За джерелами формування оборотні кошти поділяють на власні, позичені й залучені.

До власних джерел формування оборотних коштів на момент створення суб'єкта підприємництва (підприємства) належать частки майна (матеріальні активи) і грошові кошти (монетарні активи) засновників (акціонерів), спрямовані до статутного капіталу.

До позичених коштів належать: суми короткострокових позик банку; кошти міністерств (асоціацій), отримані за умови їх повернення; надходження від продажу облігацій тощо.

Джерелом формування оборотних коштів підприємств є залучені кошти — кошти, прирівняні до власних (стійки пасиви), асигнування з бюджету тощо.

Фінансовим результатом діяльності суб'єкта підприємництва

(підприємства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення доходів і витрат. Прибутку властиві такі функції:

— оціночна — характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства (прибуток відображає кінцевий фінансовий результат);

— стимулююча — полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо;

— бюджетоутворююча — прибуток є одним із джерел формування дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів, плати за землю тощо.

Загальний показник, що характеризує фінансовий результат від діяльності підприємства за будь-який період, — прибуток від звичайної діяльності, тобто прибутком є частина чистого доходу, що обраховується як різниця між чистим доходом, отриманим від продажу продукції (активів), обчисленої за відпускними цінами виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів).

Прибуток від звичайної діяльності містить прибутки, одержані від основної (операційної) діяльності, фінансові прибутки і прибуток, отриманий методом участі в капіталі, прибутки від інших операцій.

Прибуток від продажу товарної продукції, а також від інших видів діяльності підприємства, які не є інвестиційними чи фінансовими (операційний прибуток), визначають методом прямого рахунку. Послідовність визначення прибутку від операційної діяльності така:

1) чистий дохід визначають шляхом зменшення доходу від обсягу проданої продукції за відпускними цінами виробника на суми вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо);

2) валовий прибуток одержують у вигляді різниці між чистим доходом і обсягом проданої продукції за її виробничою собівартістю, збільшеною на суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, не списаних на виробничу собівартість продукції і понаднормативних виробничих витрат;

3) операційний прибуток визначають шляхом зменшення валового прибутку на суми адміністративних витрат (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням суб'єкта підприємництва) і витрат на збут і рекламу (витрати, пов'язані з реалізацією продукції; утриманням підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам тощо).

Фінансові прибутки містять суми одержаних дивідендів, відсотки та інші доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі), зменшені на суми витрат на виплату відсотків та інших витрат суб'єкта підприємництва, пов'язаних із залученням позикового капіталу.

Прибуток, одержаний методом участі в капіталі, визначають як різницю між доходом, одержаним від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, і збитком, спричиненим інвестиціями у згадані підприємства.

Інші прибутки визначають як різницю між доходом від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, неопераційних курсових різниць й інших доходів, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, і їх собівартістю.

Алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) визнають прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування.

Прибуток від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток за встановленою законодавцем ставкою у розмірі 25%.

Надзвичайний прибуток — різниця між надзвичайними доходами (суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи від інших подій та операцій) і надзвичайними витратами (невідшкодовані втрати від надзвичайних подій: стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо, включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій і втрати від

інших подій та операцій).

Розмір податку на надзвичайний прибуток визначають за встановленою законодавцем базовою ставкою у розмірі 25 % .

Чистий прибуток (збиток) розраховують як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

Розподіл і використання чистого прибутку суб'єктів підприємництва відрізняються залежно від набутої ними організаційно-правової форми і форми власності.

Чистий прибуток приватного підприємства зазвичай спрямовують на фінансування реальних і фінансових інвестицій, поповнення оборотного капіталу, утримання соціальної інфраструктури, заохочення членів трудового колективу, формування резервних фондів, проведення благодійних заходів тощо. Державні комерційні і казенні підприємства, окрім перерахованих напрямків використання прибутку, вносять до бюджету державні дивіденди, які розраховують на державну частку в розмірі, встановленому законодавством.

Розподіл і використання чистого прибутку в господарських товариствах усіх форм власності (на відміну від приватних підприємств) передбачає його розподіл на дві частини. Спочатку формують резерв на виплату дивідендів, а решту суми прибутку використовують за напрямами, згаданими вище. Господарські товариства з часткою держави у статутному капіталі додатково вносять до бюджету державні дивіденди на державну частку. їх розмір законодавець встановлює у відсотках до чистого прибутку без урахування виплат з фонду дивідендів.

3.