2. Основні організаційно-профілактичні заходи щодо попередження злочинів органами банку при перевезенні цінностей.

Тісна взаємодія та відпрацювання спільних заходів органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби та інших правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю і порушенням законності в усіх сферах громадського життя мають сприяти стабілізації криміногенної обстановки, зміцненню законності й правопорядку в державі.

Серед заходів, що плануються для протидії некорисливим агресивним посяганням на життя, здоров'я, честь і гідність людини, особливо слід активізувати заходи спеціальної медичної реабілітації осіб з хворобливими відхиленнями психіки. Для цього необхідно створити і фінансувати спеціальні заклади психічної (психіатричної) діагностики та соціальної реабілітації психопатів, хронічних алкоголіків, наркоманів та інших правопорушників з аномаліями психіки. Потребують уваги та державної підтримки наукові розробки у галузі терапевтичного коригування агресивної поведінки, яка загрожує оточуючим.

Отже, з практичного погляду запобігання злочинності можна поділити на профілактику й припинення. Профілактика є розширеною, довгостроковою системою заходів.

Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Аналогічне визначення цієї дефініції подається в обговореному 12 травня 1998 р. Верховною Радою України в другому читанні проекту Закону України «Про профілактику злочинів», у ст. 1 якого зазначається, що під профілактикою злочинів слід розуміти здійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Однак ця діяльність має на меті не тільки скоротити кількість засуджених, але і зменшити збитки від злочинності.

Слід зауважити, що заходи недопускання та припинення застосовуються до особи, котра робить спробу чи вчиняє конкретний злочин.

Виходячи із вище зазначеного, запобігання є діяльністю держави та суспільства, спрямованою на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов, а також на недопущення та припинення конкретних злочинів.

Здійснення політики у сфері запобігання злочинності повинне ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів запобігання злочинності належать:

- гуманізм;

- наукова обґрунтованість; – законність;

- економічна доцільність;

- диференційованість; – своєчасність;

- плановість;

- комплексність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями та засоби запобіжного впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної запобіжної діяльності має принцип законності.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

Принцип диференціації – врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногенний уплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників.

Своєчасність – проведення превентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин.

Плановість – полягає у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно.

Комплексність – використання різноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її зумовлюють.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності – це кримінологічна категорія, що означає систему об'єктивних і суб'єктивних передумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, його причин і умов.

Кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо.

Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

На індивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення і припинення. Коли попереджувальна діяльність виявилася малоефективною, тоді й виникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовується на стадії готування до злочину, а припинення – на стадії замаху на злочин. Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинів тісно взаємопов'язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю.

Профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєю цілеспрямованістю на зміцнення безпеки право-охоронюваних цінностей – інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян – шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.

Найважливішими складовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи. Істотним для теорії і практики боротьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб'єктів профілактики і відповідно масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретної спрямованості цих заходів.

У кримінології попередження злочинності розглядається як багаторівнева система державних і громадських заходів, спрямованих на:

а) з'ясування й усунення будь-якого посилення причин злочинності, окремих її видів, а також умов, що їй сприяють, та їх нейтралізацію;

б) з'ясування й усунення ситуацій на певних територіях чи у певному середовищі, які безпосередньо мотивують чи провокують вчинення злочинів;

в) виявлення в структурі населення груп підвищеного кримінального ризику і зниження цього ризику;

г) виявлення осіб, поведінка яких указує на реальну можливість вчинення злочинів, і справляння на них стимулюючого і коригувального впливу, а у випадку необхідності – і на їхнє найближче оточення.

Як і будь-яка інша сфера соціального управління, профілактика злочинності повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості, наукової обґрунтованості.

Координаційна діяльність правоохоронних» органів здійснюється в різних формах. У координаційній роботі важливе значення мають вивчення, аналіз, обговорення стану законності і правопорядку в районі, місті, області, розроблення і реалізація спільних заходів щодо посилення боротьби з найнебезпечнішими злочинами чи формами їх прояву.

Конкретні форми координаційної діяльності визначаються керівниками правоохоронних органів.

У практичній діяльності використовуються такі форми координації дій правоохоронних органів, як: 1. Обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю.

2. Видання спільних наказів, вказівок підготовка інформаційних листів та інших документів.

3. Спільні засідання колегій цих органів.

4. Спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.

