Основні екзистенціали людського буття. Сутнісні сили людини.
Розуміння діяльності як основи власне людського способу буття дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін "екзистенціал" походить від слова "екзистенція", що його у філософії XX ст.
вживають для позначення специфіки людського існування. З цього огляду термін "екзистенціал" означає:те, поза чим немає людини як людини;
те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.
Основні екзистенціали буття:
· дистанціювання від будь-яких природно-космічних процесів, тобто не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності;
· трансендентування (дослівно – вихід за межі, процесування через щось) – неприлученість людини ні до чого остаточно і назавжди, своєрідне «перелітання» від одних форм прилучення до буття до інших;
· свобода, тобто не запрограмованість, наявність вибору типу дій та поведінки, можливість замінювати природну необхідність;
· індивідуація: у людському бутті на перший план виходять людська індивідуальність, унікальність та неповторність: тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;
· принципова всеєдність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства: «обираючи себе, я завжди створюю всезагальне. Я створюю його, розуміючи проект будь-якої іншої людини, до якої б епохи вона не належала» (Ж-П. Сартр);
· перебування (буття) «на межі», цей важливий екзистенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує проблематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування.
В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехресті двох нескінченностей: з одного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а, з іншого, - нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу.
На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: Ядуху і тіла, ■ неба і землі, ■одиничності та всезагальності, ■ ницості та величі, ■ свободи та необхідності.Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л. Фейєрбахом додають ще й людську тілесність.
Людська тілесність постає досить унікальною, надзвичайно складною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-космічні якості: саме в людському сприйнятті кольори починають набувати повноти спектральних проявів, запахи — належної оцінки, смаки — реакцій та ін. Людська тілесність має надзвичайну пластичність, вищий ступінь саморегуляції та ін.
Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дослідження, завжди предметно навантажені та до певної міри інтелектуалізовані. Через це вони, по-перше, осягають найвищих почуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, здатні бути провідними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.
Людське розуміння підносить людину над усім сущим, дозволяючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, нарешті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.
Нарешті, воля (воління), наділяє людину унікальними у світі живого здатностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосереднього вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходитись на величезній просторовій та часовій відстані від людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм: "Не можна, але якщо сильно воліти, то можна'4.
Всі ці сили ніби виводять людину у перший ряд того всесвітнього процесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світових сил та нових сутностей. Через це сучасне розуміння людини дозволяє нам належною . мірою оцінити давні філософські твердження про те, що глибини світу розкриваються в людині та через людину. А звідси вишиває, що ми не повинні ставитись до людини, як до "біомаси", що цінність людини не може бути обмежена ні її соціальними функціями, ні, навіть, її думками та ідеалами: це є передній край світового метаморфозу (процесу зміни та породження нових форм).
62.