ДОДАТКИ

ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИБОРІВ, ВІДОБРАЖЕНІ У МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТАХ

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

ООН

ВІД 10.12.1948

ст. 2 Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

ст. 21 1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через

вільно обраних представників.

ст. 21 3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і

нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ ПРО ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА

ООН

ВІД 16.12.1966

ст. 2 1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім

перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

ст. 25 Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необгрунтованих обмежень право і можливість:

a. брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

b. голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;

c.

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД РАДА ЄВРОПИ

ВІД 20.03.1952

ст. 3 Право на вільні вибори

Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД РАДА ЄВРОПИ

ВІД 04.11.1950

ст. 10 Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

ст. 10 Свобода вираження поглядів

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

ст. 11 Свобода зібрань та об'єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

ст. 11 Свобода зібрань та об'єднання

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав

і свобод інших осіб.

ст. 14 Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

ст. 16 Обмеження політичної діяльності іноземців

Жодне з положень статей 10, 11 і 14 не може розглядатись як таке, що забороняє Високим Договірним Сторонам встановлювати обмеження на політичну діяльність іноземців.

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

ООН

ВІД 21.12.1965

ст. 5 Відповідно до основних зобов'язань, викладених у статті 2 цієї Конвенції, Держави-учасниці зобов'язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:

с) політичних прав, зокрема права брати участь у виборах — голосувати і виставляти свою кандидатуру — на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної служби;

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЩОДО ЖІНОК ООН

ВІД 18.12.1979

ст. 7 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право:

a. голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та бути обраними до Конвенція про політичні права жінок всіх публічно виборних органів;

b. брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління;

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ЖІНОК

ООН

ВІД 20.12.1952

ст.

ст. 2 Жінки мають право на рівних з чоловіками умовах та без будь-якої дискримінації бути обраними до усіх визначених національним законодавством органів публічної влади, до яких проводяться вибори.

ст. 3 Жінки мають право на рівних з чоловіками умовах та без будь-якої дискримінації займати посади на публічній службі і здійснювати усі публічні функції, визначені національним законодавством.

ДОКУМЕНТ КОПЕНГАГЕНСЬКОЇ НАРАДИ КОНФЕРЕНЦІЇ ЩОДО ЛЮДСЬКОГО ВИМІРУ НБСЄ

ВІД 29.06.1990

п. 5 Вони (держави-учасники) урочисто заявляють, що до числа елементів справедливості, які істотно необхідні для повного вираження гідності, властивої людській особистості, і рівних та невід'ємних прав усіх людей, відносяться наступні:

5.1. вільні вибори, що проводяться з розумною періодичністю шляхом таємного голосування або рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, які на практиці забезпечують вільне вираження думки виборцями під час обрання своїх представників;

п. 6 Держави-учасники заявляють, що воля народу, виражена вільно під час чесних, періодичних і справжніх виборів, є основою влади і законності будь-якого уряду. Держави-учасника поважають право своїх громадян брати участь в управлінні державними справами безпосередньо або через вільно та чесно обраних представників.

п. 7 Для того щоб воля народу була основою влади уряду, держави-учасники:

7.1. проводять вільні вибори з розумною періодичністю, у порядку встановленому законом;

7.2. передбачають, щоб розподіл усіх мандатів, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу, здійснювався за результатом всенародних виборів із забезпеченням вільної змагальності кандидатів;

7.3. гарантують дорослим громадянам загальне та рівне виборче право;

7.4. забезпечують таємність голосування або застосування рівноцінної процедури вільного волевиявлення, а також чесний і прозорий підрахунок голосів, офіційне оприлюднення результатів виборів.

7.5. поважають право громадян без дискримінації здобувати політичні або державні посади особисто чи шляхом представництва політичних партій чи організацій;

7.6. поважають право окремих осіб і їх груп створювати в умовах повної свободи власні політичні партії чи інші політичні організації і надають таких партіям і організаціям необхідні юридичні гарантії, які дозволяють їм змагатись одна з одною в умовах рівності перед законом та органами влади;

7.7. забезпечують законодавчо та шляхом здійснення державної політики проведення чесних політичних кампаній в атмосфері свободи, під час яких жодні адміністративні дії, насильство або залякування не стримували б партії та кандидатів від свободи вираження поглядів та оцінок, а також не заважали б виборцям знайомитися з ними та обговорювати, голосувати вільно, не побоюючись покарання;

7.8. забезпечують відсутність будь-яких юридичних чи адміністративних бар'єрів для безперешкодного доступу до засобів масової інформації без жодної дискримінації для усіх політичних організації і окремих осіб, які бажають взяти участь у виборчому процесі;

7.9. забезпечують кандидатам, які отримали необхідну кількість голосів, визначених законом, вступ на виборні посади та можливість їх обіймати до закінчення строку повноважень або до моменту припинення повноважень у інший спосіб, який регулюється законом відповідно до демократичних парламентських та конституційних процедур.

п. 8 Держави-учасники вважають, що присутність спостерігачів, які іноземних, так і національних, може підвищити авторитет виборчого процесу для держав, у яких проводяться вибори. Тому вони запрошують спостерігачів від будь-яких інших держав-учасників НБСЄ (Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, нині Організація з безпеки і співробітництва в Європі) та існуючих приватних установ і організацій, які бажають здійснювати спостереження за проведенням національних виборів в обсязі, допустимому законом. Вони також будуть намагатись сприяти такому ж доступу до виборчих процесів, які проводяться на рівні нижчому, ніж загальнодержавний.

ДЕКЛАРАЦІЯ КРИТЕРІЇВ ВІЛЬНИХ ТА СПРАВЕДЛИВИХ ВИБОРІВ

МІЖПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СОЮЗ

ВІД 26.03.1994

п. 1 Вільні та справедливі вибори

У будь-якій державі влада уряду повинна бути основана на волі народу, що виражається шляхом проведення справжніх, вільних та справедливих виборів, які відбуваються регулярно через певний проміжок часу на основі загального, рівного та таємного голосування.

