Класична і некласична теорії істини. Критерії істини.

У гносеології сформувалися різні трактування істини:

· класична або кореспондентська концепція істини (Платон і Аристотель): під істиною розуміється відповідність людських знань реальному положенню справ, об’єктивній дійсності;

O Платон: «.

O Аристотель у «Метафізиці»: «. . . говорити про суще, що його немає, або про несуще, що воно є, - значить говорити помилково; а говорити, що суще є і несущого немає, - значить говорити істинно». «Треба мати на увазі - не тому ти білий, що ми правильно вважаємо тебе білим, а навпаки - тому, що ти білий, ми, які стверджують це, маємо рацію»

· когерентна концепція істини – істинне знання завжди внутрішньо і системно упорядковане; істинною повинна бути та гіпотеза, яка не суперечить фундаментальному знанню, що існує в науці.

· прагматистська концепція (В. Джемс) – знання повинне бути оцінене як істинне, якщо здатне забезпечити одержання деякого реального результату, істинність ототожнюється з користю;

· апріористська концепція – деяке іманентне, властиве душі до досвідне знання, що лише розкривається в ході індивідуальних і загальнолюдських пізнавальних зусиль

O індійська веданта про всезнання людського атмана, тотожного брахману

O античне розуміння знання як пригадування безсмертної душі

O християнське вчення про богоподібну людину

O декартівська доктрина вроджених ідей

O Кант: знання не те, що відповідає дійсності, а яке відповідає критеріям загальності й необхіності

· конвенціалістська концепція істини (Пуанкаре): істина – це продукт певної угоди між учасниками пізнавального процесу.

Думки відносно критерію істини:

ü Ряд філософів (наприклад Р. Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність. Але багато фактів свідчить, що ясність і очевидність можуть ввести в оману.

ü Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина, вважали вони, – це те, що відповідає показанням наших органів чуття. Зокрема, Фейєрбах стверджував: "Там, де починається чуттєвість, закінчується будь-яка суперечка". На перший погляд, вони мають рацію. Але в дійсності це далеко не так, тому що не все в світі доступно органам чуття. Наприклад, як можна відчути елементарні частки, їх властивості тощо?

ü Прагматизм (від гр. pragma – справа, діяльність) вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще "працюють" на нас. Те, що служить людині для досягнення благополуччя, процвітання, повинне бути істинним. Прагматизм ототожнює практику з відчуттями людини, заперечує достовірність наших знань про світ. Виходить, що людина є повним невігласом щодо законів світу. Світ – це хаос відчуттів та переживань, він позбавлений внутрішньої єдності й не підвладний розумовому пізнанню.

ü Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми). Здавалося б, на перший погляд, що цей критерій має бути переконливим, адже якщо одна людина може помилятися, то мільйони людей, тим більше протягом багатьох поколінь, помилятися не можуть. Але і цей критерій не здатний відрізнити істину від помилкового знання. Наприклад, мільйони вірують – хто в Христа, хто в Аллаха, існують світові релігії. Яка ж з них істинна? Прибічник кожної з них вважає істинною свою позицію.

ü Різновид критерію істини вбачався також в умовній згоді тобто конвенціоналізмі, у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.