7. Аристотель: метафізика, логіка, етика.
Аристотель - гр. Філософ, критикував Платона, коливаючись між ідеалізмом і матеріалізмом. У ф-ії розрізняв:
1) теор. частина - вчення про буття, 2) практ. - про чол. діяльності, 3) поетичний.
- Про творчість. Ідея не може існувати окремо від матерії Сутність речі невіддільна від того чим вона є. Наші відчуття є копіями окруж. нас світу.За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: теоретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманітних явищ («первинна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремлену частину філософії — логіку.
Вчення про буття. Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального світу без будь-яких зв’язків з оточуючою дійсністю. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми.
Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням. Арістотель вважав, що буття — це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сутність.
Головною категорією стає категорія сутності. Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.
Проблема матерії. Арістотель визначав її як потенцію, обмежену формою. Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета. Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності самого предмета. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.
Вчення про душу. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні: 1) рослинна душа, що відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму; 2) тваринна душа, що відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання; 3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й допов-нюється розумом і мисленням. Власне, ця функція виокремлює людину з довколишнього світу. Таким чином, душу має тільки природне тіло: рослина, тварина, людина. Душа є формою живого природного тіла. Саме вона надає життю змісту й сенсу.
Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно в першопочатком за своїм буттям.