п. 4 Права і відповідальність держав

1. Держави повинні застосовувати законодавчі та інші заходи відповідно до їх конституцій для забезпечення правових та інституційних основ проведення періодичних і справжніх, вільних і чесних виборів відповідно до міжнародних зобов'язань. Зокрема держави повинні

a. встановити ефективну, незаангажовану і недискримінаційну процедуру реєстрації виборців;

b. встановити чіткі критерії для реєстрації виборців, такі як вік, громадянство і місце проживання, а також прослідкувати, щоб ці положення однаково застосовувалися у кожному конкретному випадку;

c. забезпечити формування та вільне функціонування політичних партій, можливо, із регулюванням фінансування політичних партій та виборчих кампаній, забезпечити відмежування партій та держави, створити умови для справедливої конкуренції на виборах законодавчого органу;

б. ініціювати або сприяти запровадженню національних програм громадянської освіти для забезпечення обізнаності виборців щодо виборчих процедур та виборчих питань.

2. Крім того, держави повинні здійснювати стратегічні та інституційні кроки для забезпечення досягнення і консолідації демократичних цілей, включаючи встановлення нейтрального, незаангажованого і збалансованого механізму адміністрування виборів. Для досягнення цієї мети держави мають вдаватися, серед інших, до наступних заходів:

a. забезпечувати належну підготовку осіб, що здійснюють адміністрування виборів, незаангажованість цих осіб, і що послідовна процедура голосування є встановленою і відомою виборцям;

b. забезпечувати реєстрацію виборців, оновлення виборчих списків і процедури голосування, за сприяння національних та міжнародних спостерігачів;

c. заохочувати політичні партій, кандидатів та мас-медіа прийняти Етичний Кодекс, що регулював би порядок проведення кампаній під час виборчого процесу;

б. забезпечувати захист виборчих бюлетенів шляхом вжиття відповідних заходів для запобігання багаторазового голосування чи голосування осіб, які не мають на це права;

е. забезпечувати повноту процесу підрахунку голосів.

3. Держави повинні поважати і забезпечувати дотримання прав усіх осіб, що перебувають на її території і підпадають під її юрисдикцію. Під час виборів, держави і їх органи мають забезпечувати:

a. свободу пересування, зборів, асоціацій і висловлювань, зокрема у контексті політичних зборів та мітингів;

b. вільну взаємодію політичних партій і кандидатів із виборцями та якісний доступ до державних та громадських медіа;

c. вжиття заходів для забезпечення незаангажованої інформації у державних та громадських медіа.

4. Для забезпечення проведення чесних виборів, держави повинні вживати необхідних заходів для представлення виборчих програм політичними партіями і кандидатами.

5. Держави повинні вжити усі необхідні та відповідні заходи для забезпечення дотримання принципу таємного голосування, вільного голосування без загрози насильства.

6. Крім того, державна влада повинна забезпечити проведення голосування без фальсифікацій та порушень закону, забезпечуючи таємність і повноту процесу підрахунку голосів, який має проводитися навченим персоналом та супроводжуватися спостереженню або неупередженому контролю.

7. Держави повинні вжити усіх необхідних заходів для забезпечення відкритості усього виборчого процесу, включаючи, наприклад, присутність представників партій або акредитованих спостерігачів.

8. Держави повинні вжити усіх необхідних заходів для забезпечення підтримки та захисту партій, кандидатів і їх прихильників, забезпечити вжиття державними органами необхідних заходів для запобігання виборчих правопорушень.

9. Держави повинні гарантувати, щоб порушення прав людини і скарги щодо виборчого процесу розглядались ефективно і вирішувались у визначені законом строки незалежними і неупередженими органами, таким як виборчі комісії або суди.

РЕКОМЕНДАЦІЯ «ПРО ВИСВІТЛЕННЯ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ» РАДА ЄВРОПИ

ВІД 09.09.1999

п. 1 1. Свобода преси

Нормативні рамки висвітлення виборів ЗМІ не повинні суперечити ні редакційній незалежності газет або журналів, ні їхньому праву висловлювати будь-які політичні симпатії.

2. Друковані ЗМІ, які належать органам державної влади Держави-члени мають вжити заходів, які забезпечили б висвітлення виборчих кампаній друкованими виданнями, що належать органам державної влади, правдиво, зважено й неупереджено, без дискримінації або підтримки конкретної політичної партії чи кандидата. Якщо такі ЗМІ розміщують платну політичну рекламу на своїх сторінках, вони повинні забезпечити однакове, недискримінаційне ставлення до всіх політичних суперників і партій, які хочуть придбати рекламну площу.

п. 2 5. Платна політична реклама

У державах-членах, де політичним партіям і кандидатам дозволяється купувати рекламну площу для виборчих цілей, нормативні рамки повинні забезпечити, щоб:

■ можливість придбання рекламної площі була доступною для всіх партій-конкурентів на рівних умовах і за рівну плату;

■ громадськість інформували про те, що такі повідомлення є платною політичною рекламою. Держави-члени можуть розглянути питання про включення до нормативних рамок положення про обмеження площі політичної реклами, яку може придбати окрема партія або кандидат.

п. 3 Право на відповідь

Зважаючи на те, що виборча кампанія триває короткий час, будь-який кандидат чи політична партія, які за національним законодавством чи устроєм мають право на відповідь, повинні мати змогу здійснити це право під час проведення кампанії.

п. 4 1. Невтручання органів державної влади

Органи державної влади повинні утримуватись від втручання в діяльність журналістів та інших працівників ЗМІ з метою впливу на вибори.

2. Захист від нападів, залякування та інших протизаконних засобів тиску на ЗМІ Органи державної влади мають зробити певні кроки для ефективного захисту журналістів й інших працівників ЗМІ та їхньої нерухомості, оскільки це набуває ще більшого значення під час виборів. У той самий час цей захист не повинен заважати їм виконувати свою роботу.

