Етнополітичні і міжнаціональні конфлікти.

Сьогодні до найжорсткіших конфліктів належать етнічні чи ет- нополітичні і міжнаціональні. Предметом конфлікту виступають як території, так і різні елементи правового статусу представників тієї або іншої національності, їх майнові і немайнові права.

В психології конфлікт між етнічними групами чи націями роз­глядають як відкрите (конфліктні дії), так і приховане, тліюче про­тистояння. В останньому випадку напруга виражається в соціальній конкуренції, оціночному порівнянні своєї і чужої груп на користь власної. У перебігу конфлікту зростає значення двох важливих умов соціальної конкуренції:

Члени свого етносу сприймаються як подібні один одному (більше ніж це є насправді). Акцент на внутрішньо групову подібність при­зводить до деіндивідуалізації, анонімності, що виражається у неди- ференційованому відношенні до окремих представників чужої групи. Деіндивідуалізація полегшує здійснення агресивних дій по відношен­ню до «ворогів».

Так, при дослідженні традиційних культур було виявлено, що чим більше в членів племені схожих елементів в зовнішності (одяг, зачіска, розфарбовування обличчя і тіла), які сприяють деіндивідуалізації, тим воно більш агресивне. Єдина форма одягу як елемент, підсилюю­чий деіндивідуалізацію, безумовно, полегшує прояви агресивності і у ворогуючих арміях.

У членів інших етносів відшуковується більше відмінностей ніж це є насправді. Часто культурні і навіть мовні межі між етнічними спільнотами невизначені і важко вловимі. Але в конфліктній ситуації суб'єктивно вони сприймаються як яскраві і чіткі. Показовий при­клад цієї тенденції - підкреслення відмінностей між народами тутсі і хуту в Руанді, що сприяло різанині і чистці за етнічною ознакою, яка забрала мільйони життів.

Міжетнічні конфлікти багатобічні за своєю природою. Дослідни­ки пропонують різні 'їх класифікації. За цілями міжетнічні конфлікти можна поділити на:

- соціально-економічні, при яких висуваються вимоги громадян­ського рівноправ'я (від прав громадян до рівного економічного стану);

- культурно-мовні і конфесійні, при яких вимоги, що висуваються, зачіпають проблеми збереження або відродження функцій мови, культури, релігії етнічній спільності;

- політичні, якщо етнічні меншини, що беруть участь в них, доби­ваються політичних прав (від автономії місцевих органів влади до повномасштабного конфедералізму);

- територіальні, якщо в їх основі лежать вимоги зміни меж, при­єднання до іншої («спорідненому» з культурно-історичної точки зору) держави або створення нової незалежної держави.

Джерелом етнічних конфліктів, як правило, є внеетнічні соціаль­но-політичні та економічні суперечності. Внутрішнім, власне етніч­них, джерелом етнічного конфлікту може бути зіткнення національ­них інтересів, тобто тих же соціально-політичних та економічних інтересів, але визнаних на рівні національної самосвідомості фунда­ментальними життєвими потребами даної етнічної спільності.

Виділяють чотири фази міжетнічної напруженості: латентну, фру- страційну, конфліктну і кризову, які подібні до наведених вище.

Латентна фаза напруги - це в цілому нормальний психологічний фон етноконтактних ситуацій і існує в будь-якому, навіть найгармо- нічнішому суспільстві, де є поділ на етнічні групи.

Фрустраційна фаза напруги характеризується усвідомлення інте­ресів етнічної групи все більшою кількістю членів групи. Неминучі у будь-якому суспільстві ситуації зіткнення призводить до формуван­ня уявлень про загрози цим інтересам (дійсні чи уявні) і, відповідно, до формування уявлень про необхідність їх захисту. На цій стадії на­пруга стає явною, проривається назовні у формах побутового наці­оналізму, якому відповідають поява і широке розповсюдження в то­варистві принизливих групових характеристик інших етнічних груп (наприклад, «чорні», «кепки», «чучмеки»), зростання популярності анекдотів на національні теми, почастішання конфліктних міжособи- стісних епізодів на національному ґрунті тощо.

Ці процеси безпосередньо пов'язані з рівнем соціальної напру­женості в суспільстві і відображають її трансформацію в міжетніч­ну напругу. Останнє означає, що джерелом фрустрації починають сприйматися інші етнічні групи. В результаті різні перешкоди, що виникають при здійсненні життєво-важливих потреб, все частіше пов'язуються з етнічною належністю. Тут можуть мати значення як реальні причини (наприклад, дискримінація у звичайних життєвих ситуаціях), так і надумані.

Конфліктна фаза напруги має раціональну основу оскільки на цьо­му етапі виникає реальний конфлікт несумісних цілей, інтересів, цін­ностей і суперництво етнічних груп за обмежені ресурси. Зростання міжетнічної напруженості формує міжгрупову взаємодію переважно по типу суперництва, яке посилює зростання антагонізму між етніч­ними групами.

Цьому сприяє загроза руйнування звичного способу життя, мате­ріальної і духовної культури етносу. Виникає протидія цим процесам з боку спільноти або її окремих представників, оскільки відмова від звичних цінностей породжує почуття меншовартості. Етнічна група відчуває себе дискримінованою за духовними показниками (заборо­няють релігію, обмежують використання мови, не поважають звичаї і традиції), що з великою ймовірністю може стати (і стає) причиною етнічного конфлікту.

Психологи спостерігають в цей час кумулятивні ефекти групової взаємодії: посилення тривоги або агресії. Стрімка циркуляція чуток у системі неформальних комунікацій. Часто спостерігаються під впли­вом цих чинників масові психози. Вони породжують групову реакцію «войовничого ентузіазму» як форму соціального захисту, що припу­скає готовність до активної боротьби за значущі соціальні цінності, освячені культурною традицією. Ці цінності зазвичай представлені такими поняттями, як «народ», «національна гордість», «батьківщина предків».

Когнітивно-емоційна опора войовничого ентузіазму - образ іншо­го етносу, в якому конкретизується загроза. На цій стадії майже завж­ди з'являються вимушені мігранти. У останніх знижена фрустраційна стійкість, ускладненні взаємини з широким колом осіб.

Кризова напруга виникає коли міжетнічні конфлікти вже немож­ливо врегулювати цивілізованими методами і в той же час вони вима­гають негайного вирішення. Її головні відмінності: страх, ненависть і насильство. Ненависть і страх тісно пов'язують етнічні групи і ста­ють рушійними силами поведінки, а насильство перетворюється на головну форму контролю двох етнічних груп. За таких умов етнічні конфлікти мають тенденцію до трансформації в етнополітичні.

Етнополітичні конфлікти є зіткненням суб'єктів політики в їх праг­ненні реалізувати свої інтереси і цінності, пов'язані з досягненням чи перерозподілом політичної влади, визначенням її символів, а також групового політичного статусу та пріоритетів державної політики, в яких етнічні відмінності стають принципом політичної мобілізації, і хоча б одним із суб'єктів конфлікту є етнічна група. Отаннім часом до етнополітичних конфліктів злучаються міжнародні терористич­ні організацій націоналістичного спрямування (наприклад, Аль-ка- їда). Це дало підстави деяким дослідникам Р. Каплан, К. Бут, А. Мінк, Р. Харвей, С.Хантінгтон казати про зіткнення між цивілізаціями, по­вернення людства в нове середньовіччя.