54. Основні принципи герменевтичної філософії за Х. -Г. Гадамером.
Герменевтика - грец. - Роз'яснюю, тлумачу. Найважливіша заслуга Гадамера - всебічна і глибока розробка ключовою для герменевтики категорії розуміння. Розуміння для нього - спосіб існування пізнає, що діє і оцінює людини.
Розуміння - це не стільки пізнання, скільки універсальний спосіб освоєння світу ("досвід"), воно невіддільне від саморозуміння інтерпретатора, є процес пошуку сенсу ("суті справи") і неможливе без передрозуміння.Гадамер – німецький, учень Хайдеггера, представник герменевтики. Герменевтику трактує не як галузь теоретичного пізнання, а передусім як дослідну діяльність, спрямовану на осягнення людиною розуміння - цього універсального способу освоєння нею світу. Тому предметом філософської герменевтики є не тільки методологія, теорія чи практична робота тлумачення текстів, не лише всі гуманітарні науки, а увесь її розмаїтий життєвий світ. Світ людського буття за подібного підходу не лише й не так пізнається за допомогою суто раціонально-теоретичних засобів, як співпереживається людиною через актуалізацію, активізацію й напружену, повнокровну реалізацію усіх її можливостей осягнення дійсності. Тому Г. охоче веде мову не про пізнання, а про випробування, дослідження світу, про набуття життєвого досвіду як складнішу і автентичнішу форму освоєння реальності. Водночас досвід людського буття Г. не обмежує лише життєвим досвідом як формою безпосереднього переживання світу людиною, а інтерпретує його як поліморфне утворення, що містить у собі й інші, різноманітні, опосередковані форми освоєння - "досвід історії", "досвід мистецтва" тощо.
Серед таких різноманітних попередніх, передумовних форм, як "навмисність", "передбачливість", "зумисність", "упередженість" тощо, Г. особливого значення надає такій формі, як "передсуд", вважаючи її основною. У зв'язку з цим він акцентує увагу на конструктивних можливостях цієї наперед заданої форми "охоплення" світу, не погоджуючись із мислителями Просвітництва, що вбачали у передсудах лише джерело оманливості і ставили за мету звільнення від неї людського розуму. І навпаки, прагнення обійняти позицію позаісторичного суб'єкта, що піднісся над часом, вже Г. тлумачить як своєрідний непродуктивний передсуд "ідеалізму свідомості, який він намагається подолати шляхом переведення філософування в онтологічну площину — за допомогою поняття гри.
Істина, за Г. , не здобувається, а відбувається, і найавтентичнішою сферою, де саме вона відбувається, є мистецтво.