РЕЗОЛЮЦІЯ «ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ОБМЕЖЕНЬ НА ПРАВО ГОЛОСУ» ПАРЄ

ВІД 25.06.2005

п. 11 Парламентська асамблея Ради Європи пропонує:

a. зменшити віковий ценз щодо активного та пасивного виборчих прав, до 18 років щодо право голосу і 25 років щодо права висувати свою кандидатуру на виборах;

b. надавати виборчі права усім жителям (громадянам) без застосування цензу осілості;

c. сприяти здійсненню виборчих виборних прав шляхом забезпечення процедур відкріпного голосування (поштові або голосування у консульстві) і розглянути питання введення електронного голосування, співпрацювати один з одним для досягнення цієї мети;

б. підписати ратифікувати Конвенцію про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні 1992 року і надати активне і пасивне виборчі права на місцевих виборах усім законним жителям;

е. переглянути існуючі обмеження виборчих прав ув'язнених, осіб, які були засуджені за вчинення кримінального злочину, і військовослужбовців, з метою скасування усіх обмежень, які більше не є необхідними і співрозмірними досягненню законної мети;

ї. вжити необхідних заходів для захисту виборчих прав вразливих груп виборців (зокрема, осіб, що

проживають у будинках для людей похилого віку, ув'язнених, військовослужбовців, мігрантів), відповідно до Кодексу належної практики у виборчих справах Венеційської комісії.

КОДЕКС НАЛЕЖНОЇ ПРАКТИКИ У ВИБОРЧИХ СПРАВАХ ВЕНЕЦІЙСЬКА КОМІСІЯ

ВІД 30.10.2002

п. I Виборча спадщина Європи спирається на такі п'ять засад виборчого права: загальність, рівність, віль­

ність, таємність і безпосередність. Крім того, вибори мають провадитися регулярно.

п. II 1. Дотримання основних прав

a. Демократичні вибори неможливі без дотримання прав людини, зокрема свободи слова й преси, свободи пересування по країні, свободи зборів й об'єднання в політичних цілях, зокрема для створення політичних партій.

b. Обмеження цих свобод мають спиратися на норми закону, відповідати суспільним інтересам і принципу пропорційності.

2. Рівні регулювання і стабільність виборчого законодавства

a. За винятком норм, що регулюють технічні питання й конкретні аспекти, — які можуть мати вигляд підзаконних актів виконавчої влади, — норми виборчого права мають бути закріплені принаймні у вигляді законів.

b. Основні елементи виборчого права, зокрема власне виборчу систему, склад виборчих комісій і визначення між виборчих округів не можна переглядати менш, як за рік до проведення ви­борів або ж їх треба закріпити в конституції або в документі, що має вищу юридичну силу ніж звичайний закон.

п. II 3. Процесуальні гарантії

3.1. Організація голосування безстороннім органом

a. Відповідальність за застосування норм виборчого права має нести безсторонній орган.

b. Там, де немає багатолітньої традиції незалежності адміністративної влади від політичної влади, на всіх рівнях — від національного до рівня виборчої дільниці — належить створювати незалежні, безсторонні виборчі комісії.

c. Центральна виборча комісія має бути постійно діючим органом.

б. До її складу мають входити:

I. принаймні один представник суддівського стану;

II. представники партій, уже представлених у парламенті або таких, що набрали більше певного відсотка голосів; ці особи мають бути компетентними в питаннях виборів.

До її складу можуть входити:

III. представник міністерства внутрішніх справ;

IV. представники національних меншин.

е. Політичні партії мають бути рівною мірою представлені у виборчих комісіях або мають мати змогу спостерігати за роботою відповідного безстороннього органу. Рівність може витлумачуватися як абсолютна або пропорційна.

ї. Члени виборчих комісій не можуть бути відкликані на власний розсуд органами, які їх призначають.

д. Членам виборчих комісій слід забезпечити стандартну підготовку.

И. Бажано, щоб виборчі комісії ухвалювали рішення кваліфікованою більшістю голосів або консенсусом.

3.2. Спостереження за виборами

a. Як національним, так і міжнародним спостерігачам слід надати якомога ширші можливості для участі в спостереженні за проведенням виборів.

b. Спостереження не має обмежуватися лише днем виборів, але охоплювати й період реєстрації кандидатів та, за потреби, виборців, а також період проведення передвиборної кампанії. Воно має дати змогу встановити, чи не мали місце які-небудь порушення як до, так і під час виборів і після них. Спостереження повинно завжди бути можливим на етапі підрахунку голосів.

c. Місця, в яких спостерігачі з'являтися права не мають, слід чітко визначити в законі.

б. Предметом спостереження має також бути дотримання органами влади принципу безсторонності.

3.3. Існування дієвої системи оскарження

a. Інстанцією, до якої спрямовують скарги з усіх виборчих питань, має бути виборча комісія або суд. Стосовно до виборів у парламент може бути передбачена змога оскарження до парламенту як до першої інстанції. У всякому разі, слід передбачити можливість остаточного оскарження до суду.

b. Процедура має бути простою і позбавленою формалізму, зокрема щодо прийнятності скарг.

c. Положення щодо процедури оскарження та, зокрема, повноважень й обов'язків різних органів, мають бути чітко прописані в законі з метою уникнути колізії прав (як позитивної, так і негативної). Ні сторона, що оскаржує, ні органи влади не можуть мати права обирати орган з розгляду таких скарг.

d. Компетенція органу з розгляду скарг має поширюватися зокрема на такі питання, як право обирати — включаючи списки виборців — і бути обраним, відповідність кандидатур установленим вимогам, належне дотримання правил, що регулюють проведення виборчих кампаній, і результати виборів.

e. Орган з розгляду скарг має бути вповноважений анулювати вибори в тих випадках, коли порушення могли вплинути на їхні результати. Можливість анулювати результати виборів має бути передбачена як для виборів у цілому, так і для результатів по окремих виборчих округах чи дільницях. У випадку анулювання результатів голосування у відповідному районі мають бути організовані нові вибори.

f. Усі кандидати й виборці, зареєстровані в відповідному виборчому окрузі, мають мати право на оскарження. На випадок оскарження результатів виборів з боку виборців можуть бути встановлені розумні вимоги щодо мінімального числа виборців.

g. Строки подачі скарг і терміни їх розгляду мають бути короткі (у першій інстанції від трьох до п'яти діб).

h. Треба гарантувати стороні, що оскаржує, такий порядок розгляду, при якому будуть заслухані обидві сторони.

i. У тих випадках, коли в ролі органів з розгляду скарг виступають вищі виборчі комісії, вони мають бути вповноважені ex officio виправляти або анулювати рішення нижчих виборчих комісій.

