Філософське поняття руху. Рух і розвиток.

Пізнаючи навколишній світ, ми бачимо, що в ньому немає нічого абсолютно застиглого і незмінного, все перебуває в русі, переходить з одних форм в інші. Абсолютного спокою, рівноваги, нерухомості ніде немає, усякий спокій, рівновага відносні, являють собою певний стан руху.

Ф. Енгельс у творі "Діалектика природи" говорить про існування таких форм руху:

♦ механічного (просторове переміщення);

♦ фізичного (електромагнетизм, гравітація, теплота, звук, зміни агрегатних станів речовини);

♦ хімічного (перетворення атомів і молекул речовини);

♦ біологічного (обмін речовин у живих організмах);

♦ соціального (суспільні зміни, а також процеси мислення). Серед основних форм руху матерії Енгельс розрізняв вищі і нижчі форми, які з необхідністю пов'язані одна з одною. Він відмічав, що елементи нижчих форм входять у вищі, ніби супроводжують їх.

В основі матеріалістичного, діалектичного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з першим з них, рух є невід'ємна, необхідна і суттєва властивість, спосіб існування матерії. "Матерія без руху, - писав Ф. Енгельс, - неможлива так само, як і рух без матерії". Згідно з другим положенням, рух визначається як будь-яка зміна, "зміна взагалі". У третьому положенні підкреслюється, що рух являє собою суперечність, а її джерелом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей.

Рух має певні властивості:

– об'єктивність, вона випливає з об'єктивного існування світу;

– рух незнищуваний, бо незнищувана матерія, світ;

– загальність (універсальність) руху, бо немає таких матеріальних тіл, які б не перебували в русі, тобто без взаємодії, зміни;

– абсолютність і відносність руху, тобто він відносний в міру конкретних форм його прояву;

– суперечливість руху, яка проявляється в тому, що він абсолютний і відносний, перервний і безперервний (наприклад годинник).

З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:

– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);

– регресивний (наприклад, старіння живого організму);

– кругообіг.

Перший тип руху називається розвитком. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.

O В античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам. Зокрема Геракліт стверджував, що світ "є і буде вічно спалахуючим і згасаючим".

O Середньовічна християнська філософія історії: життя розумілося як устремління вперед від минулого до майбутнього, від зародження до Страшного суду. Тобто виникає уява про часову спрямованість, неповторність подій індивідуального і суспільного життя.

O Р. Декарт вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію.

O Французькі просвітителі Вольтер і Ж. -Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.

O І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших зоряних світів.

O Г. Гегель розробив цілісну концепцію розвитку, насамперед Історичного розвитку людства з позицій об'єктивного ідеалізму. Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.

52.