Сущность метафизики и формирование наук у Аристотеля

Велику роботу по систематизації усієї попередньої філософії виконав Арістотель (384-322 рр. до н. э). У його системі філософське знання тієї епохи набуває найбільш усебічного характеру.

Вчення про буття. Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального світу без будь-яких зв’язків з оточуючою дійсністю. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми.

Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням. Арістотель вважав, що буття — це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сутність.

Головною категорією стає категорія сутності. Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.

Проблема матерії. Арістотель визначав її як потенцію, обмежену формою. Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета. Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності самого предмета. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.

Вчення про душу. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні: 1) рослинна душа, що відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму; 2) тваринна душа, що відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання; 3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й допов-нюється розумом і мисленням.

Аристотель - найвидатніший учений античності. Його вплив на розвиток науки античності, середньовіччя, та й нового часу важко переоцінити. Особливо сильний вплив зробили праці Аристотеля на формування природничих наук: фізики, астрономії, медицини, ботаніки й ін. У цьому зв'язку досить символічним виглядає зіставлення легендарних предків Піфагора, Платона й Аристотеля. Перший деякими авторами вважався сином Аполлона і сам був напівбогом, другий, що не легенда, походив з роду афінських царів. Предком же Аристотеля по переказі був Асклепій, бог-лікувальник.

Аристотель використовував весь той могутній логічний апарат, якому він навчився в Академії Платона. Там він пройшов серйозну школу критичної рефлексії, навчився розчленовувати, аналізувати і, треба сказати, що інтерес Аристотеля до такого роду розчленовуванню навряд чи не більший, ніж у його вчителя. Мистецтвом розрізнення понять, виявлення всіх значень, які може мати слово, прямих і переносних, Аристотель володіє віртуозно. Він не тільки блискучий логік, але і систематизатор, енциклопедист, по суті, що підсумовувала все наукове знання тієї епохи. Відповідно до Діогену Лаерцію він написав порядку 400 творів, що містили 440 270 рядків.

Однак логіка Аристотеля має інший характер, ніж у Платона. Головним, мабуть, відмінністю є те, що при аналізі протилежностей, з яких і в елеатів і в Платона починаються логіко-діалектичні побудови і визначення типу “буття - небуття”, “єдине - багато чого”, ці протилежності не є в Аристотеля сутностями, чи, іншими словами, це не підлягаючі, це присудки. Вони не абсолютні, вони мають сенс тільки як визначення конкретної сутності, будь те людин, кінь, бик. Таким чином це людина може чи бути не бути, а саме по собі буття чи бути не бути не може. Таким чином сутність (первинна) завжди конкретна. Усі такі сутності рівноправні, однак окремий індивід більш сутність чим вид (вторинна сутність), а усередині первинних усі рівноправні.

Звідси зрозуміла “демократичність” наукової програми Аристотеля в порівнянні з платонівською, у якій перевага віддавалася вивченню істот коштовних і божественних. “Виходить, однак, що про цих коштовних і божественних істот нам наявно набагато менший ступінь знання (тому що те, виходячи з чого ми могли б досліджувати їх, і те, що ми жадаємо довідатися про їх, надзвичайно мало відомо нам з безпосереднього відчуття), а щодо минущих речей тварин і рослин ми маємо велику можливість знати, тому, що виростаємо з ними. "

13.