4. Виборча система

За умови дотримання згаданих вище принципів застережень щодо вибору будь-якої виборчої системи немає.

РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА «КОВАЧ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(ЗАЯВА № 39424/02)

7 ЛЮТОГО 2008 РОКУ

п. 50

п. 55

Будь-яке відхилення від принципу загального виборчого права породжує ризик підриву демократичної легітимності обраного таким чином законодавчого органу та законів, які він приймає. Отже, виключення будь-якої групи або категорії громадян не повинно суперечити основним цілям статті 3 Першого протоколу.

Справа, що розглядається, стосується не критеріїв обрання кандидата як таких, а того способу, в який відповідні національні органи переглядали підсумки голосування. Свобода держави щодо самостійного оцінювання в цій сфері також є широкою, але вона не може звільнити Суд від обов'язку перевірити, чи було відповідне рішення свавільним.

п. 56 Наприклад, у двох інших справах (див. рішення Комісії «I. Z. проти Греції» (I. Z. v. Greece) від 28 лютого 1994 року, № 18997/91, Decisions and Reports та ухвалу у справі «Бабенко проти України» (Babenko v. Ukraine), № 43476/98, від 4 травня 1999 року) конвенційні органи розглядали скарги кандидатів, яких не було обрано, на несправедливість виборчого процесу. Ці скарги було відхилено, оскільки за відсутності реальної шкоди підбиттю підсумків виборів, про які йшлося, оскаржувана ситуація не становила втручання у вільне волевиявлення народу. Але такий підхід не можна застосувати у справі, що розглядається, оскільки (і з цим Уряд погодився у своїх зауваженнях) скасування результатів голосування на відповідних чотирьох виборчих дільницях призвело безпосередньо до визнання пана Г., а не заявника, переможцем на виборах.

п. 60-61 Ані в цих рішеннях, ані в ухвалених пізніше Центральною виборчою комісією і Верховним Судом, питання колізії між положеннями статті 70 і статті 72 Закону «Про вибори народних депутатів України» 2001 року не розглядалося, так само як і питання достовірності інформації від тих чи інших учасників виборчого процесу. Крім того, жодне з цих рішень не містило пояснення щодо того, чому (особливо у світлі статті 70) виявлені порушення заплутали підсумки голосування на виборчих дільницях №№ 14, 45, 58 і 67 такою мірою, що це унеможливлювало встановлення результатів волевиявлення виборців.

Беручи до уваги всі зазначені міркування, Суд дійшов висновку, що рішення про скасування результатів голосування на чотирьох виборчих дільницях слід вважати свавільним і непропорційним до будь-якої легітимної мети, на яку посилався Уряд. Таким чином, у цій справі було порушено статтю 3 Першого протоколу.

СПРАВА «СУХОВЕЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ» (ЗАЯВА № 13716/02)

28 БЕРЕЗНЯ 2006 РОКУ

п. 51 Держави-члени мають широку самостійність при встановленні конституційних норм щодо статусу депутатів парламенту. Зокрема, Суд погодився, що стосовно права на висунення своєї кандидатури на вибори до Парламенту можуть застосовуватись жорсткіші умови, на відміну від права голосувати («Мельниченко проти України» № 17707/02, параграф 57). Хоча вони й мають спільне походження, з огляду на необхідність гарантувати як незалежність обраних представників, так і свободу виборців, ці вимоги відрізняються відповідно до історичних та політичних факторів, особливих для кожної держави. Різноманітність ситуацій, передбачених в конституційному та виборчому законодавствах держав — членів Ради Європи, вказує на широкий спектр можливих підходів у цій сфері. З огляду на цілі, зазначені в статті 3, будь-яке виборче законодавство повинно оцінюватись у світлі політичного розвитку конкретної держави, оскільки риси, що були б неприйнятними в контексті однієї системи, можуть бути виправданими у контексті іншої.

п. 61 Суд зазначає, що вимога виборчої застави для кандидатів на виборах існує не лише в Україні. Виборче право цілого ряду держав-членів містить таку вимогу, щоб завадити легковажним кандидатам виставляти на вибори свою кандидатуру. Більше того, Венеціанська комісія розцінила цю мету як законну, а вимогу застави як, загалом, прийнятний інструмент для її досягнення. Також не слід залишати поза увагою участь держави у видатках кампанії, спрямованих на підтримання рівності між кандидатами.

п. 66 Суд зауважує, що захід був також предметом судового розгляду: він був оскаржений в Конституційному Суді на тих самих підставах, що були викладені в заяві заявника до Суду. Конституційний Суд розглянув підстави для внесення застави, метою якої було підсилення відповідального ставлення з боку потенційних кандидатів на участь у виборах, а також запобігання зловживанню виборчими правами. Він постановив, що це обмеження не є неконституційним чи дискримінаційним, оскільки воно не є вирішальним щодо права громадян брати участь у виборах або висувати свою кандидатуру на виборах, а служить попередньою умовою для реєстрації кандидатів і однаково застосовується до всіх осіб, які прагнуть бути зареєстрованими. Більше того, окремо від виборчих питань існують інші конституційно дійсні причини, як, наприклад, необхідність запобігати надмірному та необгрунтованому витрачанню коштів державного бюджету, що виправдовують застосування заходу, що розглядається.

