1. Поняття ідентифікації людини за зовнішніми ознаками

Габітологія (або габітоскопія) — галузь криміналіс­тичної техніки, що включає систему теоретичних поло­жень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнен­ня особи.

Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість). Опис у реєстрах зовнішності осіб, які були піддані покаранню, уперше було здійснено Паризькою префектурою в середині XVIII ст. Наукова методика опису особи (словесний портрет) була розроблена у 80-і рр. XIX ст. фран­цузьким криміналістом Альфонсом Бертильоном (звичайно вказують 1885 р.).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підо­зрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Іденти­фікуючими об'єктами виступають:

1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафік­сований в пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використан­ням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістич­ному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого тру­па, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішнос­ті: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифіка­ції людини за ознаками зовнішності:

1) ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіс­тавлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінова­ним портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіс­тавлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словес­ного портрета» з фотозображенням;

5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульп­турна реконструкція портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійс­нюється:

1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фо­тознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду

загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова);

2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

3) за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб'єк­тивних портретів (методи відтворення зовнішності розшу­куваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

1) синтетичні портрети — виготовляються з фраг­ментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оператив­ного працівника;

2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

3) фоторобот — комплекти фотографічних зобра­жень частин обличчя, які використовуються з певною ме­ханізацією (у 1952 р. французький криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діа­позитивів;

5) комп'ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп'ютерної програми та за­собів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців.