7.3. Конфлікти в економічній сфері

виявляються, перш за все як конкуренція за ресурси, умови виробництва, нові технології і збут продукції. Потенціал конфлікту надзвичайно великий, але в сучасній економіці він регулюється на різних рівнях політично, юридично, мо­рально.

Соціальна і політико-правова боротьба за легітимацію того або іншого виду власності складає ядро конфліктності в суспільстві. Конфлікт інтересів власників і найманих робітників створює поле соціальної напруги, тому в суспільстві формуються механізми збере­ження легітимного характеру власності і як майна, і як властивих їй соціально-економічних функцій.

Під економічним конфліктом розуміють не конкуренцію взагалі, а її крайні форми: суперництво за ресурси між сторонами, які несуть витрати у зв'язку із спробами ослабити або усунути один одного (Дж. Хиршлай- фер, С. Ськапердас). Під конфліктною поведінкою розуміють широкий спектр дій: судовий позов, економічний рекет, грабіж; широке коло об'єк­тів агресивної стратегії: обмежені ресурси, споживачі, суперники.

Якщо раніше загальною для економічної теорії конфлікту була ме­тафора «війни», - людина «войовнича» (homo bellicus) протиставля­лася традиційним моделям «мирній» людині (homo pacificus) в рин­ковій конкуренції і у внутрішньо організаційній діяльності, то зараз конфліктна поведінка розглядається у поєднанні з іншими видами економічної діяльності

Економічна психологія досліджує діяльність в «тіні конфлікту», де виробництво, обман і насильницьке захоплення ресурсів невід'ємні. Відповідно розширено і визначення конфліктної економічної пове­дінки: основна увага перемістилася із захоплення власності («темної сторони сили»), за виразом Джека Хиршлайфера на приховані форми конфлікту, де примус передбачений і врахований сторонами як по­тенційна загроза. Сюди відносять такі сфери діяльності, як отриман­ня ренти, лобіювання, суперечності між менеджерами і акціонерами, які містять потенційну загрозу конфлікту.

Класичне уявлення про «економічну людину» (homo economicus) як «максимізатора корисності» змінюється: це співіснування і вза­ємне доповнення компаній різних типів, засноване на розмежуванні ніш, в кожній з яких існують свої правила гри.

Перенесення поняття економічного конфлікту на всю сукупність конфліктів, що виникають у зв'язку з виробництвом, розподілом і споживанням благ, призводить до численних суперечностей. Його, наприклад, можна розглядати як зіткнення економічних інтересів підприємця і чиновника, наслідок протилежності підприємницької і розподільної функцій. Якщо вважати економічними будь-які вироб­ничі, споживчі і розподільні відносини, які пронизують все суспіль­ство, то доводиться визнати економічними і зіткнення двох крупних фінансово-промислових груп з неекономічними засобами боротьби.

Класифікація економічного конфлікту на підставі його суб'єктів теж стикається із суперечностями, оскільки суб'єкти (виробники, посередники, споживачі) вступають в конфлікти не тільки з приводу матеріальних благ, але і з приводу прав, статусу, влади і цінностей. Підприємець, наприклад, може виступати в декількох соціально-еко­номічних ролях: зокрема, і як споживач, і як роботодавець, і як під­рядчик, і навіть як чиновник.

Відносини соціального обміну, в які вступає власник, перетворю­ють його різноманітні капітали (матеріальні, фінансові, людські, соці­альні, культурні) на ресурси впливу. Для того, щоб реалізувати право власності, необхідний вплив. Це може бути пряма сила (захват під­приємств новими власниками) і винагорода (підвищення заробітної плати працівників), і опора на легітимність, уявлення про справедли­вість.

7.4.