СПРАВА «МЕЛЬНИЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(ЗАЯВА № 17707/02)

19 ЖОВТНЯ 2004 РОКУ

п. 56-57 Щодо умов проживання у зв'язку з правом бути обраним, як таким, Суд ніколи не виражав своєї точки зору з цього приводу. Проте, відносно окремого права голосувати, Суд вирішив, що це не є нерозумною чи свавільною вимогою (див. Хілбе проти Лісенштайн (ріш.), № 31981/96, ЄСПЛ). Суд вважає, що вимога щодо проживання для голосування може бути виправдана на підставі (1) припущення, що громадянин- нерезидент менше прямо чи безпосередньо зацікавлений та менше знає про повсякденні проблеми держави, (2) нездійсненність, а інколи і небажаність (у деяких випадках неспроможність) кандидатів у народні депутати, представляти різні інтереси громадян, які проживають за кордоном, так, щоб було дотримано свободи на вільне вираження поглядів; (3) вплив громадян-резидентів на вибір кандидатів та на формулювання їх виборчої програми, та (4) співвідношення між правом голосувати на парламентських виборах та отримати результат від дій обраного органу (Полако та Гарофало проти Італії, № 23450/94, рішення Комісії від 15 вересня 1997 року).

Суд допускає, що більш суворі вимоги можуть бути встановлені до права бути обраним до парламенту, ніж до права голосу. Виходячи з цього, Суд не перешкоджає встановленню вимоги 5-річного проживання для потенційних кандидатів до парламенту. Проте спірним є те, що ця вимога може розглядатися як така, що дає можливість цим особам отримати достатні знання з питань, пов'язаних з завданнями національного парламенту.

п. 61 Враховуючи відповідне національне законодавство та практику, Суд встановив, що вимога проживання в Україні не була абсолютною і що національна влада, надаючи дозвіл або відмовляючи у реєстрації певному кандидату, була зобов'язана враховувати його конкретну ситуацію. Суд вважає, що ні відповідне законодавство, ні практика не містять прямої вимоги «постійного» або «тривалого» проживання на території України. Крім того, законодавство не містить різниці між поняттями «законного» та «постійного» проживання. Зрозумілим є те, що у вказаний період «місце постійного проживання» заявника частково було за межами України, оскільки 26 листопада 2000 р. він був змушений залишити країну через побоювання бути переслідуваним та оселився як біженець на території Сполучених Штатів Америки. Однак, прописка в його національному паспорті не змінилась.

п. 65-66 Важливішим є те, що Суд вважає, що заявник може спиратися як на об'єктивний, наявний аргумент на своє побоювання переслідування через свою роботу, підозрілі події навколо зникнення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та «касетний скандал». Крім того, заявник був швидко визнаний особою, що легітимно шукає політичного притулку в Сполучених Штатах Америки. Тому зрозумілим є те, що заявник швидко і на невизначений час залишив країну. Суд визначає, що заявник був у складній ситуації: якби він залишився в Україні, його особиста безпека чи фізична недоторканість були б під загрозою, реалізація будь-яких політичних прав неможливою, при тому, що, залишивши країну, він так само був би позбавлений реалізації цих прав.

Враховуючи вищезазначене, Суд вважає, що рішення Центральної виборчої комісії про відмову у реєстрації заявника як кандидата у народні депутати України через подання ним неправдивих відомостей, незважаючи на наявність у останнього зареєстрованого законного місця проживання на території України (прописки), порушує статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції.

СПРАВА «МАТЬЄ-МОЕН І КЛЕРФЕТ ПРОТИ БЕЛЬГІЇ» (MATHIEU-MOHIN AND CLERFAYT V. BELGIUM) (ЗАЯВА № 9267/81)

2 БЕРЕЗНЯ 1987 РОКУ

п. 53 Дія статті 3 Протоколу № 1 поширюється лише на вибори «законодавчої влади» або принаймні однієї з її палат, якщо їх дві або більше. Проте під терміном «законодавча влада» не обов'язково мається на увазі тільки парламент країни. Його слід тлумачити, виходячи з конституційного устрою конкретної держави. Суд зазначає, що в результаті реформи 1970 р. Фламандський рада була наділена досить широкими компетенцією і повноваженнями, щоб надати їй, а також Раді франкомовного співтовариства і Валлонський регіональному раді статус учасника «законодавчої влади» Бельгії поряд з Палатою представників і Сенатом.

■ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ 2019 ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ

п. 54 Стосовно способу формування «законодавчого корпусу» в статті 3 говориться лише про необхідність організації «вільних» виборів, які проводять «з розумною періодичністю», «шляхом таємного голосування» і «в таких умовах, які забезпечили вільне волевиявлення народу». Крім цього, стаття не передбачає будь-якої обов'язковості, яка б надавалася певній конкретній виборчій системі — наприклад, пропорційній або мажоритарній в один або два тури.

І тут Суд визнає за державами-учасницями значні межі розсуду, враховуючи, що їх законодавство стосовно цього питання відрізняється і час від часу змінюється.

Перед виборчими системами іноді стоять майже несумісні завдання: з одного боку, більш- менш точно відображати думку народу, з іншого — об'єднати різноманітні ідейні рухи і сприяти формуванню достатньо логічної та зрозумілої політичної волі. Положення «в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу» у значній мірі означає, поряд із закріпленою у статті 10 Конвенції свободою вираження поглядів, принцип рівності усіх громадян при здійснення ними права голосу та права висувати свою кандидатуру на виборах. Проте він не означає встановлення однакової «ваги» бюлетенів та рівність шансів кандидатів на перемогу. Адже, за будь-якої виборчої системи неможливо уникнути феномену «втрачених голосів». Щодо цілей застосування статті 3 Протоколу № 1 будь-яку виборчу систему варто оцінювати в світлі політичного розвитку країни, а відтак окремі деталі, які є недопустимими в межах однієї системи, можуть бути виправдані в іншій за умови забезпечення «вільного волевиявлення народу під час виборів законодавчої влади».

СПРАВА «БАУМАН ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» (BOWMAN V. THE UNITED KINGDOM)

(ЗАЯВА № 24839/94)

29 СІЧНЯ 1998 РОКУ

п. 42-43 Вільні вибори та свобода вираження поглядів, особливо свобода політичних дискусій, взяті в сукупності, формують основу будь-якої демократичної системи. Ці два права взаємопов'язані і «працюють» на зміцнення один одного: наприклад, як раніше стверджував Суд, свобода вираження поглядів — це одна з «умов», необхідних для «забезпечення свободи вираження думки народу у виборі законодавчого органу» (див. вищезгадане рішення у справі «Матьє-Моен і Клерфет проти Бельгії», п. 54). З цієї причини особливо важливо, щоб в період, що передує виборам, було дозволено вільне поширення різних думок та інформації.