5. Вивчення і поширення позитивного досвіду по боротьбі зі злочинністю та корупцією.

6. Створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів.

7. Взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підготовки та навчання кадрів, підвищення їхньої кваліфікації, проведення спільних семінарів конференцій тощо.

8. Розроблення та здійснення спільних цільових заходів з метою виявлення, припинення і профілактики злочинів, а також усунення причин і умов, що сприяти їх вчиненню.

9. Міжвідомчі наради працівників правоохоронних органів.

10. Спільне проведення аналізів (узагальнень) щодо стану злочинності та корупції, прогнозування тенденцій і динаміки розроблення відповідних заходів, спрямованих на запобігання їм та боротьбу з ними, визначення шляхів їх реалізації.

11. Розроблення та подання узгоджених пропозицій щодо проектів державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю.

12. Прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю та корупцією.

13. Спільна підготовка пропозицій органам державної влади та органам місцевого самоврядування по оздоровленню криміногенної ситуації.

14. Спільне розроблення та подання пропозицій компетентним органам щодо вдосконалення правового регулювання діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією.

15. Спільне ініціювання і проведення наукових досліджень з проблем боротьби зі злочинністю і корупцією.

Координаційна діяльність потребує організації, яка має бути конкретною, чіткою і результативною, оскільки кожен із правоохоронних органів, що бере участь у координації, є самостійним. Діяльність цих органів у боротьбі зі злочинністю необхідно організовувати, скоординовувати їхні дії з урахуванням об'єктивних умов у районі, місті, області та державі.

Одна з основних форм координації – це координаційна нарада керівників правоохоронних органів. Ця форма є відправною, оскільки на її основі організовується більшість інших спільних заходів. На координаційній нараді правоохоронні органи обговорюють актуальні питання боротьби зі злочинністю, а також вживають узгоджених заходів з метою забезпечення об'єднаних дій по досягненню загальної мети і вирішенню завдань, які покладені на них законом.

Наступна форма координації – видання спільних наказів, вказівок, підготовка інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів – широко використовується в практичній діяльності правоохоронних органів. Ці документи необхідно готувати, враховуючи компетенцію кожного органу. Як правило, спільні документи направляються за результатами аналізу чи узагальнення практики боротьби зі злочинністю в цілому або за окремими її видами, це також може бути методика розкриття тяжких злочинів тощо. Водночас у таких документах можуть висвітлюватись і недоліки та помилки в діяльності правоохоронних органів, неналежне виконання посадовими особами функціональних повноважень. Видання спільних документів допомагає запроваджувати передові методи роботи по зміцненню законності, не допускати в подальшому помилок у роботі, вдосконалювати організацію роботи в різних напрямах. Такі документи направляються на місця за підписами перших керівників правоохоронних органів.

Розкриття та розслідування конкретних злочинів значною мірою залежить від того, як організовано взаємодію працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури з самого початку роботи у справі, з моменту виїзду на місце події.

Ефективність діяльності слідчих органів, особливо з розкриття злочинів, не може здійснюватися без активної допомоги органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність. Оперативно-розшукова діяльність посідає одне з провідних місць у кримінально-правовій політиці держави. Завдяки органам, які її здійснюють, розкривається 85% злочинів.

Проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а також усунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню, є наступною формою координації.

Успіх у боротьбі зі злочинністю залежить від своєчасного розкриття злочинів, їх оперативного розслідування. Результативність у розкритті злочину залежить від правильного реагування на заяви і повідомлення про його вчинення.

Спільні завдання по боротьбі зі злочинністю потребують від правоохоронних органів не тільки узгодження їхніх дій щодо запобігання злочинам, їх виявлення та припинення, але й підвищення кваліфікації працівників цих органів. Така форма координації широко практикується. Це, як правило, семінари та науково-практичні конференції працівників правоохоронних органів, на яких обговорюються питання зміцнення законності і посилення боротьби зі злочинністю. На семінарах вивчається практика застосування правових норм, позитивний досвід щодо запобігання злочинам, розслідування кримінальних справ тощо.

