Політичні конфлікти

охоплюють конфлікти партійних систем правових інституцій державної влади в державних і суспільно-полі­тичних організаціях. Звідси трактування політичного конфлікту не тільки як інституціолізованого, практично-політичного протибор­ства (якими є, наприклад, парламентські дебати або протесті акції опозиційних сил), але і як теоретичного і символічного (культурно­го) зіткнення в соціальному просторі за можливість впливати на його модифікації і трансформації.

Політичний конфлікт - зіткнення суб'єктів політики в їх взаємно­му прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані з досягненням влади або збереженням політичного статусу в суспільстві.

Всезагальний для конфліктології поділ політичних конфліктів на конфлікти цінностей, інтересів, ідентифікації безумовно виправданий.

Конфлікт цінностей - зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві - праві, ліберали - консерватори). Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передкон- фліктна ситуація.

Конфлікт інтересів пов'язаний із зіткненням різних, насамперед політичних і соціально-економічних, інтересів.

Конфлікт ідентифікації - суперечності стосовно визначення громадянином своєї етнічної та політичної приналежності. Однак багатогранність політичних конфліктів вимагає і застосування спе­цифічного підходу. До такої типологізації відносять класифікацію по­літичних конфліктів за протиборчими сторонами на міждержавні і внутрідержавні.

7.1.1. Типологія внутрідержавних політичних конфліктів при­пускає використання зон політичного протистояння у якості кри­терію типологізації. Перший тип політичного конфлікту охоплює політичний режим, процес боротьби за владу і її реалізацію. Тому державно-правові конфлікти виділяють в окрему типологічну групу політичних конфліктів, що виникають в системі державної влади. У перебігу таких конфліктів боротьба їде навколо функціонування старих і виникнення нових державних інститутів, обсягу їх повнова­жень, конституційних положень, ресурсів влади тощо.

Другій тип політичних конфліктів виникає в системі ієрархічної статусно-ролевої структури політичної сфери. Нерівний розподіл влади, різні форми і рівнів участі в політичному житті стають джере­лом конфліктності політичних відносин.

Третій тип політичних конфліктів - це конфлікти на основі істот­них розбіжностей в політичній культурі, як способі сприйняття реаль­ності, політичного мислення і форм діяльності великих соціальних груп.

Четвертий тип - конфлікти в системі державного управління, що ґрунтуються на боротьбі різних соціальних інституцій і державних структур з перерозподілу і реалізації політико-державної влади. Кон­ституційний баланс виконавчої і законодавчої гілок влади є гарантом успішного функціонування державного управління. Але іноді функ­ції гілок влади перехрещуються, мають суперечності, тоді й виника­ють такі конфлікти. Концентрація останніх приводить до політичних криз: урядових, парламентських і конституційних.

7.1.2. Міждержавні політичні конфлікти - протиріччя, де суб'єк­тами виступають держави (або коаліції держав). Відносини між ними є конкурентними і. навіть, можуть приймати найгостріші форми (вій­ськові). Державами рухають так звані національні інтереси, основу яких складають найважливіші для існування нації (народу) потреби: в безпеці, контролі і використанні природних ресурсів, збереженні культурної цілісності і національної специфіки. Природними обме­жувачами національно-державних інтересів виступають обмеженість ресурсів і національні інтереси інших країн.

Види міждержавних конфліктів:

- конфлікт ідеологій

- конфлікт політичного панування

- територіальний конфлікт

- релігійний конфлікт

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. По­трібно проводити чітку межу між війною і міждержавним конфлік­том. Військові конфлікти менш масштабні. Цілі обмежені. Причини

- спірні питання. Причина війни - глибинні економічні і ідеологічні суперечності меду державами. Війни масштабніші. Війна - стан всьо­го суспільства, що бере участь в ній, військовий конфлікт - стан со­ціальної групи.

Проблему мотивації конфлікту в міжнародних відносинах при­йнято пов'язувати з питанням про об'єкти конфлікту, з'ясування проблем, які стоять в центрі уваги протиборчих сторін.

Наприклад, К. Холсті в роботі «Мир і війна» указує, що питання, які стояли в центрі конфліктів 1945-1989 рр., тобто після другої сві­тової війни і до закінчення «холодної війни», можна підрозділити за ступенем потенційної «генерації конфлікту».