Тим не менш, за певних обставин може виникати конфлікт двох цих прав, а накладення певних обмежень на свободу вираження думки, неприйнятних у звичайний час, може розцінюватися як необхідність під час виборів або в період, що передує їм, — для забезпечення «свободи вираження думки народу у виборі законодавчого органу». Суд визнає, що при пошуку рівноваги між цими двома правами Договірні Держави наділені певними межами розсуду, якими вони зазвичай користуються для організації їх виборчих систем.

СПРАВА «ДАВИДОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ» (DAVYDOV AND OTHERS V. RUSSIA) (ЗАЯВА № 75947/11)

30 ТРАВНЯ 2017 РОКУ

п. 283-284 Суд зазначає, що Кодекс належної практики Венеціанської комісії у питаннях виборів приділяє значну увагу процесу підрахунку, передачі і встановлення результатів, наполягаючи на тому, що цей процес повинен бути відкритим і транспарентним, а спостерігачам та представникам кандидатів повинно бути дозволено бути присутнім і одержувати копії складених звітів. Аналогічним чином у пояснювальній доповіді до Кодексу містяться деякі додаткові рекомендації, застосовні до процесу підрахунку, реєстрації результатів та їх передавання вищому органу. У доповіді говориться, що спостерігачам, засобам масової інформації та іншим особам, уповноваженим бути присутніми на виборчій дільниці, повинно бути забезпечено право присутності під час підрахунку голосів і необхідно забезпечити «достатню кількість копій протоколів, щоб усі вищезгадані особи отримали один примірник». Крім того, передача результатів — «надзвичайно важлива операція, яка часто недооцінюється» — має також здійснюватися відкрито і контрольовано, коли особа, яка передає результати, зазвичай комісії вищого рівня, повинна супроводжуватися іншими членами виборчої комісії, що представляють опозиційні партії, при необхідності додатково під охороною.

Ці рекомендації відображають важливість технічних деталей, які можуть мати вирішальне значення для забезпечення відкритої і транспарентної процедури встановлення волі виборців шляхом підрахунку виборчих бюлетенів і встановлення результатів виборів на усіх рівнях — від виборчої комісії найнижчого рівня до центральної виборчої комісії. Вони підтверджують, що відповідно до Кодексу етапи після голосування, що охоплюють підрахунок, реєстрацію і передачу результатів виборів, є невід'ємною частиною виборчого процесу. Як такі, вони повинні супроводжуватися чіткими процедурними гарантіями, бути відкритими і транспарентними, забезпечувати спостереження з боку членів усього політичного спектру, включаючи опозицію, для того щоб забезпечити реалізацію принципу свободи волевиявлення виборців і необхідність боротьби з фальсифікацією виборів.

п. 285 Дійсно, Стаття 3 Протоколу № 1 до Конвенції не була задумана як кодекс з виборчих питань, покликаний регулювати всі аспекти виборчого процесу. Однак суд вже підтвердив, що загальні принципи європейської конституційної спадщини, які складають основу будь-якого демократичного суспільства, закріплюють у собі право голосу з точки зору можливості голосувати на загальних, рівних, вільних, таємних і прямих виборах, проведених через регулярні періоди часу. У Статті 3 протоколу № 1 Конвенції прямо передбачено право на проведення вільних виборів через регулярні періоди часу таємним голосуванням, і в прецедентному праві інститутів Конвенції також визнаються інші принципи. В цих умовах вільні вибори повинні розглядатися як індивідуальне право і позитивне зобов'язання держави, що включає ряд гарантій, починаючи з права виборців вільно висловлювати свою думку і закінчуючи ретельним регулюванням процесу встановлення, обробки і оголошення результатів голосування.

■ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ 2019 ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ

СПРАВА «ПОДКОЛЗІНА ПРОТИ ЛАТВІЇ» (PODKOLZINA V. LATVIA) (ЗАЯВА № 46726/99)

9 КВІТНЯ 2002 РОКУ

п. 35 Право висувати свою кандидатуру на виборах, яке гарантує стаття 3 Першого протоколу і яке є невід'ємним складником поняття справжнього демократичного режиму, було б ілюзорним, якби особу в будь-який момент можна було свавільно позбавити цього права. Отже, хоча в абстрактному сенсі держави справді користуються широкою свободою самостійного оцінювання при визначенні критеріїв обрання кандидата, принцип забезпечення ефективності прав вимагає, щоб висновок про незадоволення кандидатом таких критеріїв відповідав низці умов, призначених виключати ухвалення свавільних рішень. Зокрема, такий висновок має ухвалювати орган, який може забезпечувати мінімальні гарантії своєї безсторонності. Дискреційні повноваження такого органу також не повинні бути необмежено широкими; вони мають з достатньою чіткістю обмежуватися положеннями національного закону. Нарешті, порядок оголошення кандидата таким, що не відповідає відповідним критеріям, має забезпечувати ухвалення справедливого та об'єктивного рішення і запобігти зловживанню владою з боку відповідного органу.

