильніших і триваліших конфліктів. Причини, що спровокували перший конфлікт, не зникли, а тільки підсилилися невиконаними обіцянками. Повторні переговори буде набагато складніше.