Боргове фінансування інвестицій.

1. Довгострокові банківські кредити для фінансування інвестиційних проектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на довгострокові кредити для придбання обладнання та інших необоротних активів (проектні кредити) та іпотечні кредити.

2. Лізинг, який за своєю сутністю можна вважати комбінацією кредиту й оренди. Найпоширенішими є оперативний лізинг і фінансовий лізинг (капітальна оренда).

Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція, що передбачає надання орендареві права користування основними фондами на строк, який не перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких фондів їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. Після закінчення строку угоди лізингоотримувач може: повернути обладнання лізингодавцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні засоби за залишковою вартістю. До оперативного лізингу належать: райтинг — короткострокова оренда майна від одного дня до року, хайринг — середньострокова оренда від одного до трьох років.

Фінансовий лізинг (оренда) — договір, у результаті укладення якого лізингоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизують більшу частину вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку угоди про фінансовий лізинг об'єкт лізингу, переданий лізингоотримувачеві згідно з угодою, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

3. Франчайзинг (непряме фінансування) — надання одним

підприємством іншому права на виробництво і продаж товарів під його товарним знаком або за його технологією. Надання франшизедавцем прав іншим підприємствам може набувати таких форм: передання підприємству франшизодавцем необхідної технічної і комерційної інформації та документації, добір і навчання персоналу, надання інформації про обладнання, креслення тощо; надання франшизодавцем обладнання на умовах лізингу; надання франшизоотримувачу пільгового кредиту строком на 1—2 роки; франшизодавець може виступати гарантом за кредитами, що отримав франшизоотримувач. Взаємовідносини між франшизодавцем і франпіизоотримувачем регулюють угодою франпіизи (угода комерційної концесії), у якій міститься: встановлення строку угоди, як правило, від 3 до 15 років (середній термін — 7 років); встановлення розмірів квот (допустимих обсягів виробництва), обмежень території і місць проведення операцій; дотримання франпіизоотримувачем політики франшизодавця у сфері ціноутворення, якості продукції, реклами тощо; встановлення плати за надані франшизодавцем послуги — платежі типу пашуальних (разові виплати на момент отримання технології, обладнання), платежі типу роялті (періодичні виплати після початку виробничої діяльності), комбінація пашуального платежу і роялті.

Оборотний капітал. Оборотний капітал суб'єкта підприємництва (підприємства) — грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність процесу виробництва й обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності.

Метою функціонування капіталу підприємства, й оборотного зокрема, є його самозростання в процесі кругообігу. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал у процесі кругообігу, одночасно є початковою стадією наступного обороту капіталу, пов'язаного як зі створенням матеріальних благ, так і з нагромадженням фінансових ресурсів із метою розширеного відтворення та авансування коштів за іншими напрямками отримання прибутків. Це означає, що оборотний капітал за умови його самозростання набуває таких форм: оборотних коштів, які опосередковують створення і продаж матеріальних і нематеріальних благ, та коштів, не залучених до основної діяльності підприємства, які використовують на фінансовому ринку, забезпечуючи приріст доходів підприємства.

Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств реального сектору економіки, пов'язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, є оборотні кошти, тобто грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва та здійснення розрахунків.

Оборотні виробничі фонди у буквальному розумінні не є матеріальними цінностями, з яких створюються матеріальні блага. Це оборотні кошти, що у процесі кругообігу набирають форму оборотних фондів — грошових коштів, авансованих у виробничі запаси (сировину, основні й допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати); паливо, тару; незавершене виробництво (незавершену виготовленням продукцію), витрати майбутніх періодів (витрати на освоєння нової продукції, вдосконалення технології). За матеріальним змістом оборотні виробничі фонди є предметами праці, які повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції у процесі одного виробничого циклу.

Фонди обігу, хоча й не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, потрібні для забезпечення єдності виробництва й обігу — процесу реалізації продукції. Матеріальною основою фондів обігу є запаси продукції на складах, товари відвантажені, залишки грошових коштів на рахунках у банках і в касі підприємства, що забезпечують процес реалізації продукції.

Оборотні кошти суб'єкта підприємництва (підприємства) виконують виробничу і розрахункову функції. Суть виробничої функції полягає у забезпеченні безперервності процесу виробництва. Оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і переносять свою вартість на новостворений продукт. Після завершення виробництва обігові кошти переходять у сферу обігу, де виконують розрахункову функцію, тобто опосередкування завершення кругообігу коштів шляхом перетворення оборотних коштів із товарної форми на грошову.

Склад оборотних коштів — сукупність елементів, що становлять оборотні виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на складах, товари відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках). Такий поділ оборотних коштів зумовлений наявністю двох сфер індивідуального кругообігу: сфери виробництва та сфери обігу.

За принципами організації оборотні кошти поділяють на кошти, що потребують встановлення їх оптимального розміру, і такі, що не потребують цього.