п. 36 Суд зазначає, що у цій справі рішення про виключення заявниці зі списків кандидатів не було засновано на факті відсутності у неї дійсного свідоцтва про знання мови, який був потрібний згідно з пунктом 5 статті 11 Закону «Про парламентські вибори». Навпаки, на момент реєстрації списку кандидатів вона володіла свідоцтвом про знання мови на вищому рівні, встановленому латвійськими нормативними актами. Суд підкреслює, що дійсність свідоцтва заявниці ніколи не ставилася під сумнів владою Латвії. Далі він зазначає, що свідоцтво було видано заявниці після іспиту, організованого радою, який складався з п'яти членів у відповідності з Положенням від 25 травня 1992 р. «Про атестацію щодо знання державної мови». її знання латиської мови було визначено шляхом обміну думками між екзаменаторами, яке завершилося голосуванням, і відповідно до об'єктивних критеріїв оцінки, встановлених цим Положенням. Суд звертає увагу на те, що Державний мовний центр вирішив піддати заявницю новому іспиту на знання мови незважаючи на те, що вона мала дійсне законне свідоцтво. Суд також зазначає, що з двадцяти одного кандидата, що подали свідоцтва про знання державної мови, лише дев'ять, включаючи заявницю, були зобов'язані здавати другий іспит. Суд має серйозні сумніви щодо юридичних підстав для такого особливого ставлення до них, а уряд не надав жодних пояснень з цього питання. У будь-якому випадку, навіть якщо припустити, що юридичною підставою для додаткової перевірки була стаття 13(3) Закону «Про парламентські вибори», Суд зазначає, що мала місце процедура перевірки яка істотно відрізнялася від звичайної процедури атестації лінгвістичних знань, яка регулюється вищезазначеним Положенням від 25 травня 1992 р. Зокрема, додаткова перевірка, якої зазнала заявниця, проводилася одним екзаменатором, а не радою експертів, а екзаменатор не був зобов'язаний дотримуватися процесуальних гарантій і критеріїв оцінки, встановлених в цьому Положенні. Таким чином, вся відповідальність за оцінку лінгвістичних знань заявниці була покладена на єдиного державного службовця, який у даній справі наділявся надмірною владою. Більше того, Суд може висловити лише своє здивування з приводу того факту (який був повідомлений заявницею і не оскаржений урядом), що під час іспиту заявницю в основному розпитували про причини її політичної орієнтації — питання, які абсолютно точно не стосувалися норми, що вимагає від неї належного знання латиської мови.

Таким чином, Суд вважає, що при відсутності гарантій об'єктивності, незалежно від мети другого іспиту, застосована до заявниці процедура була не сумісна з вимогами процесуальної справедливості та правової визначеності, які необхідно дотримуватися стосовно до права балотуватися на виборах.

СПРАВА «ГЕРСТ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» (HIRST V. THE UNITED KINGDOM)

(ЗАЯВА № 74025/01)

6 ЖОВТНЯ 2005 РОКУ

п. 60 Права, гарантовані статтею 3 Протоколу № 1 до Конвенції, не є абсолютними. Існують можливі їх обмеження і високим Договірним Сторонам повинна бути надана свобода дій в цьому питанні.

п. 62 Однак Суду слід визначити, чи були дотримані вимоги статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції; він повинен упевнитися в тому, що ці обмеження не звужують розглянуті права до такої міри, що порушують їх реальний зміст і позбавляють їх ефективності; що вони переслідують законну мету і що використовувані засоби є співмірними. Головне — такі обмеження не повинні перешкоджати вільному волевиявленню народу при виборі законодавчого органу, тобто вони повинні відображати, а не перешкоджати, турботу про підтримання цілісності та ефективності процедури виборів, спрямованої на визначення волі народу шляхом загального виборчого права. Наприклад, встановлення вікового цензу можна розглядати як гарантію зрілості осіб, які беруть участь у виборах, або в деяких обставинах пасивне виборче право може бути обумовлено деякими критеріями, як, наприклад, місцем постійного проживання, для того, щоб виявити осіб, які мають постійні або тісні зв'язки з відповідною державою. Будь-яке відхилення від принципу загального виборчого права може підірвати демократичну основу законодавчої влади, обраної таким способом, а також ефективність тих законів, які вони приймають. Таким чином, виключення будь-яких категорій або груп населення країни повинно відповідати цілям статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції.

п. 71 Таким чином, ст. 3 Протоколу № 1 не виключає можливості обмеження виборчих прав, наприклад, щодо тієї особи, яка серйозно зловживала публічною посадою, або чия поведінка загрожує підривом верховенства права чи демократичних принципів. Однак такий суворий захід як позбавлення права голосу не повинен застосовуватися необдумано, а принцип пропорційності вимагає встановлення чіткого та достатнього зв'язку між санкцією та поведінкою особи, а також іншими обставинами, які стосуються відповідної особи. У зв'язку з цим Суд наводить рекомендацію Венеційської комісії щодо того, що обмеження політичних прав може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Як і в контексті інших прав, незалежний суд, застосовуючи змагальні процедури, виступає стійкою гарантією проти прийняття свавільних рішень.

СПРАВА «АЗІЗ ПРОТИ КІПРУ» (AZIZ V. CYPRUS) (ЗАЯВА № 69949/01) 22 ЧЕРВНЯ 2004 РОКУ

п. 27-28 Рішенням у справі заявника Верховний суд постановив, що стаття 63 Конституції Кіпру та стаття 5 Закону № 72/79 (стосовно виборів членів парламенту) не забезпечують участі членів турецько-кіпріотської громади, які проживають у контрольованій Урядом частині Кіпру, в голосуванні під час парламентських виборів і підтвердив, що не може відповідно до закону заповнювати такі прогалини в законодавстві. Хоч Суд і зауважує, що держави користуються значною свободою, встановлюючи правила в межах їхнього конституційного устрою, які регулюють парламентські вибори та склад парламенту, і що відповідні критерії можуть скасовуватися залежно від історичних та політичних чинників, властивих кожній державі, ці правила не повинні позбавляти окремих осіб або групи людей можливості брати участь у політичному житті країни, і, зокрема, у виборах до законодавчого органу, право на яку гарантоване як Конвенцією, так і конституціями всіх Договірних держав.

п. 29-30 У цій справі Суд відзначає, що і без того складна ситуація на Кіпрі погіршилася внаслідок окупації Північ­ного Кіпру турецькими військами, і така ситуація триває впродовж останніх тридцяти років. Він також зауважує, що попри визнання відповідних положень Конституції неефективними, існує явна прогалина в законодавстві щодо вирішення подальших проблем. Внаслідок цього заявник як член турецько-кіпрі­отської громади, який проживає на контрольованій Урядом території Кіпру, був повністю позбавлений будь-якої можливості виразити свою думку під час виборів членів Палати представників країни, грома­дянином якої він є і де завжди жив.