До цієї форми координації необхідно попередньо детально готуватися. З цією метою доцільно скласти програму конференції, семінару, де слід передбачити теми доповідей, а також визначити працівників, які виступатимуть з ними. На таких міжвідомчих семінарах висвітлюються актуальне питання діяльності правоохоронних органів, на приклад: методика розслідування справ певної категорії, методика вивчення і запобігання злочинності. Крім того, обговорюються аналізи кримінальних справ і робиться їх узагальнення. При цьому звертається увага на недоліки та помилки, що були допущені при розслідуванні. Розглядаючи практику застосування законів, доцільно запрошувати суддів, учених, працівників експертних установ. Для обговорення найважливіших питань у масштабах області чи держави проводяться науково-практичні конференції із запрошенням наукових працівників.

У практичній діяльності застосовується і така форма координації, як спільні засідання колегій правоохоронних органів, які проводяться за участю членів колегій правоохоронних органів. На спільних засіданнях обговорюються різні питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією і приймаються погоджені рішення колегії.

Проведення спільних колегій правоохоронних органів дає змогу детальніше проаналізувати стан боротьби зі злочинністю, відпрацювати спільні заходи, спрямовані на протидію найбільш небезпечним злочинним проявам загальнокримінального та економічного характеру та їх організованим формам.

Спільне проведення аналізів стану злочинності та корупції є однією з форм координації.

Організація роботи по боротьбі зі злочинністю можлива тільки на основі аналізу зібраної всіма правоохоронними органами інформації про стан злочинності. Якісно проаналізувати криміногенну ситуацію, дати прогноз її розвитку можна тільки шляхом об'єднання зусиль усіх правоохоронних органів.

Аналіз статистичних даних про кількість і види злочинів, а також осіб, що їх вчинили, потрібно робити за період, який дає змогу більш об'єктивно висвітлити стан злочинності. Таким періодом може бути рік або півріччя. Необхідно проаналізувати дані, які характеризують роботу правоохоронних органів: про розкриття злочинів, строки і якість слідства; застосування запобіжних заходів до осіб, що скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини; відшкодування матеріальних збитків, результати розгляду справи у судах, законність вироків та інші питання. Тільки на основі аналізу таких даних можна прийняти обґрунтоване рішення, визначити мету і спланувати конкретні заходи правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996–2000 р.р, що була затверджена Указом Президента України 17 вересня 1996 р., цьому стратегічному напряму приділяє багато уваги. Передбачається зокрема:

– вдосконалення банківської справи;

– посилення захисту внутрішнього ринку від недоброякісних товарів, у тому числі тих, що ввозяться з-за кордону;

– посилення боротьби з браконьєрством;

– посилення боротьби з контрабандою;

– усунення недоліків у справі оподаткування і сплати податків;

– удосконалення системи правового регулювання ввозу в Україну підпільних товарів;

– розробка і здійснення комплексу заходів запобігання корисливій злочинності в аграрному секторі економіки та у процесі приватизації;

– посилення контролю за інвестиціями;

– запобігання злочинам у сфері діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів.

Разом з цими загальними директивами Програма містить і конкретні заходи:

– запровадити комп'ютерний контроль за імпортом підакцизних товарів;

– розробити механізм участі правоохоронних органів у контролі за зовнішньоекономічною діяльністю;

– посилити контроль за додержанням валютного законодавства при здійсненні експортно-імпортних операцій;

– створити єдиний банк даних про платників податків та порушників податкового законодавства;

– розробити заходи щодо попередження та своєчасного припинення фальшивомонетництва.

Для протидії хабарництву і взагалі корупції передбачається ряд організаційно-контрольних заходів, у тому числі щодо практики надання різного роду пільг приватним особам та комерційним структурам, відкриття державними службовцями валютних рахунків в іноземних банках.

Передбачається програма боротьби з наркобізнесом.

Дуже важливою є проблема оплати праці державних службовців. Зараз вона така, що провокує корупцію. Разом із тим давно пора законодавчо зобов'язати службовців та посадових осіб усіх рангів декларувати свої доходи, а тих, хто здійснює одноразові розрахунки на суму понад 150 неоподаткованих мінімумів заробітної плати, сповіщати про це Державну податкову адміністрацію.

Попередження і припинення організованої злочинної діяльності здійснюється у першу чергу оперативно-розшуковими засобами, технічний та професійний рівень яких має бути досить високим, щоб протидіяти мафіозним формуванням.

Потребує правового регулювання проблема захисту учасників кримінального процесу–свідків, експертів, потерпілих–від погроз та насильства з боку зацікавлених осіб. Пора також вирішити проблему державного відшкодування потерпілим втрат від злочинів із наступним регресним позовом до винних осіб.