3.1. Причини виникнення конфліктів поділяють на субєктивні і об'єктивні. Суб'єктивним приводом конфлікту можуть слугувати:
- неприємності в особистому житті людини і пошук «цапа відбувай- ло» - особи, на якій можна зірвати роздратування;
- хворобливий стан;
- втома;
- підвищене нервове збудження ( наприклад, наприкінці робочого дня).
Об’єктивні джерела конфлікту - це проблеми, які необхідно вирішити або питання, які слід обговорити. Кожна сторона має свою позицію, і аргументи потрібні для того, щоб переконати опонента змінити свою позицію або прийняти іншу точку зору. Ці аргументи стосуються проблеми предмету розбіжностей. Можна аргументувати, наприклад, свою позицію щодо того, чия черга виконувати ту або іншу роботу. За допомогою аргументів можна відстоювати свою правоту в колективі. До об'єктивнихі джерел конфлікту відносять: організаційно-управлінські, функціонально-організаційні, особистіс- но-функціональні, ситуативно-управлінські, соціально-психологічні, особистісні причини.Організаційно-управлінські причини включають структур - но-організаційні чинники: помилки в проектуванні структури організації, зміни структури і невідповідність її діяльності; проблеми в технічних структурах: неоднакова оснащеність робочих місць, темп роботи; проблеми у владних структурах: невідповідність обов'язків, компетенції і відповідальності; розподіл влади в цілому.
Функціонально-організаційні причини пов'язані із неоптимальними функціональними зв'язками із зовнішнім середовищем, між структурними підрозділами організації; взаємозалежністю завдань, неправильним розподілом відповідальності; обмеженістю ресурсів, які потрібно поділити між окремими працівниками; якістю комунікації: відсутністю, спотворенням або суперечностями інформаційних повідомлень; слабкістю контактів керівництва і рядових співробітників.
Особистісно-функціональні причини охоплюють проблеми неповної відповідності працівника посаді; суперечливості посадових інструкцій; суперечності між професійними і особистісними вимогами.
Ситуативно-управлінські причини лежать у помилках в ухваленні і виконанні управлінського рішення.
Соціально-психологічні причини включають широке коло проблем: природне зіткнення інтересів людей в процесі їх життєдіяльності: конфлікт цінностей: між свободою і рівністю, справедливістю і нерівністю, колективізмом і індивідуалізмом, ксенофобією і відкритістю світові, демократією і авторитарністю, прагненням до суспільної власності і орієнтаціями на приватну власність); різний підхід до оцінки одних і тих же подій, внутрішньогруповий фаворитизм, змагання і конкуренція, обмежена здатність до децентрації (зміні власній позиції в результаті зіставлення з позиціями інших людей).
Особистісні причини криються у суб'єктивних оцінках поведінки партнерів як неприпустимої (поведінка оцінюється як бажане і допустиме, небажане і неприпустиме), причому до різних людей застосовується різний підхід; у особистісних характеристиках, таких як низька конфліктостійкість, низький рівень емпатії, неадекватний рівень домагань, акцентуації характеру, психологічна несумісність.
У втраті і спотворенні інформації в процесі міжособистісної і між- групової комунікації (брак словарного запасу, часу для спілкування, уваги або розуміння, нездатність сформулювати проблеми); у розба- лансуванні рольової взаємодії людей; у прагненні більше брати, ніж віддавати; у жаги влади.
Слова, дії (або бездіяльність), які приводять до конфлікту прийнято називати конфліктогенами. Важлива особливість конфліктогенів, полягає в тому, що ми більш чутливі до травмувальних впливів з боку оточення і мало уваги звертаємо на свої слова і дії. Як правило, партнер по спілкуванню сприймає нашу поведінку як конфліктну і вступає в боротьбу за самого себе, включає арсенал оборонних і виправдувальних засобів.
Конфліктогени є суто архаїчними реакціями з часів, коли людина знала два способи захисту: напад або втеча. Однак і зараз такі реакції є у людини: відмова від спілкування, спроба перервати взаємини (втеча), силові ігри, спроба перемогти (боротьба).
Більшість конфлік- тогенних дій і висловлювань можна віднести до одного з трьох типів: 1) прагнення переваги; 2) проявів агресивності; 3) проявів егоїзму.Прагнення переваги виявляється у демонстрації прямих проявів переваги; зверхності із особливим відтінком нібито доброзичливості; у хвалькуватій нібито захопленій розповіді про власні успіхи і досягнення; надмірній впевненості у своїй правоті з безапеляційними висловами.
У нав'язуванні своєї думки під виглядом порад, що викликає у оточення бажання зробити навпаки, більш того, порада, надана у присутності інших, частіш усього сприймається як докір; у необґрун- тованій впевненості щодо цінності своїх думок, перебиванні співрозмовника, прагненні поправити іншого.
Прояви агресивності можуть бути наслідком самоствердження в соціальному середовищі (родині, колективі, групі однолітків) чи вираженням протесту. Ситуативна агресивність виникає як реакція на певні обставини. Це можуть бути: погане самопочуття і настрій, неприємності в сімейно-побутових чи ділових взаєминах. Однак частіше усього ситуативна агресивність виникає як реакція на конфлік- тоген.
За принципом «подібне народжує подібне» («сам такий», «від такого чую») агресивність у відповідь провокує, у свою чергу, ще більш інтенсивну агресивну відповідь і обмін «люб'язностями» у ще більш агресивній формі.
Прояви егоїзму. Прояви надмірного егоїзму звичайно виступають сильним конфліктогеном для оточення, тому що егоїст часто домагається чогось для себе за рахунок інших. Ця позиція, як правило, і породжує конфліктну ситуацію. У зрілому віці надмірна концентрація на власному «Я» і повна байдужість до інших людей приводить, як правило, до відчуження і особистість стає агресивною.