З огляду на викладені вище обставини, Суд вважає, що було порушено саму суть виборчого права заяв­ника, гарантованого статтею 3 Першого протоколу. Отже, було допущено порушення цього положення.

■ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ 2019 ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ

СПРАВА «ТЕНАСЕ ПРОТИ МОЛДОВИ» (TENASE V. MOLDOVA) (ЗАЯВА № 7/08)

27 КВІТНЯ 2010 РОКУ

п. 89 Три держави-члена Ради Європи — Болгарія, Мальта Молдова (з урахуванням вищевикладеної двоз­начності) — в даний час дозволяють подвійне громадянство, але забороняють громадянам з подвій­ним громадянством ставати членами парламенту. Крім того, Азербайджан і Литва, які забороняють подвійне громадянство загалом, а також забороняють особам з подвійним громадянством ставати членами парламенту.

п. 172 Суд вважає, що огляд практики в державах-членах Ради Європи свідчить про наявність консенсусу відносно того, що в тих випадках, коли допускається наявність кількох громадянств, наявність більш ніж одного громадянства у особи не повинно бути підставою обмеження права бути обраним в якості члена парламенту, навіть якщо населення етнічно різноманітне і кількість членів парламенту з кількома громадянствами є високою. Однак, незважаючи на цей консенсус, інший підхід може бути виправданий у тих випадках, коли існують особливі історичні або політичні міркування, що зумовлю­ють необхідність застосування більш обмежувальної практики.

п. 173-174 Суд підкреслює особливе становище Молдови, в якій потенційно високий відсоток осіб з подвійним громадянством і яка лише нещодавно стала незалежною. Суд вважає, що у світлі історії Молдови, ймовірно, існувала особлива зацікавленість у забезпеченні того, щоб після проголошення незалежності в 1991 році були прийняті заходи спрямовані на подолання загроз незалежності та безпеки молдавської держави, у цілях забезпечення стабільності та створення і зміцнення крихких демократичних інститутів. Суд зазначає, що з інших держав регіону заборона в Румунії (у якій допускається існування осіб з подвійним громадянством) особам з подвійним громадянством обиратись членом парламенту була скасована ще в 2003 році. В даний час Болгарія дотримується того ж підходу, що і Молдова. Україна продовжує забороняти подвійне громадянство. Суд не виключає, що відразу ж після проголошення незалежності Молдовою у 1991 році заборона на участь осіб з множинним громадянством могла бути виправданою.

Однак суд вважає важливим, що заборону було введено не в 1991 році, а в 2008 році, приблизно через сімнадцять років після набуття Молдовою незалежності і приблизно через п'ять років після того, як вона пом'якшила своє законодавство, легалізувавши подвійне громадянство. За цих обставин суд вважає аргумент про те, що цей захід був необхідний для захисту законів, інститутів і національної безпеки Молдови набагато менш переконливим. Для того щоб недавнє введення загальних обмежень виборчих прав було виправданим, необхідно навести особливо вагомі причини. Однак уряд не надав роз'яснень щодо того, чому останнім часом виникли побоювання щодо лояльності осіб з подвійним громадянством і чому такі побоювання були відсутні, коли закон був вперше змінений. Уряд стверджував, що для обґрунтування прийнятого підходу достатньо даних про кількість членів парламенту — приблизно одна п'ята нинішніх членів парламенту мають друге громадянство або знаходяться в процесі його отримання. Суд визнає, що ці цифри значні. Разом з тим, у ньому також наголошується, що значна частина громадян також має подвійне громадянство і що ці громадяни мають право бути представленими депутатами, що відображають їх інтереси і політичні погляди.

п. 180 З урахуванням усіх перерахованих вище факторів і незважаючи на особливий історичний і політичний контекст Молдови, суд вважає, що положення закону щодо позбавлення права бути обраним депутатом парламенту осіб, які мають кілька громадянств, непропорційне і порушує статтю 3 Протоколу № 1.

СПРАВА «ГРУЗИНСЬКА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ ПРОТИ ГРУЗІЇ» (GEORGIAN LABOUR PARTY V. GEORGIA) (ЗАЯВА № 9103/04)

8 ЛИПНЯ 2008 РОКУ

п. 72, 74 Суд повторює, що згідно з його прецедентною практикою, поняття «права особи» щодо права балотуватися на виборах відповідно до статті 3 Протоколу № 1 переважно стосується фізичних осіб. Проте нещодавно було визнано, що коли виборче законодавство або заходи, вжиті органами влади, обмежують право окремих кандидатів балотуватися на виборах за партійним списком, відповідна партія, як юридична особа, може претендувати на те, щоб її розглядали як жертву порушень прав гарантованих Статтею 3 Протоколу № 1 незалежно від своїх кандидатів.

З урахуванням вищевикладених міркувань суд вважає, що в даному випадку сторона-заявник як політична партія може обґрунтовано претендувати на статус жертви відповідно до Статті 3 Протоколу № 1 для цілей статті 34 Конвенції.

п. 82-83 Суд вважає, що належне ведення списків виборців є попередньою умовою для вільного і справедливого голосування. Неточність списків виборців може, на думку суду, серйозно підірвати ефективність і практичну дієвість виборчих прав у відповідності зі Статтею 3 Протоколу № 1. Зокрема, неповний список виборців вплине на апріорні права виборців, що не є предметом оскарження у даній справі. Однак, ефективність права балотуватися на виборах, безсумнівно, залежить від справедливого здійснення права голосу виборцями. Таким чином, якщо у виборчий список не будуть включені деякі виборці та/або буде дозволена множинна реєстрація окремих виборців, такі неточності не тільки порушать інтереси виборців, але й можуть зменшити шанси кандидатів на рівну і справедливу виборчу кампанію. Таким чином, суд вважає, що існує достатньо тісний причинно-наслідковий зв'язок між правом партії-заявника балотуватися на повторних парламентських виборах 28 березня 2004 року та її скаргою на діючу в той час систему реєстрації виборців.

■ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ 2019 ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