На перше місце як «генератори конфлікту» Холсті ставить наступ­ні чинники:

- характер політичного режиму в країні, залученої в конфлікт;

- створення нової держави як політичної одиниці в світі;

- підтримка і/або збереження суверенітету держави;

- територіальні питання;

- питання виживання держави і відповідного політичного режиму;

- контроль за «стратегічною територією»;

- національне об'єднання або «консолідація нації»;

- захист або підтримка військово-політичного союзника;

- захист економічних і торгових інтересів;

- релігійно-етнічні причини;

- боротьба за релігійну гегемонію.

У останні десятиліття відбувалося зниження частки територіаль­них і ресурсних претензій, пов'язаних з захистом торгових інтересів і навігації. Це пов'язано з новими умовами в міжнародних відносинах, характером світової політики, появою нових важелів і механізмів до­сягнення зовнішньополітичних цілей.

Регіональні конфлікти після другої світової війни і в період біпо­лярності деколи приводили до небезпечних міжнародно-політичних криз і озброєної боротьби з серйозними наслідками. Майже в кожно­му такому конфлікті, крім безпосередньо конфліктуючих сторін, в тій або іншій формі була видимою участь наддержав, які використовува­ли 'їх в своєму військово-політичному протистоянні.

Деякі конфлікти часів «холодної війни» виявилися стійкими, затя­гувалися на роки і десятиліття. Інші, затихнувши на якийсь час, спа­лахували з новою силою.

Пропри зовнішню несхожість у всіх цих конфліктах була загальна основа: вони виникли як прямий або непрямий вираз головної супе­речності біполярній моделі. Ці регіональні конфлікти, виникнувши одного разу, у свою чергу грали істотну роль в системі міжнародних відносин, впливаючи на хід розвитку не тільки у відповідних регіо­нах, але і міжнародних відносин в цілому.

Для багатьох сучасних політичних конфліктів притаманний між­національний аспект: політичний конфлікт є одночасно національ­ним або в усякому разі має таку сторону, будь то, сепаратистський рух чи течії «ура-патріотизму». Конфлікти в політичній сфері загалом звичайне явище в демократичному суспільстві. Їх особливість поля­гає в тому, що вони можуть іноді переростати у великомасштабні су­спільні події: повстання, масове безладдя, врешті-решт - у громадян­ську війну.

Міжнародним збройним конфліктом називають збройне зіткнен­ня різних суб'єктів міжнародного права (держав, 'їх союзів, націо­нально-визвольних рухів тощо). У сучасних міжнародних відносинах нерідко спостерігається так звана інтернаціоналізація внутрішніх конфліктів - їх переростання в міжнародний конфлікт.

Сучасна конфліктологія використовує поняття «сила» суб'єктів конфлікту, під якою розуміють економіко-географічне положення (населення, наявність мінеральних, водних, енергетичних або інших ресурсів, промисловий, військовий або технологічний потенціал тощо), історичний досвід, особливості національного характеру, стій­кість державного ладу, наявність серйозних внутрішніх конфліктів, національний характер; якість дипломатії, моральний дух суспіль­ства, підтримку влади і її політики з боку громадської думки. «Сила» означає потенційну здатність суб'єкта конфлікту добитися реалізації своїх цілей.

У міжнародному конфлікті сила одного з учасників не від'ємна від слабкості іншого. Наявність пари «сильний - слабкий» притаманна для будь-якого конфлікту. При цьому час від часу вони можуть міня­тися місцями, ніколи не перетворюючись а ні в абсолютно сильного, а ні в абсолютно слабкого. Сила слабкого, зазвичай, полягає у відсто­юванні своєї моральної переваги над супротивником. Це допомагає відновити сили і взяти реванш.

Сьогодні спостерігається перенесення політичного протистояння в інформаційно-психологічну сферу. Продукт сучасної операції ін­формаційно-психологічної війни - це відповідно підготовлені нови­ни, репортажі, статті у ЗМІ. Відповідний продукт інформаційно-пси­хологічної контроперації - інформація у ЗМІ іншої держави. Отже, інтенсивність використання інформаційно-психологічних засобів зростає. Таким чином, психологічна війна - це і дії, сплановані за сце­нарієм з метою досягнення інформаційно-психологічного ефекту.

7.2.