Сциентистские направление философии в 20 веке. Позитивизм и эмпириокритицизм.
Філософія ХХ століття винятково різноманітна. Визначити її головні особливості не так легко, як це було стосовно більш ранніх епох. Проте серед визначальних її рис частіше називають некласичність.
Цим намагаються підкреслити її істотну відмінність насамперед від німецької класичної філософії. Дійсно, багато філософських концепцій ХХ століття можна розглядати як реакцію на надмірну абстрактність, спекулятивність філософії Гегеля (особливо помітна ця реакція у таких філософів ХІХ в. , як О. Конт (1798 – 1857), А. Шопенгауер (1813 – 1855), С. К’єркегор (1844 – 1900), Ф. Ніцше (1788 – 1860) й ін. ). Звичайно, цим не вичерпується зміст поняття «некласичність». Так, до некласичних філософських концепцій не може бути застосоване так зване основне питання філософії, нехай навіть у тій дидактичній формі, про яку говорилося в попередній темі. Крім того, до кінця ХІХ століття в духовній культурі Європи наростає критика індустріальної цивілізації, настає «переоцінка цінностей» (Ф. Ніцше) західноєвропейського суспільства, і насамперед цінностей раціоналізму, науки, прогресу. Усі частіше стали сумніватися у всесиллі науки, у загальній і найвищій цінності наукового знання. Це не могло не позначитися на переорієнтації філософської проблематики, ядром якої стає тепер питання про співвідношення філософії і науки.Сцієнтизм в історії філософії знайшов своє яскраве вираження в таких філософських концепціях (системах), як позитивізм, що має чотири етапи своєї еволюції – ранній, класичний, позитивізм, емпіріокритицизм, нео- і постпозитивізм. (див. про це далі). Крім неопозитивізму до сцієнтистського напрямку у філософії XX в. належать: прагматизм, аналітична філософія, структуралізм, філософія лінгвістичного аналізу й ін. Відповідно, до філософського антисцієнтизму (антропологічного напрямку у філософії ХХ в. ) можна віднести такі філософські системи (концепції), як феноменологію, екзистенціалізм, філософську герменевтику.
Позитивістську філософію далі розвивали англійські філософи Д. Мілль (1806 – 1873) і Г. Спенсер (1870 – 1903). В другій половині XIX ст. цей філософський напрямок набуває все більш суб'єктивного характеру. Позначився вплив ідеалістично орієнтованих эмпіристів Д. Берклі і Д. Юма. Тим самим позитивізм вступає в другий етап своєї еволюції, що іноді іменується емпіріокритицизмом. Серед його представників назвемо Р. Авенаріуса (1840 – 1896), Е. Маха (1838 – 1916), що розглядали світ як сукупність «нейтральних елементів», чи «нічиїх» відчуттів (і взагалі будь-яка річ для них – це комплекс відчуттів).
30.